Характеристика суспільного ладу Речі Посполитої

У суспільстві Речі Посполитої тих часів людей визначали за багатьма факторами. Серед інших це походження і належність до певної суспільної верстви, достаток, віра, народ і мова та інші.

За походженням людей ділили на благородних (шляхту, нобілітованих, визначних, заслужених) і неблагородних. Цей поділ в ті часи був поширений в тому чи іншому вигляді по цілому світу. До шляхти відносили представників князівських і боярських родів Польського королівства, Великого князівства литовського, та різних руських Великих князівств, які утворилися на уламках Великого Князівства Київського (Київської Русі). Представники інших земель, царств і государств тогочасного світу теж могли бути прирівняні до благородних за схожими критеріями - приналежність до правителів (царів, королів, князів, султанів, падишахів, ханів) або їх найближчих прибічників.

Серед віровчень виділяли - християн, іудеїв, магометан (мусульман) і язичників. Серед християн виділяли католиків - латинян, представників латинської, римської віри; схизматиків (некатоликів) - представників грецької або руської віри (православних), протестантів-лютеран, аріан та інших. Магометан (мусульман) - прибічників ісламу - віровчення пророка Магомета (Мухаммеда) називали також агарянами або ізмаїлтянами (згідно зі Св.Письмом - нащадками Ізмаїла, сина праотця Авраама від Агарі). Усіх інших відносили до язичників, зокрема жителів степів і країн Сходу, населення колишньої Монгольської Імперії, які хоч і не визнавали над собою жодної церковної влади, але насправді дотримувалися різних віровчень - були християнами (як козаки), буддистами, індуїстами, вірили в Небо (як китайці - даоси і конфуціанці) і так далі.

Також важливе значення у суспільстві Речі Посполитої мав поділ на " язики " (тобто народи і племена, за термінологією тих часів). Серед інших відомі - поляки, німці, руські (русини), жмудь, євреї (жиди), греки, вірмени, татари, волохи та ін. Цікаво, що в ті часи польська шляхта розглядала себе як нащадка стародавнього племені сарматів.

Іноземців - людей з іних (чужих) земель і країн визначали за тим, з якої землі він походить і підданим якого правителя він є. Наприклад людина з Бургундської землі, підданий французького короля, або людина з Руської (Московської) землі, підданий московського царя.

У ранній співдружності Речі Посполитої не було домінування поляків або католицької релігії. Увібравши в себе Україну і уклавши конфедерацію з Литвою етнічні поляки перестали бути більшістю. Співдружність складалася з переважно чотирьох націй: литовців, поляків, білорусів та українців. Мешканців Великого Князівства Литовського часом називали "литвинами", а білорусів одночасно з тим "русинами", як і українців.

На час укладання Люблінської Унії у 1569 р. загальна кількість населення складала 7 млн. чоловік з яких близько 4,5 млн. були етнічними поляків, 2 млн. русинів (українців і білорусів), 0,75 млн. литовців і 0,7 млн. євреїв. У 1618 році під час укладання Деулінського перемир'я 1618 кількість населення литовців, 0,75 млн. прусів, 0,5 млн. євреїв і 0,5 млн. лівонців. Втрачаючи території і населення під час кризи співдружності в 1717 році населення складало вже 9 млн. (4,5 млн. поляків, 1,5 млн. українців, 1,2 млн. білорусів, 0,8 млн. литовців, 0,5 млн. євреїв, 0,5 млн. інших національностей.

До Реформації до шляхти належали як католики так і православні. Однак після завершення Реформації у 1540-х роках і проголошення унії - всі люди грецької віри вважалися уніатами і мусіли коритись Римській курії. Таким чином православні і їхні громади, які відмовилися визнати унію і передати релігійні споруди у власність Риму виявилися поза законом. Це, з одного боку, спричинило массовий перехід руської шляхти в католицьку віру, а з другого боку, викликало массовий протест людей, переважно неблагородних верств населення, які фактично відмовилися визнати унію.

«Устава на волоки» – земельна реформа Сигізмунда ІІ Августа:
прийняття, зміст, значення та наслідки для українського населення

«Устава на волоки» — правовий документ, затверджений 1.4.1557 польським королем, великим князем литовським Сигізмундом II Августом про проведення аграрної та фінансово-податкової реформи на території Великого князівства Литовського. Містив 49 артикулів. 20.10.1557 за розпорядженням короля до деяких артикулів були внесені зміни, доповнення і поправки. Реформу провели у великокнязівських володіннях у Литві, Білорусі та частково в Україні — у Кременецькому повіті, Ратненському і Ковельському староствах на Волині.

За «Уставою на волоки» всі земельні володіння великого князя вимірювалися і ділилися на однакові ділянки — волоки, що стали єдиною одиницею оподаткування. Найкращі орні землі відводилися під великокнязівські фільварки, решта розподілялася між селянами. «Волочна поміра» проводилася з розрахунку, щоб одній волоці фільваркової землі відповідало сім селянських волок. Кожне тяглове селянське господарство отримувало у користування одну волоку, яка розмежовувалася на три смуги кожна по 11 морґів (7,12 га). Деякі селяни орендували землю у сусідніх селах, бідніші родини брали волоку на 2 або 3 дворища. Крім цього, селяни отримували по одному морґу землі під городи, які не обкладалися податком.

«Устава на волоки» збільшувала податки та повинності селян. Розмір податку встановлювався у залежності від родючості ґрунту. Всі землі поділялись на добрий ґрунт, середній ґрунт, поганий ґрунт і дуже поганий — пісковий, болотистий тощо. Селяни, які отримували наділи в лісовій зоні, звільнялися від сплати податків терміном до 10 років. Розмір земельної ділянки, сума податків і повинності залежали від станової приналежності особи. Путні бояри і особи, які перебували на службі у великого князя (конюхи, стрільці, осочники), отримували по дві волоки. Путні бояри платили земельний податок і звільнялися від виконання військової та ін. повинностей. Служилі люди не платили податку за волоки, надані великим князем. Крім сплати податків за отримані земельні наділи, всі дорослі члени селянського господарства повинні були відпрацювати 2 дні на тиждень у фільварку.

За «Уставою на волоки» безпосереднє управління фільварком здійснював «двірник», котрий слідкував за дотриманням визначених для фільваркового господарства вимог щодо його розмірів та способу ведення. Вищою посадовою особою на селі визнавався війт, якого обирала громада села і затверджував великокнязівський ревізор. В обов'язки війта входило: здійснювати контроль за виконанням панщини, бути присутнім під час збору податків, супроводжувати вози з вівсом і сіном до місця головного збору чиншу, здійснювати контроль за користуванням землею, вирішувати господарські спори. Особи, обрані на війтівство, складали присягу. Місцями збору податків були визначені будинки у селах та двори великого князя. «Устава на волоки» визначала терміни сплати податків підданими — від 21.11. (св. Михайла)до 6.12. (св. Мартина). Від сплати податків звільнялися потерпілі від пожеж, неврожаю та ін. стихійних лих, або у випадку хвороби всіх членів сім'ї. Осіб, які ухилялися від податків, ув'язнювали до повної їх сплати.

Контроль за проведенням «волочної поміри» здійснювали ревізори, до компетенції яких належав нагляд за дотриманням норм «Устави на волоки» Ревізорами могли бути осілі, компетентні у веденні сільського господарства особи християнського віросповідання. Артикул 43 "Устави на волоки" забороняв застосовувати до осіб, які вчинили злочин, покарання у вигляді конфіскації майна і землі.

«Волочна поміра» зруйнувала, хоча і не повністю, сільську громаду і пов'язану з нею громадську форму селянського землекористування, замінивши його подвірним; збільшила селянські повинності і посилила закріпачення селян, значно обмеживши їхні права переходу; зменшила площу земель суспільного користування (пасовища, луки) і фактично позбавила селян права користуватися лісами. Одночасно запроваджувана трипільна система землеробства значно збільшувала продуктивність праці.

У 2-й пол. 16 ст. реформу провадили в магнатських, шляхетських і церковних володіннях з метою посилення кріпосницького гніту і загарбання кращих селянських земель під фільварки. За «Уставою на Волоки» було значно збільшено державні податки, надано широких прав землевласникам, старостам, війтам і лавникам щодо селян, зобов'язано селян 2-3 дні на тиждень працювати на землі феодалів. Спочатку реформу було проведено в Литві й Білорусі, частково на Русі-Україні: у великокнязівських володіннях Кременецького повіту на Волині. Згодом волочний спосіб господарства охопив усю Правобережну Україну і був однією з причин селянсько-козацьких повстань у кінці 16 — 1-й пол. 17 ст.

Дата добавления: 2017-01-13