Основні теоретичні положення в психології К. Юнга

Вступ

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Сьогодні ми приступаємо до однієї з найскладніших тем у нашому курсі. Однак, на мій погляд, це і найцікавіша, і одна із найперспективніших тем, з огляду на напрямок розвитку сучасної психокорекції. Найскладнішою юнгіанська тема є тому, що і теорія К. Юнга є складною і її інтерпретація сучасними авторами не легша. Проте, тільки в опрацюванні сукупності текстів самого К. Юнга та його послідовників її можна осягнути не формально, а на рівні можливості використання у практиці психокорекції. Якщо ж спробувати юнгіанські ідеї формалізувати, то часто втрачається їх суть і зникає сам зміст їх вивчення. Я свідомо сьогодні перше питання буду викладати у формальному стилі, як воно представлене у підручнику Н. П. Зубалій і А. М. Льовочкіної (причому основний шрифт, з невеликими правками, відповідає тексту підручника, а в душках меншим шрифтом мої коментарі, виділення косим шрифтом теж мої). Осипова ж взагалі не згадує про цей напрямок психокорекції. Спосіб же викладу другого питання буде іншим, до певної міри, експериментальним. Він продемонструє нам усім Вашу здатність опрацьовувати складні тексти і визначить можливу глибину нашого з Вами вивчення предмету. Спосіб викладу другого питання є констеляцією із огляду авторських статей сучасних юнгіанців представлених у хрестоматії з глибинної психологі, зробленого мною особисто і з додатків, у яких подаються інтерв’ю із відомим психоаналітиком юнгіанського спрямування і статті про метод групової роботи зі сном.

І питання: Теоретичні основи аналітичної психокорекції К. Юнга.

Засновником аналітичної психології є швейцарський психолог і психіатр Карл Гюстав Юнг (1875-1961). У юнацькі роки він захоплювався філософією (я би сказала радше ізотерикою) і майбутню професію бачив на стику філософії і медицини. Закінчив медичний факультет університету в Базелі (Швейцарія). З 1900 р. працював асистентом в психіатричній клініці Цюріха, яку очолював Э Блейлер. У 1905— 1906 рр. викладав психіатрію в Цюріхському університеті. З 1907 по 1912 р. активно співробітничав з 3. Фройдом і став одним із його послідовників. З 1911 по 1914 р. очолював Міжнародне психоаналітичне товариство.

Проте в 1913 р. К. Г. Юнг відходить від учення 3. Фройда. Це пов'язують з виходом його книги "Метаморфози і символи лібідо", де відкидалася сексуальна інтерпретація лібідо. З 1913 р. К. Юнг займався приватною психоаналітичною практикою, багато подорожував, відвідав Північну Африку, США, Мексику, Кенію, Цейлон (Шрі-ланка). Учений цікавився даосизмом, буддизмом, зберіг інтерес до філософії. "Всупереч науковим інтересам, що ростуть, — писав він, — я час від часу повертаюся до моїх наукових книг". В результаті вивчення різних культур він сформулював поняття "Колективне несвідоме". У роботі "Психологічні типи" (1921) К. Юнг виклав концепцію интроверсії і екстраверсії.

У 1933 р. К. Юнг стає президентом Міжнародного психотерапевтичного товариства, в 1948 р. відкриває в Цюріху Інститут аналітичної психології.

Психотерапію К. Юнг розглядав як різновид освітнього процесу, оскільки на відміну від 3. Фройда вважав за краще говорити не про хворобу пацієнта, а про "загальний невроз століття". У практичній діяльності К. Юнга, як правило, доводилося мати справу з людьми в другій половині їх життя, що дозволило йому сформулювати не клінічне, а філософське розуміння проблем пацієнтів, пов'язане з втратою ними сенсу буття. Тому мету психотерапії він бачив в навчанні людей осягати власний внутрішній світ, що веде до поглиблення повноти гармонійного буття.

К. Юнг був на 20 років молодший за 3. Фройда, і цей розрив у віці, а отже, і в часі розгортання активної професійної діяльності дозволив К. Юнгу зробити істотний крок в подоланні біологічного редукціонізму ортодоксального психоаналізу і створити передумови феноменологічно екзистенціального напряму в психотерапії.

Свою теорію К. Юнг назвав аналітичною психологією з метою відмежування її від психоаналізу 3. Фройда. Основні поняття і методи аналітичної психології і психотерапії К. Юнг сформулював в Тавістокськіх лекціях (Лондон, 1935 р.).

У структуру психічного буття людини, згідно з К. Юнгом, входять дві фундаментальні сфери: свідомість і несвідоме.

Надаючи, як і 3.Фройд, вирішального значення в регуляції поведінки несвідомому, К. Юнг разом з його індивідуальною (особистісною) формою виділив колективну. Колективне несвідоме утворює автономний психічний фонд, в якому відображений досвід попередніх поколінь, що передається по спадковості. Первинні утворення, що знаходяться в цьому фонді, — загальнолюдські когнітивні прототипи — лежать в основі символіки творчості, різних ритуалів, сновидінь і комплексів. (Пізніше він назвав їх архетипами.)

У свою чергу, несвідоме К Юнг підрозділяв на індивідуальне і колективне. До колективного несвідомого дослідник відносив зміст психіки не окремого індивіда, а всього людства як якогось загального цілого, колективного за природою. Ці колективні типи (або зразки) він назвав архетипами. (На мою думку архетипи К. Юнг розумів і його послвдовники трактували дещо інакше. Див. друге питання)

Архетип (від греч. dpxnturcos — прототип) — спосіб зв'язку образів, перехідних з покоління в покоління.

Згідно з К. Юнгом, архетипи є структурними елементами людської психіки, прихованими в колективному несвідомому, загальному для всього людства. Вони успадковуються подібно до того, як успадковується будова тіла. Архетипи задають загальну структуру особистості і послідовність образів, котрі спливають у свідомості при пробудженні творчої активності, тому духовне життя несе на собі архетипичний відбиток.

Таким чином, архетип — це форма без власного змісту (відбиток) (Я б сказала, радше, спільна для всього людства форма збереження та представлення певного змісту, матриця), яка організовує і спрямовує психічні процеси.

Дослідники В. Кондратенко і Д. Донской порівнюють архетипи з висохлим руслом, яке визначає рельєф річки, але річкою може стати тільки тоді, коли по ньому потече вода. І якщо продовжувати порівнювати, то суть архетипа якраз і полягає в тому, що вода (психічні процеси) потече по цьому руслі, а не десь в іншому місці, або у зворотньому напрямку.

Архетипи виявляються у вигляді символів: у образах героїв, міфах, фольклорі, обрядах, традиціях і т.п. Оскільки узагальнений досвід наших предків досить багатий, то і архетипів існує множина. Головні з них — архетипи Матері і Батька. Причому ці архетипи визначають не тільки реальні образи батька і матері, але і збірні. Так, до архетипу Матері можна віднести і збірний образ жінки, реальної або міфічної: Діва Марія, Мати, Венера, Фея. Це може бути також не тільки позитивний, але і негативний образ: Мачуха, Відьма (відаюча, чи інакше знаюча щось сокровенне, мати), Баба Яга, Зла Чаклунка. Архетип Батька визначає загальне відношення до чоловіків: Батько, Багатир, Мудрий Старець, Закон, а також Деспот, Чахлик невмирущий, Злий Чаклун.

Таким чином, К. Юнг звільнив психіку від укоріненності у минулому і в сексуальності, ввів її в широкий соціокультурний контекст цивілізації. У аналітичній психотерапії психотехніка аналогічна психоаналізу, проте в ній більше уваги приділяється тлумаченню сновидінь (я б сказала творчих несвідомих процесів у цілому), причому це тлумачення виходить за рамки сексуальної тематики, а їх символіка трактується щодо культурології.

Психотерапевт юнгіанського спрямування будує свої стосунки з пацієнтом таким чином. З одного боку, як і психоаналітик фройдистського вишколу він використовує трансфер і контртрансфер (перенесення і контрперенесення), а з іншої — на відміну від фрейдистів прагне допомогти пацієнтові поглибити його саморозуміння у всіх доступних напрямах його зв'язку з світом.

К. Юнг на відміну від 3. Фройда вважав, що сон нічого не приховує і не маскує, він закінчений і цілісний. Сон виконує компенсаторну функцію, регулюючу діяльність психіки. Завдання психотерапевта полягає в тому, щоб проаналізувати сон як сигнал несвідомого про те, що індивід "відхилився від власного шляху" (Я б сказала радше порушилась рівновага енергії, тобто щось відбувається в особистості, цілком можливо, що почалися процеси духовного зростання, або інакше індивідуації. В східній релігійній доктрині це розуміють як підйом творчої енергії кундаліні).

Поява в снах міфологічних, архетипічних образів свідчить про зцілення (процеси духовного зростання, чи індивідуації). Тобто процес лікування, згідно з Юнгом, пов'язаний з цілісною особистістю, "самістю", або ключовим архетипом (точніше з напрацюванням Самості, яка як «п’ятий елемент» в одноіменному фільмі включає в себе всі інші архетипи, в процесі індивідуації).

Дата добавления: 2017-01-14