Еволюція неокласичної теорії на початку XX століття

Розвиток неокласичної теорії пов’язана з іменем видатного англійського економіста Альфреда Маршалла (1842-1924). А.Маршалл для дослідження економічних явищ широко застосовує математичні методи. Однак він робить це значно обережніше, ніж представники «математичної школи» маржиналізму, хоча сам мав базову математичну освіту. Визнаючи певну обмеженість математичних методів у дослідженні економіки, Маршалл зауважив, що «хороший математичний виклад економічних явищ може виявитись добротною математикою, але поганою економікою».

А. Маршалл досліджував економічну діяльність людей з позицій «чистої теорії» та ідеальної моделі ринкового господарювання на ґрунті «досконалої конкуренції». Особливе місце в теоретичній спадщині А.Маршалла займає теорія ринкової рівноваги. Ринкову рівновагу Маршалл пов'язував із проблемою вільного ціноутворення на ринку досконалої конкуренції. Механізм ціноутворення він характеризував як «єдиний організм рівноважної економіки, який складається із мобільних і інформованих один про одного господарюючих суб'єктів». Ринкова ціна, наголошував Маршалл, формується через взаємодію так званих ціни попиту і ціни пропозиції. Першу визначає гранична корисність, а другу граничні витрати.

Наприкінці XIX ст. з'являється своєрідний варіант (американський) теорії граничної корисності. Автором цієї теорії був професор колумбійського університету Джон Бейтс Кларк (1847-1938). Йому належить авторство так званого закону продуктивності праці і капіталу, який покладено в основу його теорії граничної продуктивності. Саме ця теорія є основною серед теорій Кларка.

Англійський економіст Френсіс Еджуорт (1845-1926) досліджував ймовірні можливості виміру корисності благ, увівши в економічну теорію поняття «кривих байдужості», які, як вже відомо, ілюструють корисність комбінацій (наборів) споживчих благ у поєднанні із грошовим доходом індивіда і широко застосовуються сьогодні в економікс.

Крім того, Еджуорт зробив значний внесок у теорію економічної рівноваги, започаткував індексний метод дослідження, застосувавши кількісні і цінові індекси для економічного аналізу ринкової поведінки господарюючих суб'єктів.

Американський економіст-математик Ірвінг Фішер (1867-1947) вдосконалював методи економіко-математичного аналізу, запропонував комплексний індекс економічних показників, який одержав назву «індекса Фішера». Використовуючи розробки Д. Юма та інших дослідників проблем теорії грошового обігу, І. Фішер у 1946 р. вивів знамените «рівняння обміну»: МV = РQ, де М- грошова маса в обігу, V— швидкість обігу грошей, Р — загальний рівень (індекс) цін в економіці, Q- товарна маса, призначена для реалізації (реальний національний продукт).

Представник кембриджської школи, наступник А. Маршалла, англійський економіст Артур Сесія Пігу (1877-1959) здійснив, по суті, корекцію методології дослідження грошової маси, запровадженої І.Фішером, запропонувавши враховувати мотиви господарюючих суб'єктів на мікрорівні, що зумовлюють їх «схильність до ліквідності» — прагнення відкласти частину грошей у запас у вигляді банківських вкладів або цінних паперів. Тому коректування цін ставиться в залежність (ступеня ліквідності різних елементів грошової маси. А. Пігу займався також проблемами економічної рівноваги традиціях кембриджської школи маржиналізму. Шведський економіст Кнут Віксель (1851—1926) здійснив пробу поєднати теорію граничної корисності австрійської коли з теорією цін математичної школи. Густав Кассель 1846-1945) - інший шведський теоретик - плідно працював д проблемами загальної економічної рівноваги, Монетарну теорію економічного циклу розробив у цей час Ральф Джордж Хоутрі (1879-1975) - представник кембриджської школи. Він вважав, що економічний цикл - це суто грошове явище, зумовлене коливаннями грошового попиту і відповідними Цінами у наданні кредитів. В умовах підйому, на думку Хоутрі, грошовий попит зростає, банки збільшують кредит і полегшують умови його надання зменшують ставку відсотка.

Такі дії банків є результатом зростання цін ділової активності і зростання активності росту і збільшення швидкості обігу грошей. Але з розвитком цього процесу банки починають виявляти все більшу обережність і, остерігаючись розвитку інфляції, підвищують ставку відсотка, обмежують і навіть скорочують кредити, в результаті чого відбувається спад економічної активності.

Дата добавления: 2017-02-01