Поняття“лідерство”і“керівництво”

Дослідниками розглядається співвідношення понять “лідерство” і “керівництво”. Є автори які розглядають ознакою лідерства керівництво, але воно є напевно лише компонентом лідерства, як тотожне, але не ідентичне поняття. Наприклад, Б. Паригін в праці “Основи соціально-психологічної теорії” пропонує враховувати наступні відмінності між лідером і керівником:

· лідер регулює міжособистісні відносини в групі, а керівник здійснює організацію офіційних відносин групи як цілого;

· лідерство виникає в мікросередовищі, а керівництво, навпаки, в макросередовищі;

· лідер появляється стихійно, а керівник – за раніше встановленими правилами;

· лідерство за своєю суттю нестабільне і залежить від настроїв в групі, керівництво – стабільне;

· керівництво передбачає наявність санкцій, які визнаються всіма, яких у лідера немає;

· керівництво опирається на обставини, які виходять за рамки групи; лідерство зорієнтоване тільки на інтереси і діяльність групи;

· сфера діяльності лідера – його група, сфера діяльності керівника, як правило, є ширшою від інтересів групи, якою він керує.

Соціальні психологи І. Волков, А. Захаров, О. Ерицян, Ю. Тимофеєв зазначають, що “керівництво – це процес соціальної організації та управління спілкуванням і діяльністю членів групи, який здійснюється керівником як посередником соціального контролю і влади на основі правових відносин. Лідерство – процес соціально-психологічної самоорганізації і самоуправління спілкуванням і діяльністю членів малої групи, який здійснюється лідером як суб’єктом”. Як вважають дослідники, з точки зору окремо взятого індивіда за відомих умов керівництво може сприйматися як неухильний, зовнішньо детермінований процес соціального стимулювання і впливу. Лідерство ж сприймається як внутрішній, збуджуючий процес групового впливу і мотивації. Під лідерством зазвичай мали на увазі характеристику психологічних відносин, які виникають в групі “за вертикаллю”, тобто з точки зору відносин домінування – підкорення. Поняття “керівництво” належить до організації діяльності групи, до процесу управління нею.

В наукових поглядах ототожнюються поняття “лідерство” і “керівництво”. Так, Є. Шестопал і Л. Гозман говорять про “безпідставність розведення лідерства і керівництва”. Як ілюстрацію вони використовують приклад утворення нового політичного руху або партії, стверджуючи, що “людина, яка пропагує певні політичні ідеї, приваблює людей не лише цілями, які висуває, але й своїми особистими властивостями, будучи водночас організатором і лідером руху або партії, яка формується”. Цей приклад не відображає явище в цілому. Організації або рухи, партії мають не лише момент виникнення, але й подальшого розвитку або занепаду чи загибелі. Тому процес політичного лідерства не повинен розглядатися статично і, тим більше, ототожнюватися з поняттям політичного керівництва.

В конкретній політичній практиці співвідношення лідерства і керівництва у суспільстві складається по-різному. Лідер і керівник можуть поєднуватися або й ні в одній особі. В іншому випадку відносини між ними можуть набирати варіативного характеру – від співробітництва до конфронтації. В межах певної спільноти може функціонувати один або кілька лідерів. Політичний стан суспільства може характеризуватися постійним продукуванням (відтворенням) на різних його щаблях цілих плеяд лідерів різного рівня і масштабу, тобто наявністю інституту політичного лідерства. Або ж не існуванням цього інституту, що часто трапляється в умовах недемократичних (тоталітарно-авторитарних) режимів.

Загалом, під “керівництвом політичним” розуміють:

· сукупність осіб або органів, наділених повноваженнями розробляти стратегію і тактику та організовувати, спрямовувати й коректувати поточну політичну діяльність або безпосередньо, або через ієрархічно підпорядковані ступені політичного керівництва чи апарат;

· діяльність з реалізації стратегічних і тактичних планів, управління поточними політичними процесами з одного центру.

Керівництво найчастіше пов’язане з управлінням конкретною політичною організацією або конкретним політичним процесом. Політичне лідерство може здійснюватися й поза такими ситуаціями. Підсумовуючи, зазначити, що необхідно розглядати політичне лідерство і політичне керівництво як складну сферу взаємодії, де є і загальні, і специфічні закони.

Для відокремлення поняття “лідерства” у сфері політики від чисто формального обіймання посади, оскільки ці два поняття частково перекриваються одне одним, але не співпадають повністю, автор відомої книги “Політичне лідерство. Шлях до всезагального аналізу” Жан Блондель пропонує термін “реальне” лідерство. За його допомогою він прагне провести чітку розмежувальну лінію між положенням і поведінкою в політичній сфері з метою адекватного розуміння характеру політичних та інших форм керівництва.

Ж. Блондель зауважує, що “труднощі тут частково викликані тим, що об’єм поняття, який поступово склався в англійській мові, відсунув на задній план інші слова, які здійснюють опис інших форм управління і керівництва”. Наведені приклади можливих синонімів із французької мови: “chef” (шеф), “decideur” (той, хто вирішує), “guide” (рульовий), “dirigeant” (керівник) визнаються невдалими. Не дивно, що навіть у Франції, де без особливого бажання використовують англійські слова, слово “лідер” (ведучий, а це передбачає існування ведених) міцно увійшло в політичну літературу”.

Втім, основну увагу варто звернути на те, що політичне лідерство тісно пов’язане з поняттям влади. Питома вага влади в політичному лідерстві є настільки великою, що це дозолило французькому політологові Ж.Блонделю твердити, що “лідерство – це влада, оскільки воно складається із здатності однієї особи (або декількох осіб), що знаходиться “на вершині”, змусити інших робити те позитивне чи негативне, що вони не робили б або, в кінцевому рахунку, могли б не робити взагалі”. Відомий американський дослідник Роберт Такер вважає, що “політичне лідерство є, ймовірно, однією з найзначущіших і найзагальніших форм влади. Влада – це центральна складова лідерства”.

Політичне лідерство і влада знаходяться в такій пропорційній залежності: чим вище ступінь узгодженості та гармонійності елементів суспільної системи, тим більшою мірою стирається різниця між владою і політикою управління, яке носить в цьому випадку спонтанний характер: різниця влади і лідерства не знаходить внутрішньої суспільної проекції.

Політика неможлива без політичних лідерів. Проте їхня діяльність відбувається за певних умов, відмінних залежно від історичних і географічних чинників, типу суспільства загалом (відкрите–закрите), типу політичного режиму (тоталітаризм, авторитаризм, демократія), парадигми розвитку суспільства, рівня його соціально-економічного і технічного розвитку (доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне, інформаційне), типу культури, міри долучення конкретного суспільства до світового співтовариства.

Головним критерієм політичного лідерства є ефективність його дії, результативність, задоволення запитів та інтересів тієї спільноти, яка бачить власну перспективу у його існуванні. Без широкої соціальної підтримки політичне лідерство не може відбутися.

Принципово важливими є питання про роль і місце лідера в системі політичних відносин суспільства. Адже політичний лідер виступає одночасно і суб’єктом, і об’єктом політичного процесу. При цьому суб’єктом він є тому, що за своїми небуденними якостями і в результаті добровільного обрання людьми стає на чолі тих або інших суспільних рухів з метою реалізації інтересів тих кластерних груп, які його висунули.

Разом з тим, політичний лідер не є чимось ізольованим, піднесеним над суспільством і його політичною системою – якщо, звичайно, не брати до уваги загальнонаціонального лідера тоталітарних та автократичних режимів (тому він є одночасно і об’єктом політики). Він має свої соціальні та часові масштаби, свою, так би мовити, дистанцію, в основі якої є один постійно діючий критерій: результативність, ефективність його діяльності для задоволення потреб та інтересів тієї кластерної групи, яка вдалася до його послуг та бачить власну перспективу у його існуванні.

В реальному політичному житті лідерство проявляє себе в різних елементах системи політичних відносин. Його можна спостерігати в мікро- та макросередовищі, коли воно приймає характер загальнонаціонального. Воно може також проявлятися в періодичних діях, пов’язаних з делегуванням повноважень – в цьому ракурсі коректно говорити про такі складові наповнення лідерства як:

по-перше, електоральне лідерство;

по-друге, лідерство в політичних організаціях і структурах, які примикають до політичних організацій;

по-третє, лідерство в рамках суспільних структур або таких структур, які протистоять суспільству.

Основу сучасних наукових студій політичного лідерства заклали американські автори (психологи, соціологи, політологи). Вони пропонують розрізняти макрорівень та мікрорівень розгляду політичного лідерства. За такого підходу до першого рівня відносять зовнішні ситуаційні чинники, що “впливають на реалізацію здібностей особистості, на її політичну долю”. Мікрорівень відображає “особливості особистості політичного лідера, покликання саме до політичної діяльності, стилю керівництва, наявних професійних навичок, співвідношення свободи й відповідальності, політичного іміджу, підпорядкованої управлінської команди, специфіки публічної діяльності тощо”.

Дата добавления: 2015-07-13