КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Перенесений гепатит В 1 страница
Step down Біер ир
ІПП у підвищених дозах
ІПП в стандартних дозах Зміна способу життя та харчування
Антациди за вимогою
Прокінетики І Антагоністи Н2-рецепторів у стандартних дозах Антагоністи Н2-рецепторів у підвищених дозах
Антагоністи Н2-рецепторів
І ІПП в стандартних дозах Антагоністи Н2-рецепторів ІПП у підвищених дозах Рис. 4.3. Стратегія лікування ГЕРХ Рекомендації третьої конференції Європейської групи по вивченню Helicobacter pylori при ГЕРХ [2005]: 1. Ерадикація Н. pylori не спричиняє розвитку ГЕРХ. 2. Інтенсивне пригнічення шлункової секреції сприяє розвитку гастриту з переважним ураженням тіла шлунка і може прискорити процес втрати спеціалізованих залоз, що призводить до атрофічного гастриту. 3. Ерадикація Н. pylori запобігає розповсюдженню атрофічного гастриту та сприяє регресу атрофічних змін. Ефект її на метоплазію слизової оболонки кишечника залишається не визначеним. 4. В Азії виявлена обернена залежність між розповсюдженістю Н. pylori та ГЕРХ, однак причини цього зв'зку не з'ясовані. 5. У західних країнах ерадикаційна терапія у хворих на ГЕРХ не виявила впливу на результати терапії інгібіторами протонного насосу. Тестування всіх хворих з цим захворюванням на хелікобактерну інфекцію не рекомендується, однак її необхідно виключити, якщо планується тривала підтримуюча терапія інгібіторами протонного насосу. Таблиця 4.12 Лікування ГЕРХ згідно з рекомендаціями доказової медицини
І
| |
II
| |
II
| |
II III
| |
Пацієнтам з ГЕРХ рекомендують не носити тісного одягу навколо талії
| Немає даних
| |
| Встановлено, що шоколад, газовані напої та алкоголь знижують тонус нижнього стравохідного сфінктеру
| III
|
| Цитрусові соки і продукти із томатів сприяють виникненню печії
| II
| Дієта
| Подразнюють стравохід такі харчові речовини: кава, шоколад, перець, ароматизовані замінники, цитрусові соки, можливо, часник і цибуля, у зв'язку з чим вони виключаються із харчування
| Немає даних
|
| У 50-80% пацієнтів ерозивний езофагіт рецидивує протягом 6-12 міс. спостереження у випадку відміни препаратів, незалежно від того, які із них використовуються для лікування
| І
| АН2РГ
| У пацієнтів ГЕРХ часто рецидивує на фоні стандартних і підвищених доз антагоністів Н2-рецепторів гістаміну або прокіне-тиків
| І
| Інгібітори прото-нової
| Тривале підтримуюче лікування за допомогою стандартних доз ШП знижує ризик рецидиву пептичних структур стравоходу при ГЕРХ
| А
| помпи для лікування пептичних структур стравоходу
| Тривале лікування ІПП асоціюється з найменшою необхідністю повторних дилатацій і на 40-50% ефективніше стосовно вартості, ніж з використанням антагоністів Н2-рецепторів гістаміну
| І
|
Супресія кислоти антагоністами Н2-рецепторів гістаміну не знижує показник рецидиву пептичних стриктур
| І
| ІППдля лікування стравоходу Баррета
| Усім пацієнтам зі стравоходом Баррета необхідна тривала супресія кислотопродукції ІПП навіть при відсутності симптомів
| В, С
|
Стравохід Баррета не піддається регресу на фоні медикаментозної терапії, однак вона може зменшити прогресування захворювання
| II
|
Використання високих доз ІПП, що нормалізує вміст кислоти в стравоході при стравоході Баррета, не зменшує ризик раку стравоходу
| II
|
| Підвищують тонус нижнього стравохідного сфінктера і покращують моторику стравоходу і шлунка
|
| Прокіне-тики
| Ефективність домперидону при ГЕРХ складає 50-60%, однак він може викликати тахіаритмію. Препарат може використовуватись при порушеннях моторики, нудоті, здутті живота
| Немає даних
|
Прокінетики незначно покращують симптоми ГЕРХ, але не впливають на гістологічні зміни і зміни рН. Використання ме-токлопраміду може викликати сонливість, тремор, депресію, дратівливість
|
| Антирсфлюкснс хірургічне лікування аналогічне за ефективністю ІПП при тривалій підтримуючій терапії протягом 5-річного спостереження
| II
| |
| Встановлено, що антирефлюксне хірургічне лікування краще, ніж використання блокаторів Н2-рецепторів гістаміну і прокіне-тиків у якості тривалої підтримуючої терапії
| І
| | Хірургічне лікування
| Тривалість дії антирефлюксного хірургічного лікування оцінюється по-різному; є повідомлення, що ефективність його забезпечується протягом 20 років
| II
| |
| Лапароскопічна антирефлюксна хірургія у порівнянні з відкритим хірургічним лікуванням (має приблизно однакову ефективність), але з меншими показниками летальності
| III
| |
| Нові аблаційні технології дозволяють досягти підвищення виживання пацієнтів з стравоходом Баррета
| II—III
| |
| Постхірургічні ускладнення зустрічаються, однак їх легко усунути
| Немає даних
| | | | | | | | |
Як забезпечити безпеку пацієнта? • При наявності у пацієнтів з ГЕРХ болів в грудній клітці необхідно виключати захворювання серця, легень, хребта. • Пацієнтам з симптомами рефлюкса не рекомендується прийом препаратів, що знижують тонус стравоходу (АК, В2-агоністи, а-адренергічні антагоністи, теофілін, нітрати і деякі седативні засоби). • Пацієнтам з симптомами рефлюкса не рекомендується прийом препаратів, що можуть викликати медикаментозний езофагіт (НПЗП, препарати кальцію, заліза, багато антибіотиків).
• Використання антагоністів Н2-рецепторів гістаміну не знижує показники рецидиву пептичних структур стравоходу. • Стандартні і навіть високі дози Н2-блокаторів гістаміну непридатні у якості підтримуючої терапії ГЕРХ. • Антациди у якості монотерапії не ефективні при лікування ГЕРХ.
Як забезпечити ефективність і безпеку лікування [24]? • Діагностику Н. руїогі-інфекції не проводять у пацієнтів з відсутністю симптомів захворювання. • Не рекомендують проведення подвійної терапії інгібітором протонової помпи і одним антибіотиком, тому що при використанні інгібітора протонового насосу у поєднанні з амоксациліном коефіцієнт ерадикації складає менше 50%. • Не рекомендують пролонгувати призначення антисекреторних препаратів вище терміну проведення курсу ерадикаційної терапії, або у випадку збереження симптомів, більше 7-14 днів після закінчення курсу антибактеріальної терапії. • Не рекомендують альтернативне використання амоксациліну замість тетрацикліну і потрійної терапії на основі вісмута, оскільки це призводить до суттєвого зниження коефіцієнта ерадикації Н. pylori. Профілактика ГЕРХ ще не розроблена.
4.4. ХРОНІЧНІ ЕНТЕРИТИ Визначення. Хронічні ентерити — хронічне поліетіологічне запальне захворювання тонкої кишки, яке характеризується порушенням її функції (перш за все травної, всмоктувальної), структурними змінами слизової оболонки, а при тривалому перебігу захворювання — атрофією [18]. Етіологія. Причини розвитку хронічних ентеритів: — перенесена дизентерія, стафілококова інфекція, сальмонельоз; — хронічний гастрит з секреторною недостатністю; — інфікування ієрсініями, хелікобактеріями, протеєм, синьогнійною паличкою, вірусами; — аліментарний фактор (переїдання, вживання недоброякісних продуктів, порушення режиму харчування, зловживання спиртними напоями); — вплив деяких ліків (НПЗП, глюкокортикостероїди, цитостатики, імуно-депресанти, безконтрольний прийом антибіотиків);
— протозойна та глистна інвазії (лямблії, аскариди, стронгілоїди, опістор-хії тощо); — вплив токсичних факторів (мишак, свинець, фосфор) або іонізуючого опромінення; — супутні захворювання (хронічний панкреатит, гепатит, цироз печінки, туберкульоз, злоякісні новоутворення, ХНН, дифузні захворювання сполучної тканини тощо). Основні патогенетичні ланки захворювання: 1. Пошкодження бар'єрного шару тонкої кишки призводить до зниження мембранних ферментів, які забезпечують етапи гідролізу харчових речовин, порушення функції транспортних каналів, через які всмоктуються продукти гідролізу, іони Н+, вода. 2. Порушення функції травних залоз, моторно-евакуаторної функції, зміни імунної системи, мікроциркуляції, генетичні фактори, зміни кишечної мікрофлори (пов'язані з розмноженням бактерій в тонкій кишці), моторики та травно-транспортної переробки їжі, що призводить до порушення всіх обмінів речовин (особливо білкового та жирового). 3. Функціональні порушення в інших органах травлення (в печінці та підшлунковій залозі порушується ферментативна активність, у кишечнику виникає дисбактеріоз), які вторинно підтримують кишечну дисфункцію.
Схематично патогенез хронічного ентериту наведено на рис. 4.4. Інфекція Паразити Токсичні та Аліментарні фактори — Дисбактеріоз — Імунодефіцит — Алергія — Дисфункція гастроінтестинальної ендокринної системи — Ензимопатії
Зміни в тонкій кишці: — запалення — дистрофічні — атрофічні Порушення функції кишечника: — травної; — всмоктувальної; — моторної; — секретної
Екстраінтестинальні порушення
Рис. 4.4. Патогенез хронічного ентериту
Класифікація. Згідно з МКХ 10 перегляду виділяють такі рубрики хронічного ентериту: К 52.0 Радіаційний гастроентерит і коліт К 52.1 Токсичний гастроентерит і коліт К 52.2. Алергічний, аліментарний гастроентерит і коліт К 52.8 Інші неінфекційні гастроентерити і коліти (еозинофільний гастроентерит і коліт) Робоча класифікація хронічних ентеритів 1. Етіологія: 1.1. Інфекційні 1.2. Паразитарні 1.3. Токсичні 1.4. Медикаментозні 1.5. Аліментарні 1.6. Радіаційні' 1.7. Після операції на тонкій кишці 1.8. Вроджені аномалії тонкої кишки та ензимопатії 1.9. При недостатності ілеоцекального клапана 1.10. Вторинні (при інших захворюваннях) 2. Переважна локалізація: 2.1. Хронічний єюніт 2.2. Хронічний ілеїт 2.3. Хронічний тотальний ентерит 3. Характер морфологічних змін: 3.1. Єюніт без атрофії 3.2. Єюніт з помірною парціальною ворсинчастою атрофією 3.3. Єюніт з субтотальною ворсинчастою атрофією 4. За клінічним перебігом: 4.1. Легкий перебіг (переважають місцеві кишкові симптоми, підвищена втомлюваність, дефіцит маси тіла не більше 5 кг) 4.2. Середньої важкості (відмічається більш виражена втрата маси тіла в умовах повноцінного харчування (до 10 кг), з'являються трофічні та електролітні зрушення) 4.3. Важкий перебіг (прогресуюча втрата маси тіла більше 10 кг, дистрофічні зміни шкіри, нігтів, волосся, симптоми гіповітамінозу, біль у литкових м'язах, кістках, гіпопротеїнемія, анемія, гіпотензія, набряки, порушення менструального циклу у жінок, статева слабкість у чоловіків) 5. Фази захворювання: 5.1. Загострення 5.2. Ремісія 6. За характером порушення функції тонкої кишки: 6.1. Синдром недостатності травлення (мальдигестії) 6.2. Синдром недостатності кишкового всмоктування (мальабсорбція) 6.3. Синдром ексудативної ентеропатії 6.4. Синдром багатофункціональної недостатності тонкої кишки (ентераль-на недостатність) 7. За ступенем втягнення в процес товстої кишки: 7.1. Без супутнього коліту 7.2. З супутнім колітом
8. Екстраінтестинальні розлади 9. Ускладнення захворювання:
9.1. Псевдомембранозний ентероколіт 9.2. Жовчокам'яна хвороба 9.3. Залізодефіцитна анемія 9.4. Рак, лімфома тонкої кишки Приклад формулювання діагнозу: Хронічний аутоімунний гастрит у фазі загострення. Місцевий ентеральний синдром, обумовлений порушенням процесів пристінкового (мембранозного) і порожнинного травлення. Клініка і діагностика захворювання наведені в алгоритмі 4.10. Алгоритм 4.10. Стандарти діагностики хронічного ентериту [12] Клінічні критерії синдромів: /. Місцевий ентеральний синдром: (проноси, метеоризм, біль у животі, бурчання, переливання, стеаторея з великою кількістю калових мас — полі-фекалія, діарея після вживання молока (непереносимість лактози), крохмалю і мучних виробів (мальтози). Симптом Боргеса — болючість у середній частині живота і зліва вище пупка на рівні XII грудного - І поперекового хребця, симптом Образцова — шум плеску при пальпації живота 2. Загальний ентеральний синдром характеризується в першу чергу розладами білкового метаболізму (втрата маси тіла до 20 кг, гіпопротеїнемія, гі-поальбумінемія з синдромом ексудативної ентеропатії), вуглеводного (здуття живота, бурчання, переливання в животі, проноси) та жирового обміну (зниження синтезу холестерину і фосфоліпідів у сироватці, падіння вмісту ліпідів у жовчі, стеаторея) 3. Синдром недостатнього кишкового всмоктування (мальабсорб-ції) характеризується періодичним або постійним проносом, метеоризмом, відходженням газів з неприємним запахом, сонливістю, апатією, втратою працездатності, облисінням, глоситом, стоматитом, гіпокальціємією, судомами, остеомаляцією 4. Синдром порушення водно-сольового обміну характеризується загальною слабкістю, швидкою втомлюваністю, гіподинамією, болем у м'язах, зниженням м'язового тонусу, нудотою, блювотою, артеріальною гіпотензією, екстрасистолією, зниженням секреторної функції шлунка, залізодефіцитною анемією 5. Синдром гіповітамінозу (вітамінів С, В2, В6, В12) характеризується кровоточивістю ясен, носовими кровотечами, кератозом шкіри ніг, глоситом, випадінням волосся, кон'юнктивітом, блефаритом, а пізніше — куря- чою сліпотою, сухістю шкіри та слизових оболонок 6. Ендокринний синдром характеризується поліурією, гіпоізостенурі-єю, полідипсією, кахексією, ознаками адисонізму (слабкість, адинамія, гіпотензія, гіперпігментація шкіри), гіпофізарно-наднирниковою недостатністю (слабкість, аритмії, сплощена цукрова крива після навантаження глюкозою), порушеннями функції статевих залоз (зниження потенції у чоловіків, зміна менструального циклу у жінок), пригніченням функції щитоподібної залози (зниження працездатності, брадикардія, набряклість обличчя, блідість шкіри) Лабораторно-біохімічні критерії: 1. В копрограмі визначається стеаторея (наявність крапель жиру, жирних кислот і мил), креаторея (багато м'язових волокон), амілорея (багато крохмалю) 2. Підвищення виділення з калом ентерокінази (норма від 0 до 20 ОД/г) та лужної фосфатази (норма 40-420 ОД/г) 3. Проба з навантаженням лактозою (глюкозою), коли при недостатності лактози рівень глюкози в крові перевищує базальний не більше, ніж на 20% 4. Визначення індикану в сечі з метою виявлення процесів гниття 5. Зміна мікрофлори в кишечнику (в нормі біфідобактерії — більше 10 в Виділяють 4 фази дисбактеріозу: I фаза — зменшення кількості біфідобактерій і лактобактерій; II фаза — зменшення кількості кишечної палички, ентерококів, поява не- III фаза — інтенсивний розвиток умовно-патогенної мікрофлори (гемолітичних кишечних паличок, стафілококів, стрептококів); IV фаза — подальше збільшення умовно-патогенної флори і поява патогенних мікроорганізмів (протея, синьогнійної палички) Інструментальні критерії: — Рентгенологічні критерії: сповільнюється швидкість надходження контрастних мас у сліпу кишку, порушується рівномірність заповнення кишечних петель, складки слизової оболонки деформовані, потовщені за рахунок запальної інфільтрації — Ендоскопічні критерії усіх відділів тонкого кишечника з біопсією: вираженість дистрофічних, дисрегенераторних і атрофічних змін у тонкій кишці, запальна інфільтрація, потовщення крипт, зменшення кількості камбіальних клітин За характером перебігу виділяють 3 ступені тяжкості захворювання. Легкий перебіг — відсутні виражені порушення процесів перетравлювання і всмоктування їжі. Випорожнення спостерігаються 2-3 рази на день або з'являються після порушення дієти. Загострення захворювання швидко минає, загальний стан хворих не порушується. Перебіг середньої тяжкості — часті випорожнення (4-6 разів на день і більше). У копрограмі постійно виявляють стеоторею, амілорею, креаторею. У хворого знижується маса тіла, визначаються трофічні зміни шкіри, нігтів, волосся, гіповітаміноз. Загострення хронічного ентериту швидко піддається лікуванню, однак ремісії нестійкі. Тяжкий перебіг супроводжується втратою маси тіла понад 10 кг. Загострення дуже часті. Виникають виражені симптоми гіповітамінозу, трофічних розладів. Різко виражені процеси перевтомлювання та всмоктування, виникає не-переносимість молока. Розвивається остеопороз, анемія, порушення білкового, жирового та вуглеводного обмінів. Перебіг захворювання носить циклічний характер. Важкий перебіг захворювання часто обумовлений глютеновою ентеропатією, загальним варіабельним імунодефіцитом, хворобою Віппла [5, 17, 40]. Для лікування хронічного ентериту застосовують раціон дієти № 4, який включає 80-100 г білків, 80 г жирів і 250-300 г вуглеводів. Після зниження диспепсичних явищ, нормалізації випорожнень, поліпшення процесів травлення і всмоктування переходять на стіл № 4 б (1-2 міс), що містить 120-140 г білка, 100 г жирів і 300 г вуглеводів. Потім переходять на дієту № 15. Якщо це призводить до нового загострення, то призначають дієту № 4 в, яку використовують протягом кількох місяців. Рекомендують супи неконцентровані, приготовлені на знежиреному м'ясному та рибному бульйоні з добре розвареними крупами. М'ясні страви готують відвареними або паровими, краще подрібненими з яловичини, телятини, курки, кролика. Рибні страви готують так само з використанням риби нежирних сортів (щука, судак, короп, лящ, хек, тріска, минтай). Фрукти і ягоди вживають у киселях, перетертими, у компотах, варення у невеликій кількості. Дієту призначають з урахуванням наявності бродильної чи гнильної диспепсії. Хворим з бродильною диспепсією обмежують кількість вуглеводів до 100 г/добу, кількість білка залишають нормальною. При гнильній диспепсії обмежують білок до 0,3-0,5 г/кг маси тіла протягом 3-5 днів. Позитивний ефект дає яблучна дієта протягом 2-3 днів (використовують печені і сирі яблука). Лікування хронічного ентериту в фазі загострення наведено в алгоритмі 4.11. Алгоритм 4.11. Стандарти лікування хронічного ентериту в фазі загострення [12] Крок 1 Диференційоване проведення антибактеріальної терапії: 1. При сальмонельозі, ієрсініозі, криптоспоридіозі, мікроспоридіозі за- — тетрациклін по 250 мг 4 рази на день 5-7 днів; — левоміцетин по 0,5 г 4 рази на день 5-7 днів; — еритроміцин по 200 000 ОД 4 рази на день (при стафілококовому дисбактеріозі), а при його недостатній ефективності — сигмаміцин (тетраолеан); — кларитроміцин по 0,5 г 1-2 рази на день 2. При протейному дисбактеріозі застосовують похідні 8-оксихіноліну: — інтестопан по 1 табл. З рази на день упродовж 7-10 днів; — ентеросептол, мексаза, мексаформ, ентероседив по 1 табл. З рази на день протягом 7-10 днів 3. При крипто-, мікроспоридіозі показане лікування ципрофлоксацином по 0,4 г 2 рази на день протягом 5-7 днів 4. Для лікування мікроспоридіозу, жіардіозу слід застосовувати левоміцетин по 0,5 г 3 рази на день протягом 5-7 днів 5. При стійкій діареї— невіграмон (неграм) по 0,5 г 4 рази на день упродовж 5 днів з тижневою перервою та повторними курсами 6. При ієрсиніозі — левоміцетин до 0,5 г 3 рази протягом 5-7 днів 7. У випадку кандидозу — ністатин або леворин по 500 000 ОД 3 рази на день протягом 7-14 днів, флуконазол по 150 мг/тиж 8. У випадку виділення кампілобактерій необхідно застосовувати кларитроміцин, тетрациклін, амоксицилін, метронідазол, амікацин в оптимальних дозах упродовж 5-7 днів 9. При синьогнійній паличці слід застосовувати поліміксин-М сульфат в таблетках по 500 000 ОД 6 разів на день протягом 7-10 днів чи амікацин по 15 мг/кг маси тіла/добу в 1-3 введення 2-3 рази на день в/м
10. Для лікування лямбліозного ентериту слід призначати метронідазол (трихопол) по 0,25 г 4 рази на день протягом 7 днів 11. При шистоматозах і трематодозах застосовують празиквантель по 75-80 мг/кг протягом 2 днів 12. При хронічному ентериті досить ефективними є препарати нітро-фуранового ряду (фуразолідон, фурагін, фуразонал, фурапролід по 0,1 г 4 рази на день протягом 7-10 днів), які мають перевагу над антибіотиками 13. Серед оксихінолінових антисептиків перевагу надають інтетриксу по 2 капсули 2 рази на день упродовж 10 днів або ерсефурилу по 1 капсулі 4 рази на день теж упродовж 5-7 днів Крок 2 Протидіарейне лікування: А. Протидіарейні засоби: — лоперамід (імодіум) по 1 капсулі або 1 краплі на 2 кг маси тіла 3 рази на день (максимальна добова доза — 6 мг); — реасек по 2,5-3 мг (1-2 табл.) 1 раз на день (у випадку профузної діареї застосовують 4 табл. відразу);
— кодеїну фосфат по 0,015 г 3 рази на день протягом 3-5 днів; — при відсутності ефекту застосовують опіати; — при діареї на фоні демпінг-синдрому, хвороби Крона, цукрового діабету рекомендують застосовувати сандостатин по 100 мг 2-3 рази на день п/ш упродовж 5-7 днів (сандостатин також стимулює процеси всмоктування і гальмує кишкову секрецію) [8] Б. Одночасно можна застосовувати в'яжучі засоби: — вісмуту субнітрат по 0,5 г 4 рази на день за 30 хв до їди; — смекта по 1 пакетику 3-4 рази на день; — кальцію карбонат по 0,5-1 г 3 рази на день за 30 хв до їди; — танальбін по 1 табл. З рази надень; — відвари та настої кори дуба, вільхових бруньок, трави звіробою, плодів чорної смородини, шкірки граната, алтею, кореневища змійовика, лапчатки, чорниці В. Застосування ентеросорбентіві — активоване вугілля (карболен) по 2-3 табл. З рази на день протягом 5-7 днів; — ентеросгель по 1 пакетику (розчинити в 1/2 склянки води) 3-4 рази на день упродовж 5-7 днів; — силард П по 2 г 3 рази на день (розчинити в 1/2 склянки води)
Крок З Протибольова терапія: — спазмомен (отілонію бромід) по 40-80 мг (1-2 табл.) 2-3 рази на добу протягом 5-7 днів, дицител; — но-шпа по 40 мг 3-4 рази або но-шиа форте по 1 табл. 2 рази на день; — фенікаберан, галідор, атропін, бускопан, екстракт беладони, метацин, платифілін в оптимальних дозах чи відвари лікарських рослин (ромашка, м'ята, звіробій, деревій, шавлія, календула) в оптимальних дозах; — дуспаталін (мебеверину гідрохлорид) по 200 мг — 1 табл. 1-2 рази на добу Крок 4 Реімплантація нормальної кишкової флори: 1. Застосовують такі реімплантанти кишкової флори: — лактобактерин по 5-6 доз 3 рази на день перорально; — ентероседив по 1-2 табл. З рази на день протягом 10 днів
2. При дефіциті нормальної кишкової палички — колібактерин по 2-4 дози 4 рази на день 3. При дефіциті біфідобактерій — біфідумбактерин по 1-2 ампули розчинити в 2 ложках кип'яченої води і приймати всередину; — ліофілізовану культуру ацидофільних паличок по 2 дози 3 рази на день 4. При неможливості ідентифікації типу дисбактеріозу показані — ацилак, біфіцид, аципол, омніфлор, омніфлорал по 10-12 доз, розділивши їх на два прийоми, протягом 14-21 дня; — бактисубтил по 0,2 г 3 рази на день протягом ЗО днів; — бактисиорин по 1-2 капсули 2-3 рази на день упродовж 21-28 днів; — ентерол по 1-4 табл. чи пакетики за 1-4 прийоми протягом 14-21 дня; — хілак-форте по 60 крапель 2-3 рази на день Крок 5 Корекція ферментативної недостатності З метою нормалізації травлення та всмоктування в тонкій кишці застосовують комбіновані препарати, що містять пепсин, амілазу, ліпазу, жовч, хлористоводневу кислоту (перевагу надають мікрогранульованим ферментам з захисним покриттям), серед яких найбільшою ефективністю відзначаються: — креон по 1-2 капсулі по 10 000 чи 25 000 ОД 3 рази на день під час або після їди протягом 7-14 днів; — панцитрат по 1 капсулі 3 рази на день; — панзииорм форте по 1-2 драже 3 рази на день після їди; — фестал, дигестал, ензистал, котазим-форте, маркензим (препарати містять ферменти і жовч) по 1-2 табл. З рази на день під час або після їди; — мезим-форте по 1-3 драже 3 рази на день Крок 6 Фізіотерапевтичне та санаторно-курортне лікування в період ремісії захворювання: 1. Рекомендуються такі фізіотерапевтичні процедури: — ДМВ-терапія на ділянку кишечника тривалістю 10-15 хв, на курс 10-15 процедур; — електричне поле УВЧ на навколопупкову ділянку тривалістю 10 хв на курс 10-12 процедур; — парафіно-, грязе-, озокеритотерапія на рефлексогенні зони у фазі ремісії, температура 40-48°С, по 30-40 хв, 12-14 процедур; — електрофорез з новокаїном, цинком 2. Санаторно-курортне лікування в умовах Одеси, Юрмали, Єсентуків, Боржомі, Білокурихи, санаторіїв «Білорусь», «Бобруйськ» (Мінська обл.). Мінеральні води слід застосовувати з великою обережністю при відсутності проносів, у теплому вигляді, без газу, не більше 1/4 - 1/3 стакана на прийом. Можна рекомендувати тільки слабомінералізовані води: Слов'янська, Єсентуки № 4, Нарзан, Іжевська. Час прийому мінеральної води залежить від функціонального стану секреції шлунка: при пониженій кислотності — за 15-20 хв до їди, при нормальній — за 40-45 хв до їди, при підвищеній — за 1,5 години до їди
Прогноз захворювання сприятливий, за умови дієтичного та медикаментозного лікування. Однак у деяких пацієнтів хронічний ентерит прогресує, викликає метаболічні порушення та схуднення. Профілактика хронічних ентеритів спрямована на покращення харчування, умов життя та запобігання розвитку різних кишкових інфекцій та захворювань, які сприяють розвитку ентеритів. 4.5. ХРОНІЧНІ КОЛІТИ Визначення. Хронічні коліти — це хронічне поліетіологічне захворювання товстої кишки, яке перебігає з розвитком запальних, дистрофічних, дис-регенераторних процесів, що призводить до порушень функції кишечника та метаболічних процесів в організмі. Це дуже розповсюджене захворювання, яке зустрічається майже в половини людей з патологією кишок. Етіологія. Причиною хронічних колітів є: 1. Кишечні інфекції (сальмонели, шигели, кампілобактерії, ієрсінії, клос-тридії, протей тощо). 2. Гельмінти, найпростіші (лямблії, амеби, трихомонади, балантидії). 3. Умовнопатогенна та сапрофітна флора (біфідобактерії та лактобактерії). Представники аутофлори людини беруть участь у розщепленні та засвоєнні поживних речовин, у синтезі вітамінів, що конкурентно пригнічують мікроорганізми, але в умовах дисбактеріозу застосування деяких медичних препаратів (антибіотики, сульфаніламіди, імунодепресанти) сприяє переходу умовно-патогенної флори (ентерококи, кишечна паличка) в збудники захворювання.
Дата добавления: 2017-01-14; Просмотров: 135; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |