Завдання на самостійну роботу 2 страница

21. Які стадії бюджетного процесу вам відомі?

22. Що таке податкова система?

23. Дайте визначення податку.

24. Що таке податкова пільга?

25. На які види класифікують податки?

26. Порівняйте прямі податки і непрямі.

Практичні завдання

Завдання 1. Посилаючись на норми Бюджетного кодексу України охарактеризуйте складові частини бюджету.

Завдання 2. Посилаючись на норми Бюджетного кодексу України визначте порядок підготовки Верховною Радою України проекту закону про Державний бюджет України до першого, другого, треттього читання та його розгляд і прийняття.

Завдання 3. Посилаючись на норми Податкового кодексу України дати відповіді на наступні питання: які податки і збори відносяться до загальнодержавних, а які до місцевих.

Завдання 4. Посилаючись на норми Податкового кодексу України визначте як складається державний реєстр фізичних осіб – платників податків?

Рекомендована література: 2,7,8,21,22,23,26,29,62, 68,72,73,74,81,82

Тема 5. Банківське право

Навчальні цілі:

· розглянути сутність банківського права, його предмет;

· ознайомитись з банківською системою та банківською діяльністю;

· охарактеризувати банківські правовідносини;

· розглянути основні законодавчі акти банківської діяльності;

· з’ясувати правовий статус банків в Україні;

· визначити поняття кредиту, його форми і види;

· розглянути порядок відкриття рахунків, способи і форми розрахунків;

Вивчення теми рекомендується здійснювати за наступним планом:

1. Поняття, види. правове становище банків, банківські операції та їх види.

2. Поняття кредиту та кредитного правовідношення.

3. Правове регулювання окремих форм і видів кредиту.

4. Порядок відкриття та обслуговування банківського рахунку.

Ключові поняття теми: банк, банківська система, кредит, рахунок, депозит, платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, безакцентне списання гро­шових коштів, акредитиви, вексель, простий і переказний векселі?

Методичні поради

· Розглядаючи перше питання необхідно з’ясувати поняття банків, який правовий статус вони мають, які вимоги встановлюють державою для іх створення, з чого складається банківська система, їх функції, побудова банківської системи за дворівневим принципом.

Перш за все даємо визначення банку, закріплене в законодавстві.

Відповідно до Закону України від 7 грудня 2000 р. «Про і банківську діяльність» банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади громадян грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Від банків слід відрізняти фінансові установи - юридичні особи, які проводять одну або кілька операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком залучення вкладів.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до закону.

Центральним банком України, особливим центральним органом державною управління є Національний банк України Його юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації визначаються Конституцією України, Законом України від 1999 р. «Про Національний банк України».

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової оди ниці України.

Далі слід ознайомитися з іншими функціями Національного банку України, які встановлені в ст. 7 Закону України “Про Національний Банк України”.

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банки в Україні створюються у формі акціонерного товари­ства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооператив­ного банку.

Державна реєстрація банків здійснюється Національним бан­ком України відповідно до вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 31 серпня 2001 р. № 375. Керуючись вказаними нормативними актами розглянути умови та порядок реєстрації банків.

Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, що надається відповідно до Зако­ну та Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275.

Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійсню­вати такі банківські операції:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Банк, крім зазначених операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за доручен­ням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у гро­шовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаю­чи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей і документів;

9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10) випуск банківських платіжних карток і здійснення опе­рацій з їх використання;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції:

1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені: з інструментами грошового ринку;

з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

5) довірче управління коштами та цінними паперами за до­говорами з юридичними та фізичними особами;

6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів влас­ників іменних цінних паперів.

Комерційні банки самостійно встановлюють процентні став­ки та комісійну винагороду по своїх операціях.

· Даючи відповідь на друге питання визначити поняття і функції кредиту: розподільча, регулююча, контрольна.

В юридичній літературі під кредитними правовідносинами розуміють всі кредитні відносини, що виникають при наданні (передачі, використанні і поверненні) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, на умовах повернення.

Стаття 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'я­зання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження стро­ку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання борж­ника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'я­зання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Положенням про кредитування, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р. № 246, кредит визначається як позичковий капітал банку у гро­шовій формі, що передається у тимчасове користування на умо­вах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільо­вого характеру використання. Кредитна операція — це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за бан­ківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Відповідно до статей 47, 49 Закону України «Про банки і бан­ківську діяльність» до кредитних відносяться наступні операції:

- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

- організація купівлі та продажу цінних паперів за доручен­ням клієнтів;

- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

- надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

- придбання права вимоги на виконання зобов'язань у гро­шовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

- лізинг.

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпо­течний, бланковий, консорціумний.

· Відповідаючи на третє питання слід зупинитися і розглянути таку форму кредиту як кредитний договір. Розкриваючи види кредиту необхідно класифікувати їх і розкрити особливості.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передба­чених кредитним договором.

Кредити, які надаються банками, поділяються:

за строками користування на:

а) короткострокові — до 1 року; можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'яз­ку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надхо­дженням коштів у відповідному періоді;

б) середньострокові — до 3 років; можуть надаватися на оп­лату обладнання, поточні витрати, на фінансування капіталь­них вкладень;

в) довгострокові — понад 3 роки; можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та роз­ширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та ін.;

за забезпеченням на:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінни­ми паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво стра­хової організації);

г) незабезпечені (бланкові);

за ступенем ризику на:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком; за методами надання на:

а) кредити, що надаються у разовому порядку;

б) кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії. Під кредитною лінією розуміється згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують зазда­легідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведен­ня додаткових спеціальних переговорів;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання);

за строками погашення на:

а) кредити, що погашаються водночас;

б) кредити, що погашаються у розстрочку;

в) кредити, що погашаються достроково (на вимогу кредито­ра або за заявою позичальника);

г) кредити, що погашаються з регресією платежів;

д) кредити, що погашаються після обумовленого періоду (міся­ця, кварталу).

Процес банківського кредитування здійснюється на принци­пах: забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

- оплати боржником за векселем;

- передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

- переоформлення комерційного кредиту на банківський.

Лізинговий кредит — це відносини між юридичними особа­ми, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укла­денням лізингової угоди.

Іпотечний кредит — це особливий вид відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Консорціумний кредит—це форма кредиту, що надається бан­ківським консорціумом шляхом:

а) акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредиту позичальникам;

б) гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків;

в) зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Форму кредитного договору затверджено постановою Правлін­ня НБУ від 28 вересня 1995 р. (зі змінами від 4 грудня 2001 р.) як додаток до Положення про кредитування.

Суб'єкти підприємницької діяльності — резиденти України — відповідно до ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» мають право на отримання кредитів від іноземних суб'єктів господарської діяльності. Кредити в іноземній валюті надаються юридичним особам-резидентам, фізичним особам-резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, ре­зидентам за операціями, що здійснюються ними з викорис­танням платіжних карток міжнародних платіжних систем, та юридичним особам-нерезидентам — банківським установам.

· Відповіді на останнє четверте питання необхідно розкривати аналізуючи Закон України „Про банки і банківську діяльність”.

За загальним правилом платежі за зобов'язаннями між організаціями провадяться в порядку без­готівкових розрахунків через кредитні установи, в яких зазна­чені організації зберігають свої кошти.

З цією метою банки мають право відкривати своїм клієнтам (крім інших банків) вкладні (депозитні) та поточні рахунки.

Вкладний (депозитний) рахунок — рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент відповідно до умов договору.

Поточний рахунок — рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей та для здійснення усіх видів операцій за цим рахунком відповідно до умов догово­ру та вимог законодавства України.

Кореспондентський рахунок — це рахунок, що відкривається банку для здійснення розрахунків, які виконує за дорученням та за рахунок цього банку той банк, в якому відкривається цей рахунок.

Відкриття кореспондентських рахунків банками іншим бан­кам здійснюється шляхом встановлення між ними кореспонден­тських відносин у порядку, що визначається Національним бан­ком України, та на підставі відповідного договору.

Відкриття зазначених рахунків здійснюється відповідно до ст. 7 Закону України від 5 квітня 2001 р. «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 42 Закону України «Про підприєм­ства в Україні» на умовах, викладених в Інструкції про порядок відкриття та використання рахунків в національній та іноземній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 18 грудня 1998 р. № 527.

Поточні бюджетні рахунки відкриваються підприємствам, установам, організаціям, які утримуються за рахунок бюджетів.

До поточних рахунків також належать:

а) рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або рішеннями Кабінету Міністрів України;

б) карткові рахунки (картрахунки), що відкриваються відпо­відно до вимог цієї Інструкції. Операції за цими рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених Інструк­цією та відповідними нормативно-правовими актами Національ­ного банку України, що регулюють здійснення операцій із за­стосуванням платіжних карток.

Законодавством України встановлено спеціальний порядок відкриття рахунків в іноземній валюті.

Відповідно до п. 6.1.1 Інструкції банківські рахунки в іно­земній валюті поділяються на поточні та депозитні (вкладні).

Безготівкові розрахунки між суб'єктами господарювання здій­снюються відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Прав­ління Національного банку України від 29 березня 2001 р. (далі — Інструкція) та інших нормативних актів.

При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акреди­тивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням роз­рахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді.

Інструкція встановлює правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі:

• меморіального ордера;

• платіжного доручення;

• платіжної вимоги-доручення;

• платіжної вимоги;

• розрахункового чека;

• акредитива.

Завдання на самостійну роботу студента

1. Розглянути Закон України „Про банки і банківську діяльність”.

Контрольні питання до теми

1. Назвіть відомі вам види банків.

2. Які особливості створення державного банку?

3. В якому порядку здійснюється державна реєстрація банків?

4. Які документи подаються для отримання банківської ліцензії?

5. Назвіть види банківських операцій.

6. Дайте визначення поняття кредиту.

7. Які форми кредиту можуть використовуватися суб'єктами гос­подарння?

8. Назвіть види банківського кредиту.

9. За якими принципами здійснюється банківське кредитування?

10. Назвіть основні умови кредитного договору.

11. У чому полягають особливості отримання кредиту в іноземній валюті?

12. Які рахунки в установах банку можуть бути відкриті суб'єкта­ми господарювання?

13. Які документи подаються для відкриття рахунку?

14. В якому порядку відкриваються рахунки юридичним особам-нерезидентам?

15. В яких формах можуть здійснюватися безготівкові розрахунки в господарському обороті України?

16. Що таке платіжне доручення?

17. Що таке платіжна вимога-доручення?

18. Назвіть підстави для здійснення безакцентного списання гро­шових коштів.

19. В якому порядку здійснюються розрахунки акредитивами?

20. В яких випадках використовуються для розрахунків векселі?

21. Що таке простий і переказний векселі?

22. Яким чином здійснюється переказування векселя?

Практичні завдання

Завдання 1. Розкрийте особливості правовідносин України в галузі державного кредиту з СОН, МВФ, ЄБРР.

Завдання 2. Керуючись законом про Державний бюджет на поточний рік, визначте граничний розмір державного боргу Ук­раїни (в розрізі внутрішнього та зовнішнього).

Завдання 3. Державний кредит - це:

1) сукупність відносин, в яких держава виступає пози­чальником вільних коштів у населення та підприємницьких структур;

2) банківський кредит, що надається державним банком;

3) сукупність відносин, у яких держава виступає в ролі кредитора;

4) сукупність відносин, у яких держава виступає в ролі позичальника коштів, кредитора та гаранта.

Завдання 4. Державний кредит існує в таких формах:

1) ощадна справа, гарантії Уряду, державні позики;

2) кредити центрального банку і комерційних банків;

3) дотація, субсидія, субвенція;

4) кредити Уряду і місцевих органів влади.

Рекомендована література: 9,11,26,36,62,68,72,74,81,82

Тема 6. Аграрне, земельне та екологічне право.

Навчальні цілі:

· розглянути категорійний апарат аграрного, земельного та екологічного права;

· з’ясувати сутність поняття „аграрне право”, „земельне право”, основні їх ознаки та визначити відмінність між цими поняттями;

· розкрити поняття і структуру аграрного, земельного та екологічного законодавства;

· з’ясувати сутність аграрних, земельних та екологічних правовідносин;

· окреслити особливості суб’єктів правовідносин;

· охарактеризувати екологічні права і обов’язки громадян відносно навколишнього природного середовища;

· з’ясувати сутність прав та обов’язків власників природних ресурсів ті природокористувачів;

· розкрити сутність і основні засади відповідальності у цих галузях права.

Вивчення теми рекомендується здійснювати за наступним планом:

1.Поняття, принципи і джерела аграрного права.

2.Загальна характеристика Земельного кодексу України. Право власності на землю.

3.Загальна характеристика законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Ключові поняття теми: земельне право, види земель, право власності на землю, оренда землі, земельний сервітут, приватизація землі, охорона земель, землеустрій, земельний кадастр, моніторинг землі, екологія, навколишне природне середовище, природокористування, природно-заповідний фонд, атмосферне повітря, тваринний світ, водні ресурси, надра, родовища корисних копалин, Червона книга.

Методичні поради

· Готуючись до семінарського заняття, студент повинен насамперед засвоїти положення нормативних актів, що відносяться до теми. Далі необхідно розкрити поняття, принципи і джерела аграрного права. Аграрне право – галузь права, яка регулює правовідносини в сфері виробництва продуктів харчування, продовольчих товарів і сировини рослинного і товарного походження, переробки і реалізації останніх суб’єктами підприємницької діяльності. Предметом аграрного права є ті загальні відносини, котрі виникають у зв’язку з утворенням і статутною діяльністю аграрних підприємств усіх форм власності і легальних організаційно правових форм господарювання.

· Відповідь на друге питання повинна складатися з загальної характеристики земельного права, його поняття, правовідносин та предмету правового регулювання. Земельне право – це галузь, що регулює земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, створення умов для підвищення ефективності цього процесу, охорони прав організацій і громадян як землевласників і землекористувачів. Звідси земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб’єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об’єктами земельних відносин є землі в межах территорії України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються Земельним кодексом України, нормативно-правовими актами, що не суперечать кодексу. Предметом правового регулювання земельного права є відносини з володіння, користування та розпорядження земельними ресурсами, а таож їх охорони та раціонального використання. Джерелами земельного права слід визнати Конституцію України та Земельний кодекс України, що був прийнятий 25 жовтня 2001 року, набрав чинності з 1 січня 2002 року. Розглядаючи Земельний кодекс України необхідно окреслити види земель( землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історично-кльтурного призначення; землі лісового та водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення ) та їх правовий статус, права та форми власності на землю, порядок набуття і реалізації права на землю, систему гарантій права на землю, розкрити порядок охорони земель. Право власності на землю – це право володіння, користування і розпорядження земельними ділянками. Земля може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Громадяни України набувають права власності на земльні ділянки на підставі:

- придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

- безоплатної передачі із земель державної та комунальної власності;

- приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування тощо.

Юридичні особи можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

- придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

- внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;

- прийняття спадщини;

- виникнення інших підстав, передбачених заоном.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:

- передачі їм земель державної власності;

- примусового відчуження земельних ділянок у власників із мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

- прийняття спадщини;

- придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

- виникнення інших підстав, передбачених законом.

Держава набуває права власності на землю у разі:

- відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

- придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

- прийняття спадщини;

- передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності теріторіальними громадами;

- конфіскації земельної ділянки.

Окрім права власності Земельний кодекс передбачає право користування, оренди, сервітуту та інші права відносно землі.

Також треба зупинитися на розгляді головних закономірностей управління в галузі використання і охорони земель. Охорона земель – відповідно до Закону України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р. – це система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігння необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості грунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, реакреаційного та історико-культурного призначення. Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р. встановлює завдання держави з контролю за використанням та охороною земель.

Важливим є поняття проблеми відповідальності за порушення земельного законодавства. Громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за наступні порушення:

- укладання угод з порушенням земельного законодавства;

- самовільне зайняття земельних ділянок;

- псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами;

- розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об’єктів, що негативно впливають на стан землі;

- невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням;

- порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов’язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; знищення межових знаків;

- приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри і кількість земельних ділянок;

- не проведення рекультивації порушених земель;

- знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень;

- невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару грунту;

- самовільне відхилення від проектів землеустрою;

- ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них;

- порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок.

· Третє питання містить поняття і предмет правового регулювання екологічного права України. Екологічне право – це система правових норм і принципів, якими регулюються суспільні відносини щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів. Екологічні правовідносини – це галузь суспільних відносин, які охоплюють відносини щодо використання, відтворення і охорони різних об’єктів природи. Суб’єкти – це сторони між якими виникають екологічні відносини. Об’єктом цих відносин може бути як об’єкт природи в цілому, так і його частина. Залежно від об’єктів природи їх можна поділити на відносини, що виникають з приводу використання і охорони земель, вод, атмосферного повітря, лісів, тваринного світу, надр, і природно-заповідного фонду. Предметом екологічного права є нормативно врегульовані суспільні екологічні відносини, щодо охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів. Систему екологічного права складають екологічні норми, принципи та інститути. Принципи екологічного права – це головні, основоположні правила, які визначають загальну спрямованість і найсуттєвіші риси правового регулювання екологічних суспільних відносин, а саме:

Дата добавления: 2017-01-13