Концепції подолання екологічних проблем в сучасній Україні

У новому тисячолітті в Україні, як і в усьому світі, проблеми, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища залишаються невирішеними, перейшли в категорію глобальних проблем людства і потребують негайного вирішення. Нажаль, заходи, що проводяться світовою спільнотою загалом та природоохоронними організаціями країн зокрема не дають значних позитивних результатів у цій сфері. Головною причиною невдач є економічна незацікавленість урядів багатьох держав та крупних підприємців у проведенні прозорої екологічної політики та діяльності, хоча деякі фундаментальні кроки в цьому напрямку були зроблені (наприклад, підписання Україною Кіотського протоколу), що є доказом визнання існуючих екологічних проблем, які ставлять під загрозу нормальне функціонування природи і як наслідок, існування людства на Землі. Забруднення повітряного басейну, скидання забруднених стічних вод і промислових відходів у річки і озера, забруднення навколишнього середовища за рахунок сільського господарства - ось неповний перелік проблем.

Незважаючи на те, що на охорону природи і раціональне природокористування щорічно витрачаються мільйони гривень, забруднення вод і повітря не зменшується. Тваринний світ нашої країни з-за безгосподарного зберігання та вживання отрутохімікатів і мінеральних добрив, скидання стічних вод та відходів промислових підприємств в річки і озера скорочується за чисельністю і видовим складом. Багато тварин і риб уже занесені до Червоної книги.

Зокрема причинами і джерелами погіршення екологічного стану України, здоров'я людей, виникнення демографічної кризи виявляються такі:

- екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, що триває десятиліттями, без урахування можливостей до самовідновлення й самоочищення;

- перехимізація сільського господарства й нераціональні методи його організації;

- повна відсутність об'єктивних довгострокових екологічних експертиз всіх планів і проектів розвитку промислового господарства, енергетики, транспорту протягом пострадянського періоду;

- використання на переважній більшості виробництв застарілих морально й технічно технологій і устаткування;

- відсутність ефективних чинних законів про охорону навколишнього середовища й підзаконних актів для їх ефективної реалізації;

- відсутність постійної й об'єктивної інформації для широких мас населення про екологічний стан навколишнього середовища, причинах його погіршення, винуватців забруднення та заходів, прийнятих для поліпшення ситуації;

- надзвичайно низький рівень екологічної освіти не тільки широких мас населення, а й керівників підприємств, урядових організацій, загальна низька екологічна свідомість і культура;

- різке прискорення негативних економічних, соціально-політичних і екологічних процесів в Україні у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС;

- відсутність дійового державного контролю за виконанням законів про охорону природи й системи ефективного покарання на заподіювану шкоду навколишньому середовищу.

Аналіз динаміки екологічного стану України показує, що за останні п'ять років екологічна криза продовжує розвиватися, розростається, охоплюючи все більші території України. Цьому сприяють: майже повна відсутність асигнувань на природоохоронні міри у всіх галузях промисловості; відсутність контролю й практична безкарність знищуючої природу діяльності; зростання кількості й потужності техногенних аварій через тотальний знос обладнання й технологій на виробництвах, а також дуже низька ефективність очисних споруд, низький рівень екологічної освіти населення.

Під впливом глобалізаційних процесів відбувається трансформація громадянського суспільства в Україні, його діяльність починає виходити на якісно новий, глобалізаційний рівень. Відбувається формування нової суспільно-політичної одиниці-глобального громадянського суспільства, основним елементом якого є неурядові організації, серед них займають місце й природоохоронні організації. Саме тому діяльність екологічних організацій слід розглядати не тільки з суто екологічного, а й з правового аспекту, оскільки кількість таких організацій та якість їхньої діяльності свідчить про рівень розвитку громадянського суспільства в нашій державі та регулюється нормативно-правовими актами.

Характеризуючи діяльність екологічних організацій в Україні, не можна не звернутися до минулого. Початок відкриття екологічних організацій в Україні за типом західноєвропейських пов'язаний з розвитком міжнародного екологічного руху. У першій половині 1990-х рр., коли активність дружин з охорони природи радянського типу була мінімальною, в країні з'явилися представники міжнародних природоохоронних організацій. Починалося все з надання окремих "екологічних" грантів на вирішення окремих екологічних проблем, але з часом запрацювали систематичні програми, у Києві відкрились представництва різних міжнародних та всесвітніх природоохоронних організацій. Як приклади організацій, зареєстрованих на той час, можна привести наступні: українське відділення міжнародної організації "Грінпіс", Українську екологічну організацію "Зелений світ", Екологічний союз "Врятування від Чорнобиля", Національний екологічний центр України "Довкілля" тощо. З часом кількість екологічних організацій збільшувалась, були створені такі організації як "Українська молодіжна екологічна ліга", "Українське товариство охорони природи", "Фонд рятування дітей України від Чорнобильської трагедії", "Обласна екологічна асоціація "Зелений Рух Донбасу", "Дитяче екологічне об'єднання "Пролісок", Центр громадської дипломатії "Довкілля XXI" різноманітні обласні місцевих громадських рухів. З іншого боку багато організацій припинило свою діяльність, що свідчить про нестабільність екологічного руху в Україні.

Важливу роль у напрямку роботи екологічних організації є їх належність до одного з двох видів: вітчизняні та міжнародні екологічні організації, що в багатьох аспектах впливає на напрямок їх діяльності. Для екологічних організацій політико-лобістського характеру та організацій місцевої дії характерно спрямування діяльності на вирішення внутрішньодержавних проблем, в той час, як організації другого типу мають за мету розширення міжнародних зв'язків. Організації політико-лобістського характеру переважно є результатом діяльності тих організацій, що первинно виникли як реакція на Чорнобильську катастрофу, а зараз вони, розширивши сферу своїх пріоритетів, почали орієнтуватися на підтримку з боку держави. Ресурсні центри та організації місцевої дії переважно сформувались на основі тих, що виникли на хвилі демократизації суспільства.

Сучасний стан розвитку екологічних організацій характеризується спільними ознаками, які виявляють реальні проблеми їхнього функціонування. До таких ознак можна віднести відсутність цілісної стратегії діяльності, низький рівень організаційно-фінансового розвитку та негативне сприйняття українським суспільством. Слід зазначити, що такий стан справ характерний не тільки для вітчизняних екологічних організацій, а й для екологічних організацій, що функціонують у Європейському Союзі. Річ у тому, що екологічні організації некомерційні, їх діяльність, в основному, ґрунтується на ентузіазмі активістів. Тому деякі екологічні організації приймають фінансову підтримку від урядів, що призводить до їх залежності від державних інститутів. Саме тому "Грінпіс" принципово відмовляється від фінансування будь-якими державними інститутами, що в певній мірі впливає на об'єктивність діяльності організації.

Щодо України, то діяльність екологічних організацій в цілому не можна назвати достатньо ефективною, оскільки, незважаючи на існування вище перелічених екологічних організацій, у суспільстві не виникає високої зацікавленості щодо екологічних проблем України та планети загалом, і, як наслідок, майже відсутнє екологічне виховання підростаючого покоління.

Однак найважливішою проблемою є недостатнє правове регулювання діяльності екологічних організацій, що перешкоджає налагодженню міжнародної екологічної співпраці (наприклад, неврегульованим залишається можливість використання коштів іноземних партнерів). Задля покращення ситуації необхідно розробити нормативно-правові акти, котрі б регулювали діяльність екологічних організацій; також необхідно надати можливість екологічним організаціям поширювати екологічну інформацію за допомогою ЗМІ (надавати певний обсяг ефірного часу на радіо, телебаченні бюджетним коштом); проводити різноманітні екологічні наукові конференції, олімпіади, конкурси тощо задля привертання уваги молоді до екологічних проблем і підвищення екологічної культури. Загалом сучасний стан та тенденції розвитку українських екологічних організацій відповідає тенденціям діяльності міжнародних екологічних організацій Фахівці вважають, що для подолання екологічних проблем в Україні необхідно в першу чергу підвищувати рівень екологічної освіти населення України, і ввести великі матеріальні штрафні санкції за заподіювану шкоду навколишньому середовищу, як для промислових підприємств, так і для фізичних осіб. Матеріальна стимуляція таких заходів теж необхідна, але у вигляді великих податкових пільг тим підприємствам, які ставлять у себе очисні споруди високої ефективності, і які будуть строго стежити за кількістю стоків. Непрацююча молодь, студенти можуть прекрасно стежити за станом парків, чистотою населених пунктів, якщо їм платити за це. Активна пропаганда в засобах масової інформації про необхідність збереження природних ресурсів і висвітленні реального стану навколишнього середовища в Україні (щось подібне до телеканала Discovery) Паралельно із цими мірами варто збільшувати площу біосферних заповідників, національних парків, навіть якщо прийдеться значно скоротити площу експлуатованих земель.

В Україні економічна криза має свої позитивні сторони. Кинуті протягом декількох років земельні угіддя, на обробку яких не вистачало грошей змогли хоча б частково самоочиститися й відновитися, закриті через економічну нерентабельність великі і середні промислові підприємства перестали забруднювати навколишнє середовище, невеликі залишки Чорноморського флоту дозволили акваторії Чорного моря самоочиститися й підвищити чисельність популяцій деяких вже нечисленних видів морських організмів.

Можна виділити наступні основні моменти при вирішенні екологічних проблем в Україні По перше, це - екологічне виховання, просвіта, дбайливе ставлення до природи; по-друге, екологічна експертиза та широке інформаційне забезпечення; по-третє - раціональне природокористування; по-четверте - загальне роззброєння і використання вивільнених коштів на відновлення екологічної рівноваги.

Розвиток екологічної освіти в Україні йде двома паралельними шляхами - "формальна" освіта (у навчальних закладах) і "неформальна" (в межах громадських організацій, рухів та ін). При тій чи іншій формі освіти головна мета - змінити ставлення всіх членів суспільства до середовища існування, підвищити відповідальність по відношенню до природи, дати знання про те, як їй допомогти. Ще одним напрямком для вирішення екологічної проблеми, і може бути в перспективі найважливішим з усіх, є формування в суспільстві екологічної свідомості, розуміння людьми природи як іншої живої істоти, над якою не можна панувати без шкоди для неї та себе. Екологічне навчання і виховання в суспільстві повинні бути поставлені на державний рівень, проводитися з раннього дитинства. При будь-яких осяяннях, народжуваних розумом, і прагненнях, незмінним вектором поведінки людства має залишатися його гармонія з природою.

Екологічна революція переможе, коли люди зможуть зробити "переоцінку" цінностей, поглянути на себе як на невід'ємну частину природи, від якої залежить їх власне майбутнє і майбутнє їхніх нащадків.

Дата добавления: 2015-07-13