Тема. Проблеми онтології

План

Українська філософія.

1.Філософська думка доби Київської Русі

2.Філософія українського Відродження та Просвітництва.

3.Українська філософія XIX — початку XX століття

4.Сучасна філософсько-світоглядна ситуація в Україні

Філософія України — органічна частина всесвітньої філо­софії. Проблеми, які вона розглядає, тісно пов'язані з поста­новкою і теоретичним їх розв'язанням у світовій філософії. Разом з тим історія філософії України відтворює і самобутні підходи й шляхи розв'язання цих проблем, що спираються на національні культурні традиції.

У розвитку та становленні філософії в Україні виокремлюють такі періоди: 1)станов­лення і розвиток філософської думки в Київській Русі; 2)період філософії українського Відродження та Про­світництва і розвитку філософії в Києво-Могилянській ака­демії; 3)період української філософії в культурі романтизму XIX — першої половини XX століття; 4)від 30-х років XX століття до кінця 80-х років — філософія радянського періоду, а також філосо­фія української діаспори; 5) період народжен­ня культури незалежної України й формування сучасної філо­софії кінця XX та початку XXI століття.

1. Київська Русь — перша східнослов'янська держава, де в межах духовної культури здійснювалося становлення вітчизняної філо­софської думки. Для вітчизняної культури у становленні давньоруської філософської думки принципове значення мав процес християнізації Київської Русі (988). Перемога християнства в кінці X століття мала своїм наслідком проникнен­ня античних та середньовічних філософських ідей на Русь через Візантійську імперію та сусідню Болгарію. Цей час і є початком роз­витку філософської думки у стародавній Русі.

Другою важливою передумовою виникнення, поширення та розвитку філософських ідей у Київській Русі є формування літературно-писемної мови. Перше місце серед найпоширеніших у Давній Русі перекладених творів посідає твір Іоана Дамаскіна «Джерело знань». Широко був відомий у Давній Русі слов'янський просвітник Іоан Болгарський, який переклав з грецької твори Іоана Дамаскіна, написав кілька своїх творів і склав слов'янський «Шестиднев», тобто тлумачення біблійного оповідання про шість днів утворення світу (за Біблією).

Поширення в Київській Русі набули і збірки висловів давньо­грецьких та римських філософів. Однією з таких збірок була збірка «Бджола», де містилися уривки з філософських творів Платона, Арістотеля, Сократа, Піфагора, Демокріта, Епікура, Анаксагора та інших. Завдяки таким творам, як «Повість про царевича Іосафа» та «Повість про Акіра премудрого», Давня Русь знайомилася з філо­софською думкою середньовічного Сходу.

У ХІ-ХИ століттях з'являються і оригінальні твори давньоруських авторів. На перше місце за своїм філософсько-світоглядним значен­ням слід поставити «Слово про Закон і Благодать», написане митрополитом Іларіоном. У формуванні світоглядних ідей велику роль відігравали і такі твори, як «Послання до Фоми» Климента Смолятича, «Слово про терпіння та любов», «Златоуст» і «Торжественник», «Притча про людську душу і тіло» Кирила Туровського, «Слово» та «Моління» Данила Заточника. В основу майже всіх руських літописів, що розповідають про початкову історію Русі, покладено літопис­не зведення, що називається «Повість минулих літ». Не можна не зга­дати і твір «Слово о полку Ігоревім». Це не тільки видатний літературний пам'ятник, але й джерело філософських поглядів ета­пу становлення державності східних слов'ян.

Значним культурним діячем Київської Русі серед мирян, безсумнів­но, є князь Київський Володимир Мономах, автор «Повчання». Це один з небагатьох текстів, де поданий етичний кодекс поведінки мирян.

Особливості філософської культури Київської Русі

По-перше, для філософської культури Київської Русі характер­ний синкретизм, тобто нерозчленованість між різними сферами духов­ної діяльності людини.

По-друге, для філософської думки тієї епохи характерна різно­манітність підходів до розв'язання тих чи інших проблем.

По-третє, для філософської думки того періоду характерна теїстичність, тобто розвиток під егідою церкви. Давньоруські книжники були не релігійними проповідниками, а політиками їх непокоїли соціально-політичні та етичні проблеми.

По-четверте, для філософської культури Київської Русі харак­терна етизація, тобто розгляд будь-яких проблем здійсню­вався з позиції етики через конфлікт сил добра і зла.

По-п'яте, для філософської думки періоду становлення харак­терна історіософічність, тобто центральною проблемою філо­софської думки Київської Русі була проблема вироблення уявлень про людську історію.

Насамперед давні русичі намагалися відповісти на питання: що таке філософія? Їх цікавив комплекс проблем, що стосувався світо­будови. Вони прагнули з'ясувати і глибинні джерела людської історії, знайти відповідь на питання «Звідки пішла земля Руська?», їх захоп­лювали загадки людського буття

Оіже, можна стверджувати, що вже в епоху розвитку Київської Русі були закладені підвалини філософського мислення, сформульо­вані основні поняття та категорії, засвоєні і творчо пристосовані до руської дійсності елементи візантійської, а через неї грецької та східної філософської культури.

2. Відродження, або Ренесанс — це соціальний і ідейний рух упро­довж ХIV-ХУІ століть у європейських країнах, який був спрямова­ний проти християнсько-схоластичної культури середньовіччя і став перехідним періодом між середньовічною культурою і культу­рою Нового часу. В Україну Відродження прийшло формі реформації.

Послаблення духовного диктату католицизму в Україні дало поштовх до розвитку науки та культури, появи світської освіти. У цей період почали поширюватись в Україні ідеї гуманізму Се­ред найвизначніших українських гуманістів слід назвати Юрія Дро­гобича, Станіслава Орловського, Павла Русина Ко­жен з них усвідомлював належність до своєї нації і дбав про рідну культуру незалежно від своєї гуманістичної діяльності.

Велике значення для відродження української культури мало виникнення книгодруку старослов'янською мовою. Значна заслу­га в цьому належить Франциску Скорині. Скорина переклав з латині та грецької Псалтир, Біблію, «Апостол».

Освітнє діло продовжив Іван Федоров, який працював в Острозі, де й видав першу повну українську Біблію.

Засновником першого вищого навчального закладу в Україні був, Костянтин Острозький. У Острозької колегії культивувалось розуміння філософії як мудрості з характерними пошуками істини на шляху містичного єднання з Богом. Тут відсто­ювалися життєздатності традицій слов'янської писемності, розви­валися реформаційні та ренесансно-гуманістичні ідеї.

Філософськими ідеями позначені твори українського релігій­ного полеміста Герасима Смотрицького, який дав характеристику кругообігу подій у світі.

Видатним українським письменником та релігійним митцем Іван Вишенський, який виступав проти егоїзму, продажності панівних верхів насе­лення, заступався за при­гнічені народні маси, але вихід з цих проблем він вбачав у повороті до старих традицій і рішуче виступав проти реформ у суспільстві, проти світської філософії.

Захарій Копистенський та Стефан Зизаній використовували протестантську теорію про «папу-антихриста.

Визначним релігійним філософом був Кири­ло Ставровецький В його творах проглядається цілісний світогляд і намагання наукового висловлення. Погляди Ставровецького дуалістичні. Він проти­ставляє невидимий світ (Бога) видимому. На його думку, видимий світ складається з 4 елементів, кожному з яких, як і в Арістотеля, відво­диться своє особисте місце у світі: у центрі розташовується Земля, навколо неї — Повітря та Вода, зовнішню сферу становить Вогонь.

З усього сказаного можна зробити висновок, що в XVI столітті в Україні виникла професійна філософія.

Поява до початку XVIII століття в Україні елементів капіталі­стичних виробничих відносин мала вплив і на духовне життя су­спільства, зумовивши розвиток ідей Просвітництва.

В Укра­їні раннє Просвітництво зароджується як синтез двох попередніх соціально-політичних рухів: гуманізму та реформації.

Головним центром науки та культури в XVII ст. колегії стала Києво-Могилянська колегія

Києво-Могилянська академія відіграла важливу роль в історії філософської освіти не тільки в Україні, але й у Росії. Вона дала в XVIII та XIX століттях професорів майже усім російським університетам.

Феофан Прокопович та Стефан Яворський очолювали «нау­кову дружину» Петра Першого. Філософські курси, що читались в академії, мали теологічний і схоластичний характер. Традиційно вони розбивались на три час­тини: логіку, фізику та метафізику. На філософських курсах академії панує матеріалістична тенденція. Вона виражалася в алегоричному тлумаченні Біблії, деїзмі та пантеїзмі. Феофан Проко­пович у своєму філософському курсі пропагував матеріалістичні ідеї Бекона, Декарта, Спінози, системи Галілея та Коперника.

Епоха зрілого Просвітництва випадає на другу половину XVIII століття. Зріле Просвітництво: 1) проголошує ідею про позастанову цінність людини; 2) дбає про пробудження самосвідомості і утвер­дження гідності людини; 3) виховує у громадян почуття патріотиз­му, небайдужості до долі України.

Отже, в епоху зрілого Просвітництва проблема науки посту­пається перед проблемою людини. На курсах філософії Києво-Могилянської академії з'являються спеціальні розділи етики, праг­нення переконати людину в тому, що пізнання законів природи дає їй хоч і не універсальну, але цілком реальну силу у світі. Знан­ня стає найвищим етичним принципом, який визначає призначен­ня людини.

Носієм нових віянь у філософії в Україні був Григорій Сковорода.

Філософська концепція Сковороди — це пантеїзм. Бог і приро­да становлять єдине ціле; кожна людина має в собі Бога, він не існує десь поза людиною.

Головна проблема філософії Сковороди — це проблема люди­ни. Його філософія «практична», оскільки він цікавиться, моральною проблематикою. Правильне життя можна побуду­вати тільки на правильних знаннях, на правильній філософії. Своє завдання Сковорода вбачає в тому, щоб донести до простих людей істинні уявлення про світ, про людину, її щастя і шляхи його досяг­нення.

Філософські трактати Г. Сковороди можна поділити на чотири цикли.

1)Г.Сковорода стверджує, що лю­дина невід'ємна від зовнішнього світу, від природи, вона має спільні з нею засади існування і тому через пізнання своєї родової натури осягає і принципи людяності, і закони природи.

2)Г.Сковорода розробляє свою філософську антропологію: вчення про людину, людське щастя і за­гальні засади моральності. Цими засадами, на його думку, є прин­ципи наслідування природи, принцип спорідненої («сродної») праці, найповнішого розкриття здібностей людей чи їхньої не­рівної рівності.

3)Г.Сковорода аналізує символічний світ, який створює особливу сферу культурного буття, а також об­ґрунтовує вчення про загальний ідеал життя.

4)йдеться про те, з чим повинна боротися справжня людина, що слід перемогти і від чого слід звільнитися.

Г. Сковорода форму­лює і свою філософську концепцію про три світи та дві натури. Три світи — це: 1) макрокосм (великий світ); 2) мікрокосм (людина); 3) символічний світ (Біблія). Кожен із цих світів має двоїсту натуру — видиму (зовнішню) і невидиму (внутрішню). Справжньою, істин­ною натурою є внутрішня.

Г. Сковорода мав глибокий вплив на весь подальший розвиток української філософії. Основні ідеї його вчення знайшли відобра­ження і розвиток у творчості практично усіх українських мислителів.

3. У духовному житті України XIX ст. формується новий тип укра­їнського національного інтелігента, який не тільки не цурався на­родного життя, а й свідомо намагався вивчати його побут, культуру, мову. Про зародження нової інтелектуальної культури та філософії, що ґрунтувалася на осмисленні реальної дійсності, аналізі суспіль­но-політичного життя свідчить діяльність Кирило-Мефодіївського товариства. До нього входили Микола Костомаров; Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко. Основною метою товари­ства було визволення України від соціального та національного гніту, об'єднання усіх слов'янських народів на основі християн­ської віри.

Основне питання філософії Т. Шевченка є співвідношення соціально­го добра і зла щодо конкретної людини в конкретних історичних умовах і щодо його Батьківщини — України. Необхідність знищен­ня народом царського кріпосного ладу — головний висновок філо­софії Т. Шевченка. Як наслідок знищення — побудова суспільства справедливості, добра і свободи, що буде найсприятливішим тлом для щастя вільної людини у вільній Україні.

Відомими є заклики Т. Шевченка до об'єднання усіх верств укра­їнського суспільства на основі злагоди, добра і любові задля допо­моги знедоленим, нужденним, заради України, яка є найвищою цінністю в його філософії. Україну він називає святою.

Значною постаттю в колі представників української філософії XIX століття був Памфіл Юркевич. У центрі його філософського вчення — людина з двома найважливішими проявами — серцем і розумом. Якщо розум виявляє за­гальне в діяльності людей, то серце — це основа неповторності кож­ної особи. Людська природа є одним із кінцевих утворень не­скінченного і вічного. У цьому полягає неповторність і вічність людини. Вона «одна у відомому нам світі» і «має власне, особисте існування в часі і вічності», — зазначає мислитель. «Філософія серця» Юркевича мала суттєвий вплив на представника сучасного екзистенціалізму Льва Шестова, російського «космізму К. Ціалковського, В. Вернадського, О. Чижевського.

Значну роль у розвитку філософської культури в Україні в XIX столітті відіграв Михайло Драгоманов. Він раціоналіст, переконаний у безмеж­них можливостях людського розуму і науки пізнати навколишній світ. Звертаючись до розвитку суспільства, М. Драгоманов виходить з того, що економічна діяльність людей має на меті задоволення їхньої вродженої потреби в харчуванні, обміні речовин. Але він не міг погодиться з тим, що людина має лише цю одну вроджену по­требу — харчуватися. За Драгомановим, не слід однобічно переоці­нювати значення економічних чинників, оскільки людство однаковою мірою загинуло б і від голоду, і від безпліддя, і від ідіотизму. Тому безглуздо вирішувати, яка саме потреба найголовніша, оскільки кожна з них головна.

У другій половині XIX століття в Україні набули поширення ідеї марксизму. Вивченням та пропагандою окремих положень марксиз­му займалися деякі представники ліберальної інтелігенції, зокрема Н.І. Зібер, 1.1. Кауфман.

У руслі матеріалістичних ідей проходила діяльність Олександра Потебні Вчений виходив із визнан­ня вічності і безмірності матеріального світу, відхиляв релігійно-ідеалістичні уявлення про будову природи. Матеріалістична лінія в Потебні пов'язана з аналізом об'єктивних начал мови і мислення, продуктів поетичної і наукової діяльності, з відстоюванням ідеї пер­вісності природи по відношенню до людини.

Філософські і соціально-політичні погляди Івана Франка складалися під впливом національної духовної культури, марксизму і частково позитивізму. У розмінні історії він відстоює ідею закономірності суспільного по­ступу й виявляє елементи матеріалістичного осягнення прогресу, зокрема ролі економічного життя як одного із чинників еволюції.

Своєрідним є ставлення Франка до соціалістичних ідей: він зна­ходив їх привабливими, але вказував, що соціалізм не можна зводи­ти лише до економічних чинників, а слід також враховувати і ду­ховні фактори людини і спільноти. Тому соціалістичні ідеї слід до­повнити християнською духовністю.

Основними рисами світогляду Франка були, по-перше, вірність своєму народові, відданість боротьбі за його соціальне і національ­не визволення, реальне народовладдя, загальнолюдські права і сво­боди; по-друге, переконаність у необхідності усунення соціальних і економічних причин відчуження всіх засобів виробництва від тих, хто ними користується, ліквідації соціально-класових привілеїв і досягненні соціально-політичної та правової рівності між людьми незалежно від того, до якого прошарку суспільства вони належать; по-третє, монізм (єдність) у поглядах на природу, суспільство й лю­дину, переконаність у тому, що «матерія і сила», «дух і тіло — одно суть», впевненість у здатності людини до необмеженого пізнання навколишнього світу, свідомий діалектичний підхід до розвитку в природі й суспільстві, а також у мисленні й методі пізнання ; по-чет­верте, економічний детермінізм у розумінні суспільства, підкрес­лення первинного значення економічних факторів і матеріальних обставин життя народу, визначення боротьби народних мас як ру­шійної сили суспільного розвитку, по-п'яте, постійна увага до найновіших досягнень у галузі природо­знавства. У цілому соціально-політичні погляди Франка базуються на за­гальнолюдських, а не на класових позиціях.

Велике значення для розвитку української духовної культури мав Володимир Вернадський. В його вченні про ноосферу простежується ідея взаємозв’язку природи, людини і мислення.

Підвищенню авторитету україн­ської науки у світі сприяла творчість Михайла Грушевського, Дмитро Чижевський.

Особливо вагомий вне­сок Чижевський зробив у вивчення історії української та російської філософії. Він працював у сфері вивчення етнонаціональних характеристик філософських знань.

Таким чином, українська філософська думка кінця XIX — початку XX століття знаменувала новий етап розквіт ку філософської культури на основі досягнень тогочасних природничих і суспільних наук.

4. Встановлення радянської влади в Україні привело до повної політизації філософії. Через призму марксизму аналізувалася вся історія філософії. Особлива увага приділялася аналізові творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. 3 незначними зауваженнями їх віднес­ли до «табору матеріалістів. Одночасно велася робота стосовно виявлення “ворожих елементів” у лавах тодішньої інтелігенції. Кафедру з національних питань, очолив Микола Скрипник, філософсько-соціологічний відділ очолив Семен Семковський, який досліджував актуальні проблеми історії філософії, філософські проблеми при­родознавства

3 середини 40-х років об'єктом філософського дослідження були проблеми розвитку матеріаліс­тичної діалектики, особливості формування і розвитку соціалістич­ного базису, його вплив на надбудову, діалектика змін у соціально-класовій структурі суспільства, роль соціалістичного змагання і його вплив на формування комуністичної людини

Важливим осередком розвитку філософської думки у 20-ЗО-х ро­ках стала Західна Україна На цей час припадає пік творчості Дмит­ра Донцова, ідеолога українського націоналізму. Його ідеї були спрямовані на відокремлення України від Росії. Світо­глядною основою політичних поглядів Дмитра Донцова є філософський волюнтаризм та ірраціоналізм, ірраціональна воля до жит­тя та панування, звідси його презирство до народу та прагнення до встановлення влади еліти.

В'ячеслав Липинський з міст істо­ричного процесу вбачає в боротьбі позитивних сил з силами деструктивними. Крім цього, історіософська концепція В. Липинського ґрунтується на такому тлумаченні суспільного життя, в якому діють вище і нижче, випадкове і необхід­не Найважливішим державотворчим чинником, на думку Липин­ського, є аристократія, яка, використовуючи свою освіченість, знан­ня, здатна організувати суспільне життя. Ідеалом державного уст­рою України В'ячеслав Липинський вважав монархію

Домінуючими напрямами філософських досліджень К Айдукевича, Т Котарбінського,Я Лукасевича, К Твардовського були логіка, психологія, теорія пізнання. Більшість членів львівсько-варшавської школи перебували на позиціях неопозити­візму, неокантіанства, махізму та неотомізму Загалом у Західній Україні поширеною була християнсько-католицька філософія, представниками якої стали А Шептицький, Т Галушинський, Й Сліпий, М Конрад, О Бачинський, Г Костельних.

Павло Копнін спрямував філософів не на вивчення незалежних від людини об'єктивних законів природи та суспільства, а на те, що залежить від людини, що освоюється людиною в процесі осмислен­ня світу. Таким чином під його егідою сформу­валася світоглядно-гумані­стична проблематика. Школа Володимира Шинкарука досліджує проблеми діа­лектики, логіки та теорії пізнання, спираючись на німецьку класич­ну філософію.

Наприкінці 80-х років, з'являються публікації, в яких по-новому осмислюється буття світу та суспільства - світ не складається з нескінченної кількості множин, а є єдиним цілим, неподільним на матеріальну та ідеальну субстанцію. Виникнення речовини потенційно можливе в будь-якій точці простору і в будь-який час Перехід від потенційно-мож­ливого до реального проходить стрибкоподібно.

Проголошення Україною незалежності дало новий поштовх роз­витку суспільствознавчої вітчизняної думки в цілому і філософської культури зокрема. Крім розробки основних напрямків філософської теорії, помітним фактом стала концентрація зусиль у дослідженні проблеми людини, історії розвитку філософії в Україні.

Дата добавления: 2017-01-13