ПРАКТИЧНЕ заняття № 6

Спростування

Особливе місце в ораторському мистецтві посідає доказ хибності або безпідставності будь-якої тези – спростування, яке частіше використовується в дискусії або полеміці.

Спростуванням називається логічна операція установлення хибності або необґрунтованості положення, яке висунуте як теза. Будучи операцією, спрямованою на руйнування доказу, який відбувся раніше, спростування може бути виконано трьома способами.

Перший спосіб – спростування тези. Мета його полягає в тому, щоб показати неспроможність – помилковість або хибність – положення, яке висунув пропонент.

Другий спосіб – спростування демонстрації – спрямований на виявлення того, що теза супротивної сторони логічно не випливає з аргументів.

Третій спосіб – критика аргументів; виявивши хибність або необґрунтованість доводів пропонента, доходить висновку, що тим самим його теза не доведена.

Доказ і спростування виконують у процесі аргументації протилежні за своєю інформативною спрямованістю функції. Для доказу характерна конструктивна функція обґрунтування будь-якої ідеї. Операція спростування спрямована на руйнування обґрунтування, яке відбулося раніше, і тим самим виконує критичну функцію.

У практиці використовуються три різних самостійних типи аргументації.

Перший з них – це розв’язання лише одного завдання: позитивне обґрунтування власної тези. Ідеї і пропозиції опонентів при цьому не аналізуються й не піддаються критиці.

Другий тип аргументації – також розв’язання лише одного, але протилежного завдання: критика міркувань опонента, яка не порушує й не розглядає, по суті, свою тезу. Тут працює лише операція спростування, успішне здійснення якої показує або хибність тези опонента, або її необґрунтованість за рахунок помилок у демонстрації або в аргументах.

Третій тип – це комплексний тип аргументації, який поєднує доказ і спростування. При аргументованому викладі конкретної теми в рівній мірі важливо не тільки позитивне обґрунтування основної тези, але також і посередній її захист. Вона здійснюється шляхом критики суперечних тезі тверджень і критичного аналізу як явних, так і явно не виставлених, але можливих контраргументів.

Але спростування аргументації ще не є доказом хибності тези. Адже якщо, наприклад, учень біля дошки народить неправильний доказ теореми Піфагора, це не порушує істинності, самої теореми. У всякому випадку, розбивши доводи суперечника, необхідно йти далі й спростувати саму тезу.

Оратор, який складає свою промову на дійсних обставинах справи (особливо це стосується судового оратора), повинен навчитися досконало володіти логічним типом доведення.

ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1. Онуфрієнко Г.С. Риторика: навч. посібн. – К., 2008. – С. 355–410.

2. Абрамович С.Д. Риторика загальна та судова: навч.посіб. / С.Д. Абрамович, В.В. Молдован, М.Ю. Чикаркова. – К., 2002. – С. 294–305.

3. Молдован В.В., Кацавець Р.С. Судова риторика: практикум: навчальний посібник. – К., 2006. – С.17–21.

4. Сербенська О.А. Судові промови: від стагнації до нових параметрів розвитку / О.А. Сербенська // Наукові записки. – Т.22. – Ч.ІІ. – С. 256–259.

5. Тягнирядно Є.В., Яворська Г.Х. Риторичні вміння правників: теорія і практика: монографія // Є.В.Тягнирядно, Г.Х. Яворська – Одеса: ОДУВС, 2009. – 190 с.

6. Тягнирядно Є.В. Практичні завдання з риторики: метод. пос. / Є.В. Тягнирядно. – Одеса: ОДУВС, 2011. – 72 с.

Додаткова:

1. Топоров В. H. Риторика / Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. H. Ярцева. – M., 1990.

2. Черемшина Марко. Фрагмент моїх споминів про Івана Франка / Спогади про Івана Франка. – Львів, 1997.

3. Франко І. Перехресні стежки / Іван Франко. Зібрання творів у 50 т. –K., 1976–1986. –T. 20. – K., 1979.

6. Франко І. Лель і Полель / Іван Франко. Зібрання творів у 50 т. – K., 1976–1986. – T. 17. – K., 1979.

7. Московські вбивці Бандери перед судом. Збірка матеріялів за ред. Данила Чайковського. – Мюнхен, 1965.

9. Головащук C. Російсько-український словник сталих словосполучень. – K., 1998.

11. Караванський C. Російсько-український словник складної лексики. – K., 1998.

12. Непийвода H. Практичний російсько-український словник. Найуживаніші слова і вислови. – K., 2000.

13. Пономарів O. Культура слова. Мовностилістичні поради. – K., 1999.

Дата добавления: 2017-02-01