Конституційно-правовий статус Рахункової палати України 2 страница

здійснення ним й інших повноважень, визначених Конституцією України.

До складу Адміністрації входять:Глава Адміністрації, Перший помічник Президента,

Перший заступник та заступники Глави Адміністрації, помічники Президента, радники Президента України, наукові консультанти, консультанти та референти Президента, Постійний представник Президента України у Верховній Раді України, Постійний представник Президента в Конституційному Суді України; управління, служби, відділи та інші структурні підрозділи.

64. Конституційно-правові основи взаємовідносин Президента України з ВРУ

Здійснюють різні конст. функції, їх компетенції не конкурують. Але През. є суб'єктом зак-го п-су і реалізує такі повн-ня увзаємовідносинах з ВРУ: - користується правом з-чої ініціативи у ВРУ - підписує та офіц оприлюднює з-ни, прийняті ВРУ - застосовує право вето - призначає всеукр. реф-м щодо змін Конс-Ї Укр. - призначає позачергові вибори до ВРУ -припиняє повн-ня ВРУ, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Контроль з боку ВРУ за През.

65. Конституційно-правовий статус КМУ

Кабінет Міністрів України — вищий орган у системі органів виконавчої влади, його склад,

основні функції і повноваження

Згідно з Конституцією, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, яку складають центральні і місцеві органи виконавчої влади. Як вищий колегіальний орган, він здійснює владу як безпосередньо, так і через центральні та місцеві органи виконавчої влади, спрямовуючи та контролюючи їх діяльність.

Визначення Кабінету Міністрів як вищого органу виконавчої влади відображає його роль і місце не лише у системі органів виконавчої влади, а й у системі державної влади України в цілому, характеризує його як орган, який здійснює виконання законів Верховної Ради України та нормативних актів Президента України.

Правове положення Кабінету Міністрів визначається Конституцією України; законами Верховної Ради України; нормативними актами Президента України і Кабінету Міністрів України

Як вищий орган виконавчої влади Кабінет Міністрів очолює єдину систему виконавчої влади в Україні; забезпечує у відповідності з Конституцією здійснення функцій і повноваження виконавчої влади на території України; спрямовує діяльність міністерств та інших органів виконавчої влади; самостійно вирішує питання, які віднесені до його відання Конституцією України, законами Верховної Ради та указами Президента України.

В межах своєї компетенції Кабінет Міністрів організовує виконання нормативних актів, міжнародних договорів, конвенцій та угод, здійснює контроль за їх виконанням органами виконавчої влади та приймає відповідні заходи щодо усунення їх порушень.

Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом України і у своїй діяльності керується його актами (ст. 113 Конституції України). Одночасно він підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України, але у межах, визначених Конституцією України.

Так, Верховна Рада України, відповідно до п. 13 ст. 85 Конституції, здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України.

Згідно з ч. 4 ст. 85 Конституції, Верховна Рада здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України, а також приймає рішення щодо звіту про його виконання.

Нарешті, представницький орган України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

При цьому питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України (ст. 87 Конституції України).

Певні складності виникають при організації виконавчої влади, здійснюваної Кабінетом Міністрів України Вони відображають різні підходи щодо цього питання як збоку Верховної Ради України, так і з боку Президента України.

Парламентський варіант вирішення цього питання протягом майже шести років базувався на презумпції верховенства Верховної Ради України по відношенню до органів виконавчої влади і перш за все до Кабінету Міністрів. Але така позиція фактично нічого не залишала від розподілу влад в його юридичному розумінні і перетворювала Уряд не у виконавчий орган державної влади, а у виконавчий апарат Верховної Ради, позбавлений самостійності і незалежності.

Президентський підхід знаходив свій вираз у тому, що Кабінет Міністрів України є вищим органом виконавчої влади, підзвітним Президенту України. У даному варіанті яскраво простежувалося прагнення закріпити незалежність виконавчої влади відповідно до принципу поділу влад. Така позиція є обгрунтованою і має право на існування Вона виявляє прагнення виконавчої влади захистити себе від постійного втручання законодавчої влади у її власну сферу діяльності, від спроб парламенту перетворити Кабінет Міністрів України у власний робочий орган, позбавити його практично всіх атрибутів самостійної гілки єдиної державної влади.

В період, коли Президент України, згідно з Конституцією, мав статус глави держави і глави виконавчої влади, організація цієї влади здійснювалась ним. Проте практична реалізація цього повноважедня Президентом зіткнулася з цілою низкою складних проблем. По-перше, не було з'ясовано, що таке виконавча влада і в чому її' відмінність від колишніх виконавчо-розпорядчих органів.

66. Склад та порядок Формування КМУ

У складі Кабінету Міністрів України — 15 міністрів. Голова Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за згодою Верховної Ради України (п. 12 ст. 85, п. 9 ст. 106 Конституції України).

Процес призначення Прем'єр-міністра України складається з таких стадій: визначення Президентом кандидатури на цю посаду; розгляд Верховною Радою України цісї кандидатури, у разі відхилення — наступне внесення та розгляд кандидатури на пропоновану посаду; призначення Прем'єр-міністра України

Президент України не пізніше ніж на десятий день після вступу на посаду або припинення повноважень Кабінету Міністрів, після консультацій з Головою Верховної Ради України та уповноваженими представниками депутатських груп і фракцій вносить на розгляд Верховної Ради кандидатуру на посаду Прем'єр-міністра

Верховна Рада розглядає внесену Президентом України кандидатуру на посаду Прем'єр-міністра не пізніше як у 10-денний строк з дня внесення на пленарному засіданні, на яжому Президент представляє внесену ним кандидатуру.

Кандидат на посаду Прем'єр-міністра України виступає з програмною заявою про основні напрями діяльності Уряду. Постанова Верховної Ради України про призначення кандидата на посаду Прем'єр-міністра України вважається прийнятою, якщо за неї проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради.

У разі відхилення Верховною Радою кандидатури, внесеної Президентом, Президент у 7-денний строк після консультації з Головою Верховної Ради та уповноваженими представниками депутатських груп і фракцій, вносить на розгляд нову кандидатуру на цю посаду.

У разі повторного відхилення Верховною Радою України кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України

Президент України вносить на розгляд Верховної Ради України кандидатуру, погоджену з депутатськими групами та фракціями, що спільно об'єднують більшість від конституційного складу Верховної Ради України. Про погодження кандидатури складається протокол, який скріплюється підписами Президента України та уповноважених представників відповідних депутатських груп і фракцій.

Кожний наступний розгляд Верховною Радою України кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України (за винятком першого) відбувається в тому ж порядку, але не пізніше як у семиденний строк.

Після одержання згоди Верховної Ради України Президент України в 3-дениий термін видає Указ про призначення Прем'єр-міністра України.

Прем'єр-міністр України протягом 14 днів з дня свого призначення на посаду вносить Президентові України пропозиції щодо структури та персонального складу Кабінету Міністрів України та інформує про них Верховну Раду України На підставі подання Прем'єр-міністра Президент видає Указ про призначення членів Кабінету Міністрів України. Структура та загальна чисельність Кабінету Міністрів затверджується Указом Президента.

На підставі подання Прем'єр-міністра Президент після затвердження структури та загальної чисельності Кабінету Міністрів України, видає указ про призначення списком членів Кабінету Міністрів. У списку повинно бути не менше двох третин від загальної чисельності членів Кабінету Міністрів.

Новосформований Кабінет Міністрів України набуває повноважень з моменту складення присяги не менш ніж двома третинами від загальної чисельності Кабінету Міністрів на пленарному засіданні Верховної Ради України в присутності Президента України не пізніше ніж через 10 днів після сформування Кабінету Міністрів України. Відмова члена Кабінету Міністрів України скласти присягу має наслідком звільнення його з посади.

До складу Кабінету Міністрів можуть бути призначені громадяни України, які володіють державною мовою. Члени Кабінету Міністрів не можуть бути народними депутатами України або мати інший представницький мандат, не мають права поєднувати свою діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання при

67. Система центральних органів виконавчої влади: порядок формування та повноваження

Центральні органи виконавчої влади, керівники яких входять до складу Кабшету Міністрів України:

Міністр аграрної політики України,

Міністр внутрішніх справ України,

Міністр екології та природних ресурсів України,

Міністр економіки України,

Міністр палива і енергетики України,

Міністр закордонних справ України,

Міністр культури і мистецтва України,

Міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи,

Міністр оборони України,

Міністр освіти і науки України,

Міністр охорони здоров'я України,

Міністр праці та соціальної політики України,

Міністр транспорту України,

Міністр фінансів України,

Міністр юстиції України.

Держав міністрів визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет очолює його голова.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова.

До Центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом відносяться:

Антимонопольний комітет України,

Державна податкова адміністрація України,

Державна митна служба України,

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва,

Національна комісія регулювання електроенергетики України,

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України,

Державний департамент України з питань виконання покарань,

Фонд державного майна України,

Служба безпеки України,

Управління державної охорони України, Головне управління державної служби України. До цієї групи органів також відносяться: Державна авіаційна адміністрація України, Державна адміністрація залізничного транспорту України,

Державна адміністрація морського і річкового транспорту України,

Державна адміністрація автомобільного транспорту України,

Державна адміністрація ядерного регулювання України. У системі Центральних органів виконавчої влади, діяльність деяких комітетів спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через відповідних міністрів, зокрема:

через Міністра екології та природних ресурсів України: Державний комітет України по водному господарству, Державний комітет України по земельних ресурсах; Державний комітет лісового господарства України; через Міністра економіки України: Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України,

Державний комітет України з енергозбереження, Державний комітет промислової політики України, Державний комітет стандартизації, метролога та сертифікації України;

через Міністра праці та соціальної політики України: Державний комітет України у справах ветеранів; через Міністра фінансів України: Головне контрольно-ревізійне управління, Державне казначейство України; через Міністра юстиції України: Державний комітет України у справах релігій. Кабінет Міністрів України вносить подання стосовно створення центральних органів виконавчої влади.

68. Місцеві державні адміністрації: порядок формування та повноваження

Місцева державна адміністрація є місцевим органом в системі органів виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Вона виконує повноваження державної влади та делеговані їй відповідними радами виконавчі функції через створювані управління, відділи та інші структурні підрозділи та діє під керівництвом голови місцевої державної адміністрації.

Саме місцеві державні адміністрації реалізують принцип поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, покладений в основу побудови територіального устрою України (ст. 132 Конституції України).

Це пояснюється двома об'єктивними факторами. З одного боку, посилилась роль місцевих органів в реалізації урядової політики на місцях, в наданні відповідних послуг населенню, що, в свою чергу, визначило заінтересованість держав у ефективному функціонуванні місцевого управління, підвищило вплив місцевих органів на політичні процеси у цілому.

З другого боку, посилилася інтегрованість місцевих органів управління в державний механізм, що виявляється у закріпленні за ними відповідних повноважень на підставі розмежування компетенції між центром і територіями. Місцеві державні органи не мають права самостійно визначати коло своїх повноважень, які встановлюються кищестоящими органами.

Для того, щоб адекватно зрозуміти роль місцевого управління у державному механізмі, а також взаємовідносини окремих інститутів, які функціонують на місцевому рівні, доцільно з'ясувати співвідношення понять "місцеве управління" та "місцеве самоврядування".

Під місцевим управлінням, звичайно, розуміють органи, які призначаються з центру і представляють на місцях державну адміністрацію, а під місцевим самоврядуванням — місцеві представницькі органи та їх виконавчі органи.

Уявляється правильним не протиставляти місцеве самоврядування місцевому управлінню, а розглядати їх у контексті відношення частина ціле. Місцеве управління — складний і гнучкий механізм. Він може включати в себе як державну адміністрацію на місцях, гак і місцеві представницькі органи — ради (органи самоврядування). Саме у такій якості місцеве управління входить до державного механізму, проте воно має значну специфіку і самостійність у порівнянні з іншими його елементами.

У Конституції України має місце визнання державної влади і влади місцевого самоврядування (територіальної громади) (ст. 6, 7, 140 Конституції України), Остання здійснюється як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, місцеві ради та їх виконавчі органи там, де не утворено місцевих державних адміністрацій.

В межах тих адміністративно-територіальних одиниць, де є місцеві державні адміністрації, саме адміністрації виконують повноваження як місцевих органів державної виконавчої влади галузевого характеру, так і делеговані виконавчі функції відповідних рад і діють під загальним керівництвом голови місцевої державної адміністрації

Відповідно до ст. 119 Конституції України, основними завданнями місцевих державних адміністрацій в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці є: виконання Конституції України, законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших актів виконавчої влади вищого рівня; забезпечення прав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин — також програм їх національно-культурного розвитку; підготовка та виконання відповідних бюджетів; взаємодія з органами місцевого самоврядування; реалізація інших, наданих державою, а також делегованих відповідною радою, повноважень.

Об'єктом діяльності місцевих державних адміністрацій є соціальна і виробнича інфраструктура, як сукупність виробничих підприємств, транспорту, мережі тепло-, водо-, газоенергозабезпечення, системи шляхів, зв'язку, служб обслуговування населення, закладів охорони здоров'я, торгівлі, освіти, культури, соціального забезпечення та інших.

Місцеві державні адміністрації діють на засадах відповідальності перед людиною і державою за результати своєї діяльності; верховенства права; законності, пріоритетності прав та свобод людини і громадянина; гласності; поєднання державних і місцевих інтересів.

Правовий статус місцевих державних адміністрацій встановлюється Конституцією України, Законом "Про місцеві державні адміністрації від 9 квітня 1999 р", іншими законами України. У своїй діяльності місцеві адміністрації керуються також актами Президента України, Кабінету Міністрів, органів виконавчої влади вищого рівня.

До складу відповідної місцевої державної адміністрації входять: голова адміністрації, його перший заступник, не більше трьох заступників, керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів.

Місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних державних адміністрацій. Вони, у відповідності з п. 10 ст. 106 Конституції України, призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів на строк повноважень Президента України

Кандидатури на посади голів обласних державних адміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів вносяться Прем'єр-міністром Кандидатури на посади голів районних державних адміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів вносяться головами відповідних обласних державних адміністрацій. На кожну вакансію вноситься одна кандидатура. У разі відхилення Президентом України поданої кандидатури Прем'єр-міністр чи голова обласної державної адміністрації вносять на розгляд Кабінету Міністрів нову кандидатуру.

Голови місцевих державних адміністрацій набувають повноважень з моменту призначення.

Повноваження голови місцевої державної адміністрації припиняються Президентом України у випадках: порушення ним Конституції і законів України; втрати громадянства, виявлення факту подвійного громадянства; визнання судом недієздатним; виїзду на проживання в іншу країну; набрання законної сили обвинувальним вироком суду; за власною ініціативою Президента України з підстав, передбачених Законом "Про місцеві державні адміністрації" та законодавством про державну службу; висловлення недовіри більшістю (дві третини) голосів відповідної ради; подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Президент України також може припинити повноваження голови районної державної адміністрації у випадках: прийняття відставки голови обласної державної адміністрації; подання Кабінету Міністрів України з підстав, передбачених законодавством про державну службу; висловлення недовіри відповідною радою (простою більшістю голосів від складу ради).

Повноваження голів місцевих державних адміністрацій також припиняються в разі їх смерті.

69. Судова влада в Україні

Правосуддя в Україні, згідно з Конституцією України (ст. 124), здійснюється виключно судами, не допускається делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Правосуддя здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні. Конституція України встановлює певні вимоги до посади судді. Ним може бути лише громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою. Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Додаткові вимоги до окре­мих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом. Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Судді зобов'язані при здійсненні правосуддя дотримуватися Конституції та законів України; забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ; додержуватися службової дисципліни та розпорядку роботи суду; не розголошувати відомості, що становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання; не допускати вчинків та будь-яких дій, що ганьблять звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності.

Конституційне положення про підкорення судців при здійсненні правосуддя лише закону означає, що судді зобов'язані вирішувати справи на підставі Конституції і законів України, міжнародних договорів України в порядку, передбаченому законом. У випадках, передбачених законом, суд застосовує норми права інших держав. У разі відсутності закону, що регулює спірні відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини, а при відсутності такого закону суд виходить із загальних начал і змісту законодавства України.

Система судів загальної юрисдикції. Згідно з Конституцією України (ст. 125), система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Принцип територіальності означає, що юрисдикція окремих ланок судової системи поширюється на певні території, які можуть збігатися або не збігатися з адміністративно-територіальними одиницями. Побудова судової системи за принципом територіальності з урахуванням зв'язку між населеними пунктами забезпечує наближення судів до населення

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. До його складу, відповідно до Концепції, входять Вищий цивільний суд, Вищий господарський суд, Вищий адміністративний суд, Вищий кримінальний суд, Вищий військовий суд. Вищі суди справ по першій інстанції не розглядають, вони є касаційною інстанцією для місцевих та апеляційних судів. Пленум Верховного Суду судових справ не розглядає, а лише дає роз'яснення з питань застосування судами чинного законодавства на основі узагальнення судової практики.

Сьогодні в Україні існує три підсистеми судової влади: 1) Конституційний Суд України; 2) загальні суди; 3) арбітражні суди.

Судова система України складається з ланок, тобто з сукупностей судів, які мають однакову компетенцію, єдиний порядок здійснення правосуддя, тотожний структурний склад. Загальні суди України складаються з трьох ланок. Першою ланкою є районні (міські), міжрайонні (окружні) суди та військові суди гарнізонів. Другу ланку складають Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, міжобласний суд, військові суди регіонів, Військово-Морських Сил Третя ланка — Верховний Суд України, до складу якого входить воєнна колегія.

70. Правовий статус суддів

Правосуддя здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні. Конституція України встановлює певні вимоги до посади судді. Ним може бути лише громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою. Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Додаткові вимоги до окре­мих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом. Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Судді зобов'язані при здійсненні правосуддя дотримуватися Конституції та законів України; забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ; додержуватися службової дисципліни та розпорядку роботи суду; не розголошувати відомості, що становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання; не допускати вчинків та будь-яких дій, що ганьблять звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності.

Відповідно до Конституції України (ст. 129), судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Незалежність судців є важливою умовою самостійності і авторитетності судової влади, можливості об'єктивно здійснювати правосуддя, у повній відповідності до закону захищати права і законні інтереси громадян. Конституція і чинне законодавство України встановлює правові гарантії незалежності суддів, які забезпечуються:

1. Встановленим законом порядком їх обрання і звільнення з посади. Згідно з Конституцією України (ст. 128), перше призначення на посаду професійного судді строком на
п'ять років здійснює Президент України. Всі судді, крім суддів Конституційного Сулу України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.
Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі; закінчення строку, на який його обрано чи призначено; досягнення суддею шістдесяти п'яти років; неможли­
вості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком
щодо нього; припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку;

2. Незмінюваністю суддів. Відповідно до Конституції України (ст. 126), судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та судців, які
призначаються на посаду судді вперше,

3. Недоторканністю суддів. Недоторканність суддів означає посилений режим їх захисту державою порівняно з іншими громадянами і проявляється в установленні особливого
порядку притягнення суддів до кримінальної і адміністративної відповідальності. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення
обвинувального вироку судом. Недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, належне йому майно та доку­
менти. Проникнення в житло чи службове приміщення суддів, в його особистий або службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних
розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитись тільки з санкцій Генерального прокурора України за наявності
порушеної кримінальної справи;

4. Забороною впливу на суддів у будь-який спосіб. Незалежність процесуальної діяльності суддів означає їх незалежність від впливу органів державної влади і управління,
посадових осіб, партій і громадських організацій, засобів масової інформації, окремих громадян; від судів вищого рівня; від висновків прокуратури, слідчих органів, учасників судового
процесу, тобто можливість судді вільно брати участь у дослідженні доказів, обговоренні і прийнятті рішення за власним переконанням.

5. Відповідальністю за неповагу до суду чи судді.

6. Створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу;

71. Система судових органів в Україні

Згідно з Конституцією України (ст. 125), система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації. Найвищим судовим органом > системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Дата добавления: 2015-07-02