Фактори, що впливають на грошовий потік підприємства

Оптимізація грошових потоків являє собою процес вибору найкращих форм їхньої організації на підприємстві з урахуванням умов і особливостей здійснення його господарської діяльності.

З урахуванням викладеної мети дослідження сформульовано основні характеристики грошових потоків підприємства як об'єкта фінансового менеджменту, які комплексно відбивають істотні сторони цієї категорії.

1. Грошовий потік як об'єкт фінансового керування господарської діяльності підприємства. Процес руху грошей відбиває грошові відносини підприємства, які входять у сферу його фінансової діяльності. Цей зв'язок між грошовими потоками підприємства й сферою його фінансової діяльності підкреслюється багатьма економістами - по найбільше широко вживаному визначенню фінанси підприємств являють собою систему економічних відносин пов'язаних з формуванням, розподілом і використанням коштів у процесі здійснення ними господарської діяльності.

Грошовий потік підприємства відбиває його відносини як зовнішнього, так і внутрішнього характеру.

До зовнішніх варто відносити відносини підприємства з бюджетами всіх рівнів і позабюджетних фондів; з інфраструктурою фінансового ринку; з партнерами по операційній діяльності; з органами виробничої інфраструктури.

До внутрішніх варто відносити грошові відносини між материнськими й дочірніми підприємствами; між різними структурними підрозділами; підприємства з його засновниками, з персоналом.

2. Грошовий потік підприємства як процес, безпосередньо пов'язаний з функціонуванням грошей і грошової системи країни. Змістом грошового потоку підприємства є рух особливого виду його активів - грошей й їхнього еквівалента. Гроші являють собою один з найбільш важливих елементів будь-якої економічної системи й у значній мірі відбивають національні особливості розвитку економіки окремих країн.

3. Грошовий потік підприємства як процес, пов'язаний з формуванням, розподілом і використанням його капіталу. Основу грошового потоку підприємства становить рух грошових активів, що належать йому на правах власності, тобто власний капітал у грошовій формі. У цій якості власний капітал у найбільш узагальненому виді характеризується як раніше накопичений запас грошей й їхніх еквівалентів на певний момент часу. Іншими словами грошовий потік на конкретну дату можна розглядати як дискретну величину капіталу підприємства в грошовій формі, характеризуемую розміром запасу його грошових активів.

4. Грошовий потік підприємства як процес, що відбиває використання підприємством різних форм кредиту. Рух грошових коштів підприємства нерозривно пов'язане з рухом використовуваного їм позичкового капіталу, приваблюваного для здійснення господарської діяльності у формі кредиту. Цей зв'язок обумовлений тим, що в сучасних умовах кредит є найважливішим джерелом задоволення попиту підприємства на грошові ресурси.

Ефективне керування грошовими потоками підприємства вимагає знання особливостей і форм позичкового капіталу, механізму формування ставки відсотка на кредитному ринку, а також специфіки організації кредитної системи країни.

5. Грошовий потік підприємства як процес, що характеризує оборот і трансформацію окремих видів його активів. Використовувані підприємством грошові активи перебувають у постійному русі, що супроводжується постійною зміною їхніх видів і форм. Процес такого постійного руху й трансформації, що характеризується в економічній теорії терміном "оборот активів", здійснюється у вигляді певних повторюваних циклів. Під циклом обороту активів розуміється період повного завершення кругообігу окремих їхніх функціональних груп і видів, у результаті чого вони повертаються до вихідної своєї форми грошовим активам.

6. Грошовий потік підприємства як процес, що забезпечує генерування економічного ефекту. Здатність генерувати економічний ефект є однієї з найважливіших характеристик грошового потоку підприємства. Де б не використалися кошти підприємства (його капітал у грошовій формі) - в операційній або інвестиційній його діяльності, вони завжди потенційно здатні формувати позитивний економічний ефект за умови раціонального їхнього застосування.

Основною формою економічного ефекту, що генерується грошовими потоками підприємства, виступає "чистий грошовий потік" (різниця між сукупними обсягами позитивного й негативного грошового потоку). Рівень чистого грошового потоку характеризує здатність капіталу в грошовій формі забезпечувати різний ступінь самозростання його вартості.

7. Грошовий потік підприємства як процес, що відбиває форми й обсяги функціонування підприємства на товарному й фінансовому ринках. Формування грошових потоків різних видів нерозривно пов'язане з функціонуванням підприємства на конкретних ринках. Так, основний обсяг надходження коштів у процесі операційної діяльності підприємства пов'язаний з реалізацією його продукції на товарному ринку. Основний обсяг витрати коштів на сировину, матеріали, напівфабрикати, капітальні товари, використовувані в процесі операційної й інвестиційної діяльності підприємства, також відбувається на товарному ринку. На фінансовому ринку (у різних його сегментах) підприємство залучає кошти шляхом емісії акцій й облігацій, у формі банківського й іншого видів кредиту, а витрачає їх на обслуговування й повернення основної суми боргу, придбання фінансових інструментів інвестування.

Рівень розвитку ринкових відносин у країні й окремих видах ринків є важливим чинником формування обсягів, структури й інтенсивності грошових потоків окремих суб'єктів господарювання.

8. Грошовий потік підприємства як процес, здійснюваний з урахуванням фактора часу. Темпи росту обсягу грошових потоків, а також їхня структура по видах діяльності підприємства складаються під істотним впливом фактора часу. Функціонування грошового капіталу в часі завжди являє собою результат обраної його власниками альтернативи - використати його з метою поточного споживання певного обсягу благ або утягнути його в подальший економічний процес для одержання цих благ у більшій кількості через певний період часу.

9. Грошовий потік підприємства як процес, здійснюваний з урахуванням фактора ризику. Ризик є найважливішою характеристикою всіх форм використання коштів у господарській діяльності підприємства. Рівень ризику використання коштів перебуває в прямої залежності від рівня очікуваного ефекту грошового потоку (чистого грошового потоку), зокрема від рівня прибутковості окремих господарських операцій. Формуючи різні види грошовим потоків, пов'язані з використанням капіталу в грошовій формі для одержання доходу від операційної або інвестиційної діяльності, підприємець завжди повинен усвідомлено йти на ризик, міру якого він визначає самостійно. Фактор ризику є важливим об'єктивним атрибутом формування грошових потоків підприємства й повинен обов'язково враховуватися в процесі керування ними.

10. Грошовий потік підприємства як процес, здійснюваний з урахуванням фактора ліквідності. Обслуговуючи процес кругообігу капіталу в грошовій формі, формований підприємством грошовий потік повинен забезпечувати не тільки своєчасне надходження й витрата коштів, але й з рівень їхнього запасу з метою підтримки постійної платоспроможності. Такий запас створюється на підприємстві як у формі грошових активів й їхніх еквівалентів, так й у формі короткострокових фінансових інструментів інвестування.

1. Політика управління грошовими потоками підприємства.

Процес управління грошовими потоками підприємства базується на певних принципах:

1. Принцип інформативної достовірності.

2. Принцип забезпечення збалансованості.

3. Принцип забезпечення ефективності.

4. Принцип забезпечення ліквідності.

З урахуванням розглянутих принципів організується процес управління грошовими потоками.

Основною метою управління грошовими потоками є забезпечення фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку шляхом збалансованості об'ємів надходжень і витрат грошових коштів і їх синхронізація у часі.

Процес управління охоплює такі етапи:

1. Забезпечення повного та достовірного обліку грошових потоків підприємства і формування необхідної звітності.

2. Аналіз грошових потоків підприємства у попередньому періоді.

3. Оптимізація грошових потоків підприємства.

4. Планування грошових потоків підприємства у розрізі різних їх видів.

5. Забезпечення ефективного контролю грошових потоків підприємства.

1. Методи розрахунку грошового потоку від операційної діяльності.

Операційний грошовий потікOCF (Operating Cash Flows) - це грошовий потік, який є результатом щоденної роботи підприємства по виробництву і реалізації продукції, робіт або послуг.

Для розрахунку операційного грошового потоку необхідно визначити різницю між притоками від операційної діяльності і відтоками від операційної діяльності.

До притоків від операційної діяльності OCIF (Operating Cash In-flows) відносяться:

· виручка від реалізації продукції (робіт, послуг);

· отримувана орендна плата;

· отримувані ліцензійні платежі;

· збільшення вигод (доходів) унаслідок реалізації проекту;

· зменшення витрат унаслідок реалізації проекту.

До відтоків від операційної діяльності OCOF (Operating Cash Out-flows) відносяться:

· витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг);

· податкові платежі;

· зменшення доходів унаслідок реалізації проекту;

· збільшення витрат унаслідок реалізації проекту.

Не дивлячись на схожість в методиці розрахунку операційного грошового потоку і методиці розрахунку прибутку від операційної діяльності, між ними існують і значні відмінності.

Так, значення має момент виникнення вигод і витрат. За правилами бухгалтерського обліку витрати і вигоди відбиваються у момент здійснення операції. Так, якщо було проведено відвантаження реалізованої продукції - дохід нараховується незалежно від того, було проведено оплату чи ні. При розрахунку операційного грошового потоку порядок обліку зворотний – незалежно від того, коли було здійснено операцію, вигоди і витрати враховуються у момент надходження грошових коштів.

Іноді ця відмінність не має значення, оскільки, як правило, грошовий потік розраховується за рік і станом на кінець року. Але іноді вибирається менший період розрахунку, або кошти так і не були перераховані, і тоді значення операційного грошового потоку змінюється.

Важливим моментом при розрахунку операційного грошового потоку є облік амортизації. Амортизація – це грошовий вираз зносу основних активів. Амортизаційні відрахування включаються в собівартість, а, отже, на суму нарахованої амортизації зменшується прибуток, що оподатковується і сума податку на прибуток підприємства.

Проте, не дивлячись на те, що амортизація відноситься до витрат, ніякого реального руху грошових коштів не відбувається. Рух відбивається лише в бухгалтерських документах, тобто це «віртуальний» рух. Тобто, амортизація не є грошовим відтоком за проектом, не включається до складу витрат проекту. Амортизація використовується тільки для того, щоб правильно розрахувати суму податку на прибуток підприємства.

Формування амортизаційного фонду на підприємстві можна вважати за застарілу традицію і на практиці реалізується рідко. Формування амортизаційного фонду було пов'язане з тим, що в одержавленій системі економіки СРСР, коли і підприємства і банки перебували в державній власності, створення амортизаційного фонду і зарахування його на особливий рахунок (як це передбачалося законодавством) справді давало змогу з певною підставою розглядати амортизаційні відрахування підприємства як джерело інвестицій. В умовах транзитивної або ринкової економіки, подібне перерахування коштів на особливий рахунок означало би для власників підприємств відволікання оборотних коштів. Таким чином, на даний час необхідності в створенні амортизаційного фонду немає.

Для результатів проекту також має значення те, який метод нарахування амортизації використовується для проекту – рівномірної або прискореної амортизації. Використання методу прискореної амортизації, як правило, є доцільнішим. Це обумовлено тим, що вартість грошей на початку проекту більше, ніж наприкінці, а, отже, зменшення суми податків на початку проекту вагоміше, ніж наприкінці.

Якщо за проектом передбачається заміна основних активів, які не були до кінця амортизовані, то як відтоки має бути враховано різницю між сумою податку з урахуванням амортизації старого устаткування і без амортизації старого устаткування.

1. Оптимізація грошових потоків підприємства.

Така оптимізація є однієї з найважливіших функцій керування грошовими потоками, спрямованої на підвищення їхньої ефективності в майбутньому періоді. Найважливішими задачами, розв'язуваними в процесі цього етапу керування грошовими потоками, є: виявлення і реалізація резервів, що дозволяють знизити залежність підприємства від зовнішніх джерел залучення коштів; забезпечення більш повної збалансованості позитивних і негативних грошових потоків у часі і по обсягах; забезпечення більш тісного взаємозв'язку грошових потоків по видах господарської діяльності підприємства; підвищення суми і якості чистого грошового потоку, генерируемого господарською діяльністю підприємства.

Планування грошових потоків підприємства в розрізі різних їхніх видів. Таке планування носить прогнозний характер у силу невизначеності ряду вихідних його передумов. Тому планування грошових потоків здійснюється у формі різноманітних планових розрахунків цих показників при різних сценаріях розвитку вихідних факторів (оптимістичному, реалістичному, песимістичному)

Забезпечення ефективного контролю грошових потоків підприємства. Об'єктом такого контролю є: виконання встановлених планових завдань по формуванню обсягу коштів і їх витраті по передбачених напрямках; рівномірність формування грошових потоків у часі; ліквідність грошових потоків і їхня ефективність. Ці показники контролюються в процесі моніторингу поточної фінансової діяльності підприємства.

Основними цілями оптимізації грошових потоків підприємства є:

· забезпечення збалансованості обсягів грошових потоків;

· забезпечення синхронності формування грошових потоків у часі;

· забезпечення росту чистого грошового потоку підприємства.

Основними об'єктами оптимізації виступають:

· позитивний грошовий потік;

· негативний грошовий потік;

· залишок грошових активів;

· чистий грошовий потік.

Найважливішою передумовою здійснення оптимізації грошових потоків є вивчення факторів, що впливають на їхні обсяги і характер формування в часі. Ці фактори можна підрозділити на зовнішні і внутрішні. Система основних факторів, що впливають на формування грошових потоків підприємства, приведена на малюнку 1.

Характер впливу розглянутих факторів використовується в процесі оптимізації грошових потоків підприємства.

Основу оптимізації грошових потоків підприємства складає забезпечення збалансованості обсягів позитивних і негативного їхніх видів. На результати господарської діяльності підприємства негативний вплив роблять як дефіцитний, так і надлишковий грошові потоки.

Негативні наслідки дефіцитного грошового потоку виявляються в зниженні ліквідності і рівня платоспроможності підприємства, росту простроченої кредиторської заборгованості постачальникам сировини і матеріалів, підвищенні частки простроченої заборгованості по отриманих фінансових кредитах, затримках виплати заробітної плати (з відповідним зниженням рівня продуктивності праці персоналу), росту тривалості фінансового циклу, а, у кінцевому рахунку, - у зниженні рентабельності використання власного капіталу й активів підприємства.

Негативні наслідки надлишкового грошового потоку виявляються у втраті реальної вартості тимчасово невикористовуваних коштів від інфляції, утраті потенційного доходу від невикористовуваної частини грошових активів у сфері короткострокового їхнього інвестування, що в остаточному підсумку також негативно позначається на рівні рентабельності активів і власного капіталу підприємства.

Методи оптимізації дефіцитного грошового потоку залежать від характеру цієї дефіцитності — короткострокової або довгострокової.

Збалансованість дефіцитного грошового потоку в короткостроковому періоді досягається шляхом використання "Системи прискорення - уповільнення платіжного обороту" (або " Системи лидс энд лэгс "). Суть цієї системи укладається в розробці на підприємстві організаційних заходів щодо прискорення залучення коштів і уповільненню їхніх виплат.

Прискорення залучення коштів у короткостроковому періоді може бути досягнуте за рахунок наступних заходів:

· збільшення розміру цінових знижок за готівку по реалізованої покупцях продукції;

· забезпечення часткової або повній передоплати за зроблену продукцію, що користується високим попитом на ринку;

· скорочення термінів надання товарного (комерційного) кредиту покупцям;

· прискорення інкасації простроченої дебіторської заборгованості;

· використання сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості — обліку векселів, факторингу, форфейтинга;

· прискорення інкасації платіжних документів покупців продукції (часу перебування їх у шляху, у процесі реєстрації, у процесі зарахування грошей на розрахунковий рахунок і т.п.).

Уповільнення виплат коштів у короткостроковому періоді може бути досягнуте за рахунок наступних заходів:

· використання флоута для уповільнення інкасації власних платіжних документів;

· збільшення за узгодженням з постачальниками термінів надання підприємству товарного (комерційного) кредиту:

· заміни придбання довгострокових активів, що вимагають відновлення, на їхню оренду (лізинг);

· реструктуризації портфеля отриманих фінансових кредитів шляхом перекладу короткострокових їхніх видів у довгострокові.

Слід зазначити, що "Система прискорення — уповільнення платіжного обороту", вирішуючи проблему збалансованості обсягів дефіцитного грошового потоку в короткостроковому періоді (і відповідно підвищуючи рівень абсолютної платоспроможності підприємства), створює визначені проблеми наростання дефіцитності цього потоку в наступних періодах. Тому паралельно з використанням механізму цієї системи повинні бути розроблені заходи для забезпечення збалансованості дефіцитного грошового потоку в довгостроковому періоді.

Ріст обсягу позитивного грошового потоку в довгостроковому періоді може бути досягнуть за рахунок наступних заходів:

· залучення стратегічних інвесторів з метою збільшення

· обсягу власного капіталу;

· додаткової емісії акцій;

· залучення довгострокових фінансових кредитів;

· продажу частини (або всього обсягу) фінансових інструментів

· інвестування;

· продажу (або здачі в оренду) невикористовуваних видів основних кошт.

Зниження обсягу негативного грошового потоку в довгостроковому періоді може бути досягнуте за рахунок наступних заходів:

· скорочення обсягу і складу реальних інвестиційних програм;

· відмовлення від фінансового інвестування:

· зниження суми постійних витрат підприємства.

Методи оптимізації надлишкового грошового потоку підприємства зв'язані з забезпеченням росту його інвестиційної активності. У системі цих методів можуть бути використані:

· збільшення обсягу розширеного відтворення операційних внеоборотных активів;

· прискорення періоду розробки реальних інвестиційних проектів і початку їхньої реалізації;

· здійснення регіональної диверсифікованості операційної діяльності підприємства;

· активне формування портфеля фінансових інвестицій;

· дострокове погашення довгострокових фінансових кредитів.

У системі оптимізації грошових потоків підприємства важливе місце належить їхньої збалансованості в часі. У процесі такої оптимізації використовуються два основних методи — вирівнювання і синхронізація.

Вирівнювання грошових потоків спрямовано на згладжування їхніх обсягів у розрізі окремих інтервалів розглянутого періоду часу. Цей метод оптимізації дозволяє усунути у визначеній мері сезонні і циклічні розходження у формуванні грошових потоків (як позитивних, так і негативних), оптимизируя паралельно середні залишки коштів і підвищуючи рівень абсолютної ліквідності. Результати цього методу оптимізації грошових потоків у часі оцінюються за допомогою среднеквадратического відхилення або коефіцієнта варіації, що у процесі оптимізації повинні знижуватися.

Результати цього методу оптимізації грошових потоків у часі оцінюються за допомогою коефіцієнта кореляції, що у процесі оптимізації повинний прагнути до значення "+1".

Заключним етапом оптимізації є забезпечення умов максимізації чистого грошового потоку підприємства. Ріст чистого грошового потоку забезпечує підвищення темпів економічного розвитку підприємства на принципах самофінансування, знижує залежність цього розвитку від зовнішніх джерел формування фінансових ресурсів, забезпечує приріст ринкової вартості підприємства.

Підвищення суми чистого грошового потоку підприємства може бути забезпечене за рахунок здійснення наступних основних заходів:

· зниження суми постійних, перемінних витрат;

· здійснення ефективної податкової політики, що забезпечує зниження рівня сумарних податкових виплат;

· здійснення ефективної цінової політики, що забезпечує підвищення рівня прибутковості операційної діяльності;

· використання методу прискореної амортизації основних кошт;

· скорочення періоду амортизації використовуваних підприємством нематеріальних активів;

· продажу невикористовуваних видів основних кошт і нематеріальних активів;

· посилення претензійної роботи з метою повного і своєчасного стягнення штрафних санкцій.

Результати оптимізації грошових потоків підприємства одержують своє відображення в системі планів формування і використання коштів у майбутньому періоді.

1. Економічна сутність прибутку підприємства та його види.

Прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємств. Підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою отримання відповідного результату.

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Прибуток- це та частина додаткової вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва.

Прибуток є економічною категорією. Суть його в багатьох літературних джерелах зводиться до того, що це частина вартості додаткового продукту, додатковий продукт, виражений у коштах, частина чистого доходу, одна з його форм тощо.

Прибуток як економічна категорія є грошовим вираженням вартості реалізованого чистого доходу, основною формою грошових накопичень суб'єктів господарювання. Він характеризує дохідність підприємства, окупність вкладених витрат і використаного майна в результаті здійснення відповідних заходів. Сума отриманого прибутку - це показник, який характеризує результативність діяльності підприємства, тобто є фінансовим результатом його підприємницької діяльності.

Прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

На формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають:

- результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності;

- сфера діяльності;

- галузь господарства;

- установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Підходи до формування прибутку підприємства:

- бухгалтерський підхід;

- економічний підхід.

Бухгалтерський підхід - прибуток формується як різниця між виручкою від реалізації продукції (товарів, послуг) і поточними витратами виробництва.

Економічний підхід - прибуток формується як різниця між виручкою від реалізації та поточним и витратами виробництва (реалізації), та витратами втрачених можливостей, основою яких є альтернативний процентний дохід на капітал.

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Прибуток як найважливіша категорія ринкових відносин виконує такі функції: оцінювальну, стимулюючу і госпрозрахункову. Водночас не виключена можливість наділення прибутку й іншими функціями.

Оцінювальна функція прибутку полягає в тому, що він є основним критерієм економічної ефективності виробництва і використання основних виробничих фондів. Ця функція прибутку для підприємця є дієвим засобом контролю за раціональним використанням матеріальних і трудових ресурсів. Розглядаючи функцію як ступінь ефективності виробництва, необхідно враховувати, що прибуток не збігається зі своєю об'єктивною основою-вартістю додаткового продукту, а є її перетвореною (похідною) формою. Для підприємства прибуток означає, по-перше, надбавку до собівартості продукції, по-друге - приріст авансованої вартості. Для підприємства економія будь-якої частини витрат виробництва (матеріальних або трудових) означає збільшення прибутку, оскільки в ньому втілюється результативність витрат як живої, так і уречевленої праці, тобто ефективність виробництва.

Стимулююча функція прибутку полягає в тому, що він є джерелом матеріального заохочення працівників, розширення виробництва і вирішення соціальних проблем на підприємствах, а також джерелом сплати прямих податків у бюджет. У цьому зв'язку в отриманні прибутку мають бути зацікавлені як держава, так і підприємства.

Госпрозрахункова функція прибутку полягає в тому, що госпрозрахунок як основний метод господарювання підприємств передбачає не тільки покриття власних витрат доходами, а й отримання накопичень (прибутку) для стимулювання працівників і вирішення інших питань. В умовах ринкової економіки отримання прибутку орієнтує товаровиробника на збільшення обсягів виробництва продукції, зниження витрат на нього.

Цим досягається як мета підприємництва, так і задоволення суспільних потреб. Абсолютна величина прибутку важлива, коли йдеться про фінансові ресурси, які можуть бути використані підприємствами, суспільством. Але для характеристики ефективності господарювання цього показника недостатньо. Отже, щоб оцінити результати та ефективність господарювання, ефективність використання складових процесу виробництва, за допомогою яких отримано прибуток, його суму потрібно віднести до відповідних показників. У результаті буде одержано показник ефективності, або рентабельність.

Прибуток - це показник, що формується на мікро-рівні.

Прибуток народного господарства - це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових результатів.

1. Управління формуванням прибутку підприємства.

Основу формування власних внутрішніх ресурсів підприємства, скерованих на виробничий розвиток, складає балансовий прибуток, який характеризує один з найважливіших результатів фінансової діяльності підприємства. Є такі види прибутку підприємства:

— прибуток від реалізації продукції (або операційний прибуток);

— прибуток від реалізації майна;

— прибуток від позареалізаційних операцій.

Серед цих видів головна роль належить операційному прибутку, на частку якого припадає у наш час 90—95 % загальної вартості балансового прибутку. На багатьох підприємствах він є єдиним джерелом формування балансового прибутку. Тому управління формуванням прибутку підприємства розглядається як процес формування операційного прибутку (прибутку від реалізації продукції).

Основною метою управління формуванням операційного прибутку підприємства є виявлення основних факторів, які визначають його кінцевий розмір і виявлення резервів наступного збільшення його суми.

Механізм управління формуванням операційного прибутку здійснюється з урахуванням тісного взаємозв'язку цього показника з об'ємом реалізації продукції, доходів і витрат підприємства. Система цього взаємозв'язку, яка одержала назву "Взаємозв'язок витрат, об'єму реалізації і прибутку" дозволяє виділити роль окремих факторів у формуванні операційного прибутку і забезпечити ефективне управління цим процесом на підприємстві.

1. Управління використанням прибутку підприємства.

Ефективність роботи підприємства значною мірою залежить від якості управлінських рішень, що стосуються використання одержаного прибутку. Приймаючи ці рішення, власники (менеджери) повинні всебічно зважити напрямки першочергових вкладень, фінансових ресурсів, виходячи з фінансового стану підприємства, рівня його матеріально-технічної бази, соціального розвитку колективу, можливостей прибуткового розміщення коштів на ринку цінних паперів, у грошово-кредитній сфері тощо.

Прибуток, що залишається після сплати перелічених податків, надходить у повне розпорядження підприємства (у господарській практиці ця частина прибутку називається чистим прибутком). Основні напрямки використання чистого прибутку: виробничо-технічний розвиток підприємства, соціальний розвиток, матеріальне заохочення (включаючи виплату дивідендів в акціонерних товариствах), інші витрати.

Підприємство в нових умовах оподаткування прибутку зацікавлене в тому, щоб його прибуток, визначений з метою оподаткування, був якомога меншим. Тому в процесі аналізу виявляються причини, які призвели до штучного завищення валових доходів і заниження валових витрат і, отже, зростання оподатковуваного прибутку та податку на прибуток. Серед причин, які призводять до цього, слід насамперед врахувати такі обставини:

– якщо підприємство за звітний період допускає приріст балансових залишків покупних матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві, у залишках готової продукції, витрати коштів на суму цього приросту не вважаються валовими витратами, і це спричиняє до збільшення прибутку як об'єкта оподаткування;

– якщо підприємство, відвантаживши продукцію покупцеві і не отримавши платежу за неї, не виконує встановлені законом процедури з приводу передачі до судово-господарських органів позовних заяв щодо стягнення боргу або визнання боржника банкрутом, сума відвантаженого товару (наданих послуг) вважається валовим доходом і оподатковується податком на прибуток;

– якщо підприємство витрачає кошти на потреби, не пов'язані з веденням його господарської діяльності (їх перелік жорстко регламентується чинним законодавством), ці витрати до складу валових витрат не включаються, що призводить до зростання податку на прибуток;

– при реалізації (продажу) товарів пов'язаним особам за цінами, нижчими від звичайних цін на такі товари, валовий доход обчислюється, виходячи із звичайних цін, тобто податок на прибуток зростає. Аналогічно, якщо підприємство має витрати на закупівлю товарів (робіт, послуг) у пов'язаних осіб за цінами, вищими за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), до валових витрат включаються такі витрати за звичайними цінами, що також збільшує податок на прибуток.

Управління використанням прибутку також включає формування дивідендної політики.

Термін "дивідендна політика" пов'язаний з розподілом прибутку в акціонерних товариствах. Однак розглянуті в цьому розділі принципи і методи розподілу прибутку можуть бути застосовані не тільки до акціонерних товариств, але і до підприємств будь-якої іншої організаційно-правової форми діяльності (у цьому випадку змінюватись буде тільки термінологія – замість термінів "акція" і "дивіденд" будуть використовуватися терміни "пай", "внесок" і "прибуток на внесок"); механізм же розподілу прибутку залишиться таким самим. Розподіл прибутку в акціонерному товаристві представляє собою найбільш складний його варіант і тому обраний для розгляду всіх аспектів цього процесу. В більш широкому трактуванні під терміном "дивідендна політика" можна розуміти принципи і методи визначення частки прибутку, сплачуваної власнику капіталу відповідно до його внеску в загальному обсязі власного капіталу підприємства.

1. Дивідендна політика підприємства.

Дивідендна політика — це політика щодо розподілу отриманого підприємством прибутку за умови, що власники підприємства мають право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів. Дивідендна політика включає рішення щодо виплати прибутку власникам та реінвестування його у виробничу діяльність і тому тісно пов'язана з одним із основних напрямів діяльності фінансових менеджерів — управлінням структурою капіталу.

Дивідендна політика суттєво впливає на процес залучення джерел фінансування, оскільки капітал підприємства може формуватись за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел.

З одного боку, реінвестування прибутку є відносно дешевим і одним з оптимальних способів фінансування, оскільки при цьому не здійснюються витрати на додаткову емісію акцій, а отже, не збільшується вартість акціонерного капіталу. Крім того, залишаються незмінними частки акціонерів у статутному капіталі, що дає їм змогу зберігати контроль над діяльністю підприємства.

З другого боку, акціонери, як правило, бажають отримувати високі дивіденди, що приводить до зростання ринкової ціни акцій, проте обмежує можливості підприємства щодо реінвестування прибутку в розвиток підприємства.

Отже, дивідендна політика має поєднувати дві протилежні мотивації:

* прагнення акціонерів отримувати високі дивіденди, що забезпечить високу ціну акцій на фінансовому ринку і стійкий інтерес потенційних інвесторів до нього;

• необхідність капіталізувати частину прибутку для забезпечення подальшого зростання підприємства за рахунок найбільш оптимального для підприємства джерела — прибутку.

Оскільки основною метою будь-якого інвестора при вкладенні коштів у діяльність підприємства є нарощення капіталу, дивідендна політика повинна також дати відповіді на запитання:

— якою мірою величина дивідендних виплат впливає на розмір сукупного багатства акціонерів?

— якою має бути їх оптимальна величина? Складність поставлених запитань та необхідність

знайти правильні відповіді на них привели до появи й розвитку теорій дивідендної політики.

1. Економічна сутність активів підприємства та їх класифікація.

Активи - ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому.

Згідно ПСБО 2 Баланс і активи підприємства поділяються на обортні та необоротні активи.

Оборотні активи - це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу, чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Операційний цикл - це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення господарської діяльності та отримання коштів від реалізації вирообленої з них прдукції або товарів і послуг.

У балансі активи підприємства розміщені у трьох розділах:

I розділ- необоротні активи;

II розділ – оборотні активи;

III розділ- витрати майбтніх періодів.

До необоротніх активів належать: нематеріальні активи; незавершене будівництво; основні засоби; довгострокові фінансові інвестиції; довгострокова дебіторська заборгованість; відстрочені податкові активи; інші необоротні активи.

До оборотних активів належать: запаси (виробничі запаси, тварининаи вирощуванні та відгодівлі, незавершене виробництво, готова продукція, товари); векселі одержані; дебіторська заборгованість за товари, роботи, поступи 9 чиста реалізацйна вартість, первісна вартість, резерв сумнівних боргів); дебіторська заборгованість за розрахунками (з бюджетом, за виданими авансами, з нарахованих доходів, із внутрішніх розрахунків); інша поточна дебіторська заборгованість; поточні фінансові інвестиції; грошові кошти та їх еквіваленти (в національній валюті, в іноземній валюті); інші оборотні активи.

У складі витрат майбутніх періодів відображаються витрати, що мали місце протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних звітних періодів.

1. Управління оборотними активами підприємства.

Дата добавления: 2017-01-14