Додатки. Додаток 1. (словник української мови: в 11 томах

ДОДАТОК 1. ( Словник української мови: в 11 томах. — Т. 1. — С. 181).

БІЛИЙ, а, е.

1. Який має колір крейди, молока, снігу; протилежне чорний. Заступила чорна хмара Та білую хмару (Тарас Шевченко, II, 1953, 160); Одна чепурна молодиця в білій сорочці замітала казарму (Нечуй-Левицький, II, 1956, 201); Плили б вони [квітки], аж поки в яку сагу спокійну не прибились до білих водяних лілей (Леся Українка, I, 1951, 193);

// Який кольором наближається до крейди, молока, снігу; світлий. Справді, гарно тут. І білі піски берегів, і ця тиша неміряна, і ласкавий степовий вітерець (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 335);

// Уживається як постійний епітет до деяких назв. Під білою березою козаченька вбито (Українські народні ліричні пісні, 1958, 356); Не вимили біле личко Слізоньки дівочі (Тарас Шевченко, I, 1951, 4);

// Вимитий, випраний; чистий. Неначе ляля в льолі білій, Святее сонечко зійшло (Тарас Шевченко, II, 1953, 59); Тоді сироті неділя, як сорочка біла (Номис, 1864, № 10700);

// Посивілий, сивий, сивоволосий. Се був дід дуже старий, білий (Марко Вовчок, I, 1955, 25); [Храпко:] Що голова трохи біла — то тож більше розуму (Панас Мирний, V, 1955, 140);

// Зблідлий, блідий. А Катря стоїть коло стіни, сама, як стіна, біла, — бачу — зомліває (Марко Вовчок, I, 1955, 224);

// Безколірний, безбарвний, прозорий. Очі самі собою упали на графин і залюбувалися тими непримітними голочками, якими грала біла горілка (Панас Мирний, III, 1954, 268);

// у знач. ім. біле, лого, сер. Білий колір; протилежне чорне. Піч Галя розмалювала синіми квітками по білому (Панас Мирний, II, 1954, 250); Цу знач. ім. білі, лих, мн. Фігури в шахах або шашках білого, кремового, червоного кольору на протилежність до чорних. Білі починають і дають мат за два ходи.

2. На (у) якому є багато білих плям, вибілених предметів і т. ін. Бачилося [Галі] — голе каміння, темні гаї.., велике біле село на горі... (Марко Вовчок, I, 1955, 326); — Ввижається мені вечір теплий з пахощами весняними.., з вишняком, білим від цвіту рясного (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 142).

3. Світлошкірий (про расу). Підняли його [саркофаг] білі раби, щоб понести й поставити в храмі (Леся Українка, I, 1951, 425); Любка вигадала носити паранджу, щоб ніхто не впізнав її, білої жінки, що.. ходить з узбеком (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 82);

// у знач. ім. білі, лих, мн. Про людей, що належать до такої раси. [Нартал:] От візьмуть нас і варварів, і римлян, чорних, білих, гарненько всіх засмолять і запалять, мов скіпочки. І будем ми світити в садах у цезаря.. мов світло правди! (Леся Українка, II, 1951, 434).

4. перен., політ. Ворожий радянській владі; контрреволюційний; протилежне червоний. Ішли бійці на білі банди, На мури, на колючий дріт (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 9);

// у знач. ім. білі, лих, мн. Білогвардійці. Я був у Дюшамбе, як відступали білі (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 296).

5. Уживається як складова частина ботанічних, зоологічних, технічних, хімічних та інших назв, термінів. Велика біла порода свиней — одна з найстаріших і найбільш поширених порід не тільки на Україні, айв усьому Радянському Союзі (Свинарство, 1956, 25); У древній Греції і Римі як лікувальний засіб дуже цінилась біла чемериця. Відомо, що вона досить сильна отрута (Знання та праця, 10, 1965, 13); Білий фосфор — безбарвна, дуже отруйна, майже не розчинна у воді речовина (Хімія, 9, 1956, 92).

♦ Білий білет див. білет; Біле вино — натуральне виноградне вино. Йон приніс карафку білого вина (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 274); Білий вірш — вірш без рим. [Оля:] Петро вигадав білі сонети, цебто сонети білими віршами (Володимир Самійленко, II, 1958, 99); Біла ворона — про того, хто виділяється серед інших чимсь незвичайним. Ганна здавалася тут багатьом білою вороною (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 152); Біле вугілля див. вугілля; Білий гриб — один з кращих їстівних грибів; боровик; Білий двір, заст. — не забруднений, чистий двір. — Фе! Який тут сморід!.. — сказала пані до панни і подалась до свого білого двору (Леся Українка, III, 1952, 730); Білий ліс — березовий ліс; Біле м'ясо — м'ясо, придатне для дієтичного харчування (курятина, телятина і т. ін.). В період видужування хворому треба давати.. біле м'ясо, телятину (Наука і життя, 2, 1952, 56); Білі ночі — літні ночі на півночі, коли вечірній присмерк зливається з світанком. Біла ніч блукала над Невою (Леонід Первомайський, I, 1958, 200); Біла пляма: а) необжитий, невивчений район. На географічних картах рясніли білі плями (Радянська Україна, 6.IX 1956, 4); б) недосліджене питання. Історики літератури розкрили частину білих плям у біографії письменника [Леся Мартовича]. Проте ще й досі їх лишається немало (Літературна Україна, 1.I 1966, 2); Білий ранок — світанок. Ми вкупочці розмовляли до білого ранку (Метлинський і Костомаров, Тв., 1906, 52); Білий світ: а) ранок, світанок. До самого білого світу не втихала колотнеча (Панас Мирний, III, 1954, 253); б) земля; життя. Чи винна ж голубка, що голуба любить? Чи винен той голуб, що сокіл убив? Сумує, воркує, білим світом нудить (Тарас Шевченко, I, 1963, 4); Білий хліб — хліб, спечений з сіяного пшеничного борошна; На білому (білім) світі — на землі, серед людей. Як хороше, як весело На білім світі жить!.. (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 233); Серед білого дня — удень. Розказували, як Параскіца серед білого дня чаклувала коло криниці (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 273); Чорним по білому — цілком ясно, виразно, зрозуміло. — Ось же написано чорним по білому — неблагонадійний! (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 108).

ДОДАТОК 2.

Словник староукраїнської мови 14-15 ст. – К.: «Наукова думка», 1977. – Т.1. С.370.

Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко: в 4-х т.

— К.: Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 2, ст. 2.

Заба́ва, -ви, за́бавка, -ки, ж. 1) Забава, игрушка; развлеченіе. Рости, сину, в забаву, козачеству на славу. Макс. 1849. 97. Людям дівчину дарю і всі свої забави, беру люльку і тютюн та й іду в гусари. Чуб. V. 61. Положу деревинку в колисочку та буду колихати: буде мені забавка. Рудч. Ск. II. 38. Зірвала квітку з голови, кинула мені на забавку. Г. Барв. 352. Ой наступив, наступив чорний віл на ноги, одкинувши всі забави, хватайся за роги. Грин. III. 295.

Забавля́ти, -ля́ю, -єш, с. в. заба́вити, -влю, -виш, гл. 1) Забавлять, развлекать, развлечь. Уродються великії віти забавляти маленькії діти. Мет. 271. 2) Замедлять, замедлить, задерживать, задержать.

Словник української мови: в 11 томах. – К., 1970-1980 – Т 3. – С. 13.

ЗАБАВА, и, жін.

1. Заняття з метою розважитися, повеселитися; розвага, гра. Коли вони [діти] старшими стали, забави були вже інші (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 313); Раптом Катя затіяла нову забаву. — Ану давайте наввипередки! (Олекса Гуреїв, Наша молодість, 1949, 100); Та полювання він забавою вважав, Рибальство — справою, священнодійством навіть (Максим Рильський, II, 1946, 168); З нею ввійшов у клас молодий пан інспектор, який мав навчити нас нових забав (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 86).

2. Те, що дає розвагу, втіху. [Анна:] І чим була б я вам, якби погналась тепер із вами в світ? Запевне тільки забавою на час короткий (Леся Українка, III, 1952, 395); Санчата в сінцях, плетена колиска — П'ятьох синів забава і спочин (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 18).

3. розм. Зібрання, на якому розважаються, веселяться. Недаремно намагавсь я розважити себе в гостях на забаві (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 259); На луках зарані збиралася хіба ж така забава! Та коли ж і відпочити молоді, як не в святковий день? (Степан Чорнобривець, Визвол. земля, 1959, 79).

ЗАБАВЛЯТИ, яю, яєш, недок., ЗАБАВИТИ, влю, виш; мн. забавлять; док.

1. перех. Розважати, веселити кого-небудь, розмовами, витівками і т. ін. Дівчат він забавляв своїми вигадками та жартами (Нечуй-Левицький, III, 1956, 318); На гімназіальнім вечорі.. їй доручили забавляти.. поручника (Яків Качура, II, 1958, 61); Щоб як-небудь знову забавити гостей, Магера почав усіх жінок частувати своєю табакою (Осип Маковей, Вибр., 1954, 216);
// Давати розвагу втіху. Коли та дурниця забавляє нас, тішить, то чом же й не потішитись нею? (Панас Мирний, IV, 1955, 294); Всю компанію безмірно забавило це оповідання (Іван Франко, VI, 1951, 143).

2. перех. Заспокоювати, втихомирювати (дитину). На полі під копою Сина забавляє [Катруся] (Тарас Шевченко, І, 1951, 36); Він малював портрети маленьких діток Ганни, а вона сиділа поряд з ним і забавляла їх, щоб вони були спокійні (Оксана Іваненко, Тарас. шляхи, 1954, 380); Насилу Христя забавила Маринку, посадивши на килимі гратись цяцьками (Панас Мирний, III, 1954, 155); Малеча скиглила в темряві, й матері ніяк не могли їх ні приспати, ні забавити (Андрій Головко, II, 1957, 284).

3. неперех., діал. Затримуватися. Князь недовго забавляв у місті (Іван Франко, III, 1950, 144); Треба ще буде у Відні та в Мілані забавити конечне для залагодження справ літературних (Леся Українка, V, 1956, 417).

ДОДАТОК 3.

ГОРОБЕЦЬ, бця, чол. Маленький сірий птах, який живе перев. поблизу житла людини. Горобці стрибали по тинах, по оселях, осідали на землю, цвірінькали кругом зеленого саду (Панас Мирний, I, 1954, 236); Восени й горобець — багатій (Ігор Муратов, Бук. повість, 1959, 9); * У порівняннях. Дітвора так і сипнула в сад. Обступили стару, як горобці горобину, а стара обділя їх (Марко Вовчок, I, 1955, 135).
♦ Стріляний (старий) горобець — про того, хто мав великий досвід, кого важко обдурити. — Вологу закриваємо. А зараз — квадрати почнемо робити.. Уже вміємо... Стріляні горобці (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 494); — Адже ми з вами, Мар'я Олексіївна, старі горобці, нас на полову не піддуриш (Микола Чернявський, Що робити?, перекл. Дукина, 1936, 135).

Словник української мови: в 11 томах. — Т. 2. — С. 135.

СОЛОВЕЙ, в'я, чол.

1. Маленький перелітний корисний птах родини горобиних з сірим оперенням, самець якого чудово співає, особливо в період гніздування. Соловей співає, поки дітей не виведе (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 242); Солов'ї з обох боків ставу по вербах висвистували (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 276); Колись від скрути й гаму я Пішов в зеленую діброву Послухать пісню солов'я (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 319); Довкола тьохкали солов'ї, а то чомусь стало тихо-тихо (Петро Панч, II, 1956, 512); *У порівн, Я хочу співать, як в саду соловей... (Максим Рильський, I, 1960, 115).
Розливатися солов'єм див. розливатися.

2. перен., розм. Людина, яка має гарний, перев. високий голос і володіє мистецтвом співу;
// Про поета-лірика. У золоті моря очей дивлюсь не надивлюся.., Я — України соловей (Володимир Сосюра, II, 1958, 308); Натхненний, гарячий спів В. Сосюри довго чаруватиме людей землі, закоханих у прекрасне. Ще за життя поета народ нарік його «солов'єм України,» (Літературна Україна, 7.I 1969, 3);
// ірон. Балакун, базіка.

Словник української мови: в 11 томах. — Т. 9. — С. 444.

ДЯТЕЛ, тла, чол. Лісовий з довгим, гострим та міцним дзьобом птах, який добуває їжу з щілин кори дерева. Дятлові доводиться дерево дзьобом колупати і з-під кори комах видовбувати (Олександр Копиленко, Як вони.., 1961, 56); Дятел зустрічається скрізь у лісовій і лісостеповій смузі УРСР (Корисні птахи України.., 1950, 53); * У порівняннях. Попереду, мов дятел, глухо тутукав кулемет (Петро Панч, В дорозі, 1959, 86).

Словник української мови: в 11 томах. — Т. 2. — С. 451.

Дата добавления: 2015-07-02