Вдосконалення системи міжнародних банківських розрахунків

Провідною ланкою на світовому фінансовому ринку є комерційні банки. Вони не лише здійснюють міжнародні платежі, а й охоплюють практично всі аспекти міжнародних економічних відносин. Банки можуть проводити підписку на випуски акцій і облігацій корпорацій. Особливість світового банківського бізнесу полягає в тому, що банки за кордоном мають право здійснювати всі операції, заборонені в їхній країні, але дозволені в країні, де розташовано філію або інший підрозділ. Ця обставина стимулює розвиток міжнародної банківської справи.

Міжнародні банки обслуговують у менших обсягах товарообмін і більшою мірою — обмін капіталу. Якщо раніше їхня діяльність обмежувалася купівлею-продажем валюти за дорученням клієнтів, то сьогодні вони контролюють усю складну систему міжнародних

розрахунків компаній, управляючи їхніми внутрішніми потоками і відносинами з іноземними партнерами. Навіть купівля-продаж валюти нині виникає з потреб обміну капіталу. Тому роль ТНБ у мобілізації капіталу важко переоцінити.

Міжнародні банківські розрахунки — це безготівкові розрахунки за грошовими зобов'язаннями та вимогами, що виникають у зв'язку з економічними та іншими відносинами між юридичними і фізичними особами різних країн.

Найчастіше вони пов'язані з обслуговуванням експортно-імпортних операцій, фінансуванням проектів та інвестиціями, наданням інших послуг населенню, підприємствам і державним структурам.

Міжнародні розрахунки здійснюються через банківські установи на основі кореспондентських відносин. Для їх організації банки використовують закордонні відділення та кореспондентські рахунки в іноземних банках. У міжнародних розрахунках використовуються міжнародні розрахункові одиниці (СПЗ, євро), валюти провідних країн світу. Золото в сучасних умовах втратило свою роль у міжнародних розрахунках і використовується лише в надзвичайних ситуаціях (з попереднім продажем за валюту платежу).

Міжнародні банківські розрахунки врегульовані як національним законодавством, так і міжнародним правом (наприклад, Женевські вексельні та чекові конвенції, Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів та ін.).

Основними формами міжнародних розрахунків є акредитив, інкасо, банківський переказ. У міжнародних розрахунках використовуються також векселі, чеки, кредитні картки. Форма міжнародних розрахунків та умови їх проведення обумовлюються в контракті. [22]

Загальною тенденцією в розвитку обслуговування міжнародної торгівлі є формування комерційними банками пакетів заходів, які можуть охоплювати будь-яку комбінацію фінансових послуг. Пакети з фінансування експорту та імпорту передбачають такі послуги, як кредитування, покриття ризику з наданого покупцеві кредиту, організація розрахунків покупця і продавця в потрібній місцевій валюті, міжнародний лізинг, факторинг, форфейтинг.

Фінансуючи імпорт, міжнародні банки забезпечують прискорення оборотності фінансових ресурсів імпортера, одержують фіксований прибуток за послуги і проценти за кредит, а покупець дістає можливість маневрувати платежами.

Важливим напрямом діяльності міжнародних банків є проектне фінансування. Банки фінансують проекти шляхом кредитування, лізингу, купівлі акцій та інших цінних паперів майбутніх об'єктів, а також надають цілий комплекс пов'язаних з цим послуг.

Основою банківської діяльності на міжнародних ринках є система міжнародних розрахунків. У міжнародних банківських розрахунках використовуються акредитиви, інкасо, банківські перекази, а також векселі, чеки, кредитні картки.

Валютні операції можуть здійснювати банки з різною формою власності, а також будь-які комерційні банки, офіційно зареєстровані на території України, що мають ліценції Національного банку України на здійснення валютних операцій і виконують валютний контроль за операціями клієнтів.

Потрібно визначити, що проблеми стабілізації валютного курсу української гривні, введення її внутрішньої конвертації є складними і багатоплановими, тому порядок організації торгівлі іноземною валютою й організація розрахунків в Україні ще лише увійшли в початкову фазу свого становлення.

Згідно з реформою зовнішньополітичної діяльності змінюється система розподілу централізованих валютних ресурсів. Їх переважно потрібно спрямовувати на задоволення загальнодержавних потреб, а також на виконання пріоритетних проектів на конкурентній основі. Підприємства в основному мають використовувати валюту, зароблену самостійно, чи банківський кредит.

Для зміцнення фінансового стану держави застосовують також розподіл частини централізованих валютних ресурсів через валютні аукціони і біржі, де підприємства, організації і фірми можуть їх купити за валюту України.

Конвертованість валюти може бути зовнішньою і внутрішньою. Зовнішня конвертованість означає можливість вільного переказу валюти на рахунки іноземних нерезидентів і вільної конвертації засобів у даній валюті. Внутрішня конвертованість дає можливість громадянам і підприємствам даної країни здійснювати платежі за кордон і купувати іноземну валюту без обмежень. Сукупність внутрішньої і зовнішньої конвертованості - повна форма конвертованості валюти. Її функціонування дає змогу підтримувати однакові умови, що створюються на внутрішньому ринку, зі світовим ринком і забезпечувати аналітичне порівняння рівнів і структури, внутрішніх та світових цін, витрат виробництва. Повна конвертованість означає відсутність валютних обмежень, що дає змогу здійснювати вільний обмін національної валюти на будь-яку іноземну, вільно вивозити її за кордон у всіх видах операцій. Більше 150 членів Міжнародного валютного фонду і 60 держав офіційно підтримують вільну конвертованість своїх валют. ВКВ кількох країн широко використовують як створення валютних резервів. Резервною валютою зараз вважають долар США, англійський фунт стерлінгів, німецьку марку японську єну, швейцарський франк.

До частково конвертованих належать валюти країн, в яких зберігаються валютні обмеження переважно для резидентів (представників даної країни).

Неконвертованими (закритими) є валюти країн, в яких існують різні валютні обмеження як для громадян і підприємств цієї країни (резидентів), так і для закордонних громадян і підприємств (нерезидентів). Звичайно відсутнє вільне вивезення і ввезення валют, нема вільної купівлі-продажу валют. Замкненими є валюти багатьох країн, що розвиваються, країн Східної Європи, України. Резервні валюти часто використовують для обслуговування платежів України з різними країнами. При цьому ціни можуть виражатися в одних валютах, а платежі здійснюватися в інших.

У розрахунках між країнами можна використовувати клірингові валюти. Кліринг - це система безготівкових розрахунків за товари, послуги, цінні папери, заснована на взаємозаліку зустрічних вимог і зобов'язань. Розрізняють внутрішній міжбанківський і міжнародний кліринги. Звичайно клірингові валюти (розрахунковий долар, розрахункова гривня, індійська рупія) не обмінюють на відповідну національну валюту.

Валютний курс - це співвідношення між грошовими одиницями різних країн, пропорція обміну однієї валюти на іншу. Національний банк України регулярно здійснює котировки іноземних валют, що дає можливість відобразити співвідношення між іноземними валютами і національною валютою України. [23]

ВИСНОВКИ

Отже, міжбанківські розрахунки є важливою складовою платіжного механізму держави. В Україні вони здійснюються із застосування електронних засобів. Кожен банк розробляє свою мережу електронних засобів здійснення платежів. Найбільш могутню і широку мережу їх створив НБУ, що й дало йому можливість розробити загальнонаціональну систему електронних платежів. Необхідною умовою здійснення міжбанківських розрахунків є встановлення кореспондентських відносин та відкриття кореспондентських рахунків.

Як суб'єкт господарської діяльності банк не може функціонувати без кореспондентських відносин з регіональ­ним управлінням Національного банку України та безпосередньо з іншими банками.

Кореспондентські відносини з регіональним управлінням НБУ встановлюються на підставі укладеної угоди про від­криття кореспондентського рахунку для проведення міжбанківських розрахунків комерційного банку з іншими банками.

Для відкриття кореспондентського розрахунку облік подає ряд документів, перелік яких встановлено інструкцією “Про міжбанківські розрахунки в Україні”.

Національний банк здійснює контроль за додержанням комерційними банками банківського законодавства та нормативних актів, що регламентують порядок проведення міжбанківських розрахунків.

Учасниками системи міжбанківських розрахунків можуть бути:

а) на рівні РРП: регіональні управління Національного банку та комерційні банки;

б) на рівні ЦРП: РРП, управління Національного банку по м. Ки­єву і Київській області; операційне управління і головне управління НБУ; комерційні банки та їх філії.

Програмно-технологічна структура СЕП включає: програмно-технологічні комплекси СЕП; електронну пошту Національного банку; засоби захисту інформації.

У СЕП здійснюється приймання, передача електронних розрахункових документів, підтвердження про їх отримання, ведення технічних рахунків учасників СЕП та надання інфор­мації про стан міжбанківських розрахунків.

Записи на рахунках бухгалтерського обліку в системі міжбанків­ських розрахунків проводяться відповідно до пакета розрахункових документів у СЕП (сукупності розрахункових документів як дебето­вих, так і кредитових).

Крім розрахунків через кореспондентський рахунок у регіональному управлінні Національного банку комерційні банки можуть встановлювати кореспондентські відносини між собою, метою яких є здійснення платежів і розрахунків за дорученням один одного. Кореспондентські відносини є договірними і можуть бути як односторонні, так і взаємні.

Коррахунки відкриті в комерційних банках, поділяють на рахунки “Ностро”, “Лоро”. “Ностро” називається рахунок, відкритий даним банком в іншому комерційному банку. Рахунок “Ностро” відображається у банку-власника в активі, а в обслуговуючого банку-кореспондента – в пасиві балансу.

Комерційні банки, які мають розгалужену мережу відділень та філій, з метою централізації коштів відкривають в установах НБУ консолідовані коррахунки. Такий коррахунок відкривається в головному банку у відповідній установі НБУ з метою обліку коштів та проведення розрахунків, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку на підставі вкладеного договору. Через консолідований коррахунок банки-учасники ВПС, які не мають власних коррахунків, мають можливість виходу в СЕП. В залежності від наявності власної платіжної системи до організації і структури, комерційні банки можуть вибрати різні моделі обслуговування консолідованого коррахунку в СЕП.

Дата добавления: 2017-02-01