РОЗДІЛ 3. Розпад Чехословаччини 2 страница

Другим суттєвим чинником була різниця між чеською та словацькою політичними культурами. Після виникнення у 1918 році Чехословаччини можна вести мову не про існування чехословацького соціуму, а про окремі чеське та словацьке суспільства, а відповідно і про наявність чеської та словацької політичних культур. Цей факт підтверджує те, що з березня-квітня 1990 року у федерації намітилася тенденція, котра не сприяла консолідації народів, що в ній проживали, проте відображала їх ментальні особливості. Якщо в Чеській Республіці на перший план виходили проблеми становлення демократичних інститутів і радикальних економічних перетворень, то словацьке суспільство поступово все більше переймалося проблемами, пов’язаними з національним розвитком.

Третьою причиною стала адаптаційна криза при переході до демократії та ринкової економіки. Цей фактор перебуває в тісному взаємозв’язку з попереднім чинником дезінтеграції ЧСФР. Перехід від адміністративної до ринкової економіки та від однопартійної до плюралістичної системи став справжнім випробуванням для цієї країни. Економічний розвиток Чехословаччини в 1990-1992 роках можна назвати в цілому успішним. Чехословацька економіка стояла на високому рівні розвитку порівняно зі своїми східноєвропейськими сусідами. Країна мала відносно невисокі зовнішні борги, розвинену інфраструктуру, кваліфіковану робочу силу.

Однак, у ході економічних реформ у двох республіках Чехословаччини проявилася диспропорція. Незважаючи на адекватність та синхронність заходів, що вживалися в обох суб'єктах федерації, більшим успіхом вони увінчалися в чеських землях. Словацька економіка була значно вразливішою до негативних наслідків, якими супроводжувалася реформа. Як віддаленіша від Західної Європи, менш приваблива та відома для західних інвесторів, Словаччина потерпала від однобічної структури своєї економіки. У роки існування ЧССР урядова політика, що проводилася в економіці, була спрямована на посилення розвитку важкої індустрії на території Словаччини і не супроводжувалася адекватними змінами в інших галузях економіки. Це призвело до значної асиметрії в економічній структурі республіки. У реальній дійсності багато невеликих міст та містечок у Словаччині повністю залежали від функціонування того чи іншого великого промислового об'єкта, що часто випускав продукцію військового призначення. Закриття такого підприємства або певні труднощі в його роботі, викликані структурними змінами в економіці, означали катастрофу для мешканців багатьох залежних від нього населених пунктів. Таке становище не могло не привести до відповідних соціальних загострень та політичних наслідків, зокрема, зростання впливу лівих та крайніх націоналістів у Словаччині. На момент проведення парламентських виборів у червні 1992 року загальний рівень безробіття по Чехословаччині складав 5,5% працездатного населення. Ця цифра різко контрастувала з рівнем безробіття у суб'єктах федерації: у Словаччині – 11% та у Чеській Республіці – 3%.

Слід зазначити, що і стартові можливості Чехії були набагато кращими. Це можна пояснити такими причинами: по-перше, Чехія отримала у спадок вже розвинені державні інститути та висококваліфікований апарат (зокрема, Міністерство закордонних справ та Національний банк Чехословаччини); по-друге, Чехія вже мала історичний досвід побудови власної держави і протягом усього існування Чехословацької держави відігравала провідну роль у визначенні основних напрямків внутрішньої та зовнішньої політики; і, по-третє, перед чеським урядом та суспільством проблема утвердження нової національно-державної ідентичності не стояла так гостро, як перед словаками. Економічні можливості обох країн також дещо відрізнялися, причому чеська економіка знаходилася у кращому становищі, ніж словацька.

Важливим чинником дезінтеграції стало утворення в процесі демократизації в Чехії та Словаччині 1990-1992 роках абсолютно автономних партійних систем. Цьому сприяв складений із серйозними недоліками виборчий закон, який дозволяв політичній партії входити не лише до Національної ради відповідної республіки, але й у Федеральні збори, за умови подолання відповідного бар’єру лише в одній з двох республік.

Громадяни Чехословаччини і нова політична еліта не мали на початку 1990-х років досвіду демократії, що мало негативний вплив на подальший політичний розвиток. Демократія пов’язана з конфліктами, які повинні вирішуватися публічно. Пересічних громадян дратували довготривалі суперечки політиків та неспроможність дійти консенсусу у питанні стосовно нової моделі державного устрою. Крім цього, поділу також сприяли засоби масової інформації, які певною мірою є відповідальними за поляризацію суспільної думки чехів та словаків. Е.Стейн вважає, що аналіз причин та можливих наслідків розпаду ЧСФР у засобах масової інформації був поверховим, так як вони некритично ретранслювали думку політиків і в основному відстоювали інтереси свого народу.

Негативну роль відіграла також «постсоціалістична паніка», нездатність громадян визначити свою політичну ідентифікацію після краху посттоталітарних структур. Автомізація суспільства породила попит на харизматичного лідера. Це був час рішучих популістських політиків типу В.Мечіара та В. Клауса, котрі не охоче йшли на компроміси. Четвертим фактом дезінтеграції ЧСФР можна вважати відсутність ефективної конституції. Чехословаччині після листопадових подій 1989 року довелося зіткнутися зі складною ситуацією в плані своєї конституції. Проблема полягала в тому, що на початок 1990-х років не вдалося прийняти нову демократичну та функціонуючу конституцію. Адже Основний закон часів «празької весни» продовжував діяти і після «оксамитової революції», але він не сприяв пошуку демократичного консенсусу. Його положення, яке забезпечувало право вето однієї десятої частини обраних в одній з двох республік депутатів Федеральних зборів, запрограмувало конституційну кризу. Автори конституційного закону чехословацької федерації 1968 року не розраховували (власне вони і не могли цього завбачити) на те, що в майбутньому чехи та словаки проголосують за протилежні політичні орієнтації і різні моделі державного устрою. Конституція ж 1968 року передбачала єдність обох суб’єктів федерації в парламенті.

Останнім, але одним з вирішальних чинників розпаду Чехословаччини були інтереси нових еліт. Поділ ЧСФР не був наслідком прагнень емансипації та патріотизму чеського і словацького народів. Згідно соціальних опитувань, більшість чехів та словаків ніколи не висловлювалися за державну незалежність. У 1992 році на питання дослідників з приводу відчуттів у зв’язку з поділом держави у відповідях превалювали меланхолійні настрої. Були наявними тенденції боязні не тільки економічних наслідків, а й того, що дезінтеграція призведе до розриву соціальних та сімейних контактів. Урядова коаліція Словаччини В.Мечіара використовувала словацький націоналізм як інструмент посилення своєї влади, що викликало етнічні конфлікти [1, 133]. Проте реальністю є те, що не народи, а політики і політичні сили ділять єдину державу. Дану тезу підтвердили і парламентські вибори 1992 року. Саме тоді відбулися останні спільні вибори до парламентів ЧСФР, ЧР та СР, які і закріпили різницю у політичній орієнтації органів влади обох республік. На виборчі дільниці у Чехії прийшло 80,08% виборців, а в Словаччині – 84,2%.

Суттєвим є той факт, що в своїх передвиборчих програмах жодна з партій не висувала сепаратистські гасла. Програма ГДП передбачала збереження федерації, але на якісно новому рівні. РЗДС виступав за конфедерацію та утворення самостійної Словаччини. Ідею федерацію в Словаччині підтримували соціал-демократи. Проти відокремлення Словаччини виступали й угорські партії, які боялися конфліктів на національному ґрунті.

Результати загальнодержавних і республіканських виборів 1992 року підтвердили принципово різну соціально-економічну і політичну орієнтацію громадян Чехії і Словаччини. Населення Словаччини підтримало лівоорієнтовані партії, що обіцяли пом'якшити негативні наслідки економічних реформ шляхом надання ширших соціальних гарантій, та націоналістичні організації. Прибічники ж радикальних економічних реформ, що виступали за збереження єдиної держави у формі федерації, перемогли у Чехії. Відповідно чеські виборці віддали перевагу правій Громадянській демократичній партії В.Клауса – 29,73% голосів, а словацькі – пронаціональному Руху за демократичну Словаччину В.Мечіара – 37,26% голосів.

Вибори серйозно ускладнили політичну ситуацію в країні. У перші ж дні після обрання нового складу законодавчих органів виявилися серйозні розбіжності між В.Клаусом, лідером коаліції ГДП-ХДП, що перемогла у ЧР, та В.Мечіаром, лідером РЗДС, що прийшов до влади у СР, з питань формування майбутнього федерального уряду. Новий парламент СР задекларував 14 липня 1992 року прагнення до розширення суверенітету Словаччини як суб'єкта міжнародного права. Уряд Чехії у відповідь на це заявив про застосування заходів, необхідних для самостійного державного існування ЧР в разі виходу Словаччини зі складу федерації. Відповідно в Чехословаччині виникла дискусія з приводу проведення всенародного опитування. Однак пропозиція щодо проведення загальнодержавного референдуму з питання поділу (чи збереження) федерації не була втілена, на думку В.Лемака, з кількох причин. По- перше соціологічні опитування засвідчували можливі наслідки такого референдуму. В обох частинах країни (в Чеській Республіці – 31%, у Словацькій Республіці – 32 % опитаних) більшість людей в той час вважало основною причиною дезінтеграції «угоду політичних представників від ГДП і РЗДС, тобто нездатність домовитися між собою про інше». По-друге, наслідки такого референдуму могли бути різними в республіках: до прикладу позитивним для збереження федерації у Чеській Республіці, але негативним – у Словацькій Республіці. За такої розкладки голосування наслідки референдуму не стали б виходом із конституційної кризи. У такому випадку на порядок денний постало би питання виходу Словаччини із складу спільної держави, чого бажало уникнути з вищенаведених мотивів політичне керівництво цієї республіки. Словацьке керівництво намагалося чітко дотримуватися політичних домовленостей про поділ федерації. Тому було прийнято рішення, що долю федерації визначить політична еліта обох республік. У ході переговорів 22-23 липня 1992 року щодо майбутнього країни між урядами В.Клауса та В.Мечіара виявилося, що чеська сторона заперечує можливість утворення конфедерації, а словацька – не погоджується на подальше існування федерації. В результаті, сторони дійшли згоди щодо контрольованого поділу Чехословаччини на дві держави, запропонувавши Федеральним зборам ухвалити відповідні законопроекти. Добровільна відставка президента В.Гавела напередодні переговорів – 20 липня – стала зовнішнім проявом безвихідного політичного становища, в яке потрапила ЧСФР.

25 листопада 1992 року Федеральні Збори ЧСФР, з перевагою всього у три голоси, прийняли закон при припинення існування Чехословацької федерації (мав уступити у дію 31 грудня 1992 року), а вже 16 грудня Чеська національна рада схвалила Конституцію самостійної чеської держави. Аналіз суспільно-політичної ситуації в Чехословацькій федерації дає підстави стверджувати, що національне питання стало «розмінною монетою» у виборчій кампанії 1992 року. Адже внаслідок стрімкого зростання національної свідомості серед населення багатоетнічної федерації стала надзвичайно привабливою перспектива використання національної ідеї різноманітними силами та діячами як засобу поширення своєї популярності та політичного впливу. Зокрема, такими амбіційними політиками були В.Клаус та В.Мечіар.

Той факт, що поділ Чехословаччини пройшов у цивілізованій формі на відміну від Югославії та СРСР, має історичне пояснення. З усіх країн ЦСЄ Чехословаччина ще в довоєнні роки виділялася як країна з достатньо розвинутими інститутами громадянського суспільства, з традиціями гуманізму, віротерпимості, плюралізму. Політична стабільність тут поєднувалась з більш розвиненою порівняно з сусідами економікою. Це дозволило її народу уникнути фашистського режиму. Мирним шляхом пройшли в ній як комуністичний переворот у лютому 1948 року, так і «оксамитова революція» 1989 року. Саме це і дало можливість спрямувати процес поділу Чехословаччини та утворення нових незалежних держав у конструктивне русло.

Таким чином, незважаючи на те, що розпад федерації викликав щирий жаль у багатьох чехів, керівництво республіки та її політична еліта зуміли досить ефективно використати новий статус Чехії. Проголошення незалежності Словаччини стало для Праги можливістю позбутися основної причини серйозних внутрішньополітичних конфліктів, що негативно впливали на становище країни протягом останніх двох років. Суперечності, що існували у відносинах між керівництвом двох республік, політичними та економічними елітами обох частин федерації, не дозволяли достатньо рішуче проводити певну політичну лінію, примушуючи політичних діячів у Празі та Братиславі постійно шукати компромісу та можливості узгодження взаємних інтересів, що часто носили досить суперечливий характер. Відмовившись від федерації, провідні політичні сили та їхні лідери, керівництво Чеської Республіки розв'язали собі руки у справі реалізації власного бачення процесу реформування суспільства, держави та народного господарства. Все це дало можливість Чеській Республіці стати розвинутою європейською державою, яка може слугувати еталоном для інших країн. Чехія фактично продовжила традиції Чехословацької Республіки, а Словаччині довелося розпочати пошук власної ідентичності.

Вищенаведені тези наводять нас на такий висновок – мирне, конституційно-договірне припинення чехословацької федерації в 1992 році відіграло важливу роль у прискоренні демократизаційних процесів, завершені перехідного періоду та перетворенні Чехії та Словаччини в стандартні європейські держави. Тобто як показує чехословацька практика, дезінтеграція може мати позитивні наслідки і навіть сприяти процесам демократизації.

Список використаних джерел та літератури

1. Водичка К. Раздел Чехословакии – десять лет спустя / Карел Водичка // Социологические исследования. – 2003. – № 10. – С.129-133.

2. Задорожнюк Э. Чешско-словацкие отношения: от «режима нормализации» 1969 года к «бархатной» революции 1989 года / Элла Задорожнюк // Новая и новейшая история. – 2005. – №6. – С. 15-33.

3. Кнапп В. О государственном договоре между Чешской и Словацкой республиками / Виктор Кнапп // Общественные науки и современность. – 1992. – №3. – С. 164-169.

4. Лемак В. Державно-правова реформа в Чехословаччині в умовах постсоціалістичної модернізації й поділу федерації / Василь Лемак. – Ужгород: «Ліра», 2002. – 248 с.

5. Хто покликав радянські війська до Праги? (Таємне навколо Чехословацьких подій 1968 року теж стало явним)// Світ про Україну. – 1993. – № 32. – ст. 9.

6. Приходько В. „Ніжна революція” в Чехословаччині та формування нової внутрішньої політики країни / Володимир Приходько. – Ужгород: Госпрозр. ред. – вид. відділ ком. інф, 1999. – 96 с.

7. Приходько В. Розпад чесько-словацької федерації в контексті постсоціалістичної трансформації / Володимир Приходько // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія. Вип. 11 / Міністерство освіти і науки України; Ужгородський національний університет; Редкол.: М.Вегеш (гол. ред.), С.Віднянський, Д.Данилюк та ін. – Ужгород: Видавництво „Вісник Карпат”, 2004. – С. 204-211.

8. Юрійчук Ю. Національний фактор у суспільно-політичному розвитку Чехії та Словаччини (1989 – середина 1990-х рр.): дис. кандидата іст. наук: 07.00.02 / Юрій Юрійчук. – Чернівці, 2000. – 188 с.

9. Rychlík J. Rozpad Československa. Česko-Slovenské vztahy 1989-1992 / Ján Rychlík. – Bratislava: Veda, 2002. – 458 s.

10.SteinE. Česko-Slovensko: Konflikt, roztrzka, rozpad / Eric Stein.–Praha: Academia, 2000. – 370 s.

11.The End of Czechoslovakia / [ed. by J.Musil]. – Budapest, London, New Jork: Central European University Press, 1995. – 283 s.

12.Офіційний сайт Національної виборчої комісії Чеської Республіки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.volby.cz

13. Вацлав Гавел. Протест// Иностранная литература. - 1990. - № 7. - С.86-100.

14. Гавел В. «В умовах демократії політик може підвести виборців тільки один раз // «Дзеркало тижня». – 2004.

15. Зарицький О.М. Вацлав Гавел. Політичний портрет.// Зарицький О.М. - K.: Сатсанга, 2001. - 132 с.

16. Передрій О., Сюсько І. Розлучення по-чехословацьки // «Політика і час». - 1993. - № 3. - С, 55-59.

17. Ротшильд Дж., Уінфілд Н. Повернення до різноманітності: Політична історія Східно-Центральної Європи після Другої світової війни/ пер. з англ. В.Т. Лапицького, С.М. Рябчик. - K.: Мегатайп, 2004. - 384 с.

18. Сміт Е. Нації та націоналізм у глобальну епоху / Пер. з англ. М.Климчука і Т.Цимбала. - К.: Ніка-Центр, 2006. - 320 с.

19. Федорчук Т. Розлучення Чехії та Словаччини як наслідок етнонаціональної політики держави// Політологічні та соціологічні студії: Збірник наукових праць. - T III. - 2005. - С, 346-356.

20. Яровий В. І. Історія новітнього часу країн Центральної та Південно-Східної Європи 1944-1994 рр. [Текст] / В. І. Яровий [та ін.]; ред. В. І. Яровий; Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. Кафедра історії західних та південних слов'ян. - Дніпропетровськ: Промінь, 1995. - 164 с.

21. Історія країн Центральної та Південно-Східної Європи /1943 - 1993 рр./ / В. І. Яровий, С. М. Антонюк, Л. Д. Васильєва. – Київ: Хрещатик, 1993. – 269 с.

22. Приходько В.О. «Ніжна революція» в Чехословаччині та формування нової внутрішньої і зовнішньої політики країни. – Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ комітету інформації, 1999.- 96 с.

23. Тисменяну В. Поворот у політиці [Текст]: Східна Європа від Сталіна до Гавела / В. Тисменяну; пер. А. Д. Гриценко. - К.: Мегатайп, 2003. - 320с.

24. Краткая история Чехословакии: С древнейших времен до наших дней / Отв. редакторы А. Х. Клеванский, В. В. Марьина, И. И. Поп. М.: Издательство «Наука», 1988. – 269 с.

25. Гринчак И. Чехословакия в социалистическом содружестве / И. Гринчак, А. Кириченко. - Киев: б/и, 1984. - 190 с.

26. Войцех Масни. Чехословаччина: Криза світового комунізму/ Войцех Масни. - Прага 1990. - 270 с.

27. Шик. О. Весеннеё возрождение – иллюзии и дейсвительность /Шик О. М., 1991. –137 с.

28. Дюрозель Ж.Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. К., 1995.

29. Дубчек О. Чорні дні «Празької Весни» // Світ про Україну – 1993 - №5.

30. Клованич. Ю. В Чехии разсекретили новые документы о событиях 1968 года. Киевские Ведомости. – 1995. 11 августа. - С. 20.

31. Иржи Покорны. Земли Чехии и Моравии 1918-1994 / Иржи Покорны. - Прага., 1994. –137 с.

32. Виталий Журавлев. Взлеты и падения Александра Дубчека/ «Известия», от 14 апреля 2004 года.

33. Лемак В. Конституційні основи «федералізації» ЧССР // Вісник Ужгородського державного університету, № 4. –1996.

34. Тяжкий Л. Александр Дубчек вчера и сегодня // «Нева». – 2003. - № 10. – ст. 136-138.
35. Vaclav Havel, Disturbing the peace: A Conversation with Karel Hvizlada (New York: Knopf, 1990), p. 95.

36. Яковлев А. Чехословакия: положение в стране. Атлас. – 1990. - № 10.

37. Революционные преобразования в странах Восточной Европы: причины и последствия. М., 1990. – С. 143.

38. Ярошевский В. Хроника “бархатной” революции. О политических событиях в ноябре-декабре 1989 года в Чехословакии/ Ярошевский В. - М., 1990. – 89 c.

39. Быков. А. Отцы и дети «Нежной революции» // «Правда». –от 4 декабря 1990.
40. Левин В. Восточная Європа. Внешнеполитические итоги 1989 года/ Левин В. М. 1990. – 96 c.

41. Заявление Советского правительства (О признании ошибочным ввода армий пьяти армий социалистических стран в пределы Чехословакии в 1968 году) // «Правда». – от 5 декабря 1989.

42. За демократическое социалистическое общество (Програма действий КПЧ) // «Правда».– от 11 декабря 1989.

44. Сланкий Р. Чехословакия станет демократической страной // «Известия». –– от 13 апреля 1990.

45. Гавел В. Заочний допрос / Гавел В. - М., 1991. – С. 96.

46. Гавел. В. Путь без насилия: Беседа с Президентом ЧССР В. Гавелом (Записал Л. Шинкарев) // «Известия». – от 23 февраля 1990.

47. Заявление Советского правительства (О признании ошибочным ввода армий пьяти армий социалистических стран в пределы Чехословакии в 1968 году) // «Правда». – от 5 декабря 1989.

48. С.Вторушин. Назад пути нет // «Правда».– от 10 января 1990.

49. Немечек И. Конец социализма // «Новое время». – 1990, № 12.

50. Зарегистрировано 38 партий // «Известия». – от 20 января 1990.

51. Есть ли будущее в КПЧ? // «Известия». – от 28 января 1990.

52. Ротшильд Д., Уінгфілд Н. Повернення до різноманітності: Політична історія Східно-центральної Європи після Другої світової війни. К. 2003. –287 с.
53. Передерій О. Сюсько І. Розлучення по-чехословацьки // «Політика і час». - 1993.

Дата добавления: 2015-07-13