Економічна сутність зобов’язань, їх значення, характеристика та види.

Будь-яке господарство має двоїсту (подвійну) характеристику: з одного боку, це сукупність активів, тобто майнових об'єктів - носіїв характеристик вартості та об'єктів (суб'єктів) права власності, а з іншого - сукупність пасивів - об'єктів обліку як суб'єктів - носіїв права власності на активи (фізичні або юридичні особи).

Щодо обліку об'єктів - носіїв права власності на активи в бухгалтерському обліку існують дві характеристики:

1) вкладення засновників (власників) господарства (власний капітал);

2) залучені до господарювання чужі кошти, тобто зобов'язання підприємства щодо інших фізичних чи юридичних осіб або держави (чужий капітал).

Для потреб управління пасиви (капітал) поділяються на:

а) капітал засновників (власників підприємства);

б) капітал учасників (юридичних або фізичних осіб), які:

- або передали за контрактом свій капітал чи майно у формі грошей, засобів праці, предметів праці тощо у тимчасове користування юридичній або фізичній особі, котра має повернути його у визначені строки та виконавши його умови;

- або набули права власності на частку майна підприємства внаслідок розподілу (чи перерозподілу) національного доходу (через бюджет, пенсійний фонд, дивіденди, страховий фонд тощо).

Для управління фінансами у бухгалтерському обліку мають чітко розмежовуватися поняття «власний капітал» (власність засновників) і «чужий капітал» (залучений), тобто власність інших суб'єктів власності. За залучений ззовні капітал потрібно платити проценти незалежно від того, прибутковим чи збитковим є підприємство.

З позицій балансової інтерпретації власності засновники формують перший розділ пасиву балансу господарства, в другому розділі пасиву відображають забезпечення наступних затрат і платежів, а в п'ятому - доходи майбутніх періодів.

Другий, третій, четвертий та п'ятий розділи пасиву балансу - це зобов'язання (довгострокові - третій, короткострокові (поточні) - четвертий розділ) перед контрагентами (постачальниками, банками, бюджетом, страховими компаніями тощо).

Різноманітність форм тимчасового залучення в оборот, а точніше використання чужого капіталу в підприємницькій діяльності, зумовлює існування бухгалтерських рахунків, таких як: кредити банків, кредитори, розрахунки з бюджетом, зі страхування, з пенсійного забезпечення тощо. І хоча зазначених рахунків багато, всі вони мають єдину структуру і такий вигляд:

Рахунок. Назва власника коштів: фізична або юридична особа.

Умови зобов'язань: термін, форма оплати тощо.

Таблиця 1.1

Структура рахунків залученого капіталу

Дебет	Кредит
Погашення боргових зобов'язань у формі: - грошовій - товарній - борговій (поступка) тощо	Виникнення боргових зобов'язань за: - одержані гроші - одержані товари - одержані послуги не внесені платежі тощо

Як бачимо, на будь-якому рахунку залученого капіталу першим записом має бути той, що визначає виникнення боргового капіталу (табл. 1.1).

В управлінні чужими пасивами (капіталом) важливою є їх характеристика за ознаками терміну повернення. За цією ознакою чужий капітал поділяють на короткостроковий (з терміном повернення до одного року) та довгостроковий (термін повернення - більше ніж один рік).

У процесі діяльності підприємства використовують чужі кошти. Частина цих коштів залучається на добровільних засадах (на контрактній основі). До таких коштів належать: кредити банків; кошти, призначені для виплати боргових зобов'язань перед контрагентами (постачальниками, кредиторами тощо) за одержані товарно-матеріальні цінності до сплати зазначених зобов'язань; одержані до виконання контракту аванси і т. ін.

Основні форми тимчасового залучення чужих коштів на основі контракту (рис. 1.1).

ПОЗИЧЕНИЙ КАПІТАЛ / ЗАЛУЧЕНИЙ НА ОСНОВІ КОНТРАКТУ
У формі грошей		У формі матеріальних запасів		У формі одержаних послуг		У формі емісії цінних паперів

Кредит

Товарний кредит

Облігації, сертифікати тощо

Робоча сила(найм)

Матеріальні послуги: - газ; - холод; - електроенергія і т. ін.

Нематеріальні послуги: - перевезення; - ремонт і т. ін.

Рис. 1.1. Основні форми залучення чужого капіталу на основі контракту

Першим і найпоширенішим видом залученого капіталу є кредит банку. Кредит - це результат кредитування, яке полягає у такому. Підприємство одержує від банківських установ у тимчасове користування грошові кошти, що являють собою акумульовані банком вільні кошти інших підприємств, громадян, організацій тощо. Кредит надається на контрактній основі на умовах повернення, терміновості, забезпеченості (гарантії) сплати процентів за користування кредитом. За термінами надання кредити поділяються на коротко-, середньо- та довгострокові.

Другим поширеним видом залученого (чужого) капіталу є тимчасово позичені кошти контрагентів - постачальників або покупців, громадян тощо - у зв'язку з відстроченням платежу за одержання товарно-матеріальної цінності, послуги, виконаної роботи.

Тимчасово позичені кошти інших підприємств можуть мати дві форми: товарний кредит (за одержані сировину, матеріали, товари підприємство не розплатилося) та одержаний аванс для виконання певного доручення (надання послуг, виконання робіт тощо).

Різновидом залучення чужого капіталу є випуск (емісія) облігацій, сертифікатів та інших цінних паперів, а також боргові зобов'язання перед працюючими за використання їхньої праці в підприємницькій діяльності.

Повернути залучений капітал можна у такі способи: перерахуванням грошей, передаванням цінних паперів, прийманням уступки боргу, виданням векселів тощо.

Зобов’язання – це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Зобов’язання – це обов’язок чи відповідальність діяти певним чином. Воно виникає тільки тоді, коли актив отримано, або коли підприємство укладає невідмовну угоду придбати актив.

Зобов’язання можуть бути монетарними і немонетарними. Монетарні зобов’язання відображають суму грошових коштів, що підлягають сплаті кредиторам, а немонетарні – зобов’язання поставити товари або надати послуги визначеної кількості та якості.

Зобов'язання підприємства поділяються на: довгострокові, поточні, забезпечення, непередбачені зобов'язання.

Поточні зобов'язання - зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

3 метою правильної організації бухгалтерського обліку слід чітко розрізняти зобов'язання, групи яких виділені в П(С)БО 11 (рис. 1.2).

Поточні зобов'язання підприємства, що відображають його заборгованість перед партнерами по комерційних операціях згідно з рахунками, прийнятими до оплати, в практиці називають кредиторською заборгованістю.

Рис. 1.2. Класифікація зобов’язань

Заборгованість (кредиторська, дебіторська) – це явище, наявність якого у підприємства свідчить про те, що у нього є дебітори i кредитори, постачальники та покупці. Отже, це свідчення того, що підприємство працює, здійснює господарську діяльність та має можливість сплачувати податки до казни держави. Звичайно, як не уникнути того, що, здійснивши попередню оплату, можна не завжди вчасно отримати очікувану послугу, товар чи результат робіт, так i того, що, надавши послугу, відвантаживши товар чи передавши результат робіт, можна довго очікувати розрахунку. Буває, що за наявності об’єктивних чи суб’єктивних причин не вдається вчасно розрахуватися як з покупцями, так i з продавцями.

Кредиторська заборгованість - це суми короткотермінових зобов'язань підприємства перед постачальниками, робітниками з оплати праці, бюджетом та інших фінансових зобов'язань. Її обсяг, якісний склад і рух характеризують стан платіжної дисципліни, яка є свідченням стійкості фінансового стану.

Важливим напрямом управління кредиторською заборгованістю є вивчення джерел погашення короткострокових фінансових зобов'язань підприємства. При цьому здійснюється порівняння величини погашених короткострокових зобов'язань з сумою виручки від можливих видів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Подальшим напрямом управління є деталізація кредиторської заборгованості, яка є у підприємства, за видами, сумами, строками платежу і конкретними кредиторами з метою встановлення пріоритету та послідовності погашення боргових зобов'язань.

Кредиторську заборгованість доцільно класифікувати та групувати за термінами погашення на ту дату, яка є нормально-допустимою (за якою термін сплати ще не настав), і ту, яка є вже простроченою в відрізках часу 1-30 днів, 30-60 днів, 60-90 днів та більше 90 днів. Таке групування дає можливість обґрунтовано планувати забезпеченість ресурсами та графіки погашення зобов'язань та розраховувати суми можливих штрафних санкцій за прострочення платежів за боргами.

Визначення ефективності використання в обігу підприємства залучених та позикових капіталів є важливим об'єктом управління кредиторською заборгованістю. Для цього потрібно проводити порівняння прибутку і оборотів по рахунках кредиторської заборгованості, зважаючи на можливий різний час отримання і погашення кредитів і фактичне вилучення прибутку в результаті використання коштів кредиторів. При визначенні ефективності використання в обігу підприємства залучених та позикових капіталів використовується інформація, яка сформована в межах оперативного обліку, так і по мірі формування прибутку, отримання і погашення короткострокової кредиторської фінансової заборгованості.

Наступним важливим напрямом управління фінансовим станом підприємства є вивчення стану короткострокових розрахунків з кредиторами (без розрахунків за короткостроковими кредитами і позиками) і оцінка забезпечення поточних боргових зобов'язань засобами погашення. При цьому здійснюється вивчення складу і структури мобільних платіжних засобів короткострокових фінансових зобов'язань перед кредиторами, які можуть бути джерелами швидкого реального погашення кредиторської заборгованості. В якості мобільних джерел погашення короткострокових боргових зобов'язань виступають суми грошових засобів, короткострокові фінансові вкладення, а також надійні види дебіторської заборгованості.

Важливою ланкою в роботі підприємства є розрахунки. Для завершення їх потрібні час і грошові кошти. Тому завжди на певну звітну дату залишаються суми дебіторської і кредиторської заборгованості. Взагалі вони можуть балансуватися, проте стійке перевищення одних сум над іншими може змінювати реальну величину обігових коштів підприємства (мобілізація або іммобілізація коштів).

В залежності від економічного змісту розрахункові операції поділяють:

- розрахунки за товарними операціями;

- розрахунки за нетоварними операціями.

Розрахунки за товарними операціями пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг. Вони становлять переважну частину всього грошового обороту в державі й обслуговують поточну фінансово-господарську діяльність підприємств. Від організації розрахунків за товарними операціями залежать розрахунки за нетоварними операціями.

Розрахунки за нетоварними операціями пов'язані з фінансовими операціями: з кредитною системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції, тобто за результатами завершення кругообороту коштів підприємства.

Таким чином, проведено теоретичне дослідження з питань визначення економічного змісту поняття “поточні зобов’язання підприємства”, визначена класифікація кредиторської заборгованості та причини її виникнення.

Дата добавления: 2017-02-01