Інфузійна терапія

З хірургії

Реферат

на тему: «Інфузійна терапія»

Підготувала: Козуб-Кузьмук Марія

Відділення: 303 «Лікувальна справа»

Інфузійна терапія - це крапельне введення або вливання внутрішньовенно або під шкіру лікарських засобів та біологічних рідин з метою нормалізації водно-електролітного, кислотно лужного балансу організму, а також для форсованого діурезу (у поєднанні з сечогінними засобами).

Показання до інфузійної терапії: всі різновиди шоку, крововтрати, гіповолемія, втрата рідини, електролітів і білків в результаті нестримного блювання, інтенсивного проносу, відмови від прийому рідини, опіків, захворювань нирок; порушення вмісту основних іонів (натрію, калію, хлору та ін.), ацидоз, алкалоз та отруєння.

Головні ознаки зневоднення організму: западіння очних яблук в орбіти, тьмяна рогівка, шкірні покриви сухі, нееластичні, характерно серцебиття, олігурія, сеча стає концентрованою і темно жовтого, загальний стан пригнічений. Протипоказаннями до інфузійної терапії є гостра серцево судинна недостатність, набряк легенів і анурія.

Кристалоїдні розчини здатні заповнювати дефіцит води та електролітів. Застосовують 0,85% -ний розчин натрію хлориду, розчини Рінгера і Рінгера-Локка, 5% -ний розчин натрію хлориду, 5-40% -ні розчини глюкози та інші розчини. Їх вводять внутрішньовенно і підшкірно, струменево (при вираженому зневодненні) і крапельно, в обсязі 10-50 і більше мл / кг. Ці розчини не викликають ускладнень, за винятком передозування.

Мети інфузійної терапії: відновлення ОЦК, усунення гіповолемії, забезпечення адекватного серцевого викиду, збереження та відновлення нормальної осмолярності плазми, забезпечення адекватної мікроциркуляції, попередження агрегації формених елементів крові, нормалізація киснево-транспортної функції крові.

Колоїдні розчини - це розчини високомолекулярних речовин. Вони сприяють утриманню рідини в судинному руслі. Використовують гемодез, поліглюкін, реополіглюкін, реоглюман. При їх введенні можливі ускладнення, які проявляються у вигляді алергічної або пирогенной реакції. Шляхи введення - внутрішньовенно, рідше підшкірно і крапельно. Добова доза не перевищує 30-40 мл / кг. Мають дезінтоксикаційним якістю. Як джерело парентерального харчування застосовуються в разі тривалого відмови від прийому їжі або неможливості годування через рот.

Застосовують гидролизин крові та казеїну (альвезін нео, поліамін, ліпофундін та ін.). Вони містять амінокислоти, ліпіди і глюкозу. Іноді на введення буває алергічна реакція.

Темп і обсяг інфузії. Всі інфузії з позиції об'ємної швидкості вливання можна розмежувати за двома категоріями: вимагають і не вимагають швидкої корекції дефіциту ОЦК. Основну проблему можуть представляти хворі, які потребують швидкої ліквідації гіповолемії, т.е темп проведеної інфузії і її обсяг повинні забезпечувати продуктивність серця, щоб належним чином забезпечити регіонарну перфузію органів і тканин без значної централізації кровообігу.

У пацієнтів з початково здоровим серцем максимально інформативні три клінічних орієнтиру: середній АТ> 60 мм рт. ст.; центральний венозний тиск - ЦВД> 2 см вод. ст.; діурез 50 мл / год. У сумнівних випадках проводять пробу з навантаженням в обсязі: протягом 15-20 хв вливають 400-500 мл кристаллоидного розчину і спостерігають за динамікою ЦВД і діурезу. Значний підйом ЦВД без збільшення діурезу може вказувати на серцеву недостатність, що підказує необхідність провести більш складні і інформативні методи оцінки гемодинаміки.

Збереження обох показників низькими говорить про гіповолемії, тоді підтримують високу швидкість вливань з повторною поетапної оцінкою. Збільшення діурезу позначає преренальную олигурию (гіпоперфузію нирок гіповолемічного генезу). Інфузійна терапія у пацієнтів з недостатністю кровообігу вимагає чітких знань гемодинаміки, великого і спеціального мониторного спостереження.

Декстрани - це колоїдні плазмозамінники, що обумовлює їх високу ефективність у швидкому відновленні ОЦК. Декстрани мають специфічні захисні властивості відносно ішемічних захворювань і реперфузії, ризик яких завжди присутній

· при проведенні великих хірургічних втручань.

До негативних сторін декстранов слід віднести ризик розвитку кровотеч за рахунок дезагрегации тромбоцитів (особливо характерно для реополиглюкина), коли виникає необхідність використання значних доз препарату (> 20 мл / кг), і тимчасова зміна антигенних властивостей крові.
Декстрани небезпечні здатністю викликати «опік» епітелію канальців нирок і тому протипоказані при ішемії нирок і ниркової недостатності. Вони часто викликають анафілактичні реакції, які бувають дуже важкими.

Особливий інтерес представляє розчин людського альбуміну, так як є природним колоїдом плазмозамінники. При багатьох критичних станах, що супроводжуються пошкодженням ендотелію (насамперед при всіх видах системних запальних захворювань) альбумін здатний переходити в міжклітинний простір позасудинного русла, притягаючи до себе воду і погіршуючи інтерстиціальний набряк тканин, в першу чергу легенів.

Свіжозаморожена плазма - це продукт, взятий від одного донора. СЗП відділяється від цільної крові і негайно заморожується протягом 6 годин після забору крові. Зберігається при температурі 30 ° С в пластикових пакетах протягом 1 року. Враховуючи лабільність факторів згортання, СЗП повинна бути перелита протягом перших 2 год після швидкого розморожування при температурі 37 ° С. Переливання свіжозамороженої плазми (СЗП) дає високий ризик зараження небезпечними інфекціями, такими як ВІЛ, гепатити В і С та ін. Частота анафілактичних і пірогенних реакцій при переливанні СЗП вельми висока, тому сумісність за системою АВО повинна враховуватися. А для молодих жінок необхідно враховувати Rh сумісність.

В даний час єдиним абсолютним показанням до застосування СЗП є профілактика і лікування коагулопатіческім кровотеч. СЗП виконує відразу дві найважливіші функції - гемостатическую і підтримки онкотичного тиску. СЗП також переливають при гіпокоагуляції, при передозуванні непрямими антикоагулянтами, при проведенні лікувального плазмоферезу, при гострому ДВС синдромі і при спадкових захворюваннях, пов'язаних з дефіцитом факторів згортання крові.

Показниками адекватної терапії є ясна свідомість хворого, теплі шкірні покриви, стабільна гемодинаміка, відсутність вираженої тахікардії і задишки, достатній діурез - в межах 30-40 мл / год.

· ПОКАЗАННЯ І ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО ГЕМОТРАНСФУЗІЇ
Коли, в яких випадках, за яких обставин показане переливання крові? Виходячи з того, що відомо про її функції, ще нещодавно кров широко використовували в клінічній практиці навіть тоді, коли без неї можна було обійтися.
Зараз переливання цільної консер вованої крові значно обмежене. Її переливають лише тоді, коли вона конче потрібна. В іншому разі її за мінюють компонентами або кровоза мінниками.
З практичної точки зору, всі пока зання і протипоказання до переливан ня крові можна поділити на відносні і абсолютні. За абсолютними показан нями кров переливають тоді, коли це потрібно для врятування життя люди ни і без переливання вона неминуче помре. Це — смертельні кровотечі, шок III, IV стадій, клінічна смерть. Показання ці повинні бути чітко об грунтованими. Часто одних клінічних ознак для цього замало, але знижен ня систолічного тиску нижче за 100 мм рт.ст. після втрати крові, що вказує на 30 % дефіциту ОЦК, є підставою для переливання. І тут не слід відразу використовувати цільну кров. Треба почати з інфузії криста-лоїдних розчинів, пізніше перейти на еритроцитарну масу, а потім вже впродовж доби, за потреби, перели вати цільну кров.
За відносних показань хворий може обійтися без переливання крові. Воно є лише одним із компонентів комплек су лікування, але не має вирішального значення. Хворому бажано перелити кров, але за наявності протипоказань від неї можна відмовитися.
Відносними показаннями до пере ливання крові є невеликі паренхіма тозні і капілярні кровотечі, шок І, II стадій, лейкопенія, гіпопротеїнемія, ендогенні і екзогенні інтоксикації, сеп сис, гострі і хронічні гнійні процеси, запальні процеси з млявим перебігом, сповільнена регенерація ран, інтокси кація отрутами, які перетворюють ге моглобін на карбоксигемоглобін (чац-ний газ) і метгемоглобін (фенол, анілін), передопераційна підготовка.
За останні роки відносні показан ня до переливання цільної крові по мітно звужені. Абсолютними проти показаннями до гемотрансфузії є гострі крововиливи в мозок і тромбоз його судин, набряк легень.
Відносними протипоказаннями до переливання крові є такі:
1) патологія серцево-судинної си стеми (гострий септичний ендокар дит, міокардит, вади серця, пору шення кровообігу II і III ступеня, гіпертонічна хвороба II ступеня, ви ражений атеросклероз судин головно го мозку, тромбоемболія);
2) захворювання легень (активний і дисемінований туберкульоз легень);
3) захворювання нирок і печінки, що супроводжуються порушенням їх функцій (оскільки з консервованою кров'ю вводять значну кількість про дуктів розпаду білків, це ставить ви сокі вимоги до органів, що знезара жують їх, тому відносними протипо казаннями до переливання крові мо жуть бути амілоїдоз нирок, гострий гломерулонефрит, нефросклероз, го стрий і хронічний гепатити);
4) гострий ревматизм;
5) алергічні захворювання (брон хіальна астма у період загострення);
6) геморагічний васкуліт;
7) захворювання ЦНС (струс, за биття і стиснення мозку).
Таким чином, підхід до переливан ня крові у кожного хворого повинен бути індивідуальним із суворим ураху ванням показань і протипоказань.
УСКЛАДНЕННЯ ПІД ЧАС ГЕМОТРАНСФУЗІЇ
Переливання крові — серйозне втручання у життєві процеси організ му. Іноді воно може зумовлювати небажані тяжкі реакції і ускладнення. Багато з них пов'язані з грубим пору шенням правил переливання крові.
Запропоновано багато схем і кла сифікацій реакцій і ускладнень, пов'я заних з переливанням крові. Згідно із запропонованою у 1973р. В. Філато-вим класифікацією, всі ускладнення можна поділити на 3 основні групи:
1) ускладнення механічного характе ру; 2) ускладнення реактивного харак теру; 3) ускладнення, пов'язані з інфікуванням хворого кров'ю донора.
Ускладнення механічного характе ру пов'язані в основному з порушен ням інструкцій щодо заготівлі або пе реливання крові, погрішностями в техніці. Це — гостре розширення сер ця, повітряна емболія, тромбоембо лія і тромбоз.
Під час переливання

· великої кількості консервованої крові у хво рих літнього віку із захворюваннями серця може настати гостре розширен ня серця. Воно характеризується тим, що під час процедури або в кінці пе реливання крові у хворого з'являють ся затруднене дихання, відчуття стис кання в грудній клітці, біль у ділянці серця, аритмія, тахікардія, спосте рігається зниження артеріального тиску. Може зупинитися серце в пе ріод діастоли.
З метою запобігання цьому усклад ненню пацієнтам з факторами ризику краще переливати концентрати ерит роцитів.
За появи ознак перевантаження кровообігу треба припинити перели вання, провести кровопускання 200— 300 мл, ввести препарати, які тоні зують м'яз серця (кальцію хлорид, кордіамін, глюкозу з інсуліном і вітамінами). У разі брадикардії рекомен дують розчин атропіну сульфату. Якщо у хворого зупинилося серце, то проводять загальні реанімаційні захо ди для виведення його зі стану клі нічної смерті.
Життєвонебезпечним ускладнен ням є повітряна емболія, тобто попа дання повітря під час переливання крові в кровоносне русло. Повітря, яке потрапляє у вену, рухається в напрямку правої половини серця, звідти — в легеневу артерію і її гілки, закупорюючи їх. При цьому виника ють раптова непритомність, ціаноз, зупинка дихання (апное) і серця (син-копе). Обличчя стає блідим і ціано-тичним, пульс прискорюється і слаб не, артеріальний тиск знижується.
Перша допомога полягає у швид кому опусканні головного кінця сто ла або ліжка, проведенні штучної вен тиляції легень, закритого масажу сер ця. У II—IV міжребер'ї справа від гру дини пунктують праву половину сер ця і відсмоктують близько 200—250 мл пінистої крові.
Іноді гемотрансфузія може усклад нюватися емболією згустками крові. Частіше буває тромбоемболія легене вої артерії або її гілок.
Це ускладнення може зумовитися трьома причинами: неправильна кон сервація (стабілізація) крові, непра вильна техніка переливання, а також відривання тромбу, який утворився у вені. Тромби можуть відриватися у віддалених тромбованих венах (часті ше нижніх кінцівок) через підвищен ня тиску, зумовлене переливанням крові, венозного тиску. Закриття однієї з основних гілок легеневої ар терії або численна емболія дрібних гілок супроводжується колапсом, блідістю і ціанозом обличчя, холод ним, липким потом. З'являються за-труднене дихання, біль за грудниною і кашель (спочатку сухий, а пізніше з виділенням кров'янистого харкотин ня). Через деякий час підвищується температура тіла і розвивається клініка інфаркту легень.
За появи цього ускладнення треба негайно припинити переливання крові, ввести знеболюючі, спазмолі тичні, серцеві препарати. Для про філактики пневмонії і абсцесу легень призначають антикоагулянти і сульфа ніламідні препарати.
При тромбозі вени, в яку перели вали кров, у тій чи іншій її ділянці може з'являтися щільний, болючий шнуроподібний тяж. Лікування поля гає в місцевому призначенні зігріва льних компресів, антикоагулянтів і фібринолітичних препаратів (гепарин, фенілін, пелентан, фібринолізин та ін.), електрофорезу гепарину.
З ускладнень реактивного характе ру можна виділити такі: гарячка, алергічні реакції, синдром масивних переливань, гемотрансфузійний і цит-ратний шок, калієва інтоксикація.
Посттрансфузійна гарячка зумов люється попаданням у кров піроген-них речовин — продуктів розпаду білків і мікроорганізмів.
Частіше гарячка спричинюється взаємодією антитіл реципієнта» пе релитими лейкоцитами, тромбоцита ми чи імуноглобуліном.
Реакція звичайно виникає через 1,5—2 год після переливання. У хво рого з'являються відчуття жару, озноб, іноді головний біль, до 38— 39 °С піднімається температура тіла, спостерігається блювання. Залежно від тяжкості проявів розрізняють три ступені гарячкової реакції.
У разі реакції легкого ступеня хво рий відчуває загальну слабкість, по-зноблювання, трохи підвищується температура тіла (в межах 1 °С).
Реакція середнього ступеня прояв ляється ознобом, слабкістю, голов ним болем, невеликим болем у жи воті і попереку,

· підвищенням темпе ратури тіла на 1,5—2 °С.
За реакції тяжкого ступеня спосте рігаються сильний озноб, головний біль, нудота, блювання, затруднене дихання, біль у кістках і попереку, ціаноз губ, значне підвищення тем ператури тіла (більше ніж на 2 °С).
Реакції легкого і середнього ступе ня через кілька годин минають самі.
Тяжкий ступінь реакції триває довго, але закінчується у більшості випадків сприятливо.
Реакції легкого і середнього ступе ня не вимагають застосування спеціаль них лікувальних засобів. Хворого тре ба зігріти (накрити ковдрами, поклас ти грілку до ніг, напоїти гарячим чаєм). У разі тяжкого ступеня реакції, крім перерахованих вище засобів, ре комендують уводити знеболюючі (мор фіну гідрохлорид, норфін, трамал, промедол), серцеві (камфора, кофеїн, кордіамін), антигістамінні (димедрол, діазолін, супрастин) препарати, кор тикостероїди (гідрокортизон, преднізо лон — 80—100 мг), антипіретичні за соби (ацетилсаліцилова кислота, аско-фен, амідопірин), внутрішньовенне вводять 10 % розчин кальцію хлориду (10 мл), 5 % розчин глюкози (500 мл) з аскорбіновою кислотою, крапельне.
Алергічні реакції зв'язані із сенси білізацією організму до білків плазми донорської крові. Вони виникають у разі повторної трансфузії крові і плаз ми, введення білкових речовин і білкових препаратів, а також при де яких захворюваннях (хронічні запальні процеси, злоякісні пухлини, захво рювання системи крові).
Ознаки алергічної реакції з'явля ються вже під час переливання крові або через 15—20 хв після його закін чення. До симптомів, які характерні для гарячкової реакції, приєднують ся кропив'янка, алергічний набряк різних ділянок тіла, задишка тощо.
Алергічні реакції частіше мають легкий перебіг (за винятком анафілак тичного шоку), через 30—40 хв вони самі минають. Кропив'янка, біль у суглобах, свербіння можуть тривати 1—2 доби.
Якщо алергічна реакція з'являєть ся ще під час переливання крові, його треба негайно припинити. Хворому внутрішньовенне вводять 10 мл 10 % розчину кальцію хлориду і 5— 10 мл 5 % розчину аскорбінової кис лоти, діазолін, димедрол або супра стин, кортикостероїди. За показан нями — кофеїн, камфору.
Переливання великої кількості крові супроводжується низкою нега тивних реакцій — синдромом масив них переливань (синдром гомологічної крові). Синдром цей зв'язаний із уве денням в організм реципієнта з кон сервованою донорською кров'ю цит рату натрію, калію, змінами біохімі чних констант і формених елементів у процесі збереження крові, імунологіч ною несумісністю крові донора і ре ципієнта за еритроцитарними, лейко цитарними і тромбоцитарними анти генами і антитілами плазмових білків, які практично не враховуються під час підбирання донорської крові.
Для синдрому масивних переливань характерні: спазм судин, підвищення в'язкості крові реципієнта, склеюван ня еритроцитів, утворення в капіля рах пробок, порушення кровообігу, поява в печінці і нирках дрібних кро вовиливів, застій крові в легенях. Кров не згортається, виникає крово точивість.
Все це буває тому, що кров кількох донорів практично неможливо ідеаль но сумістити з кров'ю реципієнта за всіма факторами і параметрами. Ви никає багато дрібних імунних несумі сностей, кількість яких переходить у якість.
Синдром гомологічної крові часті ше настає у разі трансфузії консер вованої крові з тривалим строком збе рігання, у хворих, яких оперують в умовах екстракорпорального крово обігу, у стані шоку і при масивній крововтраті. Часто він буває у онко логічних хворих.
Для запобігання цьому ускладнен ню рекомендують користуватися свіжою консервованою кров'ю, а та кож поєднувати її переливання з внут рішньовенним введенням низькомо лекулярних плазмозамінних розчинів (гемодез, реополіглюкін, реомакро-декс, неокомпенсан та ін.).
Небезпечним ускладненням перели вання крові є гемотрансфузійний шок. Він зумовлений переливанням несу місної за системою АВО і резус-фак тором крові тощо. Може спричини - тися переливанням інфікованої або зміненої крові, крові, яка

· була випад ково заморожена і відтанула чи нагріва лася до температури, що вища за 40 °С.
Головними причинами цього усклад нення є руйнування еритроцитів до нора, їх гемоліз зі звільненням ток сичних продуктів розпаду (гістаміну, брадикінінів, катехоламінів та ін.). Іноді можливий і гемоліз еритроцитів реципієнта під впливом аглютинінів крові донора. Це буває у разі транс фузії крові універсального донора ре ципієнтам з іншими групами.
Все це зрештою призводить до роз витку шоку, тяжкої інтоксикації, порушення згортання крові, гострої ниркової недостатності.
У перебігу гемотрансфузійного шоку розрізняють три періоди: І — шоку; II — ниркової недостатності;
III — одужання.
Період шоку (перші кілька годин). Може розвиватися ще під час пере ливання крові, після введення в кро-іюносне русло 20—40 мл крові. Хво рий стає неспокійним, скаржиться на відчуття жару, стиснення за грудни ною, головний біль і біль у попере ковій ділянці, нудоту, блювання. Біль зумовлюється спазмом мозкових, ме-зентеральних і ниркових судин. Пульс стає частим, артеріальний тиск зни жується. Біль такий сильний, що хво рі стають неспокійними, кричать. Обличчя хворого спочатку червоніє, а пізніше блідне, з'являється озноб, підвищується температура тіла. Згодом з'являються мимовільні сечовипус кання та дефекація. Розпочинаються гемоглобінурія та гемоглобінемія. Швидко розвивається жовтяниця.
Період ниркової недостатності ха рактеризується ознаками ураження нирок. Зменшується або взагалі при пиняється виділення сечі. Розвиваєть ся уремія, яка характеризується голов ним болем, нудотою, блюванням, утратою апетиту, проносом, адина мією, сонливістю, ознобом, підви щенням артеріального тиску. Нарос тають блідість і жовтушність шкіри, пастозність і набряки. Температура тіла підвищується до 38 °С і більше. Розвивається анемія, у крові підви щуються рівні сечовини, креатиніну, білірубіну, калію. У сечі виявляють білок, лейкоцити, еритроцити, ци ліндри.
У разі прогресування захворюван ня хворі помирають на 3-тю —18-ту добу після гемотрансфузії. За спри ятливого перебігу з 2—3-го тижня стан їх починає поліпшуватися і настає третій період — одужання.
Першою ознакою періоду одужан ня є відновлення діурезу. Він посту пово збільшується і до 8—12-ї доби може досягнути 3—4 л на добу. По ступово поліпшується загальний стан хворого. Щоправда, після відновлен ня функції нирок ще тривалий час можуть спостерігатися загальна слаб кість, швидка втомлюваність, зали шається зниженою концентраційна здатність нирок.
Клінічні прояви гемотрансфузійно го шоку при резус-несумісності мають багато спільного з шоком, що розви вається за АВО-конфлікту, але він буває частіше після переливання крові і має не такий гострий перебіг.
Лікування гемотрансфузійного шоку при АВО- і резус-конфлікті од накове. Воно залежить від періоду ускладнення.
Лікування повинне розпочинатися безпосередньо після появи початко вих ознак шоку. Протягом перших 12 год добрі наслідки забезпечують обмінні переливання крові. У хворих ексфузують 1000—2000 мл крові, яку заміщають одногрупною донорською (3—5 діб зберігання). Лікування по винно бути спрямоване на нормаліза цію гемодинаміки і виведення з орга нізму продуктів гемолізу. Показане підшкірне введення 1 мл морфіну гідрохлориду, промедолу, 0,5—1 мл атропіну сульфату, кордіаміну, кофеї ну, внутрішньовенне — 20 мл 40 % розчину глюкози з вітамінами В, С, коргліконом, строфантином (0,5 мл), 10 мл 10 % розчину кальцію хлори ду, гідрокортизону. Пізніше внутрі шньовенне вводять 400—500 мл реополіглюкіну, гемодезу, 400—500 мл 5 % розчину натрію гідрокарбонату або 200—250 мл 10 % розчину натрію лак тату. З метою стимуляції діурезу вво дять діуретичні засоби (20 % розчин маніту з розрахунку 1 г сухої речови ни на 1 кг маси тіла хворого). За відсутності ефекту через 6 год введен ня маніту можна повторити. Для роз ширення кровоносних судин нирок і поліпшення ниркового кровообігу ре комендують уводити кофеїн-бензоат натрію (10 % — 1 мл), розчин еуфі ліну

· (2,4 % - 5-10 мл)
Для запобігання внутрішньосу-динній коагуляції доцільно ввести 5000 ОД гепарину.
Лікування хворих у період гострої ниркової недостатності повинно про водитися в спеціалізованих відділах, де у разі потреби є можливість прове сти гемодіаліз з допомогою апарата "штучна нирка".
У цей період треба обмежити вве дення в організм хворого рідини. Кількість рідини, яка вводиться, по винна дорівнювати тій, яку хворий втрачає зі сечею, випорожненнями, блювотними масами, видихуваним повітрям.
При анурії і відсутності інших втрат рідини денна потреба у воді не повин на перевищувати 500—600 мл. Їжа по винна легко засвоюватися і містити 20— ЗО г білка, 50—60 г жиру і 240—300 г вуглеводів. З їжі вилучають такі продук ти, які містять велику кількість калію і натрію (фрукти, овочі).
Хворому рекомендують внутрішньо венне введення 20—40 % розчину глю кози (200—400 мл) з кислотою аскор біновою, тіаміну бромідом, піридок-сином, ціанокобаламіном і інсуліном (40—50 ОД на 100 г сухої глюкози). З метою дезінтоксикації вводять гемодез, реополіглюкін, плазму, розчини аль буміну, протеїну, альбумінату. Для зниження білкового катаболізму засто совують анаболічні гормони (діанабол, феноболін, ретаболіл).
З метою посилення виведення з організму токсичних продуктів хворим рекомендують щоденні промивання шлунка, очисні клізми розчином на трію гідрокарбонату, сифонні клізми.
За хворими потрібен ретельний догляд (для профілактики пневмонії, пролежнів, інфекційних ускладнень з боку ротової порожнини). За відсут ності ефекту від перерахованих вище за ходів показаний гемодіаліз.
У період одужання інтенсивність лікування зменшують. Хворий потре бує ретельного догляду, відповідної дієти.
Цитратний шок розвивається за швидкої трансфузії великої кількості крові, стабілізованої натрію цитра том. Це частіше буває у людей з хво рою печінкою чи нирками. Підви щення в сироватці крові рівня натрію цитрату супроводжується зменшенням кількості іонізованого кальцію, з яким натрію цитрат утворює комплекс, що зумовлює низку реакцій, а саме:
спазм судин легень, серця, послаб лення скоротливої функції міокарда, порушення електролітного обміну (го ловним чином іонів кальццо і калію). Все це призводить до порушення ге-модинаміки і функції нервової систе ми. Токсичною дозою натрію цитра ту вважається 10 мг/кг/хв, що відпо відає введенню 2—3 мл консервова ної крові на 1 кг маси тіла реципієнта за 1 хв.
Клінічне цитратний шок прояв ляється неспокоєм, прискоренням пульсу, аритмією, зниженням арте ріального тиску, затрудненим дихан ням, судомами. Ознаки ці з'являють ся під час переливання крові або на прикінці його. Цитратний шок може бути причиною смерті хворого від зу пинки серця.
З метою профілактики виникнен ня цитратного шоку рекомендують на кожні 500 мл крові вводити 10 мл 10 % кальцію хлориду або глюконату кальцію.
У разі виникнення цитратного шоку треба негайно припинити пере ливання крові, внутрішньовенне вве сти 10 мл 10 % розчину кальцію хло риду або глюконату кальцію, під-шкірно — кофеїн.
Третя група ускладнень пов'язана з перенесенням від донора реципієнту інфекції. Найчастіше під час транс фузії можна заразитися вірусним ге патитом, малярією, сифілісом, бру цельозом, токсоплазмозом, трипано-соматозом, а також СНІДом.
Деякі з цих інфекцій (гепатит В, СНІД) можуть проявитися через ба гато місяців чи навіть років після пе реливання крові.
Оскільки у збудника сифілісу (спірохети) коротка тривалість жит тя, кров, що зберігалася понад 4 доби за температури 4 °С, уже не є небез печною.
Для запобігання зараженню ВІЛ у більшості країн уся донорська кров проходить рутинний тест на виявлен ня антитіл проти вірусу. Паралельно проводять інші заходи, спрямовані на вилучення донорів, котрі входять у групу ризику щодо СНІДу. Вірус особливо чутливий до високих темпе ратур. Його вбиває також процес фракціонування плазми для вироблен ня препаратів імуноглобуліну.
Клінічна картина специфічних інфекційних захворювань і методи їх лікування

· мало чим відрізняють ся від таких при інших шляхах зара ження.
Поряд із проникненням у кров ре ципієнта специфічної інфекції під час переливання крові може відбути
ся бактеріальне забруднення його крові банальними мікробами (стреп тококи, стафілококи, протей та ін.), що може спричинити сепсис. Це спо стерігається у разі порушення правил асептики під час заготівлі крові. Особ ливо небезпечні грамнегативні мікро би. Для лікування таких ускладнень, крім протишокових засобів, треба призначати великі дози антибіотиків (внутрішньовенне). Ризик передачі інфекції збільшують латентні, гострі і хронічні захворювання донора. У зв'язку з цим велике значення для профілактики інфекційних ускладнень має ретельне обстеження донорів пе ред взяттям крові.
Під час збереження крові з ерит роцитів просочується калій, що за швидкого введення великої кількості крові може призвести до калієвої інтоксикації. Це шкідливо впливає на м'яз серця. Ускладнення це частіше буває у хворих з патологією нирок, при травматичному токсикозі.
Аналіз ускладнень, зумовленим переливанням крові, свідчить про те, що більшість із них виникає через ті чи інші порушення під час перели вання крові і у разі недотримання діючих інструкцій щодо заготівлі і переливання трансфузійних засобів. Через це з метою їх профілактики по трібне суворе дотримання правил заготівлі і переливання крові.
ДОНОРСТВО
У всьому світі щороку з лікуваль ною метою переливають велику кількість крові. Через це виникає пи тання про її джерело. Сьогодні основ ним постачальником крові є донор (від лат. donore, що означає "дарувати"). Донорство — це не лише біологічне, але й соціальне явище.
У більшості західних країн цільну кров беруть у неоплачуваних донорів. Проте більша частина плазми береть ся за допомогою плазмаферезу від оплачуваних донорів. У них щотижня або двічі на тиждень одержують по 500—600 мл плазми. Сировину для більшої частини препаратів плазми, що їх постачають на ринок (альбумін, імуноглобулін, фактори згортання крові та ін.), одержують у цей спосіб.
Хто може бути донором? Ним може стати кожна здорова людина віком від 18 до 60 років, яка усвідомлює важ ливість свого патріотичного обов'язку перед суспільством. Особи, що ба жають стати донорами, дають розпис ку, що вони знають про відпові дальність за приховування захворюван ня на сифіліс.
Перед тим, як стати донором, людина проходить ретельне обстеження: вимірювання температури тіла (за температури 37 °С здача крові заборо няється), AT, огляд терапевтом, огляд дерматовенерологом, визначення рів нів гемоглобіну і лейкоцитів у крові, групи крові за системами АВО і резус, серологічної реакції Вассерманна на сифіліс, дослідження крові на наяв ність білірубіну, аналіз сечі і флюоро графічне дослідження грудної клітки.
За повторної здачі крові процедура спрощується: огляд терапевтом, ви мірювання температури тіла, визна чення рівнів гемоглобіну і білірубіну в крові, проведення серологічної реак ції Вассерманна.
У донорів-жінок рівень гемоглобіну повинен бути не нижчий за 120 г/л, у чоловіків — 124 г/л. Кількість ерит роцитів у жінок повинна дорівнювати не менше 4 • 1012 /л, а у чоловіків — 4,2 • 1012 /л. Кількість лейкоцитів — від 4000 до 9000 в 1 мм3. ШОЕ у жінок не повинна перевищувати Ібмм/год, у чоловіків — 12 мм/год.
Донорами не можуть бути люди з такими захворюваннями: 1) природ жений і набутий сифіліс; 2) всі фор ми туберкульозу; 3) бруцельоз; 4) ту ляремія, токсоплазмоз; 5) малярія у разі наявності за останні 3 роки при ступів; 6) інфекційний гепатит (хво роба Боткіна); 7) сироватковий гепа тит; 8) виснаження, авітаміноз;
9) серцево-судинні захворювання (гіпертонічна хвороба III стадії, по рушення мозкового кровообігу, ате росклероз, ендартеріїт, ендокардит, міокардит, вади серця в стадії субком-пенсації або декомпенсації); 10) зло якісні пухлини; 11) бронхіальна аст ма та інші алергічні захворювання;
12) інфекційні захворювання;
13) психічні хвороби; 14) період вагіт ності і лактації; 15) наркоманія,

· ал коголізм; 16) зараження ВІЛ.
У деяких державах більшість орга нізацій, які займаються заготівлею крові, дотримують жорстких стан дартів під час набору донорів. Вели ка увага приділяється захисту від інфекцій.
Без будь-якої шкоди для здоров'я у донора перший раз можна взяти 450 мл крові. Взята у нього кров відновлюється протягом 30—35 діб.

· ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗУС-ФАКТОРА

Що являє собою резус-фактор?

У 85 % людей у крові мається ще один агглютиноген - резус фактор (Rh), а в 15 % він відсутній. На підставі цього кров усіх людей поділяють на резус-позитивну (Rh+) і резус негативну (Rh-). Резус-характеристика є спадкоємної і постійна протягом усього життя. При будь-якому переливанні крові необхідно точно визначити резус-приналежність реципієнта і донора.

Як проводиться визначення резус-фактора методом конглютинации?

Визначення Rh-належності крові також виробляє медична сестра під наглядом лікаря.

Існує кілька методів визначення Rh-фактора. Найбільш поширений метод конглютинации на чашках Петрі. Для цього дослідження, крім очних піпеток і флакона з ізотонічним розчином хлориду натрію, необхідно мати чашки Петрі, водяну лазню з постійною температурою 46-48 С і стандартні антирезусні сироватки всіх груп системи АВО. Для аналізу беруть антирезусную сироватку двох серій, одногруппную за системі АВО з досліджуваними еритроцитами. У чашку Петрі наносять по 2 краплі антирезусной сироватки, ліворуч - однієї серії, праворуч - іншої в 3 ряди для 3 досліджень. У кожну серію додають по краплі еритроцитів (досліджувані, контрольні Rh-позитивні і контрольні Rh-негативні). Після перемішування чашку Петрі поміщають у водяну лазню на 10 хвилин, після чого розглядають у минаючому світлі.

Наявність аглютинації свідчить про позитивний результат, відсутність її - про негативний. Для контролю в цьому методі використовують свідомо Rh-негативні і Rh-позитивні еритроцити.

Як проводиться визначення резус-фактора експрес-методом?

Останнім часом для визначення резус-приналежності застосовують експрес-метод. Реакцію проводять у пробірках без підігріву. Для цього необхідна спеціальна, універсальна для всіх груп крові системи АВО сироватка, приготовлена особливим способом на лиглкжине.

У пробірку поміщають 1 краплю сироватки, додають 1 краплю досліджуваних еритроцитів і після 3-хвилинного погойдування заливають 3-5 мл ізотонічного розчину хлориду натрію, тричі перевертають пробірку і визначають результат у відбитому світлі. Наявність аглютинації свідчить про наявність Rh-антигену.

Як проводиться визначення резус-фактора желатиновим експрес-методом?

Широко застосовується також желатиновий експрес-метод, заснований на додаванні до крові 1 краплі 10 % розчину желатину і 10-хвилинної інкубації пробірок при +37 °С и додаванні теплого ізотонічного розчину хлориду натрію; роблять перемішування вмісту пробірки. Желатин сприяє зникненню неспецифічної аглютинації.

На цьому ж принципі заснований метод визначення Rh з папаїном.

Будь-який з цих методів може бути використаний в екстрених випадках. Незалежно від результатів проведених досліджень і наявних даних про ідентичність груп крові донора і реципієнта перед переливанням крові необхідно провести проби на індивідуальну сумісність.

Дата добавления: 2017-01-13