Правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку

Питання для самоперевірки знань

1. Вкажіть умови праці, які мають враховуватися при розробленні норм виробітку і норм обслуговування.

2. Строки виплати заробітної плати та строки розрахунку при звільненні.

3. Види гарантійних та компенсаційних виплат і різниця між ними.

4. Вкажіть, чому обмежуються відрахування із заробітної плати.

5. Вкажіть, чому не допускається відрахування з вихідної допомоги,

компенсаційних виплат.

6. Вкажіть, з якою метою встановлені для працівників гарантії та компенсації.

ТЕМА 8. ДИСЦИПЛІНА ПРАЦІ. МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ

План:

8.1. Правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку.

8.2. Поняття, зміст та методи забезпечення трудової дисципліни.

8.3. Заохочення в трудовому праві.

8.4. Дисциплінарна відповідальність та її види.

8.5. Поняття матеріальної відповідальності: загальна характеристика.

8.6. Підстави та умови матеріальної відповідальності працівників.

8.7. Види матеріальної відповідальності працівників.

8.8. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.

8.9. Визначення розміру шкоди та порядок її відшкодування.

8.10. Матеріальна відповідальність роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові.

Література

[1, 2, 42-50]

У процесі виконання трудових функцій кожний працівник вступає у відносини, які регулюються нормами трудового права й виступають цілісною системою правовідносин. Ці правовідносини називаються внутрішнім трудовим розпорядком.

Всі нормативні акти, які регулюють внутрішній трудовий розпорядок, розділяються на дві групи.

Норми загального призначення (КЗпП України, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку та ін.).

Норми спеціального призначення, які враховують специфіку окремих галузей господарства, а також особливості праці певних категорій працівників (галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку; статути про дисципліну; положення про дисципліну окремих категорій працівників тощо).

Серед кола актів, що забезпечують правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку, особливе місце належить правилам внутрішнього трудового розпорядку. Вони поділяються на три види: типові, галузеві, локальні.

Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ і організацій були затверджені ще постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 20 липня 1984 року. Це нормативний акт загальної дії, у якому сформульовані положення, які повинні визначати трудовий розпорядок на підприємстві.

Галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку затверджуються міністерствами і відомствами за погодженням з відповідними профспілковими комітетами. У цих актах враховується специфіка галузі щодо режиму праці й відпочинку, обов'язків працівників.

Внутрішній трудовий розпорядок на конкретному підприємстві, в установі, організації визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету. В цих правилах конкретизуються обов’язки власника, адміністрації, працівників даного підприємства, правила прийому на роботу на даному підприємстві, з урахуванням специфіки підприємства, встановлюється режим робочого часу і часу відпочинку, види заохочень за успіхи в роботі, порядок їх застосування, порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Так, згідно зі ст. 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором роботодавець зобов’язаний ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну. Наприклад, Дисциплінарний статут прокуратури України, затверджений постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року; Статут про дисципліну працівників зв’язку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 року; Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 року.

Особливістю статутів і положень про дисципліну праці є те, що вони поширюються тільки на певні категорії працівників відповідної галузі. Наприклад, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту не поширюються на працівників, які безпосередньо не забезпечують рух, а лише здійснюють його обслуговування (працівники житлово-комунального господарства, побутового обслуговування, служб постачання, дослідницьких і конструкторських організацій тощо).

Разом з тим, деякі статути і положення про дисципліну слугують доповненнями до правил внутрішнього трудового розпорядку. Зокрема, положення про дисципліну працівників залізничного транспорту передбачає, що кожний працівник, на якого поширюється дія цього Положення, зобов'язаний дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку.

Крім того, є особливості в змісті обов'язків працівників, які підпадають під дію статутів і положень, у складі дисциплінарного правопорушення і дисциплінарних стягнень. Ці працівники можуть нести дисциплінарну відповідальність і за проступки, які не випливають з неналежного виконання їхніх трудових обов'язків.

8.2. Поняття, зміст та методи забезпечення трудової дисципліни

Трудова дисципліна – система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов’язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов’язків.

Зміст трудової дисципліни складається з трьох блоків: правової регламентації прав і обов'язків учасників трудового процесу, стимулювання сумлінної праці й відповідальності за невиконання, чи неналежне виконання трудових обов'язків.

І якщо дотепер правове регулювання трудової дисципліни розвивалося в основному шляхом "удосконалення" останнього блоку, то на етапі переходу до ринкової економіки ухил робиться на перші два. Тобто, більше чіткої регламентації здобувають взаємні права та обов'язки сторін трудових правовідносин і належне стимулювання за працю одержують ті працівників, які чітко дотримуються правил внутрішнього трудового розпорядку.

Трудова дисципліна забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці і застосуванням, у необхідних випадках, заходів дисциплінарного і громадського впливу.

Згідно зі ст. 88 КЗпП України нормальними умовами праці вважаються:

- справність машин, верстатів і пристроїв;

- вчасне постачання виробництва електроенергією, газом та іншими джерелами енергоживлення;

- здорові та безпечні умови праці;

- належна якість матеріалів та інструментів, необхідних для виконання роботи, і їх своєчасне подання;

- своєчасне забезпечення технічною документацією.

Методи забезпечення трудової дисципліни – це передбачені законодавством способи її забезпечення, тобто виконання працівником і роботодавцем своїх обов'язків. У ст. 140 КЗпП України визначено три методи забезпечення трудової дисципліни: переконання, заохочення, примусу.

Метод переконання – спосіб виховного впливу на працівників. У сучасних умовах набувають значення економічні й організаційні умови праці, регламентування взаємних прав і обов’язків сторін трудових правовідносин і матеріальне стимулювання сумлінної праці.

Метод заохочення – моральне та матеріальне заохочення на сумлінну працю, надання переваг і пільг працівникам, які успішно й сумлінно виконують свої трудові обов’язки.

Метод примусу – застосування до порушників трудової дисципліни, у необхідних випадках, заходів дисциплінарного і громадського впливу та матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну роботодавцеві внаслідок невиконання покладених на них трудових обов’язків.

Дата добавления: 2017-01-13