Стадія виснаження

Стадія стійкості.

Стадія тривоги.

При здійсненні стресу через систему посередників активується гіпофіз, який викидає гормон АКТГ - активатор надниркових залоз. Одночасно підвищується активність симпатичної нервової системи, що веде до посилення роботи серця, підвищення рівня артеріального тиску, збільшення згортання крові і т.д. У кінцевому підсумку і гормони, і нервова система поступово піднімають працездатність людини. Цю початкову стадію стресу називають «тривогою», так як вона мобілізує організм на дію проти стресора, - це стадія перебудови. Вона характеризується емоційним збудженням, коли різні механізми організму починають працювати з великою напругою, причому взаємодія між ними часто порушується, що може призвести до тимчасового зниження працездатності. Крім того, у разі патології або функціональних порушень в будь-якій системі органів відповідна частина організму може не витримати (наприклад, при збільшенні артеріального тиску може лопнути кровоносну судину, якщо його стінки вражені склеротичними змінами).

На другій стадії - «стійкості» - секреція гормонів стабілізується, активація симпатичної системи зберігається на високому рівні. Це дозволяє впоратися з несприятливим впливом і підтримувати високу розумову і фізичну працездатність.

Обидві перші стадії стресу об'єднують в єдине ціле - еустресс. Це адаптивна, фізіологічно нормальна частина стресу. Еустресс підвищує можливості людини.

Однак якщо стресова ситуація триває дуже довго або стресовий фактор виявився дуже потужним, то адаптивні механізми організму виявляються вичерпаними. Це третя стадія - «виснаження», коли знижується працездатність, падає імунітет, утворюються виразки шлунка і кишечника. Третя стадія стресу є патологічною, її позначають як дистрес. Це фактично дезаптации організму. Найчастіше розвиток негативних наслідків визначається виникають у відповідь на стресову ситуацію негативними емоційними реакціями. Негативні емоції у свою чергу підсилюють протікання стресу, тому для цієї стадії характерний стан психічної дезаптации.

Принцип домінанти. Відомий російський фізіолог О. О. Ухтомський (1875—1942) сформулював принцип домінанти, який є одним з основних принципів діяльності ЦНС:

Домінанта (від лат. dominare — панувати) — це панівні в ЦНС осередки збудження, які змінюють і «підпорядковують» собі в даний момент діяльність інших центрів.

Домінанта формується під впливом різноманітних адекватних стимулів зовнішнього і внутрішнього середовищ організму (виснаження поживних речовин, нагромадження в крові статевих гормонів тощо). Всі ці стимули підвищують збудливість відповідних нервових центрів (харчового, статевого тощо). За рахунок сумації зі сторонніми (індиферентними) стимулами різної модальності в даному центрі формується стійке й тривале збудження, поєднане з гальмуванням інших, пов’язаних з ним, центрів. Так виникають харчова, статева, оборонна та інші домінанти, які значною мірою визначають здійснення саме даного рефлексу, поведінку людини і тварин у даний момент.

Домінантний осередок збудження (будь-який центр) характеризується такими властивостями:

1) підвищення збудливості;

2) стійкість збудження;

3) здатність до сумації збудження (накопичувати збудження за рахунок сторонніх подразнень);

4) здатність гальмувати інші нервові центри і системи рефлексів;

5) здатність тривалий час утримувати збудження по закінченню подразнення, яке його зумовило (іннерція домінанти).

Прикладами домінанти можуть бути наступні спостереження. Подразнення у тварин деяких ділянок кіркової речовини великого мозку, яке звичайно супроводжується згинанням кінцівок, під час акту дефекації або сечовипускання такої реакції не спричиняє. Навпаки, відбувається посилення цих рефлекторних актів. Це зумовлюється тим, що в даний момент центри дефекації або сечовипускання перебувають у стані домінантного збудження, який «притягує» до себе сторонні збудження і виявляє поєднане гальмування інших нервових центрів.

Домінантний стан може виникати і під впливом гормонів, які підвищують збудливість відповідних центрів. Наприклад, у жаб- самців у весняний період відчутно посилюється статевий (охоплювальний) рефлекс під впливом сторонніх (для статевого центра) подразнень (наприклад, при щипанні лапки). У той же час не виникає захисного згинального рефлексу цієї кінцівки.

Явища, які нагадують домінанту, доводиться спостерігати і в клінічній практиці, коли джерела збудження, які виникли в ЦНС, подібно до магніту, «притягують» до себе різноманітні сторонні подразнення, посилюючись за їх рахунок. Так, при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки в стадії домінантного збудження перебуває харчовий центр, при гіпертонічній хворобі — судиноруховий, внаслідок чого різноманітні збудження (особливо емоційні) призводять до підвищення шлункової секреції або рівня системного кров’яного тиску. Після травми нервових стовбурів нерідко в стані домінантного збудження перебувають центри больової чутливості в таламокортикальних структурах мозку, внаслідок чого посилюється біль у пораненій кінцівці (каузалгія) при різних сторонніх подразненнях (сильному свербінні, доторкуванні до будь-якої частини тіла тощо).

Припинятись домінанта може різними шляхами:

1) унаслідок усунення подразнення або задоволення потреб (біологічної, соціальної), на підставі яких сформувалась домінанта;

2) при виникненні в ЦНС сильнішої домінанти, що гальмує ту, яка є;

3) внаслідок розвитку в домінантному центрі вторинного гальмування.

Завдяки домінанті в ЦНС створюються не стабільні, а динамічні координаційні відносини між нервовими центрами і системами рефлексів. Домінанта відіграє важливу роль у психічній діяльності людини і тварин, значною мірою визначає поведінкові акти в певний момент.

Функціональний стан людини характеризує його діяльність у конкретному напрямку, в конкретних умовах, з конкретним запасом життєвої енергії. А.Б. Леонова підкреслює, що поняття функціонального стану вводиться для характеристики еффектівностной сторони діяльності або поведінки людини. Мова йде про можливості людини, що знаходиться в тому чи іншому стані, виконувати певний вид діяльності.

Стан людини можна описати за допомогою різноманітних проявів: змін у функціонуванні фізіологічних систем (центральної нервової, серцево-судинної, дихальної, рухової, ендокринної і т. д.), зрушення в протіканні психічних процесів (відчуття, сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, уваги), суб'єктивні переживання.

В.І. Медведєв запропонував таке визначення функціональних станів: «Функціональний стан людини розуміється як інтегральний комплекс готівкових характеристик тих функцій і якостей людини, які прямо чи опосередковано обумовлюють виконання діяльності».

Функціональні стани визначаються безліччю факторів. Тому стан людини, що виникає в кожній конкретній ситуації, завжди унікально. Однак серед різноманіття окремих випадків досить чітко виділяються деякі загальні класи станів:

- Стану нормальної життєдіяльності;

- Патологічні стани;

Дата добавления: 2015-07-02