Практичні завдання для аудиторної роботи

1. Прочитати подані уривки з виступів у такій послідовності: 1) з інформаційного виступу: 2) з виступу з метою переконати; 3) з висту­пу з метою надихнути або спонукати; 4) з розважального виступу.

Він мав би бути Президентом, але був лише півтора року міністром культури — в епоху безкультур'я і безгрошів'я. Його звільнили, навіть не вибачившись, хоча б годилося це зробити перед людиною такого калібру. Високообдарований і чіткий, високоосвічений (і як це йому вдалося без Гарвардів чи Оксфордів?) і на диво делікатний, красивий і досі ставний, улюбленець багатьох і предмет заздрості інших — ось він який, редактор "Сучасності" і голова Шевченківського комітету, академік-секретар і вічний учень, він є вчителем, порадником і взір­цем. Епоха ламала його, але не зламала — ось він іде до свого повно­ліття, повен пекучих роздумів про ту, про яку сказав його найбільший учитель:

...Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого Бога, За неї душу погублю...

(З привітання І.Драча на ювілеї І.Дзюби).

* * *

З метою увічнення пам'яті видатного українського письменника та громадського діяча Олеся Гончара Київський міський голова підписав розпорядження "Про спорудження пам'ятника класикові української літератури, видатному громадському діячеві Олесю Гончару в сквері на розі вулиць Чапаєва та Михайла Коцюбинського у Шевченківсько­му районі". Конкурс на кращий пам'ятник О.Гончареві виграв народ­ний художник України Володимир Чепелик. Нині пам'ятник уже від­лито в бронзі і встановлено у сквері неподалік будинку, де багато ро­ків жив і творив класик української літератури (3 виступу на зборах).

* * *

Дістаньте й прочитайте прекрасно видану й чудову за змістом книжку Яреми Гояна "Воскреснемо!". Ця опоетизована хрестоматія про наших світочів стане в пригоді і вчителям, і учням, і всім, хто не байдужий до нашої держави, її мови, духовних цінностей. Книга спо­внена великої любові до тих, про кого пише письменник, цікавих роз­повідей про Василя Стефаника, Василя Касіяна, Юрія Федьковича,

Марка Черемшину, Ольгу Кобилянську (З виступу на нараді).

* * *

Питання української мови в нашому суспільстві, у сфері медицини зокрема, для мене завжди було актуальним і, на жаль, болючим. Бо­лючим тому, що за 42 роки мого проживання в Києві і роботи як медика-науковця доводилося зазнати всякого, лише тому, що постійно спілкувався українською. Говорю не як фахівець з мовних питань, а як українець, який засвоїв мову галицьких українців, знайомий з літера­турою й мовою діаспори, проте вже давно "онаддніпрянився".

Погоджуюся з багатьма пропозиціями щодо змін до українського правопису, проте не сприймаю и на початку незапозичених слів. Малоприйнятним вважаю відмінювання запозичених слів на -о. Моя ду­мка — судження одного з тих, кому доведе сприймати нововведення до правопису. Філологи мали б і до уваги латинський вислів (Хай буде вислухана інша сторона) і справді при­слухатися до думки "споживачів" продуктів їхньої діяльності.

Не лікувати хворого (а нашу мову вганяли у хворобу десятиліття­ми) тільки тому, що метод може бути "насильницьким", не можна собі дозволити. Проте оберегти пацієнта від зайвих травм необхідно (3 ви­ступу на зборах).

2. Прочитайте речення, заздалегідь записані на дошці (або спроекто­вані через кодоскоп). Прокоментуйте зміст кожного з речень. Як потрібно, на вашу думку, готуватися до висту­пу? Чи потрібно робити записи?

Публічний виступ — це мандрівка до певної мети, і її маршрут має бути нанесений на карту (Д.Карнегі). Людина, яка починає промову, не продумавши її структури, нагадує корабель, який виходить у море без стерна (І.Томан). Виграні баталії, надійні мости та вдалі виступи — результати добре обміркованого плану (П.Сопер).

3. Складіть план виступу на одну із тем:

Чи є в моєму оточенні людина, яку б хотілося наслідувати.

Яку музику любить сучасна українська молодь.

4. Визначте тему, складіть план до тексту:

Шановне товариство!

Вітаючи вас, делегатів III Всесвітнього форуму українців, я як учас­ник попередніх двох форумів мимоволі порівнюю тодішню атмосферу з теперішньою. Перший форум пройшов на величезному піднесенні, був ознаменований загальним ентузіазмом і радісними сподіваннями. На Другому форумі відчувалася певна розгубленість, але все-таки переважа­ли надія і віра в конструктивні можливості українства. Нинішній Третій форум відбувається в атмосфері глибоких розчарувань, утоми від невдач, взаємних претензій тутешніх українців до діаспори і навпаки.

Сьогодні станом справ в Україні невдоволені чи не всі, але це різні невдоволення — за своїми підставами та своїм соціальним змістом і політичним спрямуванням. Одна річ — невдоволення людей, які не мають роботи, або одержують за свою працю неадекватну винагороду, або мають мізерну пенсію. Невдоволення людини, яка й попри власне благополуччя хоче бачити своє суспільство кращим і справедливішим, а врядування на ній — розумнішим. Але є й зовсім інше невдоволення — невдоволення тих, хто не вміє і не хоче працювати, а претензій має багато, або в кого не склалася особиста доля. Таке бувало й буватиме в усякому суспільстві, але у нас це вписується в загальний рахунок до України. Нарешті ж, є й гостре невдоволення тих, хто не хотів і не хо­че незалежної України, ненавидів і ненавидить її і злобствуватиме проти неї тим більше, чим вона міцнішатиме.

Усе це разом узяте створює дуже несприятливе психологічне тло, але його не зігноруєш, тому що воно є екраном переважних суспіль­них настроїв. Тож треба шукати відповіді на проблеми, які його ство­рюють. Тобто шукати шляхів і способів зміни на краще суспільно-політичної, соціально-економічної, культурної ситуації, морального тонусу в країні.

На мій погляд, саме це й може дати конструктивний зміст роботи форуму.

Предметом окремої розмови на форумі, на мій погляд, могло б бути питання про те, як відродити гідність української людини. Я вжив слово "відродити", а не„скажімо, "піднести", — щоб підкреслити міру її потоптаності сьогодні. Її топчуть злидні, її гнітить реальна — всупе­реч усім законам в Конституції — безправність перед чиновниками всіх рівнів, її принижують на власній землі. А на чужих землях тисячі громадян незалежної України стають нещадно експлуатованими заро­бітчанами, людьми третього чи десятого сорту, яких зневажає чужа держава і не захищає власна.

...На цьому форумі обговорюватиметься багато болючих проблем. І тут у мене одне побажання: не задовольнятися простими поясненнями — зручними і втішними. Прості пояснення породжують прості рецеп­ти, а прості рецепти оманливі, а у складних випадках і самовбивчі. А ми традиційно схильні до таких самовбивчо простих пояснень. Маю на увазі традицію патріотичної свідомості.

Трагедію 1654 р. пояснюємо недалекоглядністю Богдана Хмельни­цького, не питаючи себе: а хто на майдані в Переяславі кричав: "Во­лимо царя білого, царя московського"?

Віддаємо належне розмахові державотворчої діяльності гетьмана Павла Скоропадського — і тихенько обминаємо питання: а хто і чому прогнав його з Києва? Не більшовики ж.

Низку таких прикладів можна продовжувати, і з них випливає ви­сновок: не зарадить нам паспортизація зовнішніх ворогів, поки не по­бачимо головного, найнебезпечнішого ворога—в самих собі.

У нас автори високопатріотичних українських книжок, заходячи в тролейбус, звертаються до пасажирів: "Какая следующая остановка?", а русифікацію пояснюють тим, що чиновники не говорять по-українському. До речі, якраз чиновники українською й говорять, ско­ро українська стане мовою чиновників, а не народу.

Я хочу сказати: нам не обійтися без глибокої і всебічної національ­ної самокритики в дусі Шевченка, Франка, Хвильового — самокрити­ки, яка виводила б нас на глибші причини наших нещасть.

...Ми маємо спільними зусиллями шукати вирішення складних суспі­льних проблем, враховувати слушні пропозиції, від кого б вони не йшли, дорожити кожною людиною, яка довела здатність ефективно працювати для України. Усяке відкидання інших пропозицій тільки тому, що вони проголошені твоїм опонентом, реагування на політичні етикетки призве­дуть до катастрофи, яка поглине всіх — і правих, і неправих.

А це було б непростимим гріхом перед Україною, перед десятьма роками її незалежності, якою нам годиться дорожити, бо в ній — зви­тяга, незліченні жертви, тяжка праця наших предків і поки що не втрачені надії наших нащадків (Виступ І. Дзюби на III Всесвітньому форумі українців 18 серпня 2001 р.).

5. Підготуйте стислу зв'язну доповідь на основі групи запропоно­ваних слів: держава, непередбаченість, праця, компетенція, культу­ра, відмова, квіти.

На складання розповіді відводиться 2-3 хв.

6. З'ясуйте сутність наведеного афоризму в контексті правозахисної діяльності та визначте спосіб, у який найдоцільніше довести істин­ність тверджень Парошфуко: "Ми пізнаємо себе й інших тільки через випадковості життя".

7. Прокоментуйте наведену думку та з'ясуйте: а) чому вона визна­ється софістичною? б) чи є вона достатньою для слухачів? в) яким ви­могам не відповідає?

За шостою заповіддю, не можна вбивати; смертна, кара — вбив­ство, отже, смертна кара неприпустима.

Дата добавления: 2017-02-01