Особливості здійснення маршу в горах (гірський місцевості)

У горах вузькі дороги, що мають велику кількість поворотів, підйомів і спусків, призводять до зниження швидкості руху і розтягування колон, у зв'язку з чим загальна глибина похідного порядку може збільшитися в 1,5-2 рази.

Особливо ретельно має бути організоване подолання крутих підйомів, спусків, перевалів, вузьких проходів і річок. З метою недопущення скупчення підрозділів перед цими перешкодами колони проходять їх по частинах. Завчасно висилаються в ці райони сили і засобу для розгортання постів регулювання. Для організації подолання під'їздів і спусків великої крутизни в голові кожної колони знаходяться тягачі і машини з лебідками.

Під час маршу в горах (гірський місцевості) особлива увага приділяється виявленню ділянок можливих обвалів, осипів, лавин і місць їх обходів, організації ППО і регулюванню руху під час проходження ущелин, каньйонів, перевалів, тунелів і подоланні річок.

У голові колон головних сил рухаються, як правило, аеромобільні (парашутно-десантні) підрозділи. Похідна охорона висилається на віддалення, як і у звичайних умовах, нерухомі бокові застави і блокпости, як правило, займають позиції на панівних висотах, у гірських проходах і на дорогах, що виходять до маршрутів руху.

Перевали, тунелі, ущелини, каньйони і гірські проходи підрозділи долають без зупинок, як правило, колонами підрозділів у суворо встановленому порядку.

Швидкість руху підрозділів під час подолання перевалів, спусків і підйомів знижується, а дистанції між машинами збільшуються до відстаней, що забезпечують безпеку руху. У вузьких містах, на крутих поворотах, підйомах і на перевалах виставляються попереджувальні знаки і тягачі, а вночі – освітлювані покажчики або пости регулювання руху.

Рух через важкі ділянки маршруту здійснюється з суворим дотриманням наступних правил: машини слідують тільки по правій стороні дороги; обгін колони і машин категорично забороняється; тягачами і лебідками надається допомога колісним машинам, що буксирують (перевозять) гармати, міномети, зенітні установки; особовий склад при підході до крутого підйому спішується з транспорту; керівництво подоланням перешкод здійснюють офіцери; на спусках не слід допускати руху з креном або з поворотом машини (особливо бронетехніки), інакше не уникнути сповзання у бік нахилу, а то і перекидання техніки; при крутизні схилу до 25° гальмування здійснюється тільки двигуном, а при крутіших спусках (25-45°) - двигуном і гальмами.

Восени і весною в гірській місцевості утворюється ожеледь. Підрозділи можуть пересуватися в ці періоди року тільки із засобами підвищення зчеплення з грунтом, швидкості зменшуються, дистанції між машинами збільшуються.

Для надання допомоги артилерійським і зенітним підрозділам при складному профілі гірської дороги на кожну батарею доцільно виділяти додатково людей. У разі зупинки машин, що буксирують (перевозять) гармати, міномети, зенітні установки на крутому підйомі або спуску під колеса мають бути підкладені башмаки (клини, сошники або колоди) приготовлені заздалегідь.

Однією з особливостей гірських доріг є сильна їх звивистість (серпантин). У цих умовах підрозділ знаходитиметься по ярусах на невеликих інтервалах, що може привести (при вогневому нападі противника) до одночасного знищення усієї його колони. Вихід може бути тільки один - рух в розчленованих строях, причому на кожному серпантині повинні знаходитися одна одиниця бойової (транспортної) техніки або підрозділ не більше взводу.

Командирам усіх рівнів необхідно пам'ятати, що при пониженні атмосферного тиску збільшується інтенсивність випару води в системі охолодження і електроліту в акумуляторних батареях, тому слід додатково створювати їх запас на кожній одиниці техніки, а також в підрозділах технічного замикання. Від своєчасного їх поповнення залежить нормальна робота двигуна і електричної мережі машин.

Особливу увагу при слідуванні через гірські райони необхідно звернути на створення в підрозділах підвищених запасів пального і мастильних матеріалів. Досвід війни показав, що машини в цих умовах витрачають палива на 30-50% більше, ніж на рівнинній місцевості. Можливість додатково відправляти паливозаправникі в потрібні місця із-за вузькості гірських доріг практично унеможливлюється, тому перед початком маршу на всій техниці потрібно мати додаткові ємності з пальним.

Слабка розвиненість дорожньої мережі в горах створює сприятливіші передумови для зриву планомірного висунення військ. На окремих ділянках маршруту (маршрутів) противник ударами авіації, діями диверсійно-розвідувальних груп може створити завали, зруйнувавши гірські породи, особливо в ущелинах, дефіле, на крутих скатах, обривах. У такій обстановці набуває важливого значення тісна взаємодія техніки з бульдозерним устаткуванням і танків-тральщиків з саперами. Для подолання нешироких природних перешкод і воронок застосовуються МТУ. Ці інженерні засоби слід мати в похідній охороні, а також в голові колони батальйону. В деяких випадках воронки можуть засипатися породою; через особливо глибокі або через їх групу, як правило, наводиться міст з комплекту ТММ (готових дерев'яних блоків колій). В допомогу саперним підрозділам доцільно виділяти аеромобільні підрозділи. Це дозволить виконати інженерні роботи в коротші терміни, поклавши на саперів тільки головні з них.

Якщо на шляху руху військ є гірська річка, яку доведеться долати убрід, потрібно так спланувати марш, щоб переправа здійснювалася в першій половині дня - в цей період водна перешкода менш повноводна із-за повільного танення льодів.

З наближенням до місця привалу командир повинен здійснити низку заходів, що забезпечують нормальне перебування військ на зупинках. До них відноситимуться: організація завчасної розвідки з метою уточнення радіаційної і хімічної обстановки в наміченому районі, стану шляхів підходу і виходу, умов маскування; забезпечення відбиття раптового нападу противника і безпеки підрозділів у разі каменепадів і обвалів. Для привалів вибираються рівні ділянки доріг, як правило, перед підйомами та біля джерел води. Не можна робити зупинки і привали в руслах висохлих річок, на водостоках, у місцях, де можливі каменепади і сніжні лавини, а також над обривом чи під ним. Взимку слід уникати призначення привалів в місцях, що продуваються сильними вітрами, зручнішими для них слід рахувати горизонтальні майданчики.

На великих привалах організовується кругова охорона, причому більше сил і засобів висилається на можливі напрями дій супротивника, його диверсійно-розвідувальних груп і підрозділів розвідки.

Від ретельно проведеного технічного обслуговування машин залежить подальше успішне просування підрозділів і частин. При здійсненні маршу в горах значним навантаженням піддаються двигуни, агрегати силової і бортової передач. При проведенні оглядів особлива увага звертається на перевірку справності і регулювання механізмів повороту, гальм, на рівномірне натягнення гусениць. Необхідно перевірити наявність на машинах шанцевого інструменту, заготовлених раніше засобів самовитягування, підвищення прохідності і зчеплення з грунтом, без допомоги яких вкрай важко пересуватися в горах особливо в осінньо-зимовий період.

3.3 Особливості підготовки та ведення наступу в горах (гірський місцевості).

На наступ взводу в горах впливають наявність великої кількості природних перешкод, які важко долати, обмежена кількість доріг і складність руху поза дорогами, швидкі течії річок і різкі зміни рівня води в них, можливість утворення гірських обвалів, завалів, снігових лавин і селів, наявність гірських хребтів із крутими схилами, які частково переходять у скелі і скелясті обриви, особливості гірського клімату й різкі перепади денної і нічної температур, розріджене повітря, велика кількість мертвих просторів і прихованих підступів, що ускладнює спостереження, труднощі орієнтування і спостереження, збільшена дальність польоту кулі (снаряду), а отже і складність ведення вогню, труднощі виконання інженерних робіт і використання мінних тралів, тривалість застою отруйних речовин в ущелинах і глибоких долинах, екрануючий вплив гір на роботу радіостанцій.

У горах на важкодоступних ділянках місцевості взвод може діяти самостійно, у відриві від роти, а відділення, як правило, – у складі взводу. Взвод, як правило, діє у пішому порядку в бойовій лінії або групами.

Під час організації наступу в горах командир взводу, крім звичайних питань, повинен: ретельно вивчити систему вогню противника на всіх ярусах, звертаючи увагу на вогневі засоби, що ведуть фланговий вогонь; вести кругове спостереження і спостереження вгору, бути готовим до знищення засідок противника; вибрати приховані підступи для наступу і напрямки для маневру відділень; визначити якими вогневими засобами і звідки вигідно уражати противника; встановити місця можливих завалів, обвалів, каменепадів, осипів, наявність і характер природних перешкод і порядок їх подолання. Крім цього, під час організації наступу слід взяти до уваги підвищену витрату пального, а під час дій на великих висотах і зниження потужності двигунів, перегрів систем охолодження при більш низьких температурах охолоджувальної рідини, уживати заходів щодо забезпечення БМД (БТР) засобами підвищеної прохідності і гірськими гальмівними колодками, запасом охолоджувальної рідини, забезпечення особового складу теплими речами, гірським спорядженням, засобами для обігріву, приготування їжі і запасами питної води.

Наступ у горах, як правило, здійснюється з положення безпосереднього зіткнення з противником.

У ході наступу посилюється спостереження, особлива увага звертається на своєчасне ураження вогневих засобів противника, що ведуть фланговий вогонь, на виявлення і знищення засідок, а також на використання кулеметів і снайперських гвинтівок.

Під час атаки висоти з багатоярусною побудовою оборони противника його вогневі засоби і жива сила уражаються одночасно на всіх ярусах. Під час атаки першого ярусу частина вогневих засобів взводу веде вогонь по противнику на вищих ярусах і його вогневих засобах, які ведуть фланговий вогонь. БМД (БТР) переміщаються доступною для них місцевістю і підтримують взвод вогнем.

Під час наступу вздовж вузької долини взвод повинен насамперед оволодіти прилеглою висотою, з якої можна вести фланговий вогонь уздовж долини або хребта. Під час дій у тіснинах дистанції між танками повинні забезпечити підтримання вогнем тих, хто йде попереду. Під час атаки танки діють попереду піхоти на відстані 50 – 100м, щоб уникнути відсікання їх вогнем противника.

Під час наступу на гірський перевал (прохід) слід захопити насамперед прилеглу та панівну висоту, а потім, спираючись на неї, захопити перевал (прохід).

Гірські річки долаються, як правило, убрід, а там, де це неможливо, – мостовими і поромними переправами.

У ході наступу необхідно змушувати противника проводити контратаку знизу доверху схилами висот, відбивати його вогнем із місця з вигідного рубежу.

Вихід підрозділів у тил противника під час наступу в горах значно впливає на його морально-психологічний стан, тому що обмежена кількість доріг і велика кількість важкодоступних ділянок зменшують можливості противника у маневрі та створюють вигідні умови для його оточення

3.4 Особливості підготовки та ведення оборонного бою в горах (гірський місцевості).

Оборона взводу в горах будується на більш широкому фронті, перехоплюючи найбільш доступні напрямки для дій противника, при цьому необхідно змушувати противника наступати знизу вгору, а на плоскогір’ї і долинах – як у звичайних умовах. Взвод може обороняти опорний пункт у відриві від інших взводів роти. Позиції відділень вибираються в місцях, які унеможливлюють обвали, зсуви і затоплення, так, щоб забезпечувалося ураження противника багатошаровим фланговим, перехресним і кинджальним вогнем тане допускалася наявність мертвих просторів.

Вогневі позиції БМД (БТР) готуються на танконебезпечних напрямках. Для оборони перевалів, важливих вузлів доріг, переправ вогневі позиції вибираються так, щоб забезпечувалося ведення вогню на граничні дальності і приховане їх розташування. Частина вогневих засобів розташовується на зворотних схилах на відстані 100-200м від топографічного гребеня висот для знищення противника, який прорвався, вогнем упритул.

Система вогню взводу створюється так, щоб перед переднім краєм оборони, на флангах і в проміжках між опорними пунктами (позиціями) не було мертвих просторів і прихованих підступів. Для цього вогневі засоби розташовуються ярусами, система вогню відділень організовується таким чином, щоб вони були у вогневому зв’язку між собою, забезпечували кругову оборону і можливість зосередження вогню основних засобів на загрозливому напрямку в стислі терміни.

При інженерному обладнанні опорного пункту фортифікаційні споруди в кам’янистих і скельних ґрунтах облаштовуються напив заглибленого і насипного типу з використанням каміння та мішків із піском і землею так, щоб не допустити затікання в них вогнесумішей і води. У скельних ґрунтах окопи й укриття можуть обладнуватися вибуховим способом. Попереду позицій, крім звичайних загороджень, готуються обвали та зсуви, дороги (стежки) готуються до підриву і мінуються.

Розвідка противника і місцевості організується більшою, ніж у звичайних умовах, кількістю спостерігачів.

Атаку противника взвод відбиває всіма вогневими засобами із широким застосуванням гранат. Танки противника найбільш доцільно знищувати під час подолання ними підйомів, особливо на серпантинах.

У разі обходу противником опорного пункту взвод переходить до кругової оборони й уражає його вогнем у фланг і тил.

Дата добавления: 2015-08-31