Вид, способы и формы проведения практики

Висновки.

Групи 13.25

Нечипорук Дарина Олегівна

Перевірив: Пархоменко В. В.

Київ – 2015 р.

Зміст

1. Інвестиційний клімат держави й методи його оцінки.

2. Інвестиційні ризики.

3. Інвестиційний клімат та ризики в Україні.

5. Список використаної літератури

Інвестиційний клімат держави й методи його оцінки

Економічний термін "інвестиційний клімат" дозволяє визначити ту систему орієнтирів, у межах якої відбувається процес інвестування, і на основі цього намітити напрями ефективного використання інвестицій. Він включає стан економіки, соціально-економічну стабільність, рівень розвитку законодавчої бази, рівень розвитку інвестиційної інфраструктури, рівень розвитку продуктивних сил, валютну і фіскальну політику, стан фінансово-кредитної системи та інвестиційного ринку, інвестиційну активність населення, статус іноземного інвестора та інші фактори.

Інвестиційний клімат — це узагальнена характеристика сукупності соціальних, економічних, організаційних, правових, політичних, соціокультурних передумов, що визначають привабливість держави для інвестування.

Інвестиційний клімат характеризується високим динамізмом і постійно змінюється в кращу або гіршу сторону. У зв'язку із цим необхідне проведення моніторингу інвестиційного клімату різних держав.

Існує три найбільш характерні підходи до оцінки інвестиційного клімату — звужений, ризиковий, розширений (факторний).

Звужений підхід ґрунтується на оцінці показників: динаміки ВВП, національного доходу й обсягів виробництва промислової продукції; динаміки розподілу національного доходу, пропорцій нагромадження й споживання; ходу приватизаційних процесів; стану законодавчого регулювання інвестиційної діяльності. Даний підхід приваблює порівняльною простотою аналізу й розрахунків.

Ризиковий підхід припускає використання як складової інвестиційний клімат. Розглядають два основних варіанти:

— інвестиційний потенціал та інвестиційні ризики;

— інвестиційні ризики й соціально-економічний потенціал.

У першому випадку інвестиційний потенціал оцінюється на підставі макроекономічної характеристики, що включає: наявність факторів виробництва, у тому числі трудових ресурсів з урахуванням їхнього освітнього рівня; споживчий попит; результати господарської діяльності населення; рівень розвитку науки та її досягнень; розвинутість провідних інститутів ринкової економіки; забезпеченість комплексною інфраструктурою.

В основі другого варіанта ризикового підходу лежить оцінка рівня інвестиційного клімату з позиції розвитку суспільної системи держави в цілому. Крім інших показників, ураховується людський потенціал, матеріальна база розвитку, соціально-політична обстановка й фактори політичного ризику, стан економіки й рівень управління нею.

Ризиковий підхід ураховує взаємозв'язок інвестиційної привабливості й інвестиційних ризиків господарської системи й залежність від даного взаємозв'язку інвестиційної активності в регіоні. Разом з тим ризиковий підхід не дає повної характеристики умов інвестування.

Факторний підхід ґрунтується на оцінці ряду факторів, що впливають на інвестиційний клімат. При використанні факторного підходу оцінюються такі фактори, що впливають на інвестиційний клімат:

1. Природно-ресурсний потенціал — забезпеченість території ресурсами, біокліматичний потенціал, наявність вільних земель для виробничого інвестування, рівень забезпеченості природними, трудовими, енергетичними й іншими ресурсами, екологічна безпека території.

2. Економічний потенціал — обсяги валового внутрішнього продукту, розвиток галузей матеріального виробництва, ступінь зношеності основних виробничих фондів та ін.

3. Фактори ринкового середовища — розвинутість ринкової інфраструктури, вплив приватизації на інвестиційну активність, рівень інфляції, розвинутість конкурентного середовища підприємництва, ємність місцевого ринку збуту, інтенсивність міжгосподарських зв'язків, експортні можливості, присутність іноземного капіталу.

4. Інвестиційний потенціал — кількість підрядних будівельних організацій всіх форм власності, проектних підприємств та архітектури, обсяги незавершеного будівництва, рівень розвитку машинобудування, виробництва будівельних матеріалів, розвиток будівельної бази.

5. Інфраструктурний потенціал — розвиток банківської системи, кількість банків і страхових організацій.

6. Науково-технічний та інноваційний потенціал — обсяги інновацій, кількість підприємств, що впроваджують інновації, рівень розвитку науки.

7. Політичні й правові фактори — ступінь довіри населення до регіональної влади, взаємини центральної й регіональної влади, рівень соціальної стабільності, стан національно-релігійних відносин, правова база, чіткість, гнучкість і стабільність чинного законодавства, ефективність діяльності правоохоронних органів.

8. Кадровий потенціал та соціальні фактори — чисельність населення, у тому числі працездатного, рівень підготовки кадрів, рівень життя населення, житло-побутові умови, розвиненість медичного обслуговування, поширеність алкоголізму й наркоманії, рівень злочинності, величина реальної заробітної плати, вплив міграції на інвестиційний процес, відношення населення до вітчизняних й іноземних підприємців, умови роботи для іноземних фахівців.

9. Організаційно-управлінські фактори — відношення влади до іноземних інвесторів, рівень оперативності при прийнятті рішень про реєстрації підприємств, доступність інформації, рівень професіоналізму місцевої адміністрації, умови переміщення капіталів, товарів і робочої сили, ділові якості та етика місцевих підприємців.

10. Фінансово-кредитний потенціал — доходи бюджету, доступність фінансових ресурсів з державного й регіонального бюджетів, забезпеченість коштами позабюджетних фондів надушу населення, рівень банківського відсотка, частка довгострокових кредитів, сума внесків на душу населення, частка збиткових підприємств.

Моніторинг інвестиційного клімату з використанням факторного підходу є найбільш ефективним, тому що він дає можливість найповніше оцінити інвестиційну привабливість території. Він необхідний не тільки для інформування й залучення потенційних інвесторів у регіон або державу, а й для виявлення потенційних можливостей поліпшення інвестиційного клімату в різних напрямах.

У формуванні сприятливого інвестиційного клімату провідну роль повинна відігравати гнучка державна інвестиційна політика, з відповідними механізмами її реалізації.

Інвестиційні ризики.

Ризики міжнародного інвестування багато в чому подібні до тих, що можуть виникати всередині держави, але характеризуються також додатковими факторами впливу, пов'язаними з інвестуванням в інші країни. У зв'язку з цим виникає необхідність визначення поняття "країновий ризик".

Поняття країнового ризику дотепер не має однозначного трактування. У 70-ті рр. минулого століття широко використовували поняття "суверенний ризик", тобто можливість збитків від кредитування урядів суверенної країни.

Наприкінці XX ст. різко загострилися боргові проблеми держав, що розвиваються, фінансові кризи зачепили інтереси іноземних інвесторів, багато хто з них зіткнувся із проблемою дискримінаційного ставлення з боку національних урядів. Це зумовило необхідність введення поняття країнового ризику, яке, разом з тим, вживається здебільшого без чіткого визначення.

Під країновим ризиком розуміють будь-який збиток, якого може зазнати іноземний інвестор і зарубіжні фірми унаслідок тих чи інших урядових рішень приймаючої країни, політичних і військових подій у цій країні або несприятливих змін на фінансових ринках.

У сфері міжнародних фінансово-економічних відносин країно-вий ризик можна визначити як можливість фінансових втрат при здійсненні ділових операцій, які прямо чи непрямо пов'язані з міжнародною діяльністю та трансграничним переміщенням грошових засобів. Даний ризик визначається поточними та перспективними фінансовими ц економічними показниками країни, ступенем їх впливу на можливості клієнтів або контрагентів відповідати за власними зовнішніми зобов'язаннями.

Необхідно відрізняти країновий ризик від чисто комерційного. У першому випадку мова йде про збитки іноземного інвестора або фірми внаслідок економічної політики або несприятливих подій у країні, яка приймає інвестиції, у другому - про збитки, пов'язані з помилками в комерційній діяльності фірми. На практиці, однак, комерційний і країновий ризики перебувають у тісній взаємозалежності, і їх не завжди можна однозначно розмежувати.

Взагалі всі країнові ризики можна поділити на економічні й політичні.

Під економічними ризиками розуміється можливість часткової або повної неплатоспроможності країни перед нерезидентами, тобто коли зовнішні борги країни перевищують наявні в неї міжнародні ліквідні кошти.

Політичні країнові ризики зазвичай означають пряме втручаннях держави в діяльність іноземних фірм шляхом дискримінації, експропріації та націоналізації.

Дискримінація полягає в наданні національним підприємствам особливих конкурентних переваг перед розміщеними в цій країні транснаціональними корпораціями (ТНК), спільними підприємствами.

Під експропріацією мають на увазі повне позбавлення іноземних інвесторів права розпоряджатись власністю, якою вони володіли на території даної держави. При цьому можлива часткова або повна компенсація збитків іноземного інвестора. При націоналізації, на відміну від експропріації, іноземні інвестори втрачають права власності лише частково (звичайно понад 51%).

Економічні країнові ризики спричиняють можливість завдання збитків не тільки нерезидентам, але й резидентам, особливо тим що здійснюють експортно-імпортні операції, оскільки це викликано несприятливими подіями на ринку. Це саме відноситься до ризиків, спричинених стихійним лихом.

За рівнями виникнення ризики інвестиційної діяльності доцільно поділити на мікро- й макроекономічні.

Мікроекономічні ризики зазвичай пов'язують безпосередньо з місцем вкладання прямих інвестицій та особливостями навколишнього середовища, наприклад, має значення забезпеченість достатньою територією для будівництва (з урахуванням майбутнього розвитку), близькість транспортних артерій і транспортних систем, наявність працівників певної мінімальної кваліфікації на цій території, достатня кількість ресурсів для функціонування виробництва з перспективою розширеного використання тих чи інших ресурсів.

Усі види ризиків для підприємств, які здійснюють міжнародне інвестування, за умов їх надійної ідентифікації та оцінювання можна або нейтралізувати, або вжити заходів до їх зменшення.

До макроекономічних країнових ризиків можна віднести:

- валютний;

- процентний;

- інфляції;

- не конвертованості;

- пов'язаний з невиконанням умов кредитних угод;

- трансферний;

- мораторію на погашення боргу і (або) перегляду його умов;

- відмови від визнання боргу або його подальшого обслуговування.

Валютні ризики виникають через те, що при існуванні рухливих валютних курсів грошових одиниць відбуваються зміни вартості зобов'язань і вимог (включаючи обсяг капіталу, інвестованого за кордоном) дочірньої компанії відносно материнської, а також ТНК у цілому.

Визначальним моментом для оцінки валютного ризику є певні загальноекономічні показники країни, в яку планується вкладення інвестицій, наприклад рівень інфляції у поточному році та його зміни, ступінь залежності країни розміщення інвестицій від імпорту, а також експортна частка країни, до якої належить дане підприємство.

Відмова від визнання боргу чи відмова (повна або часткова) від його подальшого обслуговування як різновид кредитного ризику мають для іноземних фірм та інвесторів найбільш важкі наслідки. При цьому така відмова часто має місце на державному рівні, що спричиняє також невиплати боргів фірмами й банками даної країни. Деякі країни, що розвиваються, отримавши великі позики від міжнародних фінансових організацій, припинили обслуговування своїх боргів.

Перегляд умов погашення боргу, у тому числі його строків, тобто мораторій, є більш м'якою формою кредитного ризику. При цьому перегляд умов погашення боргу може включати також зниження ставки відсотка, непогашення частини основного боргу.

Трансферний ризик полягає в неможливості або ускладненнях переказу коштів (прибутку, процентних платежів і т.д.) за кордон приватними фірмами й особами. Він пов'язаний з валютними обмеженнями в країні, які можуть відноситися або до всіх валютних цінностей, або їхньої частини, наприклад, тільки коштів, отриманих від фінансових операцій.

Процентний ризик стосується зміни ставки відсотка, пов'язаної з імовірними коливаннями цін боргових зобов'язань. Цей ризик впливає на такі боргові зобов'язання як державні, корпоративні й муніципальні облігації, він має більший вплив на довгострокові облігації, ніж на короткострокові. При цьому якщо ставка відсотка підвищується, то ціна довгострокових облігацій знижується більше, ніж ціна короткострокових. Якщо ж ставка відсотка знижується, то ціна довгострокових облігацій піднімається більше, ніж ціна короткострокових.

Іноземні інвестори, або кредитори, допускаються звичайно не до всіх боргових зобов'язань країни. Але стосовно тих зобов'язань, за якими такий допуск все-таки здійснено, процентний ризик має для нерезидентів істотне значення. Частина державних зобов'язань, наприклад, у формі єврооблігацій, поширюється на міжнародних фінансових ринках, де формуються інші, ніж у країні-емітенті, економічні умови й, відповідно, виникають інші ризики.

Для мінімізації ризику зміни ставки відсотка інвестор може придбати або короткострокові цінні папери, або боргові зобов'язання із змінною (плаваючою) ставкою відсотка. Плаваючий відсоток знижує ризик можливої несприятливої зміни ставки відсотка, що стосується певного випуску боргових зобов'язань. При загальному підвищенні облікових ставок відсоток для конкретного випуску облігацій також збільшується. Оскільки ставка відсотка облігацій збільшилася, то їхня ринкова ціна не знизиться на відміну від цін облігацій з фіксованою ставкою відсотка.

Ризик інфляції, або купівельної спроможності, - це ймовірність того, що гроші з часом можуть суттєво втратити свою купівельну спроможність. Найбільш вразливими до цього ризику виявляються цінні папери з фіксованим доходом. Найменш чутливі до ризику купівельної спроможності звичайні акції, для яких більш актуальним є інвестиційний ризик.

Ідентифікація країнових ризиків - неоднозначне завдання, виконання якого певною мірою носить суб'єктивний характер.

З поняттям країнового ризику тісно пов'язане поняття інвестиційного клімату держави, що визначають як сукупність правових політичних, економічних і соціальних факторів, які формують привабливість держави для зарубіжних інвестицій (умовно суб'єктивні фактори). Це поняття розглядають у тісному взаємозв'язку із забезпеченістю країни ресурсами, необхідними для реалізації проектів (об'єктивні фактори).

Інвестиційний клімат складається з великої кількості елементів - факторів ризику, об'єднаних у такі групи:

- соціально-політична ситуація в країні та її перспективи;

- внутрішньо економічна ситуація в країні та шляхи її розвитку;

- зовнішньоекономічна діяльність та тенденції її розвитку.

Інвестиційний клімат та ризики в Україні.

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному розвитку країни, вони визначають загальне зростання її економіки. Від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств, можливості структурної перебудови економіки, вирішення соціальних і екологічних проблем. Інвестиції становлять основу розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому. У сучасних умовах вони є найважливішим засобом забезпечення структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях.

Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень.

Зараз в Україні існує проблема дефіциту фінансових ресурсів. Сьогодні держава не в змозі здійснювати інвестування різних сфер економіки через брак бюджетних коштів. Отже, серед проблем, які потребують негайного вирішення, одно з перших місць займає проблема нестачі інвестиційних ресурсів в економіці України та створення сприятливих умов для їх нагромадження. Варто зауважити, що процеси економічного росту обумовлюються обсягом і темпами зростання інвестицій, їх структурою та якісними характеристиками.

Незважаючи на активізацію інвестиційного процесу в Україні, позитивні тенденції в інвестиційній сфері ще не набули сталого характеру. Крім цього, ринкова організація економічної діяльності будується на вільному розподілі інвестицій із властивими йому особливостями регіональних і галузевих умов інвестування. У зв’язку з цим проблема покращення інвестиційного іміджу України є достатньо актуальною.

Сьогодні Україна не здобула серйозних досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості

За оцінками Міжнародної фінансової корпорації (табл. 1) сьогодні Україна за інвестиційною привабливістю значно відстає від інших країн, за показником легкості ведення бізнесу вона посіла 152 місце (зі 183 країн), в той час як країни нашого регіону посіли значно вищі позиції: Росія - 120, Казахстан - 47, Молдова - 81, Білорусія - 69, Польща - 62.

Зазначимо, що Україна покращила свої позиції в порівнянні з минулим роком за показником отримання дозволів на будівництво, подолання неплатоспроможності за рахунок більш чітких процедур і термінів, а також кращого захисту кредиторів.

Таблиця 1

Рейтинг України за оцінками Міжнародної фінансової корпорації

Рейтинг по категоріях	Рейтинг України за 2010 рік	Рейтинг України за 2011 рік	Зміна рейтингу
Ведення бізнесу			+2
Реєстрація підприємств			+18
Отримання дозволів на будівництво			+2
Реєстрація власності			-4
Доступ до кредитів			-2
Захист прав інвесторів			-1
Система оподаткування			Без змін
Міжнародна торгівля			Без змін
Забезпечення виконання контрактів			Без змін
Ліквідація підприємств			-5

За оцінкою експертів можна виділити дві основні причини гальмування процесу реформ — це повільні темпи прийняття змін на законодавчому рівні й незадовільне виконання прийнятих законів [5].

Варто зауважити, що сучасні обсяги інвестування економіки України характеризуються значним оживленням інвестиційного процесу, однак аналіз динаміки освоєних інвестицій в основний капітал у 2009-2011 роках свідчить про спад їх темпів.

У цілому приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці тощо за 1 квартал 2011 року становив 829,3 млн. доларів США, що на 731 млн. долларів США більше, ніж за аналогічний період попереднього року.

Однак, за оцінками експертів, для нормального розвитку економіки України потрібно додаткових інвестицій від 80 до 100 млрд. дол. США. Водночас прямі іноземні інвестиції за тринадцять років незалежності становили лише 5,3 млрд. дол. США. Тоді як, Чехія за такий час отримала понад 20 млрд. дол.

Щорічні інвестиції в Польщу становлять 4—5 млрд. дол.. США. Отже, характеризуючи стан інвестування в економіку України в цілому, його можна визначити як кризовий в порівнянні з динамічними процесами, що відбуваються в міжнародній економіці.

Сучасні обсяги інвестицій залишаються недостатніми для кардинального поліпшення економічної ситуації в країні, так за розміром іноземних інвестицій на душу населення Україна поступається навіть Албанії та Казахстану. Крім того, інвестиції спрямовуються у вже розвинені сфери економічної діяльності. Так на підприємствах промисловості зосереджено 31,9 % загального обсягу прямих інвестицій в Україну, у фінансових установах - 33,0%. Незадовільна диверсифікація джерел залучення прямих іноземних інвестицій в Україну по країнах-інвесторах може бути ризиком залежності економіки України від політики кількох країн – основних інвесторів.

До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає майже 83% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Російська Федерація, Австрія, Франція, Швеція, Віргінські Острови, Великобританія та Сполучені Штати Америки.

Варто також зазначити, що за останні роки спостерігається непропорційний розподіл обсягів залучення інвестицій у регіони України. До восьми регіонів: Дніпропетровської, Харківської, Донецької, Київської, Львівської, Одеської, Запорізької, АР Крим та до м. Київ надходить найбільше всього інвестицій – 89,2 відсотка всіх залучених прямих іноземних інвестицій.

Це саме ті регіони, які на сьогодні вже є економічно розвинутими та найбільш привабливими для іноземних інвесторів. Таке спрямування прямих іноземних інвестицій та інвестицій в основний капітал в регіональному розрізі не сприяє рівномірному соціально-економічному розвитку регіонів та посилює подальше збільшення розриву у їх розвитку.

Варто зауважити, що у 2011 році Україна почала демонструвати позитивні ознаки створення сприятливих умов для зростання бізнесу та поліпшення інвестиційного клімату.

Так з метою сприяння залученню й ефективному використанню вітчизняних та іноземних інвестицій для забезпечення розвитку економіки України, прискорення її інтеграції в європейську і світову економічні системи, забезпечення права приватної власності і права на підприємницьку діяльність утворено Раду вітчизняних та іноземних інвесторів при Президентові України. Крім цього, питання сприяння інвестиціям знайшли своє відображення у Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава ”, в рамках якої здійснюватимуться конкретні заходи з покращення бізнес клімату, а саме: удосконалення дозвільної системи, ліцензування, адміністративних послуг, започаткування та ліквідації бізнесу, державного нагляду та контролю, технічного регулювання, формування митних процедур.

Висновки.

Таким чином, головним завданням на короткострокову перспективу можна виділити підготовку необхідної правової та організаційної бази для підвищення дієздатності механізмів забезпечення інвестиційного клімату й формування основи збереження та нарощування конкурентоспроможності вітчизняної економіки, а також створення умов для зацікавлення національних інвесторів вкладати кошти та використовувати прибутки всередині країни, не вивозячи їх за кордон.

Крім цього, варто розробити регіональні плани підвищення інвестиційної привабливості регіонів України як окремі документи, або в рамках розробки регіональних стратегій розвитку, з урахуванням особливостей їх поточних рейтингів інвестиційної привабливості, забезпечити державний моніторинг виконання цих планів як одного з критеріїв успішності діяльності місцевих державних адміністрацій, підготувати перелік заходів щодо посилення відповідальності представників органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування за вчинення корупційних та інших дискримінаційних дій щодо інвесторів.

Слід також відмітити, що вкрай важливим кроком для стимулювання внутрішніх інвестицій є залучення заощаджень населення. Для цього доцільно ввести додаткові пільги з оподаткування доходів, отриманих від інвестиційної діяльності в українські підприємства та отримання кредитів на здійснення інвестування, створити систему страхування капіталу громадян від несприятливих чинників в економіці, що можуть негативно вплинути на рівень прибутку власників капіталу.

Також пріоритетними цілями інвестиційної політики слід визначити розроблення заходів щодо активізації інвестиційної діяльності та мобілізації фінансових ресурсів, необхідних для інвестування, реалізацію комплексних державних програм будівництва, забезпечення структурних перетворень та підвищення ефективності капітальних вкладень, скорочення термінів окупності витрат [3, с.179].

Реалізація запропонованих заходів щодо державного регулювання і стимулювання інвестиційної діяльності дозволить підсилити інвестиційний потенціал української економіки не тільки в короткостроковому періоді, але і на перспективу, що є важливою умовою переходу української економіки до стадії стійкого росту.

Таким чином, забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в Україні залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежать соціально-економічна динаміка, ефективність залучення в світовий поділ праці, можливості модернізації на цій основі національної економіки.

Список використаної літератури

1.Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент / И. А. Бланк. – М.: Эльга, Ника-Центр, 2001. — 448 с.

2.Гаврилюк О.В. Інвестиційний імідж таінвестиційна привабливість України / О. В. Гаврилюк. – Фінанси України. – 2008. - №2. – С. 68-81

3.Гончаренко Л. П. Инвестиционный менеджмент: учебное пособие. – М.: КНОРУС, 2005. – 296 с.

4.Звіт Міжнародної фінансової корпорації за 2011 рік [електронний ресурс]:http://www.ifc.org/ifcext/uspp.nsf/AttachmentsByTitle/IC+report_2011UA/$FILE/IC_UA.pdf

5.Інвестиційний клімат в Україні: яким його бачить бізнес [електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.innovations.com.ua/ua/articles/opmanage/

17816/rezultati-doslidzhennya-ifc-investicijnijklimat-v-ukrajini

6.Шевчук, Рогожин “ Основи інвестиційної діяльності” Київ видавництво “ Генеза” 1997

7.Пересада “Інвестиційний процес в Україні” Київ “Лібра” 1998

8.«Іноземні інвестиції та українські інвестиції за кордоном, міжнародні торги (тендери)» // «Фінансовая тема» № 9 сентябрь 1998

9.Гаврилюк «Умови здійснення іноземного інвестування» // «Економіка України» № 8 серпень 1997

10.Ландарь «Особливості залучення іноземних інвестицій в Україну»

11. Закон Укра'ши “Про інвестиційну діяльність”. ВВР України. — 1991. —№47.

12. Щукін Б. М. Аналіз інвестиційних проектів. — К.: МАУП, 2002.

13. І.М.Боярко, Л.Л. Гриценко "Інвестиційний аналіз" – 2011р.

Вид практики: производственная

Способ проведения практики: стационарная

Форма проведения практики: индивидуальная

Дата добавления: 2017-01-13