Поняття та ознаки господарських відносин

Вступ

Основнi засади ринкової економiки передбачають повну господарську самостiйнiсть суб’єктiв господарювання, якi функцiонують в народному господарствi, вступаючи при цьому в рiзноманiтнi господарсько-виробничi, організаційно-господарськi та внутрiшньогосподарськi вiдносини. Всi ці суспiльнi вiдносини,що виникають у процесi органiзацiї та здійснення господарської дiяльностi регулюються, зокрема, Господарським кодексом, завдяки чому вони набувають характеру правовiдносин.

Предметом регулювання господарського права, згідно ст..1 Господарського кодексу України, є господарські відносини, що виникають в процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Також у сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини, пов’язані з господарською діяльністю. Вони регулюються різними видами права. Зокрема, держава здiйснює функцiї загального управлiння економiкою.З цiєю метою у центрi й на мiсцях дiють органи державної виконавчої влади — мiнiстерства, державнi комiтети, iншi центральнi органи, мiсцевi державнi адмiнiстрацiї. Отже, у сферi господарювання складаються управлiнськi вiдносини мiж цими органами i суб’єктами господарювання. Цi відносини регулюються адмiнiстративним правом, тобто є адмiнiстративними правовiдносинами.

У сферi господарювання застосовується наймана праця працiвникiв. Вiдносини щодо органiзацiї її застосування, оплати працi, часу працi i вiдпочинку, гарантiй та компенсацiй регулює трудове право.

Господарські суб’єкти в процесі господарювання володіють і користуються природними ресурсами. Відносини щодо природокористування регулюються природоресурсними галузями права (земельним, водним, гірничим, лісовим, екологічним).

Комерціалізація економічних відносин,проникнення до них публічних засад знаходять своє відображення в господарському законодавстві. Сучасна економіка породжує відносини, які тією чи іншою мірою пов’язані із суспільним, публічним інтересом. Коло господарських відносин, що входять у сферу здійснення господарських відносин, є достатньо великим.

Дана робота присвячена саме розгляду кола господарських відносин. У сучасних наукових працях існує велика кількість різноманітного трактування поняття господарських відносин, його елементів, видів. У даній роботі будуть висвітлені вищезазначені питання, будуть наведені різні думки щодо господарських відносин, та їх місця у господарському праві.

У процесі господарської діяльності виникають різнорідні відносини між державними органами, суб’єктами господарювання і споживачами з приводу виробництва та споживання, предметів, явищ оточуючого світу. Оцінка цих відносин, підходів до їх урегулювання в науковій доктрині є дискусійними[1, с.34].

О.Вінник визначає господарські правовідносини як врегульовані нормами права суспільні відносини у сфері господарювання.

Більш обгрунтовною щодо розуміння господарських правовідносин є позиція Г.Знаменського. В узагальненому вигляді господарські правовідносини ним представлені як вид суспільних відносин, в яких зв'язок між суб’єктами цих відносин полягає в їх юридичних правах та обов’язках. При цьому господарські правовідносини, на його думку, є проміжною стадією господарсько-правового регулювання і знаходяться між господарсько-правовими нормами та господарськими відносинами (господарською діяльністю) як практичним результатом реалізації цих норм[2, с.100].

Дивну точку зору, яка не збігається з доктринальними визначеннями щодо господарських правовідносин, висловив С.Й.Кравчук. Він вважає, що господарські правовідносини – це відносини між господарюючими суб’єктами і органами влади, які складаються у процесі організації і здійснення господарської діяльності. На його думку, між підприємствами, підприємцями і громадянами в процесі господарської діяльності виникають майнові відносини, що регулюються цивільним правом і називаються цивільно-правовими[3, с 64].

Точку зору С.Й.Кравчука також підтримують такі правознавці, як Л.А.Жук, І.Л.Жук, О.М.Неживець.

На мою думку,більш досконалим і повним є поняття за яким, господарські правовідносини – це вид суспільних відносин, урегульованих нормами права, у якому зв'язок між учасниками господарських відносин щодо здійснення господарської діяльності або її організації полягає в їх юридичних правах та обов’язках, характеризується їх суб’єктним складом, поєднанням майнових та організаційних елементів, значним ступенем державного регулювання, а також складністю та довго тривалістю[4,с.26].

Щодо ознак господарських правовідносин, то С.Й.Кравчук надає таку їх класифікацію:

1. Обмежене порівняно з цивільним правом коло суб’єктів.

Такими суб’єктами є учасники вiдносин у сферi господарювання, перелiк яких встановлено ст. 2 ГК. Це:

— суб’єкти господарювання,

— споживачi,

— органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування, надiленi господарською компетенцiєю,

— громадяни, громадськi та iншi органiзацiї, якi виступають засновниками суб’єктiв господарювання чи здiйснюють щодо них організаційно-господарськi повноваження на основi вiдносин власностi.

Особливим суб’єктом господарських вiдносин є держава, від iменi якої дiють її органи[5,c.22].

2. Поєднання організаційних і майнових у елементів в діяльності.

Таке поєднання викликане тим, що однiєю з правових пiдстав виникнення тафункцiонування господарських правовiдносин мiж суб’єктами господарювання та їх контрагентами є, зокрема, державнi замовлення i державнi завдання (ст. 13 ГК). Правовою пiдставою виникнення господарських правовiдносин є рiшення їхнiх суб’єктiв укласти вiдповiдний договiр: господарський (ст. 184 ГК) або

Органiзацiйно-господарський (ст. 186 ГК). Цi рiшення ґрунтуються, зокрема, на планах учасникiв господарських вiдносинх[5,c.22-23].

3. Матеріальний зміст господарської діяльності[3,26].

Г.В.Смолин наводить іншу класифікацію ознак господарських відносин,в основі якої лежить твердження щодо того, що господарські відносини врегульовані нормативно-правовими актами, а отже вони є господарськими правовідносини і внаслідок цього характеризуються такими ознаками:

- вони виникають у сфері економіки і господарської діяльності;

- суб’єкти, серед яких один носій право спроможній, інший правозобов’язаний;

- суб’єктивні права і обов’язки, які складають зміст правовідносин;

- об’єктом господарських відносин є процес організації та здійснення господарської діяльності. Тобто, поняття господарських відносин тісно пов’язане з поняттям господарської діяльності та її регулюванням і ґрунтується на ньому;

- вони складаються в сфері економіки різного рівня(державного, регіонального, локального);

- їх змістом є безпосереднє здійснення господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг) та організація або державне керівництво такою діяльністю;

- обов’язковим учасником цих відносин є суб’єкт господарювання;

- поєднання в них майнових та організаційних елементів;

- значний ступінь правового регулювання на рівні актів законодавства в поєднанні з локальним регулюванням, що зумовлено суспільним значенням сфери господарювання, складністю господарських та пов’язаних з ними зв’язків[6,152-153].

За допомогою і на основі цих ознак було викладене найбільш повне поняття господарських відносин, яке було зазначене вище.

На думку С.С.Алексєєва, господарські правовідносини характеризуються наступними елементами:

1. Зміст правовідносин – суб’єктивні права та обов’язки;

2. Суб’єкти, серед яких один правоздатний, інший правозобов’язаний;

3. Об’єкти права;

4. Юридичні факти – обставини, з якими пов’язане життя правовідносин, їх рух – виникнення, зміна, припинення[4,c.22].

Поняття суб’єкта господарського права обґрунтоване теорією господарського права, яка виходить з того, що суб’єктами господарського права є учасники господарських відносин.

Згідно з ст. 2 ГКУ, учасниками відносин у сфері господарювання є:

- суб’єкти господарювання;

- споживачі і органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією;

- громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Таким чином, усіх вищезазначених суб’єктів можна розглядати як суб’єктів господарського права.

Найбільшу і найважливішу для господарської діяльності групу суб’єктів господарського права складають суб’єкти господарювання.

Поняття суб’єкта господарського права обґрунтоване його теорією, яка виходить з того, що суб’єктами господарського права є учасники господарських відносин, тобто організації та їх структурні підрозділи. Окремі громадяни, відповідно до ст. 128 ГКУ, здійснюють підприємництво без створення підприємства, тому згідно з цією теорією не визначаються суб’єктами господарювання у разі здійснення підприємницької діяльності за умови державної реєстрації.

У ГКУ (ч. 1 ст. 55) встановлено, що суб’єктами господарювання визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 ГКУ суб’єктами господарювання є:

- господарські організації юридичні особи, створені відповідно до ЦКУ державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГКУ, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

- громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Вони реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції.

Наведене визначення дає підстави виділити наступні ознаки суб’єкта господарювання:

- по-перше, цей суб’єкт є учасником господарських відносин;

- по-друге, він безпосередньо здійснює господарську діяльність;

- по-третє, він наділений господарською компетенцією (сукупністю господарських прав і обов’язків), яку реалізує при здійсненні господарської діяльності, набуваючи при цьому нових прав і обов’язків. Цю ознаку суб’єкта господарського права в літературі ще називають господарською правосуб’єктністю. Суб’єкт господарського права має засновану на законі можливість набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, вступати в зобов’язання, виступати у судових органах. Правосуб’єктність суб’єкта господарювання доктринально визначається як господарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських правовідносинах прав і обов’язків;

- по-четверте, він має відокремлене від інших суб’єктів(в тому числі і

від власника) майно;

- по-п’яте, він несе відповідальність за своїми

зобов’язаннями у межах закріпленого за ним майна.

Умовами участі суб’єктів господарювання в господарських правовідносинах є наступне.

По-перше, наявність у суб’єкта господарювання, відповідної організаційно-правової форми зміст якої полягає у нормативному закріпленні організаційної побудови суб’єкта господарювання з метою визначення основних взаємозв’язків між засновниками, волеутворювальними та волездійснювальними органами. Вона є правовим виразом усіх істотних його ознак юридичної особи певного виду. Ознаками організаційно-правової форми наступні: вона передбачена законом; вільно обирається засновником; містить незмінну для даної організаційно-правової форми сукупність елементів; передбачає господарську правосуб’єктність, яка може бути змінена в процесі діяльності юридичної особи.

Другою ознакою суб’єкта господарювання права є те, що він має відокремлене і закріплене за ним майно у формі основних фондів, обігових коштів, інших цінностей.

Третьою, суто юридичною ознакою суб’єкта господарського права, є його господарська правосуб’єктність, тобто за певним суб’єктом господарювання визначається законодавством можливість бути суб’єктом права(мати і здійснювати господарські права і обов’язки, відповідати за їх належне виконання).

Четвертою ознакою, пов’язаною з правосуб’єктністю, є компетенція господарських організацій. У даному випадку компетенція розглядається як сукупність прав та обов’язків, які безпосередньо закріплені за господарською організацією законом, і пов’язана з певним видом діяльності, переважно в організаційно-господарських правовідносинах.

Таким чином, суб’єкт господарювання як учасник відносин у сфері господарювання має особливий правовий статус, оскільки він безпосередньо здійснює господарську діяльність. Усім іншим учасникам така ознака не притаманна, хоча їх дії мають той чи інший конкретний зв’язок саме з цією діяльністю[6,154-157].

Ще одним елементом господарських правовідносин є їх об’єкт,який відображає спрямованість використання категорії господарських правовідносин як невід’ємної складової механізму правового регулювання господарської діяльності, забезпечує цільове осмислення їхньої ролі в цьому механізмі, розробку і впровадження відповідних і практичних рекомендацій, що в кінцевому підсумку сприяє становленню і зміцненню правового господарського порядку і є особливо актуальним у сучасних умовах розвитку економіки.

Щодо моністичної теорії то, об’єктом господарських правовідносин є реальні,конкретні господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між її учасниками. Господарські правовідносини спрямовані на регулювання цих конкретних відносин, фактичної поведінки суб’єктів у юридично значущий економічній ситуації.

В основному використовується плюралістичний підхід характеристики об’єктів господарських правовідносин: об’єктом таких правовідносин пропонується вважати засоби здійснення господарського інтересу – речі, у тому числі гроші і цінні папери, дії зобов’язаних осіб, власну діяльність суб’єкта господарювання, нематеріальні блага, які використовуються при здійсненні господарської діяльності[7,142-143,145].

Також одним з елементів господарських правовідносин є юридичний факт – це конкретні життєві обставини, з якими пов’язані виникнення, зміна чи припинення правових відносин.

У правознавстві класифікація юридичних фактів як складних явищ, що породжують правовідносини, здійснюється за різними критеріями. В даному випадку теоретичне і практичне значення мають насамперед класифікації юридичних фактів за юридичною природою дій(на правомірні і неправомірні), за тривалістю в часі, а також за структурою(прості і складні) на події та дії.

Підставами виникнення, зміни і припинення господарських правовідносин можуть слугувати як правомірні, так і неправомірні юридичні факти. Причому, в числі перших можуть бути як юридичні акти, що здійснюються з метою реалізації конкретних правових результатів(укладення господарського договору, проведення приватизаційного конкурсу, концесійного конкурсу тощо), так і юридичні вчинки, які безпосередньо не переслідують правові цілі, але об’єктивно, незалежно від волі й намірів суб’єкта, породжують правові наслідки(створення об’єктів інтелектуальної власності).

Неправомірні юридичні факти – господарські правопорушення, породжують, як правило, відносини юридичної відповідальності.

За тривалістю в часі юридичні факти можуть бути одноактні та тривалі. У зв’язку з цим серед останніх у теорії виділяють правовий(юридичний) стан як самостійний особливий вид юридичного факту, що триває у часі безперервно або періодично виникає, і може бути результатом як подій, так і дій, як правомірних, так і неправомірних. Правовий(юридичний) стан посідає особливе місце серед юридичних фактів у господарському праві. Так, факт створення та існування підприємства або іншого суб’єкта господарювання викликає до життя безліч господарських правовідносин[6,c.148-150].

Також юридичні факти класифікуються за такими підставами:

1. За юридичними наслідками:

- правоутворюючі – факти, з якими норми права пов’язують виникнення господарських правовідносин;

- правозмінюючі – факти, з котрими норми права пов’язують зміну даних правовідносин;

- правоприпиняючі – такі факти, з наявністю яких норми права повязують припинення зазначених правовідносин.

2. За вольовою ознакою:

- дії – факти, що є результатом вольової поведінки людей, наслідком волевиявлення осіб. Дії поділяються на правомірні – дії які вчиняються відповідно до вимог господарського права або не суперечать його нормам, і на неправомірні – дії, які вчиняються з порушенням вимог закону, що не відповідають припису правових норм.

- події – явища, які відбуваються незалежно від волі суб’єктів господарських правовідносин[8,c.33].

Разом з простими(елементарними) юридичними фактами підставами виникнення, зміни і припинення господарських правовідносин часто виступають і складні, тобто так звані фактичні склади, коли для виникнення юридичних наслідків потрібен не один юридичний факт, а сукупність двох або декількох таких фактів.

ГКУ, інші нормативно-правові акти господарського законодавства не містять легального переліку виникнення, зміни і припинення господарських правовідносин. Разом з тим аналіз змісту окремих норм цього Кодексу може допомогли у з’ясуванні того, з яких підстав виникають господарські правовідносини. Так, ст. 144 ГКУ передбачає підстави виникнення майнових прав та обов’язків суб’єкта господарювання. Оскільки юридичний зміст господарських правовідносин складають саме права та обов’язки суб’єктів, у тому числі й майнові, підстави виникнення цих прав та обов’язків можна розглядати і як підстави виникнення відповідних правовідносин. Адже останні існують не інакше, як у правах та обов’язках їх учасників(суб’єктів). Ст. 174 ГКУ закріплює підстави виникнення господарських зобов’язань. Останні є одним із видів господарських правовідносин, і тому підстави їх виникнення в повному обсязі входять до більш широкої категорії підстав виникнення господарських правовідносин.

Отже, підставами виникнення, зміни і припинення господарських правовідносин можуть виступати: безпосередньо закон або інший нормативно-правовий акт, що регулює господарську діяльність; акт управління господарською діяльністю; господарський договір чи інша угода; порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності; створення об’єктів інтелектуальної власності; заява чи звернення суб’єкта господарювання у передбачених законом випадках; інші дії суб’єктів, а також події, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання[6,c.150-152].

Останнім елементом господарських відносин виступає зміст цих відносин, який полягає у суб’єктивних правах та юридичних обов’язках учасників господарських правовідносин. Визначаючи зміст правовідносин як права і обов’язки їх учасників, встановлюємо якою буде поведінка суб’єктів у даних умовах.

Об’єктивні господарські права і обов’язки можуть існувати і поза правовідносинами, базуючись безпосередньо на законодавстві. На підставі норм об’єктивного господарського права виникають суб’єктивні господарські права і обов’язки, які належать певним суб’єктам.

Під суб’єктивним правом розуміється належна певному суб’єкту і охоронювана законом можливість діяти. Названі вище права охороняють інтереси його носіїв[8,c.33].

Види господарських відносин:

Дата добавления: 2015-08-31