Тема 5. Стилістичний синтаксис 1 страница

1. Стилістичні можливості синтаксису.

2. Стилістичні властивості порядку слів у реченні.

3. Стилістичне використання координації підмета і присудка.

4. Варіанти форм, пов’язані з керуванням.

5. Стилістичне використання однорідних членів речення.

6. Стилістичне використання синтаксичних синонімів та паралельних конструкцій.

Література:

1. Ажнюк Б. Українські імена з іншомовним акцентом: проблеми транслітерації // Культура слова. - Вип. 4 8 - 4 9. - К.: Ін - т укр. мови HAH України, 1996.

2. Антисуржик: Вчимося ввічливо поводитися і правильно говорити. Навчальний посібник. - Львів: Світ, 1994. - 152 с.

3. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів: Світ, 1993. - 232 с.

4. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови. - Львів: Світ, 2003. - 432 с.

1. Стилістичні можливості синтаксису. Стилістичні властивості української мови виявляються в її синтаксичній будові особливо яскраво й повно. І лексичні одиниці, і морфологічні засоби повноти своєї стилістичної виразності набувають лише в контексті.

Стилістичний синтаксис вивчає можливості найдоцільнішого використання синонімічних варіантів залежно від змісту тексту, від його функціонально-стилістичного призначення, а також із урахуванням завдань тексту та його загальноестетичного спрямування. «У синтаксичному матеріалі стилістика живиться двома основними джерелами: синтаксичною синонімією, наявністю співвідносних варіативних рядів та лексичним наповненням синтаксичних компонентів»[1].

Ні в останньому висловлюванні Л.І.Мацько, О.М.Мацько, О.М.Сидоренко, ні в решті досліджень зі стилістичного синтаксису не знаходимо розрізнення синтаксичних синонімів та паралельних синтаксичних конструкцій.

Здебільшого всі ці конструкції називають і так, і так в межах того самого посібника Б.М.Кулик та О.М.Масюкевич зазначають, що синтаксичні засоби мають велике значення для стилістики, яка розглядає їх численні паралельні та синонімічні варіанти з погляду оцінки й добору для того, щоб найкраще передати потрібний зміст. Проте надалі пишуть тільки про синтаксичні синоніми.

Отже, синтаксичний розділ стилістики розглядає синтаксичні синоніми й паралельні синтаксичні конструкції.

Синтаксичні синоніми об'єднуються спільним граматичним значенням, на основі якого їх відносять до тієї чи іншої синтаксичної категорії; вони передають відтінки спільного граматичного значення та мають відтінки спільного експресивно-змістового або функціонально-стилістичного забарвлення (забарвлення може й не бути за стилістичної нейтральності синтаксичних синонімів). Синонімічними можуть бути три основні синтаксичні одиниці: словосполучення, члени речення й речення.

Синонімічними називають два або кілька словосполучень, що передають однакові синтаксичні відношення (предикативні, атрибутивні, об'єктні, обставинні) та мають спільні стрижневі слова й однокореневі залежні, відрізняючись способами синтаксичного зв'язку. В українській мові найбільшу кількість синтаксичних синонімів становлять прийменникові дієслівні словосполучення: стояти під місяцем (проти місяця, при місяці); змокрів від туману (під туманом, за туману, через туман) тощо.

Синонімічними є такі члени речення, які виражено однокореневими словами, що мають різне граматичне оформлення й різні відтінки спільного синтаксичного значення. Ці слова можуть належати до різних частин мови, мати при собі службові слова: Марія була студентка - Марія булла студенткою; Шевченкові думи - думи Шевченка.

Синонімічними є такі речення, які належать до одного типу, являючи собою граматичний і змістовий паралелізм, але розрізняються відтінками спільного граматичного значення, засобами граматичного вираження, стилістичним забарвленням. Емоційно-експресивні відтінки мовлення, його стилістичне забарвлення знерідка виявляються в будові простого речення. Синонімічні зв'язки, зокрема, виникають між розповідним, питальним і окличним (спонукальним) реченнями, між особовим і безособовим реченням: Сніг замів - Снігом замело.

До паралельних синтаксичних конструкцій належать такі:

• П і д р я д н е означальне речення і дієприкметниковий зворот.

• П і д р я д н е означальне речення і зворот з прикметником.

• П і д р я д н е означальне речення і прикладка.

•Підрядні обставинні речення і дієприслівникові звороти.

•Конструкції з віддієслівними іменниками і підрядні речення.

•Конструкції з віддієслівними іменниками і речення з однорідними членами.

• П р я м а і непряма мова.

• П р я м а мова і «ділове відтворення висловлювання».

• Пряма і вільна пряма мова.

• П р я м а і невласне пряма мова.

• П р я м а і здогадна мова.

• П р я м а і напівпряма (підрядно-підпорядкована) мова.

2. Стилістичні властивості порядку слів у реченні. Прямий порядок слі в -це стилістично нейтральне розташування членів речення.

Непрямий, зворотний порядок слів, або інверсія, - це стилістично активнее розташування членів речення. В українській мові є т.зв. вільний порядок слів, тобто всі члени речення можуть міняти своє місце. Проте переміщення членів речення спричиняє зміни синтаксичні, змістові та стилістичні.

Тобто порядок слів виконує такі функції:

– синтаксичну (її ще в деяких джерелах називають граматичною) (Брат повернувся сонний. Сонний брат повернувся);

– змістову (в інших джерелах - або комунікативна, або семантична) (Нагородили викладача батька. Нагородили батька викладача);

– стилістичну (Ці вислови мені не подобаються. Не подобаються мені ці вислови).

Порядок слів в українській мові найчастіше виконує стилістичну функцію.

Будь-який зворотний порядок слів у тексті має бути функціонально, стилістично, естетично виправданим. Невиправдана інверсія призводить до стилістичних помилок, до спотворення змісту речення.

Здебільшого ознаки прямого порядку слів такі: 1) підмет передує присудкові; 2) узгоджене означення передує означуваному слову, а неузгоджене стоїть після слова, якого стосується; 3) додаток стоїть після слова, якого він стосується; 4) обставини залежно від значення та способу вираження можуть стояти перед словом, з яким пов'язуються, і після нього.

У простому реченні найбільше змістове навантаження має слово, що стоїть на початку (за інверсії) або в кінці речення.

Не можна використовувати інверсії без зміни змісту висловлювання:

1. в реченнях, у яких форма підмета й форма прямого додатка збігаються (форма Зн.в. = формі Н.в.): "Запорожець"збив КАМАЗ. Успіх несе радість (Радість несе успіх). Любов украла ніч (3 пісні).

2. у т. зв. реченнях тотожності (двоскладних реченнях, у яких обидва головні члени виражені Н.в. іменника): Собака - мій друг. Мій друг - собака.

3. в реченнях, у яких один головний член виражений інфінітивом, а другий Н.в. іменника: Добре вчитися-наше завдання. Наше завдання - добре вчитися.

4. у реченні з іменника й узгодженого з ним прикметника: Веселий хлопець (односкладне речення - номінативне). Хлопець веселий (двоскладне речення).

Місце підмета в реченні перед присудком (у розповідному реченні, коли присудок простий). Але є випадки, коли підмет стоїть після присудка й це не сприймається як інверсія:

1. в авторських словах у середині або після прямої мови;

2. в реченнях, у яких підмет означає відтинок часу або явище природи, процес діяльності, а присудок є дієсловом буття, наявності, виникнення, становлення, перебігу дії тощо: Був весняний день. Настає осінь (Близькими до цього випадку є речення з фольклорних зачинів, переважно казкових: Жили собі дід і баба)1.

Узгоджене означення за прямого порядку слів стоїть перед означуваним словом. Постпозицію узгодженого означення використовують без експресивно-стилістичного забарвлення в термінах і назвах товарів за класифікації об'єктів (іменник позначає родове поняття, а прикметник видову ознаку): Кульбаба жовта; Цегла лицьова, рядова, архітектурно-оздоблювальна (Е. - 2005. - 1 вересня). За наявності кількох означень на першому місці стоїть означення-займенник. Означальні займенники передують іншим, але займенник самий стоїть завжди після вказівного займенника. Якщо означення стосується неозначеного займенника, то воно стоїть після нього: Такий глибокий твір важко оцінити одразу. Тієї самої наснаги вони й не мали. Кожен мав щось своє. Узвичаєним місцем для поширеного означення, вираженого прикметниковим чи дієприкметниковим зворотом, є постпозиція: Іван, схвильований після іспиту, радісно збуджений, показував друзям заліковку. За кількох неоднорідних означень, виражених якісним і відносним прикметниками, першим ставлять якісний (рідна українська мова). З-поміж двох відносних прикметників першим обирають той, який передає вужче поняття (транскордонні бізнесові зв'язки).

Неузгоджене означення ставлять після означуваного слова. Проте в мові є узвичаєні звороти, в яких неузгоджене означення завжди стоїть перед означуваним словом: гвардії лейтенант.

Додаток звичайно стоїть після слова, яке ним керує. Якщо є кілька додатків, то прямий передує іншим: Ти маєш узяти олівець у Наталі.

Непрямий додаток особи в Д.в. здебільшого стоїть одразу після слова, яке ним керує, тобто передує навіть прямому додаткові: Степан розповідав нам анекдоти1.

Обставини способу дії, виражені якісними прислівниками, здебільшого передують присудкові: Андрій весело проводжав її очима. Ці обставини, виражені іменниками, за прямого порядку слів стоять після присудка: Андрій поглянув на неї з веселим подивом. Інші обставини можуть стояти перед присудком і після нього.

Вставні слова вільно розміщують у реченні, але відтінок висловлювання змінюється залежно від місця вставного слова (якщо воно стоїть на початку речення, то стосується цілого речення): Мабуть, я прийду сьогодні пізно ввечері. Я, мабуть, прийду сьогодні пізно ввечері. Я прийду, мабуть, сьогодні пізно ввечері. Я прийду сьогодні, мабуть, пізно ввечері. Я прийду сьогодні пізно, мабуть, увечері.

Звертання може займати будь-яке місце в реченні. Проте в питальному реченні воно стоїть здебільшого в кінці: Що ви робите, хлопці?

Частки також можуть займати будь-яке місце в реченні, але від їх місця залежить зміст висловлювання. Є препозитивні (чи, аби, де, що за) і постпозитивні (ж, то, бо, но, небудь) частки.

Типові помилки в стилістичному використанні порядку слів:

1. Неврахування того, що з переставлянням окремих слів виникають небажані відтінки в значенні та в стилістичному забарвленні висловлювання: Чимало нарікань у жителів області є на роботу наших автотранспортних підприємств (ВЗ. - 1997. - 24 грудня).

2. Невиправдана інверсія, яка призводить до спотворення змісту, до двозначності: Це 16-йпам'ятникжертвам локальних війн на території України (РЛ. - 1997. - 21 березня); Отже, ексклюзивний анекдот на тему захисту екології'від Тоін Гоей" (Е. - 1998. -№16).

3. Використання інверсії в реченнях, у яких форми підмета й прямого додатка збігаються: Палац Аміна, який штурмував спщцназ КДБ (500 переодягнених в афганську уніформу вояків так званого "мусульманського батальйону') (ТП. -1997. -№1).

4. Неврахування того, що від місця вставних слів, часток у реченні залежить зміст, стилістичне забарвлення висловлювання: Він, на жаль, був здоровим лише протягом року (РЛ. -1996. -15жовтня); 1 грудня, на саме Романа, запрошував Стефко Оробець усіх видатних Романів до Палацу Мистецтв для забави (СП. -1997.- №49).

3. Координація присудка й простого підмета. З простим підметом присудок координується за граматичними ознаками (тобто координується в числі, а в минулому часі та умовному способі й у роді). Коли при підметі є кілька означень, що вказують на різні предмети, а підмет стоїть в однині, то в цьому разі присудок має форму множини (тобто координується за змістом): Українська й білоруська мова були найбільш занедбаними серед слов'янських мов. Коли ж підмет виражений збірним іменником або мислиться як щось єдине, тоді присудок стоїть в однині: Українське й польське студентство зустрілося на форумі.

При підметі, вираженому іменником спільного роду, форма присудка залежить від статі особи: Нарешті прийшов наш гуляка. Нарешті прийшла наша гуляка. З підметами - іменниками чоловічого роду на позначення професій, посад жінок - присудок координується за граматичними ознаками, а не за змістом: Касир перерахував гроші (Речення Касир перерахувала гроші- розм.,). Щоб уникнути двозначності, при таких іменниках треба вживати ім'я та прізвище, що виконує функцію підмета, й тоді присудок координується за змістом: Касир Гглина Гринишина перерахувала гроші.

Якщо при загальному іменникові є географічна чи умовна назва, то присудок координується з підметом - загальною назвою: Газета "Поступ" надрукувала виступ депутата. Місто Львів ніби помолодшало.

З підметами, вираженими словами людина, особа, постать тощо, а також із підметами - збірними іменниками чи іменниками сукупності - присудок координується за граматичними ознаками: Особа чоловіка встановлена. Волосся переливалося сріблом.

При підметах, виражених невідмінюваними іменниками або абревіатурами, присудок має таку форму, якої вимагає рід і число іменника.

Підмети, виражені займенниками хто, що, координують із собою присудок у формі третьої особи однини теперішнього часу, а в минулому часі та в умовному способі хто вимагає форми чоловічого роду, а що - середнього: Усі зраділи, а хто й не зрадів, то не показав цього. Що це там таке показалося з-за рогу? Так само координується присудок із займенниками інших розрядів (неозначеними, заперечними), до складу яких уходить хто, що: Дехто вирішив не приходити на мітинг. Ніщо мене не привабило.

Проте є випадки т.зв. зворотної координації (зворотного узгодження) в реченнях з іменними присудками, за якої на форму дієслова-зв'язки в складі присудка впливає не форма підмета, а форма іменної частини присудка: Хто були ці люди? функції підмета виконують вказівний займенник середнього роду це, вказівна частка то, координація присудка також зворотна: Це була видатна постать у нашій культурі.

Загалом іменна частина складеного іменного присудка (найчастіше іменник чи прикметник) має форму називного або орудного відмінка.

Форми орудного відмінка іменного складеного присудка частіше вказують на ознаку тимчасову, нездійснену, а форми називного відмінка є показником постійної ознаки. Б.М.Кулик та О.М.Масюкевич уважають, що форма Ор.в. у цьому разі "витіснила в сучасній українській мові називний відмінок іменника"3. Проте значно виразніше, ніж Ор.в., передають тимчасовість ознаки форми Зн.в. з прийменником за, що мають значення "замість": Він їй був за вчителя. Зв'язка бути в теперішньому часі (є) характерна для офіційно-ділового, наукового й почасти публіцистичного стилю. Розмовному ж мовленню зв'язка є не властива. У науковому стилі часто в ролі зв'язки вживають дієслово становить та деякі ін. у сполученні зі Зн.в. без прийменника4. Не можна в цьому разі використовувати росіянізм складає.

При підметі - кількісному числівнику - присудок має форму третьої особи однини, а в минулому часі - форму середнього роду: Семеро йшло до фінішу. Сім дійшло до фінішу. Кілька дійшло до фінішу. Проте тут можлива й форма множини присудка. Однина наголошує на кількості, множина - на матеріальному складі.

Субстантивовані прикметники та дієприкметники у функції підмета координують присудок так само, як і іменники. Якщо субстантивується незмінне слово, то присудок має форму третьої особи однини, а в минулому часі - форму середнього роду: Це "Ура!"линуло звідусіль.

У реченні з простим підметом на форму присудка не впливає відокремлений додаток чи інше відокремлення: Ніхто, крім них, цього не знав.

2. Координація присудка й складеного підмета. Підмет на кшталт "брат із сестрою" координує присудок у формі й однини, і множини.

Однина присудка вказує на одного активного суб'єкта дії (власне, тільки він і є граматичним підметом, а іншим іменником чи займенником виражено додаток). Множина присудка вказує на рівноправність двох суб'єктів дії, на їх паритетну участь у виконанні дії: Брат із сестрою пішов у театр. Брат із сестрою пішли в театр. Коли до складу таких підметів як перший компонент уходить особовий займенник я, ти, він, тоді присудок має стояти в однині: Я зі Степаном пішла в театр. Ти з Оксаною пішов у театр.

З підметом, що складається із числівника та іменника, присудок координується в однині й у множині (Це не стосується тільки тих числівників, які закінчуються на один: П'ятдесят один чоловік працював у полі. П'ятдесят одна особа працювала в полі). Однина присудка наголошує на кількості предметів, а множина - на дії. При іменниках, які позначають назви істот, здебільшого присудок має форму множини, а при іменниках - назвах неістот - форму однини. Якщо до складу підмета входять числівники до десяти (крім один), то присудок частіше має форму множини.

Коли використовують числівники на позначення великої кількості, переважає присудок у формі однини. Коли при числівнику є слова років, літ або слова лише, тільки, всього, присудок має форму однини; коли при підметах є постпозитивні означення (зокрема, займенник всі), присудок має форму множини.

Форму однини має присудок, коли числівник у складі підмета вказує на приблизну кількість (уживається зі словами на кшталт більше, менше, близько, понад тощо): Близько тридцяти студентів склало іспит на "відмінно".

Числова частина підмета може бути виражена іменником із числовим значенням (ряд, низка, частина, більшість, меншість, юрба, решта тощо), тоді присудок також має форму однини: Більшість студентів склала іспит на "відмінно". Форма однини обов'язкова, коли при іменнику з кількісним значенням є узгоджене означення або в складі підмета є іменник на позначення абстрактного поняття. Множину тут маємо тоді, коли: 1. друга частина підмета є багатоелементною (Більшість студентів, аспірантів, викладачів прийшли на мітинг); 2. присудок віддалений від підмета (Більшість студентів, які прийшли на мітинг, проголосували за текст ухвали); 3. присудки однорідні (Більшість шахтарів не підтримали профспілкових лідерів і не розпочали страйку)2.

Складений підмет може бути виражений словосполученням. Якщо в ньому нема слова у формі Н.в., з яким координується присудок, то присудок стоїть у третій особі однини, а в минулому часі - в середньому роді: "Ой не ходи, Гоицю, та й на вечорниці" йде (йшло) на сцені вже другий сезон. Якщо в словосполученні є два іменники в Н.в., то треба додавати слово з родовим значенням, з яким і координувати присудок: Роман "Війна і мир" екранізований декілька разів. При підметах – словосполученнях один одного, один за одним тощо - присудок може мати форму й однини, і множини: Один одного вчить. Один одного вчать.

3. Координація присудка й однорідних підметів. За наявності узагальнювального слова присудок координується з ним. При однорідних підметах (без сполучників), виражених формою однини, присудок стоїть у множині або в однині (за прямого порядку слів - у множині).

Множина присудка обов'язкова за прямого порядку слів при підметах - назвах осіб: Іван, Петро пішли додому. З підметами - назвами неосіб - присудок координується за змістом або з найближчим підметом: Сатира, гумор виявляються (-ється) в тексті. Ті самі правила регулюють і випадки, в яких підмети вжито з єднальними сполучниками. Якщо перед однорідними підметами є означення, виражене займенником кожний, то присудок має форму однини: Кожний студент, аспірант має пам'ятати про це. За непрямого порядку слів зазвичай використовують форму однини (навіть тоді, коли один з підметів має форму множини). При однорідних підметах, ужитих із єднальним сполучником ні...ні, присудок може мати форму й однини, і множини.

Якщо використано розділові сполучники, то присудок має форму однини: Іван чи Петро пішов додому раніше. Якщо підмети при цьому виражені іменниками різних родів або чисел, то присудок має форму множини: Іван чи Галя пішли додому раніше.

За використання протиставних сполучників присудок координується в числі й роді з найближчим підметом (Прийшов Іван, а згодом усі його брати); якщо при підметі є заперечна частка не, то присудок координують з реальним суб'єктом, дія якого стверджується: Нарис, а не стаття став предметом аналізу1.

4. Узгодження означення та прикладки з означуваним словом. Здебільшого означення узгоджується в роді, числі й відмінку з означуваним словом. Іменники особа, персона, назви професій узгоджуються за граматичним принципом: Наталія Сергіївна - наш директор. Степова - молодий професор. Інколи означення стосуються прізвища, тому й узгоджуються з ним: Горезвісна доцент Н.Андрєєва не може «поступатися принципами».

При однорідних членах означення, яке стосується двох іменників, може стояти в однині й у множині. Однину використовуємо тоді, коли за змістом ясно, що означення пояснює два іменники. Якщо ці іменники належать до різних родів, то означення узгоджується з найближчим іменником: Наша сатира й гумор. Українська преса й радіо.

При одному іменникові може стояти кілька означень. Якщо вони перелічують різновиди предметів, то іменник може мати форму й однини, і множини. Однина іменника: Н вказує на зв'язок означуваних предметів, зокрема термінологічний, на їх семантичну близькість (доконаний і недоконаний вид); В уживається, коли означення поєднані протиставними чи розділовими сполучниками (дубовий або буковий листок; дубовий, а не буковий листок); Н уживається здебільшого при означеннях, виражених займенниками або порядковими числівниками (третій і четвертий курс; твій і мій друг; той і цей комп'ютер).

Множина іменника підкреслює наявність декількох предметів, істот, зокрема й за вживання порядкових числівників: Гарний і розумний хлопці. Перший і другий призи. При постпозитивних означеннях іменник стоїть у множині: роди чоловічий і жіночий; комп'ютери перший і другий; зошити той і цей.

Прикладка з означуваним словом узгоджується у відмінку, коли це: 1. чоловічі чи відмінювані жіночі прізвища (студентові Петренку, студентці Петришиній); 2. назви населених пунктів (крім складених назв та вживаних нечасто іншомовних назв маловідомих населених пунктів) (до міста Львова, але до міста Кривий Ріг, до міста Аахен).

Не узгоджуються у відмінку: і 1. назви станцій (до станції Львів); 2. назви гір, островів, мисів, озер та ін. (до гори Говерла, на острові Куба); 3. умовні назви (газет, книг, готелів, суден, підприємств тощо) (до готелю "Космос", на шахті "Гігант", газеті "Поступ'); 4. астрономічні назви (на планеті Земля); 5. офіційні назви держав чоловічого роду (офіційні назви держав жіночого роду здебільшого узгоджуються) (до Республіки Парагвай, до Ісламської Республіки Пакистан, до Князівства Ліхтенштейн, але до Республіки Франції, до Республіки Польщі, до Республіки Куби).

Типові помилки в координації підмета й присудка, в узгодженні означення:

1. Координація присудка не з підметом, вираженим загальним іменником, при якому є географічна чи умовна назва, а з цією назвою: З червня, о 21.10, на 640-му кілометрі автодороги Київ-Чоп вантажівка КрАЗ-256, що належить ремонтно-будівельній дільниці рівненського управління нафтопроводу "Дружба"зіткнувся з автомобілем ВАЗ-2107, який рухався у зустрічному напрямку (Тії. -1997. -№1); Місто Львів прикрасився до свята (РЛ. - 1997. - 22 серпня).

2. Поєднання присудка з підметом, вираженим невідмінюваним іменником іншомовного походження, без урахування особливостей визначення роду й числа іменника: Тріо "Крайня хата"намагалися бути схожими на тріо "Либідь "(МТ.-1998. - №3-4); Журі визначили переможців конкурсу (РЛ. - 1997.- 27 серпня).

3. Неправильна координація присудка з підметом-абревіатурою: 3 іншого боку, коли б він сам не звернувся до західного світу і не "здав"деталі, то ми ніколи так і не довідалися б, що замовником було КДБ (МГ. - 2000. - 13 січня).

4. Координація з підметом, вираженим займенником хто або що, присудка-дієслова не у формі третьої особи однини теперішнього часу: Багато хто із знайомих обминають його, цураються (ВЗ. - 1998. - 9 січня).

5. Порушення норм координації присудка-дієслова в минулому часі з підметами-займенниками хто, що: Що і хто уповноважило керівництво Львівської залізниці вирішувати замість Кабінету Міністрів та всіх міністрів-силовиків, яка саме допомога потрібна? (ТП. - 1998.-№3).

6. Координація присудка не з простим підметом, а з відокремленим членом речення, який ужито при ньому: Початок зустрічі, точніше, перші три хвилини гри, були за господарями (СП. - 1998. - №32); І ця цінність - сім 'я і родинні стосунки, - важливі для усіх наших читачів, якими б різними вони не були в повсякденному житті (СП. - 1997. -№52).

7. Уживання присудка у формі множини при підметі - особовому займенникові я, ти, він: Я з гуртом ентузіастів зібрали гроші й купили першу любительську відеокамеру (СП. - 1998.-№9).

8. Уживання присудка у формі множини при підметі-числівникові, який указує на приблизну кількість: Сьогодні містом їздять понад двісті маршруток, завдяки чому отримали роботу півтори тисячі чоловік (Д. - 1998. - 12 лютого).

9. Уживання присудка у формі множини при підметі, числова частина якого виражена іменником ряд, низка, частина, більшість, меншість тощо: Більшість підприємств простоюють (СП. - 1998. - №2).

10. Форма однини присудка при підметах, у яких друга частина багатоелементна, або при однорідних підметах, або тоді, коли присудок віддалений від підмета, чи тоді, коли присудки однорідні: Незважаючи на досягнутий раніше компроміс, частина депутатів від опозиційної Соціал-демократичної партії Німеччини, а також деякі представники Вільної демократичної партії Німеччини, які входять до правлячої коаліції, виступила проти закону про електронне прослуховування (ВЗ. - 1998. - 23 січня).

11. Форма множини присудка за наявності між однорідними підметами розділових сполучників: Іноді чиясь думка або жарт дарують новий погляд на проблеми (Т.-1998. -№7).

12. Неузгодження означення з означуваним словом: Саме через неї, рідненької, на Різдво відбулося найбільше нещасних випадків (СП. - 1998. - №1); Відповідно, його нове творіння аналітична програма '7 днів"-транслюватиме УТ-1 (СП. - 1997.-№51).

13. Розміщення постпозитивного звороту не одразу після іменника, який він пояснює: Пізнати його було неможливо. Тіло без голови і, як вважає місцевий судмедексперт, спеціально оброблений хімічними речовинами для того, щоб прискорити його розклад (ЛТ. - 2000. - 17 листопада).

14. Форма називного відмінка іменника-прикладки, що є назвою населеного пункту (крім складених назв), при означуваному слові – загальній назві у формі непрямого відмінка: 23 січня у Перемишлянський райвідділ міліції звернувся В., мешканець с. Болотня (СП. - 1998. - №3); У містечку Полоцьк мешкають її родичі з боку батька (СП. - 1998. - №6); Житель селища Зимної Води, що на Львівщині, Степан Іванович Волощуку 67 років зробив майже героїчний вчинок (Е. - 1998. №5).

15. Узгодження у відмінку назв планет, гір, островів, озер тощо та умовних назв-прикладок з означуваним словом-загальним іменником: Омолоджені інопланетянами пенсіонери-земляни з будинку престарілих вирішують відвідати свою рідну планету Землю (ТП. -1998. - №2).

4. Багатьом дієсловам властиве подвійне керування – безпосереднє (безприйменникове) й опосередковане (прийменникове). Тоді кожна конструкція передає інше значення: Довідався це. Довідався про це. Написав конспект. Написав у конспекті. Інколи керовані відмінки близькі за значенням, тобто йдеться про взаємозамінні, синонімічні конструкції 1: Лист матері. Лист до матері. Передав тобі. Передав для тебе. Кинув спис. Кинув списом.

При цьому кожний відмінок уносить свої відтінки в зміст висловлювання: –Зн.в. без прийменника вказує на об'єкт дії, на її суть. – Зн.в. з прийменником указує на об'єкт, але тільки в цілому. – Зн.в. без прийменника вказує на об'єкт, що повністю зазнав певної дії; – М.в. з прийменником в (у) вказує на частковість. – Д.в. указує на безпосередність дії, на більше наближення предмета, ніж Р.в. з прийменником для. – Р.в. прийменником указує на опосередкованість дії, на віддаленість предмета. – Ор.в. указує на знаряддя дії тощо.

Загалом маємо такі значення відмінків (без прийменників), або ж семантико-синтаксичні, формально-синтаксичні й комунікативні їх функції:

Дата добавления: 2015-07-02