Формування і розвиток філософського поняття матерії

План

1. Філософський зміст категорії буття.

2. Формування і розвиток філософського поняття матерії.

3. Спосіб та форми існування матерії. Простір та час.

1. Філософський зміст категорії буття.

Вчення про буття дістало назву “онтологія». Цей термін запровадив у 17 ст. Німецький філософ Р. Гокленіус. Онтологія є окремою галуззю філософського знання, сутність якого полягає в аналізі відношень, зв’язків і взаємодій між категоріями “людина”, “світ”, “буття”, “матерія”, “свідомість”.

Дієслова “бути”, “є” в минулому, теперішньому і майбутньому належать до найбільш вживаних слів у багатьох мовах. Філософія використала термін “бути”, “буття” для визначення не просто існування, а того, що гарантує існування. Тому слово “ буття” набуває у філософії особливого змісту.

Проблема буття належить до т.з. “вічних питань” філософії, оскільки вона стосується людського життя й його світогляду. Питання про сутність буття, способи і форми його існування вирішувались ще філософами стародавнього світу. Парменід вважав, що буття існує, воно безперервне, однорідне і нерухоме. Нічого іншого, крім буття, немає. Платон започаткував іншу прямо протилежну традицію у тлумаченні буття. Буття – це світ ідей, що є справжніми, незмінними і існуючими вічно. Геракліт вважав, що стабільного, стійкого буття зовсім немає, сутність буття – у вічному становленні в єдності буття і небуття.

У сучасній філософії також існують протилежні погляди. Екзистенціалізм об’єктом філософії визнає внутрішнє буття людини, що становить її неповторність і заперечує “предметне буття”. Неотомісти вищою реальністю вважають “чисте буття”, розуміючи його як божественний першопочаток. Представники неопозитивізму вважають, що відношення мислення до буття є псевдо проблемним, оскільки філософський аналіз не поширюється на об’єктивну реальність, а обмежується безпосереднім досвідом або мовою.

Сучасна матеріалістична філософія тлумачить буття як таку категорію, яка охоплює все існуюче, як матеріальні так і духовні феномени. Буття не ототожнюється і не зводиться лише до матеріальних утворень, а вбирає в собі і світ людського духу., всі духовні явища, котрі за своєю суттю є ідеальними.

Основними формами буття є:

Буття природи: - буття недоторканої природи;

- буття рукотворної природи.

Буття людини: - буття людини в світі речей;

- специфічне людське буття.

Буття духовного: - індивідуалізоване духовне буття;

- об'єктивне духовне буття.

Буття соціального: - буття окремої людини в суспільстві;

- суспільне буття.

Буття недоторканої природи є буття речей і процесів, які існують незалежно від людини і її діяльності. Буття рукотворної природи це – буття речей і процесів, створених людьми.

Буття людини включає тілесне існування людини як частини природи і специфічне людське буття Людини є тілом природи і в цьому відношенні вона піддається дії її законів. Наявність тіла зумовлює смертність людини, котра втягнена в діалектику буття-небуття. Специфічне людське буття є взаємозв’язок природно-телесної, історичної та психологічної сутності людини.

Буття індивідуалізованого духовного – це внутрішній світ людини. Він охоплює свідоме і позасвідоме. Дух – поняття, тотожне індивідуальному, свідомості, а в вузькому розумінні – це мислення. Свідомість має незворотній характер. За формою він хаотичний, але разом з тим має певний порядок, структуру, той чи інший ступень дисципліни і воли.

Специфіка об’єктивного буття людини полягає в тому, що фрагменти людської свідомості – ідеї, норми, цінності, удосконалюються і вільно пересуваються в соціальному просторі і часі.

Кожна людина безперервно вступає в контакт з іншими людьми, вона є членом різних соціальних груп (сім’я, нація). Вся діяльність людей здійснюється в межах властивих даному соціуму суспільних відносин: моральних економічних, правових.

Категорія буття – це гранично загальна абстракція, яка об'єднує за ознакою існування найрізноманітніші явища, предмети і процеси природи, людських колективи та окремих людей, соціальні інститути, рівні, форми і стани людської свідомості.

Спроби вирішити питання про єдність усього сущого історично привели до виникнення поняття “субстанція”. Під субстанцією розуміли якусь загальну первинну основу всіх речей, яка є останньою сутністю. Якщо різні предмети і явища можуть виникати і зникати, то субстанція нестворювана та незнищенна. Вона тільки змінює форму свого буття, переходить з одного стану в інший. Вона - причина самої себе й основа всіх змін, найбільш фундаментальний і найбільш стійкий прошарок реальності.

Філософи намагалися вирішити питання щодо кількості субстанцій. В результаті виникли вчення, які дістали назви “дуалізм” та “монізм”. Дуалізм виходить з визнання наявності у світі двох субстанцій – духу і матерії. Вчення, які пояснюють світ через одну субстанцію є моністичними. У системі монізму можлива побудова ідеалістичної чи матеріалістичної картини світу в залежності від того, що є першоосновою – дух чи матерія.

Поняття матерія походить від латинського слова "material" – речовина.

Відрізняють такі етапи формування уявлення про матерію. В основі античних поглядів лежить уявлення про матерію як про початковий матеріал, з якого складаються всі тіла і предмети. У філософії Нового часу поняття матерії ототожнювалося з фізичним поняттям “речовини” як суми певних незмінних властивостей. У філософії 20 ст. У розумінні матерії на перше місце виходить не природознавчий, а філософський аспект. Це погляд на матерію як на сутність – субстанцію, що лежить в основі внутрішньої єдності усього різноманіття явищ і предметів. Тут матерія розглядається як об’єктивна реальність.

Матерія – це філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка надана людині у відчуттях, яку вона може і намагається пізнати, але при цьому матерія існує незалежно від самої людини.

З цього виходить що,

1.Матерії у чистому вигляді, формі якоїсь праматерії не існує. Вона охоплює всю нескінченну різноманітність різних об’єктів і систем природи, які мають невичерпнену різноманітність властивостей.

2. У категорії “матерія” безліч утворень об’єктивної реальності зведені до однієї спільної властивості – існувати незалежно від людських почуттів і від відображення людської свідомості.

3.Філософське тлумачення матерії охоплює не тальки об’єкти, які пізнані наукою, а й ті що мають бути відкриті в майбутньому.

4.Усі матеріальні процеси і явища пізнаються людиною або відбиваються в її свідомості на основі чуттєвого сприйняття.

Матерія як об'єктивна реальність має безліч властивостей, притаманних її різноманітним видам і станам. До таких властивостей належать рух, простір, час, об’єктивність, проникність нескінченність, невичерпність пізнаванність, структурність, абсолютність.

Вирізняють таки основні типи матеріальних систем і відповідні їм структурні рівні організації матерії: нежива матерія, жива, суспільство. Система неживої матерії представлена на таких рівнях: мікросвіт, макросвіт, за межами доступності людини, простирається мегасвіт. Система живої матерії відома поки що тільки на Землі. До рівня живої матерії належать усі живі істоти, що мають здатність до самоорганізації, розвитку, складним формам відбиття, саморегулювання, розмноження. У живій матерії можна виокремити доклітинний рівень, клітини, багатоклітинні організми – рослини, тварини. На певному рівні розвитку біосфери виникає окремий вид матеріальної системи – соціально-організована матерія, або суспільство. Це вища форма розвитку життя, сукупність мислячих індивідуумів і угруповань різного рівня, що свідомо перетворюють дійсність. Суспільство включає багато типів систем: людина, соціальні утворення, матеріальна культура, створена людиною.

Матерія перервна, оскільки вона існує у вигляді множини окремих структурних систем. Водночас вона безперервна, бо простір між структурними системами не є абсолютною порожниною, а має в собі матеріальні поля. У зв’язку з цим розрізняють два види матерії: речовина і поле.

Вивчення різних властивостей і особливостей матерії, її форм і видів дозволяє говорити про те, що у світі, крім матерії, що постійно змінюється немає більш нічого. Отже, можна зробити висновок про матеріальну єдність світу.

3. Спосіб та форми існування матерії. Простір та час.

Невід’ємною частиною вчення про матерію є уявлення про рух. Філософія прагне з’ясувати природу руху. Це питання цікавило мислителів різних часів. Так, Геракліт говорив:”Все тече, все змінюється”, підкреслюючи те, що все, що є у світі знаходиться у русі та постійно змінюється.

У період розвитку механіки, переважна більшість філософів схилялось до думки, що рух – це просте переміщення у прсторі. Завдяки розвитку природознавства в кінці XVIII – на початку ХІХ століття стало можливим сформувати нові уявлення про рух, розкрити його складний характер, визначити саме поняття руху. Особливо велике значення для розкриття руху мало відкриття і перетворення енергії, створення еволюційної теорії, а також клітинної будови організму.

В результаті був зроблений висновок, що рух – це будь-яка зміна явища чи предмета, він охоплює всі процеси, які відбуваються у всесвіті, починаючи від простого переміщення тіл і закінчуючи мисленням.

Філософія ставить завдання розкрити джерело руху. Свого часу метафізики джерелом руху вбачали в механічних взаємодіях зовнішнього порядку. Сучасний матеріалізм твердить, що джерелом усіх конкретних форм руху є внутрішні суперечності, притаманні усім об’єктам, а також зовнішня взаємодія між ними. Рух матерії, таким чином, не обумовлений чимось надприродним, а є саморухом. Саморух – це наслідок суперечностей між усталеністю і змінністю, складним і простим, старим і новим, прогресивним і регресивним.

Саморух притаманний усім рівням будови матерії – від механічного, фізичного і хімічного до біологічного і соціального рівнів.

Філософія розкриває співвідношення матерії і руху, руху і спокою. Філософський матеріалізм стверджує, що рух і матерія нерозривні. На цій основі робиться висновок, що рух є невід’ємна, атрибутивна характеристика матерії, її всезагальна і необхідна властивість. Матерія не існує інакше, ніж у русі, тому рух є способом існування матерії. Він, так само як і матерія, не виникає і не зникає безслідно, а лише перетворюється з однієї форми на іншу. Діалектичною протилежністю руху є спокій. Спокій має місце відносно тих чи інших матеріальних об’єктів, а не всієї матерії. Стан спокою для будь-якого тіла є тимчасовим, швидкоплинним, він є лише одним з моментів існування об’єкта.

Рух взагалі – це абстракція яка насправді не існує, реальне існування мають конкретні форми руху. В основу класифікації руху покладена теза про те, що якісно різним видам матерії відповідають свої особливі форми руху.

Форми руху матерії.

Механічна – це просторове переміщення макротіл.

Фізична – це рух на рівні атомів, який включає електромагнетизм, гравітацію, теплоту, світло, звук.

Хімічна – це рух на рівні молекул, який включає процеси хімічного синтезу в неорганічній та органічній природі.

Біологічна – це різноманітні процеси в живих організмах.

Соціальна – охоплює різні соціальні зміни, а також процеси мислення.

Всі форми руху є відносно самостійними, але всі вони пов’язані між собою, більш складна форма виникає на основі більш простішої. Розвиток науки потребує виникнення нових форм класифікації руху, наприклад інформаційно-кібернетичний, міжгалактичний тощо.

Невід’ємною частиною вчення про матерію є вчення про простір і час. Існують два підходи до розв’язання цієї проблеми. 1) Субстанціальна концепція – простір і час розуміють як особливі субстанції, які існують поряд з матерією і незалежно від неї (Декарт, Епікур, Ньютон).

2) Реляційна – простір і час – це не особливі субстанційні сутності, а форми існування матеріальних об’єктів (Аристотель, Лейбніц, Гегель). Отже, простір і час постають зальними принципами організації будь-якого об’єкта дійсності.

Простір – це форма буття матерії, яка характеризує її протяжність, структурність і взаємодію елементів в усіх матеріальних системах. Разом з тим, у реальності кожне матеріальне утворення є процесом, в якому відбиваються певні зміни, одне явище приходить на зміну другому. Для характеристики цього аспекту матерії вироблено поняття часу.

Дата добавления: 2017-01-13