Або посібник для газетних дискусій

Карел Чапек

План

Складові полемічної майстерності. Полемічні прийоми

Практичне заняття № 3 - 4

ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Мета: засвоїти відомості про класифікацію суперечок, етичні й методичні аспекти полеміки; розвивати уміння виступати з повідомленнями, рецензувати виступи.

Основні поняття: суперечка, пропонент, опонент, аудиторія, дискусія, полеміка, диспут, дебати, суперечка заради істини, суперечка заради переконання, суперечка заради перемоги, суперечка заради суперечки, усна суперечка, письмова суперечка, суперечка-монолог, суперечка-діалог, суперечка-полілог, полемічні принципи, полемічні прийоми, полемічні хитрощі.

1. З історії мистецтва суперечки:

1.1. Античність.

1.2. Середньовіччя.

2. Суперечка як форма ораторського мистецтва:

2.1. Сутність та види суперечки.

2.2. Принципи полеміки.

2.3. Полемічні прийоми.

3. Характеристика запитань і відповідей у полеміці.

4. Види полемічних „хитрощів” у полеміці. Шляхи їх нейтралізації.

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ (для домашнього виконання)

До питання 1. Підготуйте доповідь на матеріалі власних спостережень на тему: „З історії мистецтва суперечки: неориторичний період (сучасна політична полеміка)”.

До питання 2. Ознайомтеся з матеріалами таблиці „Найпоширеніші різновиди публічного спору” та схарактеризуйте через порівняльний аналіз відмітні риси кожного.

Види Риси	Дискусія	Диспут	Полеміка	Суперечка	Дебати
Мета	З’ясувати та зі­ставити різні точ­ки зору, шукати й досягти певного ступеня згоди між учасниками, спіль­ного рішення сто­совно тези дискусії	Дослідити, зі­ставити, оці­ни­ти суперечливі судження для досягнення єди­ної думки, спільного рішення	Захистити й ут­вердити влас­ну точку зору че­рез спростуван­ня думки су­противника, пе­ремогти супротивника	Встано­вити або перевірити істину	Обмін думками з певних питань
Предмет	Спірні питання з різних тем	Наукові, літературні та інші значущі, важливі проблеми	Соціально-значущі питання, нові по­гляди, пра­ва людини	Різні питання	Різні питання на зборах, засіданнях, конференціях
Засоби	Кожен учасник (по черзі) застосовує при наведенні тверджень ті засоби переконання, які доступні іншій стороні і які вона визнає	Як і в дискусії	Кожен з учас­ників застосовує ті прийоми, які вва­жає за необхідні для до­сягнення пе­ре­моги й ут­вер­дження власної позиції	Різні	Різні
За кількістю учасників	Полілог	Полілог	Полілог, діалог	Полілог, діалог	Полілог
Протилежна сторона	Опонент	Опонент	Супротивник	Опоненти	Опоненти
Форми проведення	Усна, писемна	Усна	Усна, писемна	Усна, писемна	Усна
Переваги	Ефективний спосіб переконання	Спосіб переконання	Наука переконання, спо­сіб виховання активної гро­мадянської по­зиції, спосіб формування но­вих поглядів, захисту загальнолюдських цінностей, прав лю­дини	Засіб пізнання, шлі­фування мислення й мов­лення, інтелектуально­го зростання	Спосіб переконан ня

(За Г.Онуфрієнко )

До питання 3. Розробіть схеми або серію слайдів з прикладами „Характеристика запитань у полеміці” та „Характеристика відповідей у полеміці”.

До питання 4.

ü Сутність якого прийому можна передати словами Аристотеля: „Сказане проти нас самих ми обернемо проти того, хто це сказав”?

ü Який прийом використано в наведених нижче полеміках?

***

– Ось мені розповідав академік Сахаров, що...

– Звичайно, вам розповів, а більше нікому не розповів, адже це ніде не опубліковано.

– Якщо він вам не розказав, то це ще не означає, що він нікому не говорив.

***

Дискусія між А. Луначарським і митрополитом Введенським у 1925 році:

Митрополит Введенський: „Я зовсім не наполягаю на тій точці зору, що ми всі не походимо від мавп. Ви, матеріалісти, краще знаєте своїх родичів”.

А. Луначарський: „Але я не знаю, хто краще – чи той, хто походить з низів, походить від тварин, але піднявся зусиллями свого генія до сучасної людини, або той, якого височайший Бог створив за своїм взірцем і подобою і який опустився до того, що, як говорить гр. Введенський, прикро за тварин, коли людей порівнюють з ними”.

***

Водному історичному анекдоті розповідалося таке. У британському парламенті йшли дебати. Промову проголошував Черчиль – лідер консерваторів. Він, як завжди, висміював своїх опонентів – лейбористів. Нарешті, не витримавши, схопилася з місця лейбористка похилого віку та й ще некрасивої зовнішності й вигукнула на весь зал: „Містере Черчиль, ви нестерпні! Якщо б я була вашою дружиною, то налила б вам у каву отруту!”. Почувся сміх. Але незворушний Черчиль витримав паузу й промовив: „Якщо б ви були моєю дружиною, то я б цю отруту з насолодою випив...”.

ü Не завжди треба відповідати на задане запитання. Для того, щоб не образити співрозмовника, можна застосувати контрприклад. Спочатку умовно погоджуються і схвалюють думку опонента, не повторюючи її, а потім наводять аналогічний приклад, випадок, добре знайомий усім учасникам суперечки. Асоціації будуть говорити самі за себе. Наприклад, під час бесіди з космонавтом О.О. Леоновим на зустрічі в СІЛА один з репортерів між іншим зазначив: „ Чи не дуже дорого коштує дослідження космосу? ” „ Звичайно, дорого,– погодився космонавт і продовжував: „ Мабуть, іспанській королеві було також шкода грошей на експедицію Колумба. Але вона дала їх. І хто знає, коли б відкрили Америку, якщо б королева поскупилася ”. Наведіть приклади застосування прийому контрприкладу.

ü У чому полягає сутність прийому „ставка на хибний сором”? Наприклад, „вам, звичайно, відомо, що наукою встановлено...”, „загальновідомим фактом є...”, „невже ви до сих пір не знаєте цього наукового факту”.

ü Який прийом проілюстровано в роботі німецького філософа Гегеля „ Хто мислить абстрактно?” та в оповіданні А.П. Чехова „Випадок із судової практики”?

***

„Агов, стара, ти торгуєш тухлими яйцями! – говорить покупниця торгівці. – Що? – кричить та. – Мої яйця тухлі! Сама ти тухла! Ти мені смієш говорити таке про мій товар! Ти! Та чи не твого батька воші в канаві заїли, чи не твоя мати з французами крутила, чи не твоя бабка здохла в богодільні! Бач, ціле простирадло на хустку перевела! Знаємо, мабуть, звідки це ганчір’я! Якби не офіцери, не красуватися тобі в цьому вбранні! Порядні-то за своєю оселею слідкують, а таким – саме місце в каталажці! Краще б дірки на панчохах заштопала”.

***

„Коли товариш прокурора зміг довести, що підсудний винний і не заслуговує на поблажливість; коли він з’ясував, переконав і сказав: „Я закінчив”, – піднявся захисник. Усі нашорошили вуха. Запанувала тиша. Адвокат заговорив, і пішли танцювати нерви публіки!

– Ми – люди, панове присяжні засідателі, будемо ж і судити по-людськи! – сказав, між іншим, захисник. – Перш ніж з’явитися перед вами, ця людина вистраждала шість місяців ув’язнення. Протягом цього часу дружина була без чоловіка, якого палко любить, очі дітей не висихали від сліз при думці, що поруч немає дорогого батька! О, якщо б ви подивилися на цих дітей! Вони голодні, бо їх нема кому нагодувати, вони плачуть, бо вони є глибоко нещасними... Подивіться! Вони простягають до вас свої ручки, заклинаючи вас повернути їм батька!..

Серед публіки почулись схлипування... Захисник говорив і говорив... Факти він упустив, а налягав більше на психологію.

– Знати свою душу – означає знати особливий, окремий світ, повний рухів. Я вивчив цей світ.. Вивчаючи його, я, визнаю, вперше вивчив людину. Я зрозумів людину... Кожний рух його душі говорив про те, що мій клієнт є ідеальною людиною...

Судовий пристав перестав дивитися загрозливо й поліз до кишені за хусточкою... Прокурор, цей камінь, цей лід, найбездушніший з організмів, тривожно закрутився в кріслі, почервонів і став дивитися під стіл. Сльози заблищали крізь його окуляри.

„Треба мені відмовитися від обвинувачення! – подумав він. – Це ж якого фіаско можна зазнати. А?”

– Подивіться на його очі! – вів далі захисник (підборіддя його дрижало й крізь очі дивилася душа, що страждала). – Невже ці лагідні, ніжні очі можуть байдуже дивитися на злочин? О, ні! Вони, ці очі, плачуть! Під цими калмицькими вилицями приховані тонкі нерви! Під цими грубими, потворними грудьми б’ється далеко не злочинне серце! І ви, люди, наважитеся сказати, що він є винним?

Тут не витримав і сам підсудний. Настала і його черга заплакати. Він заблимав очима, заплакав і стурбовано почав соватися.

– Винний! – заговорив він, перебиваючи захисника – Винний! Визнаю свою провину! Украв і шахраював! Окаянна я людина! Гроші я зі скрині взяв, а шубу, що вкрав, наказав своячці своїй сховати... Каюся! У всьому винний!”.

ü На якому прийомі побудовано один з основних пропагадистських лозунгів Гітлера: „ Кожний, хто одягне мундир і буде воювати проти Радянського Союзу, отримує на території цієї великої країни маєток для себе й для своєї родини” та реклама будь-якого товару на кшталт: „Купіть цей товар, бо вам це вигідно!”.

ü Який прийом полеміки ілюструють нижчеподані фрази?

„Ви ж розумна людина, кваліфікований спеціаліст...”, „З вашим досвідом роботи ви мене зрозумієте...”, „Звичайно, такий аргумент не можна було б навести в суперечці з неосвіченою людиною, бо вона його б не зрозуміла й не оцінила б...”, „Ви, як людина розумна, не будете заперечувати, що...”, „Нам з вами, звичайно, зрозуміло, що...”.

ü Про який полемічний прийом А. Шопенгауер сказав таке: „Люди, які так поспішно і з таким завзяттям хапаються за авторитети, щоб посиланням на них вирішити спірні питання, насправді радіють, що можуть пустити в діло чужий розсудок і чужу проникливість, бо не мають своїх власних. Число їх – легіон. Бо, як сказав Сенека: unus quisque mavult credere (кожний віддає перевагу вірі, а не міркуванню). Тому в їх спорах звичайна зброя – авторитети. Ними вони побивають один одного. Хто розпочав з ними суперечку, той зробить неправильно, якщо захоче захищатися від них доводами по суті й аргументами. Занурившись у вир неспроможності міркувати й думати, вони зачаровані проти цієї зброї... Тому вони протиставлять вам у вигляді аргументів авторитети й закричать: „Перемога!”.

ü Про які полемічні прийоми йдеться в статті Карела Чапека „Дванадцять прийомів літературної полеміки, або посібник для газетних дискусій”? Підберіть для них назви з вже відомих Вам класифікацій полемічних прийомів. Якими ще прийомами Ви б доповнили цей список?

ДВАНАДЦЯТЬ ПРИЙОМІВ ЛІТЕРАТУРНОЇ ПОЛЕМІКИ,

Це коротке керівництво розраховане не на учасників полеміки, а на читачів, щоб вони могли хоча б приблизно орієнтуватися в прийомах полемічної боротьби. Я говорю про прийоми, але ніяк не про правила, бо в газетній полеміці, на відміну від всіх інших видів боротьби – двобоїв, дуелей, бійок, побоїщ, сутичок, матчів, турнірів і взагалі змагань чоловічої сили, немає ніяких правил – принаймні у нас. У класичній боротьбі, наприклад, неприпустимо, щоб супротивники лаялися під час змагання. У боксі не можна зробити удар у повітря, а потім заявити, що супротивник нокаутований. При штиковій атаці не прийнято, щоб солдати обох сторін обмовляли один одного – це замість них роблять журналісти в тилу. Але все це, і навіть набагато більше – абсолютно нормальні явища в словесній полеміці, і важко було б відшукати що-небудь таке, що знавець журнальних суперечок визнав би недозволеним прийомом, незнанням бою, грубою грою, брехнею або нешляхетними хитрощами. Тому немає жодної можливості перерахувати й описати усі прийоми полемічної боротьби; дванадцять прийомів, що я наведу, – це лише найбільш поширені, що трапляються в кожній, навіть у невибагливій боротьбі друкованих засобів. Охочі можуть доповнити їх дюжиною інших.

1. Despicere («дивитися згори» – з лат.) або прийом перший. Полягає в тому, що учасник диспуту повинен дати відчути супротивникові свою інтелектуальну й моральну перевагу, іншими словами, дати зрозуміти, що супротивник – людина обмежена, недоумкувата, графоман, базіка, абсолютний нуль, порожній звук, епіґон, безграмотний шахрай, матолок, полова, покидьок і взагалі суб’єкт, не вартий того, щоб з ним розмовляли. Така апріорна установка дає вам потім право на той панський, зарозуміло-повчальний і самовпевнений тон, що невід’ємний від поняття «дискусія». Полемізувати, засуджувати когось, не погоджуватися й зберігати при цьому повагу до супротивника – усе це не входить у національні традиції.

2. Прийом другий або Termini (термінологія – лат.). Цей прийом полягає у використанні спеціальних полемічних зворотів. Якщо ви, наприклад, напишете, що пан Ікс, на вашу думку, у чомусь неправий, то пан Ікс відповість, що ви «віроломно накинулися на нього». Якщо ви вважаєте, що, на жаль, у чомусь бракує логіки, то ваш супротивник напише, що ви «ридаєте» за цим чи «проливаєте сльози». Аналогічно до цього говорять «розбризкує слину», замість «протестує», «обмовляє», замість «зазначає», «обливає брудом», замість «критикує» тощо. Якщо ви навіть людина на рідкість тиха й необразлива, немов ягня, за допомогою подібних висловів ви будете зображені як суб’єкт дратівливий, навіжений, безвідповідальний і почасти ненормальний. Це, до речі, само собою пояснює, чому ваш шановний супротивник навалюється на вас так гарячково: він просто захищається від ваших віроломних нападів, лайки і сварки.

3. Прийом третій відомий за назвою «Caput canis» (тут: приписувати неґативні якості – лат.). Він полягає в мистецтві вживати лише такі вирази, що можуть створити про супротивника лише неґативну думку. Якщо ви обачні, вас можна назвати боягузом; ви дотепні – скажуть, що ви претендуєте на дотепність; ви схильні до простих і конкретних доказів – можна сказати, що ви посередні й тривіальні; ви використовуєте абстрактні арґументи – вас вигідно представити зарозуміли схоластом тощо. Для спритного полеміста просто не існує характеристик, точок зору і щиросердечних станів, на які не можна було б приклеїти ярлик, що вже своєю назвою викриває разючу порожнечу, тупість і непотрібність переслідуваного супротивника.

4. Non habet (тут: констатувати відсутність – лат.) або прийом четвертий. Якщо ви серйозний учений, над вами легко здобути перемогу за допомогою третього прийому, заявивши, що ви тугодум, балакучий мораліст, абстрактний теоретик тощо. Але вас можна знищити, застосувавши прийом Non habet. Можна сказати, що вам не вистачає тонкої дотепності, безпосередності почуттів й інтуїтивної фантазії. Якщо ж ви виявитеся саме непересічною людиною, яка володіє тонкою інтуїцією, вас можна вразити твердженням, що вам бракує твердих принципів, глибини переконань і взагалі моральної відповідальності. Якщо ви розсудливі, то ви ні на що не здатні, тому що позбавлені глибоких почуттів, якщо ви володієте ними, то ви просто ганчірка, тому що вам бракує більш високих раціональних принципів. Ваші справжні риси не мають значення – потрібно знайти те, чого вам не дано, і затоптати вас у багнюці, відштовхуючись саме від цього.

5. П'ятий прийом називається Negare (тут: заперечувати наявність – лат.) і полягає в простому запереченні всього вашого, усього, що вам притаманне. Якщо ви, до прикладу, освічена людина, то можна іґнорувати цей факт і сказати, що ви поверховий базіка, пустодзвін і дилетант. Якщо ви протягом десяти років завзято повторювали, що (припустимо), вірите в чортову бабцю або Едісона, то на одинадцятому році про вас можна в полеміці заявити, що ви ще ніколи не піднімалися до позитивної віри в існування чортової бабці або Томаса Альви Едісона. І це пройде, тому що невтаємничений читач нічого про вас не знає, а обізнаний зловтішатиметься, усвідомлюючи, що про вас заперечують очевидне.

6. Imago (тут: підміна – лат.) – шостий прийом. Полягає в тому, що читачеві підсувається якесь вигадане опудало, що не має нічого спільного з реальним супротивником, після чого цей вигаданий супротивник знищується. Наприклад, спростовуються думки, що ніколи не приходили в голову супротивникові, які він, природно, ніколи не висловлював; йому показують, що він дурень і глибоко помиляється, наводячи для прикладу дійсно нерозумні й помилкові тези, що, однак, йому не належать.

7. Pugna (побиття – лат.) – прийом, що родичається з попереднім. Він заснований на тому, що супротивникові або концепції, котру він захищає, присвоюють неправдиву назву, після чого вся полеміка ведеться проти цього довільно взятого терміна. Цей прийом найчастіше використовують у так званих принципових полеміках. Супротивника звинувачують у якому-небудь непотрібному «ізмі» і потім розправляються з цим «ізмом».

8. Ulixes (Улісс (Одіссей) – символ хитрості – лат.) – прийом восьмий. Головне тут – відхилитися вбік і говорити не по суті. Завдяки цьому полеміка вигідно пожвавлюється, слабкі позиції маскуються й уся суперечка набуває нескінченного характер. Це також називається «вимотувати супротивника».

9. Testimonia (свідчення – лат.). Цей прийом будується на тому, що іноді зручно звертатися до авторитету (якого завгодно), наприклад, заявити – «ще Пантаґрюель говорив», або «як довів Трейчке». При певній начитаності на кожен випадок можна знайти яку-небудь цитату, що звалить супротивника наповал.

10. Quousque... (доки... – лат.) Прийом аналогічний до попереднього й відрізняється лише відсутністю прямого звернення до авторитету. Просто говорять: «Це вже давно відкинуто», або «Це вже пройдений етап», або «Навіть дитині відомо» тощо. Проти того, що спростовано таким чином, не потрібно наводити жодних нових арґументів. Читач вірить, а супротивник змушений захищати «давно спростоване», а це досить невдячна справа.

11. Impossibile (тут: не можна допускати – лат.). Не допускати, щоб супротивник хоч у чому-небудь виявився правим. Варто визнати за ним хоч дещицю розуму й істини – вважайте всю полеміку програною. Якщо якусь фразу не можна спростувати, завжди залишається можливість сказати: «Пан Ікс береться мене повчати...», або «Пан Ікс оперує такими плоскими і давно відомими істинами, як його «відкриття...», або «Дивуйся, увесь світ! Сліпа курка знайшла зерно і тепер куд-кудаче, що...». Словом, завжди що-небудь знайдеться, чи не так?

12. Jubilare (тріумфувати – лат.). Це один з найбільш важливих прийомів, і полягає він у тому, що поле бою завжди потрібно залишати з виглядом переможця. Вправний полеміст ніколи не буває переможений. Поразки завжди зазнає його супротивник, якого зуміли «переконати» і з яким «покінчено». Тим-то й відрізняється полеміка від будь-якого іншого виду спорту. Борець на килимі чесно визнає себе переможеним; але, здається, жодна ще полеміка не закінчувалася словами: «Вашу руку, ви мене переконали».

Існує багато інших прийомів, але позбавте мене від їхнього опису; нехай уже літературознавці збирають їх на ниві нашої журналістики.

Переклала Оксана Дащаківська

До питання 5. Поміркуйте над поданими нижче тезами. Складіть причинно-наслідкові ланцюжки для їх доведення.

ü Зайва людина та, яка загубила в собі велике (М.Руденко).

ü Нема скарбів дорожчих за освіту (Рукдакі).

ü Тому, хто не осягнув науку добра, будь-яка інша наука завдає лише шкоди (М.Монтень).

ü Завжди терновий вінець буде кращим, ніж царська корона. Завжди величніша путь на Голгофу, ніж хід тріумфальний; так з передвіку було і так воно буде довіку, поки житимуть люди і поки ростимуть терни (Леся Українка).

До питання 6.

ü Доведіть, що в основу більшості повір’їв покладено логічну помилку „після цього – не означає тому”. Наведіть приклади.

ü Який прийом застосовували в полеміці проти сенатора від штату Флорида К. Пеппера, внаслідок чого останній отримав поразку на виборах? Його суперник заявив: „...у се ФБР і кожний член конгресу знають, що Клод Пеппер – безсоромний екстраверт. Більш того, є підстави вважати, що він практикує непотизм стосовно своячки, яка була феспіанкою у гріховному Нью-Йорку. Нарешті, і цьому важко повірити, добре відомо, що до одруження Пеппер практикував целібат”. (Екстраверт – товариська людина; непотизм – влаштування родичів на прибуткові посади, кумівство; феспіанка – прихильниця драматичного мистецтва; целібат – безшлюбність).

До питання 7. Робота в парах.Один учасник полемікиготує промову на одну із пропонованих тем, а інший спростовує аргументи та/або демонстрацію, використані опонентом.

ü Мовлення людини − це розповідь про її життя (Сенека).

ü Справедливість − це стримування сили мудрістю (П.Загребельний).

ü Тільки великий народ може народити велику людину (Р.Іваничук).

ü Кохання − це вічний пошук одної половини за другою під чарівні тони зачарованої скрипки. Коли половини знайшли себе й поєдналися, тони скрипки затихають. Коли ж людина знайшла свою половину, але не поєдналася з нею, скрипка плаче сумно-тужливо, поки не порвуться струни й не розіб’ється скрипка (М.Мочульський).

ü Ідеалом українського кохання-любові є прагнення здобути любов, не втративши кохання (М.Томенко).

ü Кохання − це зойк крові, це бездумний, непереломний голод тіла, це наказ вічності, яка не допускає опору собі (В.Винниченко).

ü Люди навіщось мордують одне одного із садистською витонченістю, ніби складають іспит на ремесло ката. Навіщо? (М.Матіос).

ü „…Наше слово було колись у честі й повазі і служило до виявлення високих думок, мудрих законів і щирого, глибокого чуття…” (І.Франко).

Дата добавления: 2017-02-01