Поділи Речі Посполитої і входження Правобережної України до складу Російської імперії

Коліївщина

У 1768 році на Правобережжі вибухноло найгрізніше народно-визвольне повстання - Коліївщина. Головними діючими облича коліївщини стали гайдамаки та й взагалі весь гайдамацький рух. Цьому сприяли такі обставини:

• магнати і шляхта непомірно збільшили панщину та інші повинності.
• для більшості селян закінчувалися пільги, і вони знову потрапили у феодальну кабалу (число незадоволених, готових силою відбивати наступ панів росло).
• посилилися національно релегійні утиски.

Навесні 1768 р. селяни Правобережної України почали громадитися у загони, до них приєдналися запорозька голота. Центром збору повстанців стало урочище Холодний Яр поблизу Мотронинського монастиря. Великий загін козаків і селян очолив Максим Залізняк.

У другій половині травня повстанське військо під проводом Залізняка вирушило у похід по Павобережжю. Розпочалося велике народно-визвольне повстання - Коліївщина (ця назва, очевидно, походить від слів "кіл”, "колоти”, "колій”). Повстанські сили безперервно зростали. Залізняк та його отамани оголосили звільнення селян від влади польської шляхти, скасували панщину та інші феодальні повинності. Повстанці знищували феодалів, орендарів, лихварів, захоплювали і спалювали панські маєтки і замки, ділили шляхетське майно. На початку червня повстанське військо наблизилося до Умані, яка належала магнатові С. Потоцькому і була одним із центрів польсько-шляхетського панування і поширення католицизму та уніатства на Правобережній Україні.

9 червня двохтисячний загін, очолюваний Залізняком, розпочав облогу і вже наступного дня уманьсий губернатор погодився здати місто.

У травні-червні від головних сил повстанської армії відоокремилося чимало загонів, які при підтримці селян і міщан розгорнули боротьбу проти шляхти у різних районах Правобережжя. У цілому в червні-липні 1768 р. на Правобережній Україні діяло близько 30 гайдамацьких загонів, що контролювали значну теріторію.

Коліївщина викликала неабиякий страх у феодалів і правлячих кіл не тільки шляхетськой Польщі, а й сусідніх країн, де за прикладом українських селян народні маси стали підійматися на бородьбу. Російський уряд спочатку підтримував гайдамацький рух, для того, щоб ослабити сили Польщі, але потім, побачивши, що до нього приєднуються широкі народні маси, почав виступати проти гайдамаків. Тим паче коли гайдамаки спалили місто Балту це визвало ускладнення стосунків с турецьким султаном, кримським ханом. Генерал Кречетник, який командував російськими загонами, отримав наказ від Екатерини ІІ негайно придушити повстання. Російські війська приступили до карательних акцій над гайдамаками. Російські офіцери скористались тим, що повстанці вважали російське військо своїм союзником, по-зраднецькому захопили їхніх ватажків Залізняка і Гонту запросивши їх на банкет. І вони прийшли нічого не підозрюючи і були заарештовані. Далі російські війська кинулися на гайдамацький табір. В кінці липня 1768 року повстанці без своїх ватажків потерпіли поразку.

Протягом липня-серпня 1768 року була розгромлена більшість повстанських загонів. Польсько-шляхетський уряд запровадив на Правобережній Україні режим кривавого терору. Каральні команди вішали гайдамаків, відтинали їм голови, садовили на палі.

Отже, народно-визвольне повстання 1768 року потрясло польсько-шляхетський політичний устрій на Правобережній Україні, наблизило час її возз’єднання з Лівобережжям у складу Росії. Воно надовго збереглося у народній пам’яті й відіграло велику роль у формуванні визвольних традицій українського народу. Цим подіям Кобзар присвятив один із кращіх своїх творів - поему "Гайдамаки".

У зв’язку із занепадом Речі Посполитої у другій половині XVIII ст., сусідні країни – Росія, Прусія та Австрія – вирішили скористатися таким становищем. Вони планувати розділити Польщу, тим самим розширити свої володіння за її рахунок.

Причини поділу Речі Посполитої:

• політична анархія в країні, яка була спричинена боротьбою за владу різних шляхетських угруповань;
• втручання іноземних держав у внутрішні справи Польщі;
• розорення країни внаслідок постійних повстань, війн зі Швецією та Росією.

Ініціатором поділу Польщі був прусський імператор Фрідріх II, який залучив до цієї акції Австрію та Росію. Всього було здійснено 3 поділи Речі Посполитої.

I поділ Речі Посполитої (1772 р.)

Назва держави	Територія, яку отримала держава
Росія	Частина Східної Білорусі
Австрія	Східна Галичина
Пруссія	Помор’я (без Гданська)

II поділ Речі Посполитої (1793 р.)

Назва держави	Територія, яку отримала держава
Росія	Правобережна Україна, Центральна Білорусь
Австрія	Нічого не отримала
Пруссія	Гданськ, значна частина Великої Польщі

III поділ Речі Посполитої (1795 р.)

Назва держави	Територія, яку отримала держава
Росія	Західна Білорусь, Західна Волинь, латвійські та литовські землі
Австрія	Галичина, частина Волині, так звані малопольські землі з Краковом і Познанню
Пруссія	Основна частина Великої Польщі з Варшавою

В результаті трьох поділів Польська держава перестала існувати.

Таким, чином, під владою Російської імперії опинилися всі українські землі Правобережжя, за винятком Галичини, Буковини й Закарпаття, які перебували у складі Австрійської імперії.

Протягом 90-х років XVIII ст. на Правобережжі були поширені загальноімперські адміністративні органи та установи. На цих землях почали діяти намісницькі, а згодом губернські правління, царські судові органи тощо. Становище народних мас, практично не змінилось. Вони, як і раніше, мусили відробляти панщину у маєтках феодалів та сплачували численні державні податки.

• державною мовою стала російська;
• діяв третій Литовський статут 1588 р.;
• землі католицької церкви були конфісковано і передано російському дворянству.

Дата добавления: 2017-01-13