Українські землі у складі Речі Посполитої

Артикули Генріха Валуа 1573 р.

Великий вплив на формування державної системи Речі Посполитої мали " Артикули " Генріха Валуа 1573 року, які проголошували тут дворянську республіку на чолі з королем. Згідно з "Артикулами" короля обирали. Він відмовлявся від принципу успадкування влади і зобов'язувався найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики вирішувати з урахуванням думки сенату, кожні два роки скликати сейм. За "Артикулами", в разі порушення королем прав і привілеїв шляхти, остання мала право відмовитись від покори королю.

Відповідно до Люблінської унії вищим законодавчим органом республіки був Вальний сейм, до складу якого входили король, сенат і посольська ізба.

Король головував на засіданнях сейму. До сенату входили вищі посадові особи Речі Посполитої. Сенатори не брали участі у голосуванні, вони лише висловлювали свою думку з того чи іншого питання. Визначальну роль у прийнятті сеймових рішень відігравала посольська ізба. До неї входило І70 депутатів-послів від земської шляхти. Як правило, посольська ізба збиралася за кілька тижнів до відкриття сейму. Депутати в посольську ізбу вибиралися на шляхетських повітових сеймиках, перед якими вони і звітували після закінчення роботи сейму.

Свої рішення Вальний сейм оформляв постановами, які називалися конституціями.

Центральне управління в Речі Посполитій здійснювали король і ряд посадових осіб. Так, королівським двором відав коронний або великий маршалок, королівською канцелярією — канцлер, скарбницею Корони — коронний підскарбій, військом Корони — коронний гетьман.

Після прийняття Люблінської унії у 1569 році становище українських земель кардинально змінилося: розпочався всебічний наступ польсько-литовської адміністрації на права українців. Передусім унія посилила соціальну, національну, релігійну та культурну експансію на українські землі. Однак ця ж унія об’єднала українські землі в одній державі, забезпечила зростання культурно-освітнього руху та економіки, українські міста перетворилися на магнатсько-шляхетські резиденції, українські землі було залучено до міжнародної торгівлі (передусім через Балтійське море). Тому можна сказати, що унія мала досить суперечливі наслідки для українського населення.

Було запроваджене новий адміністративно-територіальний устрій, у зв’язку з яким українські землі (що опинилися у складі Польщі) були поділені на 6 воєводств: Руське (із центром у Львові), Белзьке (Белз), Подільське (Кам'янець), Волинське (Луцьк), Брацлавське (Брацлав), Київське (Київ). У 1635 р. було утворене Чернігівське воєводство з центром у Чернігові. Кожне з цих воєводств мало свої сеймики й посилало своїх депутатів до Варшави на сейм. На Київщині, Брацлавщині й Волині спочатку зберігалися Литовський статут та урядова українська мова, однак згодом запроваджується загальнодержавне право на латинській і польській мові.

Приєднані українські землі до складу Речі Посполитої різнилась за своїм економічним становищем. Найбільш економічно розвинутими вважалися Волинь, Північна Київщина; Південно-Східне Поділля було менше заселене і Лівобережжя було дуже спустошене. На Півдні заявили про себе такі міста як Канів і Черкаси. Переяславщина також почала відновлятись після монгольської руїни у другій пол. XV ст., але її процвітання тривало недовго, оскільки набіги кримських татар починаючи з 1482 р. спустошували ці землі. Сіверщина менше потерпала від кочівників. Тут розвивалися сільське господарство та різні промисли.

У кінці XVI ст. почалася колонізація Східної України, в т. ч. Лівобережжя, Середньої Полтавщини, земель між Дніпром і Південним Бугом, Сіверщини. Ці землі заселяли селяни з Волині, Галичини, Холмщини та Поділля. Відразу після хліборобів сюди приїжджали магнати і тисячі їхніх наймитів, які захоплювали найбагатші у світі чорноземи. Ці пани мали наймане військо, репресивний адміністративний апарат. В результаті утворювалися, фактично незалежні від польської корони, величезні латифундії. До середини XVII століття ці пани впровадили кріпацтво, на лівому та правому берегах Дніпра, не менш жорстоке, ніж на західноукраїнських землях. Утворилася фільваркова система, яка закріпила панщину до 6 днів на тиждень. Впровадження панщини українці зустріли вороже. Підтримані запорожцями, вони готувався до боротьби з ворогом.

Також нелегке життя було в українських міщан, які жили в Польські державі. Незважаючи на те, що містам було надано магдебурзьке право, ним користувалися виключно поляки і німці, в той час як самоврядування українського міщанства було значно обмежене.

У XV-XVII ст. українських міщан витіснили до окремих кварталів, заборонили купувати та будувати будинки в центрі міста, належати до ремісничих цехів. Українці користувались пасивним виборчим правом, тобто вони не могли бути обрані чи призначені бургомістрами, також вони не могли здійснювати християнські процесії, навіть дзвонити на похоронах.

Отже, виділимо такі особливості розвитку українських земель у складі Речі Посполитої:

• українські землі повністю втратили адміністративний поділ, що брав початок із часів Київської Русі; натомість утворюються Галицьке, Белзьке, Брацлавське, Волинське, Київське і Подільське воєводства;
• південні території залишаються практично незаселеними через постійні набіги татар;
• почалося формування фільварків. Насамперед це пов’язано зі зростанням попиту в Європі на зерно та загальне пожвавлення господарської діяльності. У XVI-XVII ст. Річ Посполита стає одним із найбільших експортерів зерна. Перехід до фільваркового господарства супроводжувався посиленням феодального гноблення: замість грошового або натурального оброку селяни мусили відробляти майже щоденну панщину, селянські наділи занепадали.
• зміцнюється політичний та економічний вплив польської шляхти в державі. Величезні українські землі захоплюються польськими магнатськими родами та католицькою церквою. В Україні діяли польське феодальне право і Литовські статути. Статут 1588 р. закріпачив селян і встановив 20 річний термін розшуку селян-утікачів. Право власності на землю отримала тільки шляхта.

Дата добавления: 2017-01-13