Загальні методи досліджень

Абстрагування – це відвертання від несуттєвих властивостей, зв’язків, відносин предметів і виділення декількох сторін, які цікавлять дослідника.

Процес абстрагування проходить у дві стадії. Перша стадія – це виявлення найбільш важливого в явищах і установлення незалежності або нехтовно малої залежності явищ що вивчаються від визначених факторів. Друга стадія – реалізація можливостей абстрагування. Сутність його полягає в заміні одного об’єкта іншим, більш простим, який виступає в якості моделі першого.

Абстрагування може застосовуватися як до реальних, так і до абстрактних об’єктів, що раніше пройшли абстрагування. Абстрагування дозволяє замінити в пізнанні складне простим, яке виражає основне в цьому складному.

Існують п’ять видів абстракції:

1. Ототожнення – утворення понять шляхом поєднання предметів, пов’язаних відношенням типу рівність в окрему групу, нехтуючи деякими індивідуальними властивостями.

2. Ізолювання – виділення властивостей і відносин, нерозривно зв’язаних з предметами, і присвоєння їм визначених «імен». Це надає абстракціям статус самостійних предметів, як то «надійність», «технологічність».

Різниця між цими двома абстракціями полягає в тому, що в першому випадку ізолюється комплекс властивостей об’єкта, а в другому – єдина його властивість.

3. Конструктивізація – відхід від невизначеності межі реальних об’єктів, наприклад, безперервний рух зупиняється і тому подібне.

4. Актуальна нескінченність – відхід від незавершеності процесу утворення нескінченної множини, від неможливості задати його повним списком всіх елементів.

5. Потенціальна здійсненність – відхід від реальних меж людських можливостей, наприклад, нескінченність є вже як існуюча.

Результат абстрагування часто виступає як специфічний метод досліджень, а також в якості елемента більш складних по своїй структурі методів експерименту, таких як аналіз і синтез.

Аналіз – метод пізнання, який дозволяє розбити предмети дослідження на складові частини. Синтез – навпаки, дозволяє здійснити поєднання окремих частин або сторін предмета в єдине ціле. Аналіз і синтез взаємозв’язані, вони представляють собою єдність протилежностей.

Аналіз і синтез бувають:

1. Прямі, або емпіричні, коли ними користуються для виділення окремих частин об’єкта, знаходження його властивостей, виконання простих вимірювань.

2. Зворотні, або елементарно теоретичні, які базуються на деяких теоретичних міркуваннях причинно-наслідкового зв’язку різних явищ або дії якоїсь закономірності. При цьому виділяються і поєднуються явища, які уявляються суттєвими, а другорядні відкидаються.

3. Структурно-генетичні, які вимагають виділення в складному явищі таких елементів, які чинять вирішальний вплив на інші сторони об’єкта.

Дедуктивними називають умови, в яких висновок про деякий елемент множини робиться на основі знань загальних властивостей всієї множини. Зміст дедукції як методу пізнання полягає в використанні загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ.

Під індукцією розуміють умови від частинного до загального, коли на основі знань про частину об’єктів деякого класу робиться висновок про весь клас.

Дедукція і індукція – взаємозалежні методи пізнання.

Моделювання – це метод, який оснований на використанні моделі в якості засобу досліджень явищ і процесів природи. Під моделями розуміють системи, які замінюють об’єкти пізнання і є джерелом інформації про них. Моделі – це такі аналоги, схожість яких з оригіналом суттєва, а відмінність – несуттєва. Моделі поділяють на два види: матеріальні і ідеальні. Матеріальні моделі втілюються у визначеному матеріалі, наприклад, дереві, металі тощо. Ідеальні моделі фіксуються у таких наочних елементах, як креслення, рисунки, схеми тощо.

Метод моделювання має таку структуру: а) постановка задачі; б) вибір або створення моделі; в) дослідження моделі; г) перенесення знань з моделі на оригінал.

Дата добавления: 2017-02-01