Особливості дій у разі участі у міжнародних миротворчих операціях. 2 страница

Основними завданнями засідок є недопущення виходу ДРГ до об’єкта та її знищення. Від засідки можуть виставлятись секрети і пости спостереження.

Для впізнання невідомих і проведення їх огляду, як правило, від засідки (секрету, сторожового посту і тощо) задіються 2 – 3 військовослужбовці як патруль. Інший особовий склад постійно тримає невідомих під прицілом, нічим не виявляючи своєї присутності. Особам, які здійснюють огляд, забороняється бути на лінії вогню між нарядом і невідомими, вони повинні страхувати один одного на випадок раптового нападу збоку затриманих. Під час перевірки особлива увага приділяється правильності оформлення документів, наявності в них особливих відміток, встановлених у цьому районі, виявленню ознак диверсантів.

Якщо під час перевірки виявляється, що ті, кого перевіряють, – диверсанти, то одним із патрульних потай подається сигнал "Чужий". Якщо противник не зрозумів, що його викрили, то патруль закінчує перевірку і дозволяє затриманим подальший рух. Відпустивши диверсантів на декілька кроків, патруль падає на землю і відкриває вогонь на попередження або ураження.

При спробі затриманих під час перевірки ліквідувати тих, хто здійснює перевірку, останні падають на землю, а особовий склад сторожового посту (засідки) відкриває вогонь на ураження. Патрулю вступати в рукопашну сутичку з противником недоцільно.

Участь у диверсійно-розвідувальних операціях, які проводяться, як правило, у воєнний час, може включати: ведення розвідки шляхом спостереження, пошуку, допиту полонених, опитування місцевих жителів, вивчення захоплених документів та іншими способами; виведення з ладу важливих військово-економічних об’єктів противника шляхом спеціальних дій, які включають: засідки, нальоти, рейди, диверсії із застосуванням сучасних та інших методів руйнування.

Вибір способів виконання диверсійно-розвідувальних завдань залежить від ситуації в районі дій, характеру об’єктів і системи їх охорони, місцевості, пори року і доби, а також від складу підрозділів, що для цього залучаються, їх озброєння, оснащення та рівня підготовленості особового складу. Наведені способи виконання завдань здебільшого притаманні діям взводу в розвідці.

Особливе місце в конфліктах незначної інтенсивності займає організація засідок (рухомих і нерухомих). Мета засідки – завдати поразки противнику, захопити полонених, озброєння, техніку, зірвати його маневр, блокувати дорогу. Виходячи з цього командир може вибрати різні способи її улаштування: зустрічну засідку, флангову, паралельну. У засідку, як правило, призначається взвод (розвідувальний, механізований, танковий, парашутно-десантний або розвідгрупа спецпризначення), посилений обслугою мінометів, групою вогнеметників і саперів. До її складу додається санітар із засобами для надання першої медичної допомоги, артилерійський корегувальник (якщо засідка влаштовується в зоні досяжності вогню своєї артилерії) і авіа навідник.

У складі нерухомої засідки, як правило, створюються групи: спостереження (дозор), що відволікає, що відсікає, вогнева, блокування, прикриття і резервна (броне група).

Група спостереження обладнує спостережний пост на висоті, яка панує над місцевістю, із завданням своєчасно доповісти командиру про висування колони противника. За його рішенням розвідка і похідна охорона противника можуть безперешкодно пропускатися у вогневий мішок, а потім, з висуванням колони головних сил, група, що відсікає, підриває керований фугас з метою не допустити відходу противника.

Група, що відволікає, першою відкриває вогонь по колоні з метою змусити особовий склад противника зайняти позицію на іншому узбіччі, де розташовується вогнева група, яка в подальшому відкриває шквальний вогонь йому в тил з усіх видів зброї. У разі намагань противника вирватися з-під вогню вперед по дорозі, вступає в дію група блокування, яка своїм вогнем і влаштуванням загороджень забороняє рух.

Група прикриття протидіє підходу резервів противника, якщо вони висуваються на допомогу колоні, яка потрапила в засідку.

Підрозділи, призначені в засаду, спішуються, як правило, у малонаселеному й укритому від візуального спостереження районі. Під час організації засади в міських кварталах підрозділ, призначений у засаду, використовуючи підземні комунікації, проходи і проломи в будинках, паркани, приховано висуваються в район засади. Висування здійснюється зазвичай у нічний час, під прикриттям парних дозорних, які висилаються уперед, до тилу і на фланги. У разі виявлення дрібних груп НЗФ дозор доповідає командиру та, ховаючись від бойовиків, продовжує виконання завдання. У разі виявлення противником дозору особовий склад діє рішуче та після знищення бойовиків здійснює відволікаючий маневр і виходить у район засади.

З виходом до району засади дозор оглядає місцевість, звертаючи увагу на височини, природні укриття, де можуть бути бойовики.

З виходом головних сил організується спостереження, безпосередня охорона і кругова оборона.

Частина сил розташовуються на виході (вході) району засади,основні сили із засобами посилення – у центрі району. Розташування особового складу та вогневих засобів у районі засади повинно забезпечувати ліквідацію противника у створеному вогневому мішку тав разі спроби вирватися з нього.

Особливо старанно організується система вогню. З системою вогню пов’язуються мінно-вибухові загородження на позиціях. У засаді особовий склад старанно маскується та, не виявляючи себе, перебуває в постійній готовності до відкриття вогню. Про підхід противника спостерігачі доповідають встановленими сигналами.

Нечисленні групи противника засада пропускає або знищує вогнем із безшумної зброї, або захоплює спеціально виділеною групою.

При підході головних сил НЗФ засада дає їм можливість увійти в основний район вогневого ураження і за командою (сигналом) командира раптово відкриває вогонь. Якщо НЗФ перевищують за силою і чисельністю склад засади та намагаються оточити і знищити її, особовий склад засади переходить до кругової оборони, продовжуючи міцно утримувати займані позиції, викликає броне групу (уразі дії в місті або на рівнині) або резерв старшого командира.

У разі виявлення засади противником командир підрозділу організує їх ліквідацію вогнем усіх засобів і під прикриттям групи забезпечення виходить з району засади. Пересування в новий район або район розташування здійснюється за новим маршрутом із суворим дотриманням заходів щодо охорони і маскування. При цьому під час організації дій підрозділів у засаді командир повинен враховувати таке: у ході організації взаємодії він повинен визначити сигнали оповіщення та розпізнавання, можливі маршрути повернення, порядок виходу до розташування своїх підрозділів, прикриття вогнем і діями підрозділів, які повертаються з виконання завдання, місця проходів у своїх мінно-вибухових загородженнях.

Вогневі позиції на броньовану техніку розташовують далі від зони ураження, оскільки вогонь ведуть протитанковими керованими ракетами та з гранатометів, огляд зони ураження звичайно не проводять. Беручи до уваги високу прохідність та швидкість пересування броньованої техніки, засаду влаштовують у таких місцях, де виникають труднощі маневру, а між позицією та зоною ураження є звичайні перешкоди (обриви, байраки, річки). Підрозділи додатково оснащують протитанковими засобами, які розміщують так, щоб уразити головну машину і машину, яка замикає колону.

Для завдання ударів з повітря командир підрозділу, призначеного в засідку, може викликати бойові вертольоти і вогонь артилерії.

Активно використовуються рухомі засідки. Бойовий порядок підрозділу, виділеного для її організації, як правило, складається з групи спостереження, групи, що атакує (штурмової), вогневої, групи мінування і броне групи. Під час організації рухомої засідки у зручних місцях розташовується тільки група спостереження. Група, що атакує (штурмова), розміщується в глибині району дій разом із вогневою групою і броне групою. За сигналом, що сповіщає про підхід противника, вогнева група висувається і займає вигідні вогневі позиції, група мінування може встановлювати фугаси на маршруті висування. Штурмова група і броне група висуваються й інтенсивним кинджальним вогнем по противнику, разом із вогневою групою завдають йому втрат, знищують або захоплюють в полон.

Відсутність суцільної лінії фронту в збройному конфлікті створює сприятливі умови для проведення рейдових дій з метою здійснення вогневих нальотів, виведення з ладу в тилу збройних формувань противника, пунктів керування, баз, складів, захоплення важливих об’єктів на комунікаціях.

Під час здійснення рейдових дій взвод може діяти в складі рейдового загону або групи.

Під час постановки бойових завдань рейдовому загону (групі) вказується загальний напрямок дій і об’єкти (об’єкт) захоплення. Побудова бойового (похідного, перед бойового) порядку повинна забезпечувати одночасну участь у завданні удару всіх вогневих засобів; чітку взаємодію сил і засобів загону з бойовими вертольотами, можливість гнучкого маневру, стійкого керування підрозділами; використання вигідних умов місцевості для прихованого пересування, можливість раптового відбиття вогневих нальотів противника.

Взвод під час рейду діє, як правило, у складі роти, якій додаються бойові підрозділи і підрозділи бойового забезпечення, евакуаційне відділення, відділення технічного обслуговування і ремонту, підрозділи тилового і медичного забезпечення, а в разі потреби – відділення РХБ розвідки.

Рейди можуть здійснювати і невеликі за складом групи в пішому порядку, на техніці і вертольотах. Так, у горах використовується піша рейдова група, а на доступному напрямку – механізована рейдова група. Для успішного виконання завдань у різних умовах доцільно групи на техніці мати в складі: однієї БМД (БТР) – як розвідувальний дозор, що висилається на відстань до 5–10км; 2 – 3 БМД(БТР) – розвідувально-ударної групи для боротьби з противником на відстані від основних сил до 10 – 15км; 5–10 БМД(БТР) можуть складати рейдовий загін, здатний діяти автономно на відстані 20 – 30км від основних сил батальйону.

При діях на вертольотах рейдові групи можуть складати: на одному вертольоті – аеромобільний рейдовий дозор; у складі 2–3 вертольотів – рейдову групу; у складі 5–10 вертольотів – рейдовий загін.

Головними умовами успішних дій рейдового загону (групи) є раптовість, мобільність, спроможність швидко виходити до призначеного об’єкта і завдавати стрімких приголомшливих ударів. Організація і підготовка рейдового загону (групи) до дій починається з вибору об’єкта дій, збору й уточнення даних про нього, систему його охорони, наявності прихованих підступів, маршрутів руху загону (групи). Перед виходом у рейд проводиться тренування особового складу, його екіпірування. Особлива увага приділяється індивідуальній підготовці кожного військовослужбовця.

Як правило, у складі рейдового загону (групи) призначаються групи (підгрупи): розвідувальна, ударна (штурмова), вогнева, прикриття і забезпечення. На рівнинній місцевості до складу рейдового загону можуть призначатися танкові підрозділи.

Одним з активних способів дій рейдового загону (групи) щодо розгрому противника, який висувається, є раптовий вогневий удар у сполученні з атакою з декількох напрямків. У цьому випадку противник потрапляє під фланговий і перехресний вогонь, що позбавляє його можливості швидко вийти з-під удару.

У підрозділах, які здійснюють рейд, повинен підтримуватися постійний зв’язок зі старшим командиром і центральним диспетчерським пунктом; взаємодіючими підрозділами, елементами похідної побудови рейдового загону (розвідувальним дозором, загоном забезпечення руху, бічними похідними заставами, безпосередньою охороною, замиканням колони, тиловою похідною заставою); зі сторожовими заставами, блокпостами, постами КПП, з доданими вертольотами прикриття для передачі цілевказівок.

При діях рейдового загону (групи) в горах розвід дозору складі взводу (відділення), висланий від нього, просувається уздовж дороги і веде розвідку послідовним оглядом командних висот і спостереження з них. Для цього використовуються групи піших дозорних по 2–3 чоловіки кожна. Особовий склад розвід дозору спостерігає за навколишньою місцевістю і діями дозорних у готовності підтримати їх вогнем. При подоланні перевалів і ущелин для розвідки маршруту, як правило, викликається вертоліт підтримки. Розвідка доріг, хребтів, долин ведеться послідовним оглядом командних висот, а в разі нападу противника або виявлення його засідки розвід дозор займає вигідну позицію і своїм вогнем сковує його дії, забезпечуючи розгортання і вступ у бій головних сил, які вогнем бойових машин, вертольотів підтримки і стрілецької зброї завдають поразки противнику. За сприятливих умов здійснюється обхід засідки противника з тилу по зворотних схилах висот, стежках.

У високогірних районах і важкодоступних ділянках місцевості розвідка ведеться пішими дозорами, які забезпечуються гірським спорядженням і навчені техніки подолання гірських перешкод.

Оволодіння ущелинами (долиною) починається із захоплення механізованими підрозділами прилеглих до ущелин (долини) висот. Наступ ведеться по обох боках ущелин (долини) на різних рівнях: один підрозділ, як правило взвод, просувається у перед бойовому порядку безпосередньо по хребтах висот, другий – на двох третіх висоти, третій – на одній третій. Попереду кожного взводу на відстані 50–100м діє відділення у бойовому порядку. Крім того, з досвіду дій механізованих підрозділів, що діють на хребтах висот, вони можуть розділятися на групи, які можна назвати "легкі" і "важкі". Це пояснюється тим, що діючи в горах, військовослужбовці несуть з собою сухий пайок, воду, боєкомплект на троє і більше діб. У цьому випадку "легкі" групи пересуваються попереду, вони мають з собою особисту зброю і боєкомплект у готовності швидкого вступу в бій, а "важкі" несуть на собі боєкомплект, продовольство та інше майно і після захоплення "легкими" групами, закріплюють їх.

Особливу увагу командир приділяє злагодженим діям підрозділів, які наступають по схилах висот, хребтах з підрозділами, що наступають долиною (ущелиною), а також з доданою і підтримуючою артилерією та армійською авіацією.

Захоплення висот здійснюється сковуванням НЗФ з фронту частиною сил і діями головних сил із флангів і тилу за підтримки вогню артилерії й ударів авіації. В окремих випадках, коли НЗФ діють окремими групами щодо оборони панівних висот і проходів, то вони можуть захоплюватися розвідувальними групами з подальшим закріпленням на них механізованих підрозділів.

Після оволодіння висотами, які прикривали вхід в ущелину (долину), починається просування підрозділів, які наступають по ущелині. БМД (БТР), зенітні установки після спішування піхоти діють за підрозділами, які просуваються по ущелині (долині) услід за загоном забезпечення руху. Розподіл бойових машин у колоні визначається рішенням командира залежно від висоти гір, розташування вогневих точок НЗФ і наявності рослинності, тобто за підрозділами можуть просуватися БМД-2 або ЗУ-23, встановлені на БТР-Д (автомобілі), а потім БТР.

Під час планування дій у горах командир повинен враховувати і швидкість руху механізованих підрозділів, що спішилися, по схилах і хребтах, яка залежно від характеру пересіченості, крутості схилів, рослинності і стану погоди може бути від 2 – 3км до 300 – 400м/год.

При підході рейдового загону (групи) до лісу найперше визначаються небезпечні ділянки і здійснюється їх огляд. Рух розвід дозору лісом здійснюється "ривками": від одного зручного для спостереження місця до іншого. У разі неможливості прихованого спостереження з машини командир загону висилає для огляду піший дозор. Особовий склад, що залишився, веде спостереження за прилеглою місцевістю і діями дозорних, перебуваючи в готовності підтримати їх вогнем.

Рух у лісі відбувається, як правило, дорогами, стежками або просікою. Особливо ретельно оглядаються галявини, входи в яри, лощини і виходи з них, розгалуження доріг, гаті, мости й інші місця, де може розташуватися противник, здатний завдати раптового нападу з засідки. Якщо розвід дозор раптово піддасться обстрілу або виявляє засідку – він спішується і вступає в бій. Вогнева група займає вигідну вогневу позицію і вогнем підтримує його дії.

Участь в операціях з організації руху опору на території противника (яка тимчасово зайнята противником), як правило, буде пов’язана з переходом до партизанської тактики дій, в умовах неможливості вийти з оточення,із завданням проведення диверсій на комунікаціях, зриву військових перевезень, виведення з ладу важливих військових об’єктів, з об’єднанням або налагодженням тісної взаємодії з місцевим населенням, іншими органами та формуваннями опору. У цих умовах способи виконання завдань є елементами дій взводу при розташуванні на місці, в сторожовій охороні, бойовому розвідувальному дозорі, під час пошуку, улаштування нальотів і засідок. Організація цих дій вимагає від командира рішучості, наполегливості та розумної ініціативи з урахуванням ставлення населення.

Підготовка до виконання завдань у стабілізаційних, специфічних діях військ та спеціальній операції, як правило, здійснюється за алгоритмом підготовки загальновійськового бою. Вона включає: організацію дій (з’ясування завдання; визначення (уточнення) заходів, які необхідно провести негайно для якнайшвидшої підготовки підрозділів до виконання отриманого завдання; проведення розрахунку часу; орієнтування підлеглих командирів щодо отриманого завдання і віддання необхідних попередніх вказівок на підготовку до дій; оцінку обстановки; прийняття рішення щодо участі в проведенні спеціальних (стабілізаційних, специфічних) дій; доповідь рішення старшому командиру; рекогносцировку (у разі потреби); віддання бойового наказу (постановку завдань); участь в організації взаємодії старшим командиром; організацію взаємодії, управління, бойового забезпечення та елементів тилового, технічного та медичного забезпечення(у тому числі з доданими силами, включаючи підрозділи ІВФ та ПрО); підготовку особового складу, озброєння, техніки до виконання завдань; практичну роботу в підрозділах (надання допомоги та перевірки готовності до визначених дій); доповідь у встановлений час старшому командиру про готовність та інші заходи. Крім цього, може здійснюватися прийом у тимчасове підпорядкування визначеного особового складу, техніки та озброєння ІВФ та ПрО або тимчасовий перехід в їх оперативне підпорядкування під час виконання спільних завдань у спеціальних операціях, у тому числі в системі територіальної оборони, відповідно до отриманого розпорядження (наказу).

Під час усвідомлення отриманого завдання щодо участі в стабілізаційних, специфічних діях військ та спеціальній операції, командир взводу повинен зрозуміти, крім звичайних питань, мету майбутніх дій, склад підрозділів, що залучаються, його роль і місце, межі району дій, особливості виконання завдання і застосування ОВТ (це, насамперед, характер участі в стабілізаційних заходах, виконанні завдань територіальної оборони, особливо порядок посилення охорони (прикриття) державного кордону; участі в блокуванні, очепленні, пошуку (прочісуванні), переслідуванні НЗФ (ДРГ); підтриманні режимних заходів; ліквідації наслідків НС, антитерористичних заходах; у взаємодії (підпорядкуванні) з якими підрозділами ІВФ та ПрО, органами державної влади і місцевого самоврядування повинен діяти, їхні можливості та повноваження, у якому правовому полі передбачені дії, обмеження на застосування зброї, норми міжнародного гуманітарного права, порядок спільної підготовки до виконання завдань, організації взаємодії та підтримання зв’язку; види і порядок застосування озброєння або техніки); час початку дій та інші питання.

Під час визначення першочергових заходів щодо підготовки до виконання завдання, крім звичайних питань, визначаються: порядок забезпечення майбутніх дій; особливості морально-психологічного стану особового складу; завдання з доведення особовому складу умов і способів ведення дій; завдання з підготовки спільних дій, доданих і взаємодіючих сил і засобів, особливостей всебічного забезпечення.

Під час оцінювання обстановки командир взводу повинен додатково вивчити противника: наявність ССО противника, у тому числі НЗФ, їх склад, озброєння, імовірний характер дій; можливі місця проведення провокацій (зокрема на державному кордоні), їх мета, склад учасників та можливий розмах; напрямки (об’єкти) дій та можливі маршрути руху (у тому числі через державний кордон) ДРГ, НЗФ; можливе їх посилення під час дій; способи і форми збройної боротьби, які застосовувалися противником раніше, можливий характер подальших дій, його сильні і слабкі сторони; система організації охорони й оборони зайнятого противником району, (бази, табору), наявність загороджень, шляхів маневру і можливість його виходу з бою або ухилення від нього, джерела та шляхи постачання озброєння, боєприпасів та інших матеріальних засобів НЗФ, населені пункти, які можуть забезпечувати їх тривалі дії.

На основі оцінювання противника командир робить висновки, у яких визначає: можливі способи дій противника і що необхідно додатково розвідати на напрямку дій; слабкі місця і шляхи нейтралізації сильних сторін противника; об’єкти, які потрібно знищити (придушити) в першу чергу; заходи, які необхідно здійснити щодо попередження та недопущення захоплення життєво важливих об’єктів, проведення яких забезпечить захоплення й утримання ініціативи; які способи дій обрати для локалізації і примушення НЗФ скласти зброю; які заходи провести щодо захисту місцевого населення та недопущення його загибелі; яку роботу провести з місцевим населенням з метою припинення допомоги НЗФ; руйнування яких об’єктів (цивільних, промислових, адміністративних, екологічних та інших) неприпустимо або обмежено.

Під час виконання гуманітарних завдань замість оцінки противника здійснюється оцінка обсягу робіт у районі виникнення НС, з відповідними висновками щодо кількості залучення особового складу, техніки, матеріальних засобів.

Під час оцінювання своїх підрозділів командир взводу (відділення, танка) повинен врахувати: склад, стан, можливості (наявність в особового складу бойового досвіду, морально-психологічний стан військовослужбовців); захищеність і забезпеченість своїх підрозділів, їхню злагодженість і готовність до виконання отриманого завдання; склад, стан сусідів, інших силових структур, які залучаються до виконання завдань; завдання, що виконуються їх силами й засобами, порядок підпорядкування, підтримання зв’язку і взаємодії з ними; яким чином і в якому обсязі забезпечують виконання поставленого завдання місцеві органи влади та самоврядування.

Під час оцінювання місцевості: уточнити наявність і місця розташування екологічно небезпечних, культурних, історичних і найважливіших об’єктів життєзабезпечення, які не підлягають руйнуванню (знищенню), а також об’єктів, оволодіння якими знижує бойові можливості НЗФ(ДРГ) та їх спроможність до ведення тривалих бойових дій; наявність на напрямку дій взводу (відділення, танка) об’єктів місцевої промислової бази та інших ресурсів, які можуть бути використані в умовах правового режиму воєнного стану в інтересах виконання поставлених завдань; наявність схованих підступів і полів невидимості до об’єктів, які підлягають охороні, та ділянок маршрутів руху; наявність шляхів обходу імовірних місць блокування маршрутів висування (маневру, забезпечення) місцевим населенням, можливих районів завалів, руйнувань і затоплень; характер природних перешкод, для подолання яких необхідне спеціальне обладнання; вплив місцевості на проведення заходів аварійно-рятувальних і відновлювальних робіт з метою ліквідації наслідків аварій і катастроф.

Під час оцінювання населення необхідно вивчити: соціально-політичну та криміногенну обстановку в районі конфлікту, наявність спеціальних закладів, установ виконання покарань та їх контингент, національний склад населення, його настрій, ставлення до військ та НЗФ.

На основі оцінки обстановки(противника, своїх підрозділів, місцевості та населення) командир робить відповідні висновки щодо впливу на виконання завдань з урахуванням часу доби, погодних умов та пори року.

У рішенні командир взводу визначає: способи виконання отриманого завдання (сили і засоби, що залучаються; район дій і в якій послідовності виконується завдання –залежно від характеру майбутніх дій); особливості побудови бойового порядку, завдання підрозділів (елементів бойового порядку, шикування, розташування); час заняття (позицій, місць, рубежів) і початку дій; організацію взаємодії, управління, бойового й елементів тилового, технічного та медичного забезпечення.

При цьому з урахуванням вказівок старшого командира визначаються порядок дій щодо припинення можливої протидії з боку місцевого населення та обмеження із застосування засобів озброєння і техніки.

Бойовий порядок (шикування, розташування) створюється з урахуванням завдань, які вирішуються підрозділами інших міністерств (відомств), та їхньої тактики дій.

Рекогносцировка може проводитися залежно від рішення старшого командира, умов обстановки, необхідності або доцільності та відведеного часу на підготовку до виконання поставлених завдань.

У бойовому наказі під час постановки бойових завдань, залежно від характеру дій, підрозділам додатково вказуються:

при участі в посиленні охорони ділянок державного кордону: порядок виставлення та несення служби на постах спостереження, у секретах, засідках, під час патрулювання (блокування, очеплення) вказаних ділянок місцевості, проведенні пошуку відповідно до поставлених завдань старшим командиром ДПС;

при участі в прикритті визначених ділянок державного кордону:порядок облаштування опорного пункту та позицій відповідно до організації оборонного бою, звертаючи особливу увагу на організацію тісної взаємодії з відділами прикордонного контролю прикордонних загонів ДПС;

при участі в знищенні, ліквідації НЗФ: розвідувальні дані щодо місць імовірного знаходження НЗФ та можливих дій; місце в бойовому порядку; сектор (район) відповідальності та завдання підрозділу; маршрут висування та район (ділянку, рубіж) призначення; основні напрямки (ділянки) перехоплення шляхів виходу НЗФ із заблокованого району; завдання щодо заборони підходу збройних формувань противника до заблокованого угруповання ззовні; завдання і рубежі його вогневого ураження, ділянки (напрямки), які необхідно прикрити веденням оборонних дій; розпізнавальні знаки; сигнали управління на кожну добу; способи і час доповідей обстановки в зоні відповідальності;

при участі у пошуку (ДРГ, підрозділів НЗФ): порядок та характер пошуку, вихідний район; ділянка пошуку; вихідний рубіж для пошуку; напрямок (смуга) пошуку; рубіж зустрічі; зрівняльний рубіж; кінцевий рубіж та порядок застосування зброї;

при участі у супроводженні колон та охороні маршрутів руху: місце взводу в складі колони (розподіл підрозділів взводу або на маршруті) та особливості дій;

при організації охорони та оборони важливих об’єктів:порядок взяття під охорону та оборону, несення служби, особливості застосування озброєння;

при участі у встановленні та підтриманні режимних заходів: порядок організації комендантської служби;

при участі у ліквідації наслідків НС: порядок виконання ремонтно-відновлювальних робіт та надання допомоги цивільному населенню;

при участі в антитерористичних заходах: порядок дій у складі чергового підрозділу посилення варт; підрозділу посилення охорони й оборони об’єкта частини або гарнізонного об’єкта; проти диверсійного резерву; у складі додаткових варт, сторожових постів, засідок, секретів, нарядів патрулів; загону ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій тощо.

Під час організації взаємодії та управління командир взводу додатково погоджує: порядок спільних дій штатних, доданих, підтримуючих і взаємодіючих органів та підрозділів; доводить частоти, позивні, сигнали управління, взаємодії, оповіщення та впізнання і порядок дій за ними; уточнює кодування карт і порядок обміну інформацією.

Всебічне забезпечення організується з метою надання більшої самостійності підрозділам, які діють на дальшій відстані один від одного (у відриві від головних сил).

Під час організації бойового забезпечення командир взводу додатково вказує: особливості виконання завдань щодо ведення розвідки і доповіді результатів; порядок використання умов обмеженої видимості, а також прихованих шляхів для руху у вихідний район, на рубежі блокування, у район проведення пошуку; порядок використання місцевості і місцевих предметів для розташування особового складу і вогневих засобів на зазначених рубежах (позиціях, місцях); способи дій на замінованій місцевості і під час виявлення замінованих об’єктів; виділення підрозділам аерозольних і запалювальних засобів, порядок їх застосування; заходи щодо підтримки у військовослужбовців високого морально-психологічного стану, бойової настороженості, подолання розгубленості і політичної дезорієнтації військовослужбовців.

У подальшому вказує порядок тилового, технічного та медичного забезпечення з використанням місцевої цивільної бази, а також час, обсяг і порядок проведення технічного обслуговування ОВТ, хто виділяється для надання допомоги; норми додаткових запасів матеріальних засобів при бойових машинах і військовослужбовцях; особливості організації харчування, водопостачання, підвозу матеріальних засобів і надання медичної допомоги.

Міжнародні миротворчі операції – це міжнародні дії або заходи (у тому числі дії багатонаціональних сил), які здійснюються за рішеннями Ради Безпеки ООН відповідно до Статуту ООН, Організації безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), інших регіональних організацій, які є відповідальними у сфері підтримання міжнародного миру і безпеки згідно з положеннями Статуту ООН.

Дата добавления: 2015-08-31