Взаємини з вчителями

Жорстоке поводження з дітьми з боку вчителів. Звичайно, діти схильні дещо перебільшувати, і будь-яке зауваження можуть сприймати як прояв неповаги, приниження їхньої гідності, проте часто трапляється і порушення прав дітей в школі.

До помилок шкільного виховання можна віднести до-мінування словесних методів, недостатнє використання ви-ховних можливостей дитячого колективу, відсутність тісних контактів з сім'єю і громадськістю, пасивність школярів в організації дозвілля в позанавчальний час, безініціативність у роботі з моральнонеблагополучними сім'ями.

В результаті складних стосунків у сім'ї, несприятливої позиції в учнівському колективі важковиховувані підлітки, безперечно, шукають інше середовище. Таким середовищем часто стають неформальні угрупування, в основному це вуличні компанії за місцем проживання. Це середовище впливає на формування моральної самосвідомості і часто відіграє роль ще однієї передумови асоціальної поведінки.

І. Невський як одну із причин важковиховуваності розглядає педагогічну занедбаність, яка з’являється не відразу, а проходить певні стадії у своєму розвитку. Таких стадій педагог виділяє три.

На першій стадії відбувається поступове накопичення елементів педагогічної й соціальної занедбаності, які проявляються ще непомітно.

На другій стадії – елементи занедбаності починають усе яскравіше проявлятися в поведінці школяра.

На третій стадії – учень систематично порушує дисципліну, не зважає на загальноприйняті норми й вимоги, допускає антигромадські вчинки.

В.М. Воробйов, Н.Л. Коновалова розглядають типи важковихову­ваних учнів залежно від форм шкільної дезадаптації. Перша форма названа ними "деприваційною". У цьому контексті поняття "депривація", на відміну від традиційного розуміння (позбавлення, ненадання відповідних умов), розглядається як нездатність особистості побачити в реальній ситуації власну психологічну проблему. Певно, причиною такого "безпроблемного" розвитку особистості може бути не тільки справжня депривація (позбавлення материнської турботи та любові), але й гіперопіка (батьки вчасно не "передають" дитині відповідальність за її долю). У результаті діти не мають досвіду нормальної психологіч­ної адаптації, не актуалізується потреба до пізнання. Таким чином, шкільні проблеми цих учнів будуть скоріше проблемами вчителів, ба­тьків, а не їхніми власними психологічними проблемами.

Друга форма дезадаптації має невротичну природу. Причина порушень у цьому випадку - непродуктивність процесів адап­тації. Це означає, що хоча учні усвідомлюють власні проблеми, вони залишаються нерозв'язаними і тому на підсвідомому рівні ці діти вда­ються до їх витіснення, придушення як психологічного захисту.

Третя форма "психопатична". У випадках таких порушень,- про­блеми, що виникають, розв'язуються дитиною неправильно, тому в результаті особистість не тільки не збагачується, а, навпаки, набуває неадаптивних стратегій і тактик поведінки в нових проблемних ситуаці­ях. До таких неадаптивних стратегій можна віднести, наприклад, де­монстративні втечі з дому, вибіркову неуспішність як протест проти конкретного вчителя тощо.

Н.Ю. Максимова й Е.Л. Мілютіна побудували типологію соціаль­но неадаптованої поведінки підлітків залежно від різних детермінант дезадаптації:

1 тип - підлітки, що чинять опір педагогічним впливам через не­достатню сформованість особистості, низький рівень розвитку мора­льних уявлень і соціально схвалюваних навичок поведінки (педагогічна занедбаність);

2 тип - підлітки, опір педагогічним, впливам яких, зумовлюється особистісними і психофізіологічними особливостями: акцентуаціями характеру, емоційною нестійкістю;

3 тип - підлітки, чий опір педагогам чи батькам викликаний не­вмілими виховними впливами (помилкова чи ситуативна важковиховуваність);

4 тип - власне важковиховувані, у яких опір педагогічним впли­вам викликаний сформованими механізмами психологічного захисту.

За твердженнями дослідників, абсолютна більшість педагогічно занедбаних підлітків ізольована в класному колективі, відчуває гостру потребу щодо спілкування. Ізоляція породжує невдоволення, важкий емоційний стан, що змушує підлітка шукати іншу сферу спілкування. Відомо, що лише 8% неповнолітніх правопорушників у школі були задоволені своїм становищем, стосунками з учителями й однокласниками. Решта 92% відчували переважно в класі незадоволення, що й привело їх у злочинні групи.

Типовим недоліком шкільного виховання є відсутність статево-рольового виховання учнів. Акцентована увага педагогів (якими здебільшого є жінки) на вихованні акуратності, терпіння, слухняності, більш притаманних дівчаткам, викликають протест із боку хлопчиків і частково виключають

їх із громадського життя школи. А з іншого боку, відсутність статево-рольового виховання разом із емансипацією проявляється в чоловічому характері спілкування в дівчат-підлітків. Розвиток у них чоловічої мотивації і форм поведінки призводить до приниження жіночої ролі, що є характерним доля важковиховуваних дівчаток.

До помилок шкільного виховання належить домінування словесних методів, недостатнє використання виховних можливостей дитячого колективу, відсутність тісних контактів із сім’єю і громадськістю, пасивність школярів в організації дозвілля в позанавчальний час, безініціативність у роботі з морально неблагополучними сім’ями.

Через складні стосунки в сім’ї, несприятливу позицію в учнівському колективі важковиховувані підлітки, безперечно, шукають інше середовище. Таким середовищем часто стають неформальні групи, переважно це вуличні компанії за місцем проживання. Це оточення впливає на формування

моральної самосвідомості й часто відіграє роль ще однієї передумови важковиховуваності. Водночас підлітків приваблює психологічна атмосфера груп, у яких проявляються такі якості, як безпосередність поведінки, відчуття захищеності, яке вони не завжди мають у школі, і, що особливо важливо для підлітків, у сім’ї. Самооцінка підлітка змінюється залежно від того, яке становище він займає в угрупованні, від прийнятих у ньому цінностей, взаємин.

Дата добавления: 2017-01-13