Джерела в кримінальному праві України

Вступ

Київ 2012

Песцов Р.Г.

Старший викладач

Матвійчук М.О.

Денної форми навчання

Джерела кримінального права

Курсова робота з кримінального права України

Імені М.П. Драгоманова

Інститут політології та права

Кафедра кримінального права і процесу

за темою:

Виконав:

Студент 2 курсу 22 групи

Науковий керівник:

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………3ст.

1. Джерела в кримінальному праві України……………………………9ст.

1.1. Поняття і види джерел в кримінальному праві України …………….9ст.

2. Характеристика окремих видів джерел кримінального права України………………………………………………………………...….11ст

2.1. Конституція України - основне джерело кримінального права ……11ст.

2.2. Кримінальний кодекс України як джерело кримінального права …12ст.

2.3. Рішення конституційного суду як джерело кримінального права... 18ст.

2.4. Постанови пленуму Верховного Суду України як джерело кримінального права .............................................................................20ст.

2.5. Норми міжнародного права як джерела кримінального права України.

2.6. Правовий звичай як джерело кримінального права ………………..22ст.

Висновоки……………………………………………………………….......26ст.

Список використаних джерел…..………………………………………...27ст.

Вивчення основних положень кримінального права необхідно почати з визначення його предмету, завдань, місця у вітчизняній правовій системі, специфіки його регулюючої ролі в порівнянні з іншими галузями. З цих вихідних позицій ми зможемо із знанням справи з'ясувати поняття і круг джерел кримінального права, їх зміст. А це у свою чергу дозволить розглянути кримінально-правові відносини, їх учасників, зміст і їх крізну ідею — забезпечення своєчасного, законного і справедливого притягання до відповідальності і покарання осіб, що скоїли злочини. Кримінальне право як галузь права традиційно визначається як сукупність юридичних норм, які встановлюють злочинність і караність діянь, що представляють небезпеку для даного суспільства. При цьому з часів Стародавнього Риму існує формула: “Немає ні злочину, ні покарання, якщо про це не вказано в законі”. Іншими словами, розпорядження кримінального права про круг діянь, що визнаються злочинними, про види і розміри покарання є вичерпними. Їх не може довільно розширити ні слідчий, прокурор або суддя, ні інша посадова особа, включаючи вищих представників влади в державі. Але зміст кримінально-правових норм не вичерпується сказаним. Кримінальне право визначає також межі, цілі і принципи кримінально-правової дії на злочинність і злочинців, передумови і умови відповідальності за злочини, систему покарань, початкові положення, умови і межі їх застосування. Принципове значення для забезпечення громадського порядку і спокою мають і норми кримінального права, сприяючі включенню осіб, покараних за досконалі злочини, в нормальне життя після застосування до них кримінально-правових заходів. Кримінальне право має на своїй меті не регулювання звичайних суспільних відносин, але охорону і захист останніх, якщо конфліктні ситуації виходять за рамки можливостей дії з боку відповідної галузі права. З урахуванням сказаного необхідно розглянути поняття, круг і особливості змісту джерел кримінального права. Згадаємо перш за все про те, що як і для будь-якої іншої галузі права, джерелами в широкому (матеріальному) сенсі є реально існуючі потреби і інтереси суспільства і його членів. В даному випадку мова йде про потреби і інтереси у сфері безпеки особи, суспільства, держави, захищеності від посягань, створенні умов для нормального функціонування суспільних відносин у всіх сферах. Своєчасне і точне виявлення цих потреб і інтересів соціологічною і правовою наукою, сприйняття наукових рекомендацій органами і особами, від яких безпосередньо залежить кримінально-правове регулювання, дозволяють створити і удосконалювати ефективну систему кримінального права, застосовувати його в потрібних випадках і межах. Якщо ж аналіз запізнюється, кримінальне право перетворюється на систему імпульсних реакцій за принципом “проб і помилок”. [ 1 ]. Поняття "джерело права" більше двох тисяч років є однією з фундаментальних категорій юриспруденції. Його автором традиційно вважають Тита Лівія, який назвав у своїй Римській історії Закони XІІ таблиць "джерелом усього публічного і приватного права" у тому значенні, що ці закони були підґрунтям, на якому сформувалося сучасне римське право. [ 2 ]. Як слушно було зазначено М. Н. Марченком, чітке уявлення про поняття і зміст джерел права має важливе як теоретичне, так і практичне значення. Поняття "джерело права" обумовлено багатозначністю терміна "джерело". У російській мові під джерелом розуміють те, що дає початок чому-небудь, звідки виходить що-небудь; джерелами називають також писемні пам'ятки, документи, на основі яких ґрунтуються наукові дослідження. Різні смислові значення поняття "джерело права" відзначалися ще в дореволюційній юридичній літературі. Так, Г. Ф. Шершеневич під джерелами права мав на увазі: а) сили, що творять право (воля бога, народу, державна влада); б) матеріали, покладені в основу законодавства; в) історичні пам'ятки, що "колись мали значення чинного права"; г) засоби пізнання чинного права. [ 5 ]. Так, І. В. Михайловський писав, що термін "джерело права" "дотепер ще розуміється по-різному і з приводу його точаться суперечки". Він і додавав: "...однак суперечки засновані на непорозумінні: немає нічого простішого ні ж усунути ці непорозуміння і погодитися щодо загального розуміння терміна, яким настільки часто користується наука Зараз цьому терміну також надають різного значення. Так, під історичним і філософським джерелами права розуміють відповідно внесок внутрішнього й зарубіжного права у створення якої-небудь правової системи і характер філософських ідей (ліберальні, консервативні й ін.), що лягли в її основу.[ 6 ]. В сучасній науці завдання по визначенню змісту поняття «джерело права» ускладнюється тим, що вченими розролені різноманітні підходи до поняття джерела права. Можно відмітити наступні існуючі в науці точкі зору. Насамперед, традиційно виділяються матеріальні та формальні джерела права, тобто поняття «джерело право» розглядається в двох аспектах:- в широкому смислі – як причини та закономірності правоутворення, генезиса права;- у вузкому смислі – як засіб закріплення та існування норм права, джерела, з якого суб‘єкт їх здобуває. О.Ю. Калінін та С.А. Комаров зазначають, що поняття «джерело права» розуміється в теорії права у слідуючих аспектах:- в матеріальному смислі як економічні, соціальні умови життя суспільства, які визначають державну владу та виступають правоутворюючою силою суспільства;- в ідеологічному смислі як сукупність ідей, правової свідомості, концепцій та ін.;- як засіб внутрішньої структуризації та закріплення правових веліннь у вигляді внутрішньої форми права;- у формально-юридичному значенні як сукупність засобів возведення в закон волі політичних сил, які знаходяться при владі;- як джерело пізнання права (історичні пам‘ятки права, дані археології та ін.). Під самостійними джерелами права в науці також було запропоновано розуміти: -генетичне джерело права (спосіб існування людини, обумовлений двоєдиною біосоціальною природою людини);- політичне джерело права (держава);- джерело походження правових норм в генетичному змісті (норми моралі, релігійні норми, норми міжнародного права); - моральні джерела права (релігійні);-міжнародно-правові джерела права;- сила, яка творить право (воля Бога, народна воля, ідея справедливості);- матеріали, які є основою законодавства (наприклад, римське право як джерело германського права). Таке різноманіття думок викликано різними підходами до поняття права як соціального регулятора. Однак, як ми бачимо, дослідники часто й густо розглядають в якості джерел права схожі явища. Узагальнення існуючих точок зору на проблему джерела права привело вчених до того, що під джерелами розуміють:- фактор, з якого витікає право, джерело пізнання права;- основа права;-те, що містить в собі право, під яким розуміють норми, які встановлені або закріплені на певному етапі панівним класом;-матеріальні умови життя суспільства;- форма або спосіб створення, виникнення та вираження норми права. Між тим, така класифікація не в полному обсязі охоплює всю палітру думок на проблему джерела права. Джерело права – поняття, яке повинно визначатися з урахуванням функції,яке воно реалізує. На нашу думку необхідно такими вважати встановлення кругу явищ, які містять в собі норми права, а також інші явища, які впливають на формування та реалізацію вказаних норм,які визначають їх сутність. Тому є підстави вважати, що під джерелами права необхідно розуміти:- в широкому смислі – фактори, які мають вплив на формуваня та реалізацію норм права;- у вузкому смислі – явища, які містять в собі норми права. Більш точним було б визначати джерела права у формальному значенні як "форми об’єктивування юридичних норм, що є ознакою їхньої обов'язковості", як "форми, у яких утілюються загальнообов'язкові норми, котрі стали правом". [ 7 ]. Отже, в кримінальному праві необхідно говорити про джерела, котрі регулюють кримінальне законодавство. Визначення правової природи джерел кримінального права повинно бути обумовлено розумінням права в широкому значенні. Виходячи з такого розуміння, пропонується під джерелами кримінального права України розуміти форми закріплення норм, що регулюють кримінальне законодавство, які виражені в Конституції, Кримінальному кодексі України, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, законах, рішеннях Конституційного Суду України, Європейського Суду з прав людини, постановах Пленуму Верховного Суду України та відомчих нормативних актах. Оскільки загальне поняття джерел в матеріальному сенсі вже вивчалося, обмежимося сказаним вище і перейдемо до характеристики джерел кримінального права в спеціальному або формальному сенсі. Мова, як і стосовно інших галузей права, піде про те, в яких формах здійснюється правотворча діяльність саме в даній сфері регулювання і які її особливості. У системі джерел кримінального права нормативні акти вищого рівня — міжнародно-правові, Конституція, Кримінальний кодекс займають майже весь “правовий простір” даної сфери регулювання. Цим система джерел кримінального права істотно відрізняється від аналогічних систем багатьох інших галузей права (цивільного, адміністративного і так далі), де підзаконні джерела грають набагато більш значущу роль. Ця особливість пов'язана не тільки з більшою визначеністю меж регулювання в кримінальному праві, в якому головним є достатньо просте співвідношення двох понять “злочинне” і “незлочинне”, але і з тим, що кримінальне право регулює в буквальному і переносному сенсі питання життя і смерті, свободи і несвободи і так далі[ 1 ]. Розгляд окремих ланок системи джерел кримінального права виходячи з виду (форми) нормативних актів ми почнемо з основного джерела кримінального права. Центральне місце в кримінальному праві посідає КК України. КК України є єдиним кодифікованим законом і джерелом кримінального права України.. У разі коли нормі КК України суперечить норма іншого закону, застосуванню підлягає норма КК України. Згідно КК України будь-які інші нормативно-правові акти не входять до системи кримінального законодавства. Цим воно принципово відрізняється від будь-яких інших галузей вітчизняного законодавства, а також від колишнього кримінального законодавства, яке припускало застосування інших, крім КК, кримінальних законів. Не входить до системи кримінального законодавства Конституція України, незважаючи на те, що вона має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Проте, відповідно до ст. 8 Конституції України, закони України, в т.ч. закони про кримінальну відповідальність, мають прийматися на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Невідповідність законів про кримінальну відповідальність Конституції України, а також порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності, тягнуть за собою визнання їх Конституційним Судом України у встановленому Конституцією і законами України порядку неконституційними. Ці положення мають обов‘язково враховуватися під час тлумачення і застосування норм КК. Визначальне значення для визнання джерелом кримінального права міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України, має ч. 1 ст. 9 Конституції України: «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України». Ми згодні з позицією, викладеною К. Е. Колібабом, згідно з якою власне джерелом права є міжнародні договори. [ 6 ] Інші джерела (рішення Конституційного Суду, судова практика) також є джерелами кримінального права, однак таке регулювання має фрагментарний характер і обумовлено компетенцією таких органів. Правоположення, що містяться в них, починають діяти у разі, якщо в законах відсутні необхідні для цього приписи. Отже, норми, що містяться в цих джерелах, доповнюють норми законів. І підзаконні акти посідають своє визначене місце в системі джерел кримінального права. оперативніше стимулюють розвиток». Багато підзаконних актів спрямовані на правильне застосування норм інших джерел права (законів, міжнародних договорів і ін.). У зв'язку з цим зазначається, що «у кожній правовій системі чималу роль відіграють норми, покликані визначати порядок розробки, введення в дію і реалізації тих норм, яким призначено бути безпосереднім регулятором суспільних відносин ("норми про норми"). [ 3 ]. Система джерел кримінального права є за своєю суттю динамічною системою. Приймаються нові закони або вносяться зміни до вже існуючих. Конституційний Суд виносить рішення, скасовуючи ними чинні норми закону. Зокрема, піддаються змінам з боку законодавця і скасуванню Конституційним Судом норми кримінального права, що містяться в його основному джерелі — кримінальному кодексі, ратифікуються міжнародні договори про правову взаємодопомогу тощо.[ 9 ] Слід погодитися із С. Ю. Марочкіним про необхідність прийняття закону про порядок дії і застосування в правовій системі міжнародних норм і актів: договорів, резолюцій і рішень міжнародних судів, що сприяло б забезпеченню юридично коректного застосування норм міжнародного права. [ 6 ]. Існує необхідність і у створенні механізму реалізації рішень Конституційного Суду України. Таким чином, детальний аналіз джерел кримінального права і їхньої системи показав, що джерелами кримінального права є не лише закони. Фактично діють усі розглянуті нами джерела права. Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що джерела кримінального права України можуть бути зведені до п‘яти видів: - Конституція України як концептуальна база всього законодавства України, в т.ч. і кримінального законодавства; - Кримінальний кодекс України – основний систематизований законодавчий акт, який є сукупність кримінально-правових норм; - Укладені та ратифіковані Україною договори, що містять кримінально-правові норми, імплементовані в національне кримінальне законодавство; - Рішення Конституційного Суду України у випадку визнання ним неконституційності кримінальних законів. - Ці положення демонструють, що кримінальне право як наука, на відміну від загальної теорії права, визначає більш вузьке коло джерел кримінального права. Проведений аналїз дозволяє зробити наступний висновок, з огляду на те, що джерела кримінального права складають правову основу цієї галузі, необхідно в КК України у розділі «Загальні положення» вказати усі фактично діючі джерела кримінального права України і визначити порядок усунення протиріч між вимогами Конституції, КК України та іншими законами.

1.1. Поняття і види джерел в кримінальному праві України.

Кримінальне право України у період суверенності і незалежності характеризується множинністю джерел. Це система внутрішніх національних кримінальних законів та міжнародно-правових актів, що містять норми кримінального права.

Концептуальним джерелом, яке містить норми прямої дії, є Конституція України. Вона має вищу юридичну силу. Тому всі кримінально-правові норми повинні відповідати Конституції. Якщо прийнята кримінально-правова норма суперечить положенням Конституції, то така норма втрачає юридичну силу автоматично або ж не може її набути. Тоді, згідно ст.8 КУ, має застосовуватися норма Конституції як норма прямої дії. На підставі ст.8 КУ має застосовуватись конституційна норма і тоді, коли певне положення кримінально-правового характеру не врегульоване кримінальним законом, але передбачене КУ. Згідно зі ст.61 КУ, яка виключає повторну юридичну відповідальність одного виду за одне й те саме правопорушення, юридичну силу втратила ч.3 ст.5 КК, що передбачає повторну кримінальну відповідальність за злочин, вчинений за кордоном, якщо винна особа за цей злочин вже понесла покарання за межами України, але з тексту КК формально ще не вилучена.

Для неухильного дотримання положень КУ Пленум ВС України у постанові “Про застосування КУ при здійсненні правосуддя” від 01.11.1996р. №9 зобов‘язує суди при розгляді конкретних справ оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору відповідності його КУ (п.2).

Основним національним джерелом кримінального законодавства є КК України, де сукупність кримінально-правових норм об‘єднана у відповідні глави та систематизована у певній послідовності. Чинним є КК 2001 р. із доповненнями і змінами.

Джерелом кримінального законодавства є й окремі некодифіковані кримінальні закони, які діють паралельно з КК. Із прийняття ЗУ “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10.12.1991р. статусу джерела кримінального права набули укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори, які становлять невід‘ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства [4, с.23].Міжнародні кримінально-правові норми, що стосуються Загальної частини кримінального права, як норми-принципи безпосередньо, не зазнаючи ніяких змін, імплементуються у національне законодавство України. Такими є норми 4-х Європейських Конвенцій, ратифікованих Україною 22.09.1995, які для України набули чинності з 01.01.1996, а також норми Конвенції країн СНД “Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних відносинах” 1993р. (Мінська Конвенція), яка набула чинності для України 14.04.1995 [4, с. 24].

Джерелами кримінального права, згідно зі ст.52 КУ, можуть бути і рішення Конституційного Суду України про неконституційність кримінальних законів чи їх окремих положень. Такі закони чи їхні окремі положення втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

Дата добавления: 2015-08-31