Освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти в Україні

Забезпечення привабливості європейської системи вищої освіти.

Україна була і є активним учасником цих процесів. В травні 2005 року Україна приєдналася до Болонського процесу. Обрані шляхи модернізації вищої освіти України співзвучні загальноєвропейським підходам. Принципи Болонської декларації повною мірою вирішено запровадити у 2010 році, а 2005-й визначено як проміжний етап моніторингу зробленого.

Основним завданням на цей період є запровадження передбаченої Болонською декларацією системи академічних кредитів, аналогічній ЕСТS (Європейській кредитно-трансферній системі). Саме її розглядають як засіб підвищення мобільності студентів щодо переходу з однієї навчальної програми на іншу, включно з програмами післядипломної освіти. ЕСТS стане багатоцільовим інструментом визнання й мобільності, засобом реформування навчальних програм, а також засобом передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Важливий момент запровадження акумулюючої кредитної системи — можливість враховувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження, наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах тощо.

Визначення змістовних модулів навчання з кожної дисципліни, узгодження кредитних систем оцінювання досягнень студента повинно стати основою для вирішення ще однієї задекларованої в Болоньї мети — створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, менеджерів освіти та дослідників на теренах Європи.

Обов’язковою також вважається наявність внутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю якості освіти.

Загалом визначальними критеріями освіти в рамках Болонського процесу є: якість підготовки фахівців; зміцнення довіри між суб’єктами освіти; відповідність європейському ринку праці; мобільність; сумісність кваліфікації на вузівському та після­вузівському етапах підготовки; посилення конкуренто­спроможності Європейської системи освіти [7].

Ці вимоги є певною програмою розвитку вищої освіти України [8,9]. 4 липня 2005 р. прийнято Указ Президента № 1013/2005 "Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні" [10], який дав новий поштовх розвитку освіти в нашій країні. Вибір нашої держави - європейська інтеграція. Цей курс проголосив Президент України В.А.Ющенко, його схвалила Верховна Рада, підтримала переважна більшість суспільства та політичних партій.

Визнання кваліфікації фахівця з вищою освітою визначається за допомогою двох понять: кваліфікації та спеціальності.

Кваліфікація фахівця з вищою освітою визначається як здатність особи виконувати завдання та обов’язки відповідної роботи та вимагає певного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Спеціальність - категорія, що характеризує:

¨ у сфері освіти - спрямованість і зміст навчання при підготовці фахівця (визначається через об’єкт діяльності фахівця і відображає, насамперед, вид його діяльності і сферу застосування його праці);

¨ у сфері праці - особливості спрямованості і специфіку роботи в межах професії (зміст задач професійної діяльності).

Відповідно до статті 30 Закону України “Про освіту” [1] та статті 6 Закону України "Про вищу освіту" [4] підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за освітньо-кваліфікаційними рівнями (ступеневою освітою) згідно з відповідними освітньо-професійними програмами.

Освітній рівень вищої освіти - характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості інтелектуальних якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації, яка відповідає певному освітньо-кваліфікаційному рівню. В Україні встановлені такі освітні рівні вищої освіти [4, стаття 7]:

Неповна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

Базова вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

Повна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста або магістра.

Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти - характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості знань, умінь та навичок особи, що забезпечують її здатність виконувати завдання та обов’язки (роботи) певного рівня професійної діяльності.

Освітньо-професійна програма - державний нормативний документ, який визначає зміст та термін навчання, передбачає відповідні форми контролю та державної атестації фахівця з даної спеціальності певного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Нормативний термін навчання – це встановлений освітньо-професійною програмою термін викладання змісту освітньо-професійної програми для очної форми навчання.

В Україні встановлені такі освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти:

1 молодший спеціаліст;

2 бакалавр;

3 спеціаліст;

4 магістр.

Молодший спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що і передбачені для первинних посад, у певному виді економічної діяльності [4].

Молодший спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної середньої освіти здобув загальнокультурну підготовку, спеціальні уміння та знання, має певний досвід їх застосування для вирішення типових професійних завдань, які передбачені для відповідних посад, у певній галузі народного господарства [11].

Фахівець освітньо-кваліфікаційного рівня “молодший спеціаліст” отримує освітній рівень “неповна вища освіта”, набуває спеціальні уміння та знання, достатні для виконання певних виробничих функцій, здатний перенести свою діяльність з одного предмета праці на інший. Задачі діяльності, що вирішує молодший спеціаліст, припускають вибір готових рішень з набору стандартних загальноприйнятих рішень, що мають алгоритмізований характер.

Освітньо-професійна програма підготовки молодшого спеціаліста забезпечує одночасне здобуття базової вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації молодшого спеціаліста на базі повної загальної середньої освіти або на базі базової загальної середньої освіти з наданням можливості здобувати повну середню загальну освіту. Зазначена програма складається з навчальних дисциплін фахового спрямування та з різних видів практичної підготовки і може включати окремі дисципліни освітньо-професійної програми підготовки бакалавра.

Нормативний термін навчання не може перевищувати трьох років на базі повної загальної середньої освіти. та чотирьох років - на базі базової загальної середньої освіти.

Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують документи встановленого зразка про здобуття базової вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації молодшого спеціаліста.

Бакалавр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об’єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності [4].

Бакалавр - освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної середньої освіти здобув поглиблену загальнокультурну підготовку, фундаментальні та професійно-орієнтовані уміння та знання щодо узагальненого об’єкта праці і здатний вирішувати типові професійні завдання, передбачені для відповідних посад, у певній галузі народного господарства [11].

Фахівець освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” отримує освітній рівень “базова вища освіта”, набуває спеціальні уміння та знання, достатні для виконання обмеженої кількості виробничих функцій, пов’язаних з циклом існування його об’єкта діяльності. Задачі діяльності, які вирішує бакалавр, припускають діяльність відповідно до заданого алгоритму, що містить процедуру часткового конструювання відповідних операцій.

Освітньо-професійна програма підготовки бакалавра забезпечує одночасне здобуття базової вищої освіти за напрямом підготовки та кваліфікації бакалавра на базі повної загальної середньої освіти. Зазначена програма складається із загальних фундаментальних, гуманітарних та соціально-економічних дисциплін, спеціальних дисциплін відповідного напряму підготовки, а також з різних видів практичної підготовки.

Нормативний термін навчання визначається програмою, але не може перевищувати чотирьох років. Нормативний термін навчання осіб, що мають освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста, зменшується на один - два роки.

Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують документи встановленого зразка про здобуття базової вищої освіти за відповідним напрямом підготовки та кваліфікації бакалавра.

Спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності [4].

Спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра здобув спеціальні уміння та знання, має певний досвід їх застосування для вирішення складних професійних завдань, передбачених для відповідних посад, у певній галузі народного господарства [11].

Фахівець освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст” отримує освітній рівень “повна вища освіта”, набуває спеціальні уміння та знання для виконання усіх виробничих функцій, пов’язаних з циклом існування об’єкту діяльності. Задачі діяльності, які вирішує спеціаліст, припускають діяльність за складним алгоритмом, що містить процедури конструювання рішень.

Освітньо-професійна програма підготовки спеціаліста забезпечує одночасне здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації спеціаліста на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки бакалавра. Зазначена програма складається із спеціальних дисциплін, у тому числі соціально-економічних, та різних видів практичної підготовки.

Нормативний термін навчання визначається програмою, але не може перевищувати одного року. Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують документи встановленого зразка про здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації спеціаліста.

Магістр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності [3].

Магістр - освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста здобув поглиблені спеціальні уміння та знання інноваційного характеру, має певний досвід застосування та продукування нових знань для вирішення проблемних професійних завдань у певній галузі народного господарства [11].

Фахівець освітньо-кваліфікаційного рівня “магістр” отримує освітній рівень “повна вища освіта”, набуває спеціальні уміння та знання для виконання науково-дослідних, педагогічних та (чи) управлінських функцій, пов’язаних з циклом існування об’єкта діяльності. Задачі діяльності, які вирішує магістр, припускають діяльність за складним алгоритмом, що містить процедури конструювання рішень.

Освітньо-професійна програма підготовки магістра забезпечує одночасне здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації магістра на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки бакалавра. Зазначена програма включає поглиблену фундаментальну, гуманітарну, соціально-економічну, психолого-педагогічну, спеціальну та науково-практичну підготовку.

Нормативний термін навчання визначається програмою, але не може перевищувати одного року (для окремих спеціальностей за погодженням з Міністерством освіти і науки України може бути встановлено термін півтора роки).

Здобуття кваліфікації магістра може здійснюватися на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки спеціаліста. При цьому нормативний термін навчання визначається індивідуальною програмою з урахуванням академічної різниці, але не може перевищувати одного року.

Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують документи встановленого зразка про здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації магістра.

Згідно з Болонською декларацією Україна, як і інші країни Європи, взяла зобов’язання про введення до 2010 року двоступеневої системи: бакалаврата (не менше трьох років), магістратури (не менше двох років). Тому в Закон про вищу освіту в Україні будуть внесені відповідні зміни.

Післядипломна освіта - спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення і оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.

Післядипломна освіта створює умови для безперервності та наступності освіти і включає:

5 перепідготовку - отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду;

6 спеціалізацію - набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов’язки, які мають особливості, в межах спеціальності;

7 розширення профілю (підвищення кваліфікації) - набуття особою здатностей виконувати додаткові завдання та обов’язки в межах спеціальності;

8 стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов’язків певної спеціальності.

Особа, яка пройшла перепідготовку і успішно пройшла державну атестацію, отримує відповідний документ про вищу освіту.

Особа, яка пройшла стажування або спеціалізацію чи розширила профіль (підвищила кваліфікацію), отримує відповідний документ про післядипломну освіту.

1.5 Система акредитації освітньо-професійних програм навчання та навчальних закладів

В Україні, як і в багатьох інших країнах, введена громадсько-державна система акредитації освітньої діяльності вищих навчальних закладів.

Освітня діяльність (діяльність, пов’язана з наданням послуг для здобуття вищої освіти, з видачею відповідного документу) на території України здійснюється вищими навчальними закладами на підставі ліцензій, які видаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України [4].

Вищий навчальний заклад (ВНЗ) - освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність [4,12].

Постійно діючим органом в Україні, який забезпечує виконання державних вимог до освітньої діяльності вищих навчальних закладів є Державна акредитаційна комісія (ДАК) [13].

ДАК очолює Міністр освіти та науки України. До складу ДАК представники МОН України, міністерств і відомств, провідні фахівці ВНЗ та наукових установ. ДАК формує Типове положення про фахову раду, експертні комісії, затверджує їх склад.

ДАК України приймає рішення з питань ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів, напрямів підготовки і спеціальностей.

Ліцензування - процедура визнання державою спроможності вищого навчального закладу розпочати освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення [14].

Ліцензований напрям - напрям, за яким вищий навчальний заклад певного типу визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

Ліцензована спеціальність - спеціальність відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, за якою вищий навчальний заклад певного типу визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

Ліцензія видається МОН України.

Акредитація - процедура державного визнання вищого навчального закладу певного типу права провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення [15].

Акредитація для вищого навчального закладу проводиться за спеціальностями.

Акредитована спеціальність - це державне визнання вищого навчального закладу певного типу відповідності рівня підготовки (перепідготовки) фахівців з цієї спеціальності державним вимогам. Акредитація спеціальності проводиться після закінчення терміну навчання фахівців у ВНЗ.

Акредитація вищого навчального закладу - це державне визнання його статусу (рівня акредитації).

Рішення про акредитацію приймає ДАК. При позитивному рішення ВНЗ отримує сертифікат, терміном на 5 років (10 для національного ВНЗ).

Рівень акредитації - рівень спроможності вищого навчального закладу певного типу провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

В Україні встановлено чотири рівні акредитації вищих навчальних закладів [4]:

- вищий навчальний заклад першого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста. Випускники отримують неповну вищу освіту: на основі повної загальної середньої освіти - з присвоєнням кваліфікації молодшого спеціаліста; на основі базової загальної середньої освіти - з присвоєнням кваліфікації молодшого спеціаліста та з одночасним отриманням повної загальної середньої освіти;

- вищий навчальний заклад другого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;

- вищий навчальний заклад третього рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра;

- вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра.

Рівень акредитації вищого навчального закладу визначається кількістю акредитованих спеціальностей. Для визначення рівня акредитації ВНЗ потрібно мати не менше двох третин акредитованих спеціальностей.

Акредитація проводиться з ініціативи ВНЗ.

ВНЗ подає до МОН України:

9 копію ліцензії на надання освітніх послуг із спеціальностей, що ліцензуються;

10 звіт про свою діяльність за спеціальністю, що акредитується, де підтверджуються відповідність кадрового, навчально-методичного та матеріально-технічного забезпечення державним вимогам, висвітлюються результати контрольних робіт з фундаментальних та фахових дисциплін.

Акредитаційна експертиза проводиться експертною комісією, яку формує МОН України. Пропозиції експертної комісії подаються до експертної ради ДАК, і з їх схваленням (або не схваленням) - на засідання ДАК.

ВНЗ не може бути акредитованим за ІУ рівнем акредитації у разі коли:

11 аспірантура або докторантура мають показники нижчі ніж середні для даної галузевої групи ВНЗ по Україні;

12 за останні 5 років видано підручників, навчальних посібників, монографій з грифом МОН України менше ніж 5 відсотків загальної кількості викладачів.

1.6 Типи вищих навчальних закладів України

В Україні діють такі типи вищих навчальних закладів [4,12]:

Університет - багатопрофільний вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність.

Можуть створюватися класичні та профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо) університети.

Академія - вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Інститут - вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Коледж - вищий навчальний заклад другого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-науково- виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Технікум (училище) - вищий навчальний заклад першого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Державному вищому навчальному закладу четвертого рівня акредитації відповідно до законодавства Указом Президента України може бути надано статус національного.

Указом Президента України від 25 листопада 1999 року №1496/99 "Про Київський національний університет імені Тараса Шевченка" Київському національному університету імені Тараса Шевченка надано статус національного [16].

Вищі навчальні заклади діють у відповідності до своїх статутів.

Створення, реорганізація та ліквідація вищого навчального закладу третього та четвертого рівнів акредитації державної форми власності здійснюється Кабінетом Міністрів України, інших - відповідними засновниками, приватних - власниками.

Структурні підрозділи вищого навчального закладу створюються відповідно до законодавства і можуть мати окремі права юридичної особи.

Основними структурними підрозділами вищого навчального закладу третього і четвертого рівнів акредитації є: кафедри, факультети, інститути, філії, бібліотека тощо [4,12].

Кафедра - базовий структурний підрозділ вищого навчального закладу (його філій, інститутів, факультетів), що проводить навчально-виховну і методичну діяльність з однієї або кількох споріднених спеціальностей, спеціалізацій чи навчальних дисциплін і здійснює наукову, науково-дослідну та науково-технічну діяльність за певним напрямом. Кафедра створюється рішенням Вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до її складу входить не менше ніж п’ять науково-педагогічних працівників, для яких кафедра є основним місцем роботи, і не менше ніж три з них мають науковий ступінь або вчене звання.

Керівництво кафедрою здійснює завідуючий кафедрою, який обирається на цю посаду за конкурсом Вченою радою вищого навчального закладу строком на п’ять років (для національного вищого навчального закладу - строком на сім років). Із завідуючим кафедрою укладається контракт.

Факультет - основний організаційний і навчально-науковий структурний підрозділ вищого навчального закладу третього та четвертого рівнів акредитації, що об’єднує відповідні кафедри і лабораторії. Факультет створюється рішенням Вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до його складу входить не менше ніж три кафедри і на ньому навчається не менше ніж 200 студентів денної (очної) форми навчання.

Інститут - навчально-науковий або науковий структурний підрозділ, який може створюватися в університетах та академіях з метою більш ефективної реалізації статутних завдань закладу. Навчально-науковий інститут об’єднує споріднені факультети, кафедри. Керівництво навчально-науковим інститутом здійснює директор інституту, який обирається на посаду за конкурсом на п’ять років.

Філія - відокремлений структурний підрозділ, що створюється з метою забезпечення потреб у фахівцях місцевого ринку праці та наближення місця навчання студентів до їх місця проживання.

Вищий навчальний заклад повинен мати у своєму складі бібліотеку.

Вищі навчальні заклади у своєму складі можуть мати підрозділи перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, лабораторії, навчально-методичні кабінети, обчислювальні центри, навчально-виробничі та творчі майстерні, навчально-дослідні господарства, виробничі структури, видавництва, заклади культурно-побутового призначення та інші підрозділи, діяльність яких не заборонена чинним законодавством. Вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації можуть також мати аспірантуру, докторантуру, науково-дослідні установи.

Вищий навчальний заклад може створювати навчальні підрозділи: курси, факультети суміжних і додаткових професій та інші підрозділи, що надають платні освітні послуги.

Вищий навчальний заклад має право створювати у своєму складі заклади післядипломної освіти, які на базі вищої освіти у скорочені терміни готують фахівців з нових перспективних напрямів науки і техніки.

Безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник - ректор (президент), начальник, директор тощо.

1.7 Особливості університетської освіти

В Україні, як і у всьому світі, найпрестижнішою є університетська освіта. Університет, як це визначено раніше – вищий навчальний заклад, в якому реалізуються освітньо-професійні програми як правило освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавра, спеціаліста, магістра за широким спектром природничих, гуманітарних та інших напрямів науки, техніки, культури, проводяться фундаментальні та прикладні дослідження. Статус університету передбачає:

- підготовку за широким переліком природничих, гуманітарних, економічних, технічних та інших напрямів науки, виробництва, суспільного життя висококваліфікованих фахівців, які володіють глибокими фундаментальними знаннями і високим рівнем загальної культури;

- участь в навчальному процесі наукових та науково-педагогічних працівників вищої кваліфікації;

- наявність загальновизнаних наукових шкіл, значних досягнень в галузі фундаментальних і прикладних досліджень, науково-методичних і педагогічних новацій;

- підготовку науково-педагогічних кадрів, в тому числі через аспірантуру та докторантуру, підвищення кваліфікації та перепідготовку викладацького складу і фахівців народного господарства з вищою освітою;

- поширення наукових знань, культурно-просвітницьку діяльність.

Кількість університетів в Україні, заснованих на державній формі власності за період з 1991 року до 2005 року зросла з 12 до 103.

Мережа університетів, враховуючи їх соціально-економічний вплив, може бути поділена на типи:

- класичні університети як великі, багатофункціональні вищі навчальні заклади з високим науково-педагогічним, науково-технічним і культурним потенціалом, сфера їх впливу має екстериторіальний характер і включається в поле впливу університетів світового рівня (до такого типу належить Київський національний університет імені Тараса Шевченка);

- регіональні університети, вплив яких охоплює великі територіальні утворення;

- галузеві університети, як центри розвитку науки, освіти, культури в певних галузях народного господарства.

Основні характеристики університетської освіти:

- фундаментальність підготовки;

- гуманітаризація освіти;

- поєднання навчання та наукової роботи;

- академічні свободи.

Фундаментальність підготовки полягає в тому, в університеті готується не стільки “людина знаюча”, з незмінним світоглядом, скільки людина, підготовлена до життя, яка вміє орієнтуватися в складних проблемах, обґрунтовувати та приймати оптимальні рішення. Для цього на першому етапі підготовки забезпечується перш за все розуміння і широта кругозору, а на наступних – індивідуалізація навчання, що дозволить майбутньому фахівцю діяти не лише на основі взірців, стереотипів, засвоєних у ході навчання, а й на основі ним самим розроблених, знайдених, виплеканих прийомів і способів. Фундаменталізація освіти передбачає викладання блоку природничих та гуманітарних дисциплін як єдиного комплексу наук про природу, суспільство і місце людини в них.

Гуманітаризація університетської освіти покликана забезпечити загальнокультурний розвиток майбутнього фахівця, його духовних начал, орієнтувати його в світі загальнолюдських цінностей, розвивати художнє мислення, можливості якісного аналізу явищ і процесів суспільного життя, поєднувати в єдину систему компоненти екології, політики, економіки, менеджменту, соціології, філософії, психології та педагогіки.

Поєднання навчання та наукової роботи – один з фундаментальних принципів університетської освіти, який полягає в об’єднанні в одному середовищі двох взаємодіючих процесів – наукової і освітньої діяльності. Якщо освітній процес протікає в середовищі “наукового затишку”, він позбавлений властивостей, які запускають внутрішній механізм саморозвитку.

Академічні свободи забезпечують мобільність особи в процесі навчання в університеті. Особлива увага приділяється індивідуальним заняттям,які активізують мотивацію студентів до розвитку своїх знань та здібностей.

1.8 Місце спеціальності “міжнародна інформація” в переліку спеціальностей та напрямів підготовки фахівців з вищою освітою

В умовах постійної зміни вимог економіки та ринку праці система освіти України передбачає реалізацію освітньо-професійних програм, різноманітних за змістом і термінами навчання, орієнтованих на міжнародну стандартну класифікацію освіти (МСКО).

Постановою Кабінету Міністрів України № 507 від 24 травня 1997 року “Про Перелік напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівням” із змінами і доповненнями за погодженням з Кабінетом Міністрів в Україні встановлюються такі напрями підготовки фахівців з вищою освітою у відповідних галузях наук [17]:

Дата добавления: 2017-02-01