Соціальна доктрина Церкви в ХХ-ХХІ сторіччях

Велика кількість документів визначних діячів Католицької Церкви порушує соціальні питання. Це ухвали ХХІ Веленського собору, папські енцикліки, листи, ювілейні привітання, окремі праці. Всі вони написані протягом останніх ста років. Ось найважливіші з них:

1. Лев ХІІІ „Rerum novarum” (“Нові речі”, 15. 05. 1891) – (RN);

2. Пій XI “Ubi Arcano Dei” (“Де таємниця богів?”, 23.12. 1922) – (UA);

3. Пій ХІ „Quadragesimo anno” (“Сороковий рік”, 15. 05. 1931) – (QA);

4. Пій XI “Non Abbiamo Bisogno” (“Ми не потребуємо”1931);

5. Пій XI “Divini Redemptoris” (“Провидіння Відкупителя”,1937) – (DR);

6. Пій XI “Mit brennender Sorge” (“З палаючою турботою”,1937) – (BS);

7. Пій ХІІ „Послання П’ятдесятниці” (1941);

8. Пій ХІІ “”Різдвяне послання (1944);

9. Іван ХХІІІ “Mater et Magistra” (“Мати і вчителька”, 15. 05. 1961) – (MM);

10. Іван ХХІІІ “Pacem in Terris” (“Мир на землі”, 11.04.1963) – (PT);

11. ІІ Ватиканський собор: Пасторальна конституція „Gaudium et spes” (“Радість і надія”,7. 12. 1965) – (GS);

12. Павло VI „Промова з нагоди 75 – ліття Rerum novarum” (22. 05. 1966) – (RN);

13. Павло VI “Populorum progressio” (“Розвиток народів”,26. 03. 1967) – (PP);

14. Промова папи Павла VI перед Міжнародною Організацією Праці (10. 06. 1969) – Пп;

15. Павло VI „Octogesima adviens” (“З наступним вісімдесятиріччям”,14. 05. 1971) – (OA);

16. Павло VI “Evangelii nuntiandi” (“Євангельські вісники”, 8.12.1975) – (EH);

17. Іван – Павло ІІ “Redemptor Homonis” (“Відкупитель людини”, 04. 03.1979) – (RH);

18. Іван – Павло ІІ “Dives in misericordia” (“Багатий і милосердя”, 30.11.1980) – (DM);

19. Іван – Павло ІІ „Laborem exercens” (“З праці своєї”,14.09.1981) – (LE);

20. Іван – Павло ІІ “Sollicitudo rei socialis” (“Турбота про соціальну справу” 30.12. 1987) – (SRS);

21. Іван – Павло ІІ “Centesimus annus” (“ Сотій річниці”,1.05.1991) – (CA);

22. Іван – Павло ІІ “Evangelium Vitae” (“Євангельське життя”, 1995) – (EV);

23. Іван – Павло ІІ “Fides et Ratio” (“Розум і віра”, 1998) – (FR);

24. Бенедикт ХVІ “Deus Caritas est” (“Бог є любов”, 25. ХІІ. 2005) – (DC);

25. Бенедикт ХVІ “Spe Salvi” (“Врятовані надією”, 30. ХІ. 2007) – (SS);

26. Бенедикт ХVІ “Caritas in Veritate”(“Милосердя в істині”, 2009) – (CV).

Енцикліка “Rerum novarum” (“Нові речі”, 1891) зробила великий вплив на еволюцію соціальної доктрини Римо-Католицької Церкви.

Своєю енциклікою „Rerum novarum” папа Лев ХІІІ неначе відчинив двері для появи цілої низки важливих документів Католицької Церкви про соціальні проблеми. Найважливіші моменти енцикліки Лева ХІІІ такі:

ü Справедлива заробітна плата робітникам. Величина зарплати, встановлена за домовленістю між працедавцем і робітником, не є справедливою з огляду на те, що її „вільно” встановлено і що робітник з нею „вільно” погодився.

Насправді робітник не є вільним щодо того чи вступити, а чи ні в систему найманої праці. Він прямо залежить від неї. Справедливість вимагає зарплати, яка забезпечує утримання самого робітника, його родини і для поміркованого збагачення. Папа домагався свого роду „родинної зарплати” за працю.

ü Право на робітничі спілки як невід’ємне природне право людини. У цьому ранньому періоді опрацювання соціальної доктрини Левом ХІІІ ще не було чітко визначено різниці між робітничими об’єднаннями й професійними спілками. Тому виникли деякі непорозуміння в тлумаченні поглядів папського послання щодо форми та ролі запропонованих об’єднань.

ü Втручання держави в соціальні справи. Папа Лев ХІІІ проголошує, що держава має не лише право, а й обов’язок за допомогою законодавства та соціального забезпечення виступати на захист робітників. З іншого боку, автор висловлює побоювання, що державне втручання може зайти надто далеко, обмежуючи таким чином самодопомогу, наприклад, родин або церковних інституцій.

Програму свого понтифікату папа Пій ХІ виклав у своїй першій енцикліці Пій XI “Ubi Arcano Dei” (“Де таємниця богів?”, 23.12. 1922) – (UA): “Христовий мир у Христовому царстві!” і подав теоретичні напрями активної співпраці мирян у поширенні Царства Божого [17, с.402].

Папа Пій ХІ – автор наступної енцикліки на соціальну проблематику “Quadragesimo anno” (“Сороковий рік”, 1931 ) з нагоди ювілею 40–річчя появи „Rerum novarum”.

Першу частину енцикліки присвячено ретроспективі „Rerum novarum”. Папа наголошує зокрема на її позитивному впливі. Церква не тільки „допускає” християнські профспілки, але виразно „схвалює” їхнє створення.

Друга частина послання присвячена аналізу суспільного ладу загалом (власність, капітал і праця, справедливість зарплати, новий суспільний лад).

Третя частина (після аналізу систем капіталізму і соціалізму) фіксує проект морального оновлення суспільства на християнських засадах.

Капіталістична система „сама по собі непогана”, якщо не переходить межі надмірного егоїзму (експлуатація, націоналізм, імперіалізм). З іншого боку, папа Пій XI визнає певну необхідність своєрідної „нежорстокої класової боротьби” для досягнення нового і вільного від пануючих класів суспільства. Принципи солідарності та субсидарності Пій XI протиставив марксистському принципу класової боротьби.

Особливим викликом для Католицької Церкви стало утвердження тоталітарних систем.

В енцикліці “Non Abbiamo Bisogno” (“Ми не потребуємо”, 1931) обережно критикувалася політика італійського фашизму. Енцикліка “Mit brennender Sorge” (“З полум’яними турботами”, 1937) засуджувала деякі тоталітарні тенденції в німецькому фашизмі.

Крім того, Пій ХІ критикує систему фашистської корпоративної держави італійського диктатора Беніто Муссоліні і гостро засуджує атеїстичний комунізм та соціалізм як несумісні з християнським світоглядом і поняттям життя у енцикліці “Divini Redemptoris” (1937) [66; 67; 87].

В обставинах Другої світової війни 1941 року, у день Зіслання Святого Духа, наступний папа – Пій ХІІ (1939-1958) – видав з нагоди 50–річниці „Rerum novarum” особливе послання “ Послання П’ятдесятниці”. Воно підсумовує думки енциклік „Rerum novarum” та „Quadragesimo anno”. [24; 26].

Особливої уваги заслуговує з-поміж інших різдвяних послань Пія ХІІ слово, проголошене 1944 року по Ватиканському радіо, “ Різдвяне послання” (1944). Його темами були демократія, ідеал свободи й рівності, пошанування людської гідності, засудження війни і мир у світі [24].

Енцикліка “Mater et magistra” (“Мати і вчителька”, 1961) розпочинає нову добу у вченні соціальної доктрини Церкви. Папа Іван ХХІІІ не зрікається вчення своїх попередників на римському престолі, але він є набагато більше відкритий для нових ідей. Енцикліка вказала на численні проблеми країн, що розвиваються, тут уже не ототожнюється поняття „загального добра” лише з державою та нацією, але зі зростаючим і солідарним світом як цілісністю [24; 72].

На початку енцикліки „Mater et magistra ” – огляд соціального вчення попередніх понтифіків – Лева ХІІІ, Пія XI та Пія ХІІ.

У другій частині енцикліки папа зупиняється на явищі сучасного „переплетення” суспільства, на винагородженні праці, на вимогах справедливої співучасті всіх робітників у рішеннях виробничого процесу та на питанні права, соціальної функції і обов’язків приватної й суспільної власності.

У третій частині Іван ХХІІІ торкається нових аспектів соціального питання, насамперед вимоги справедливості в економічних відносинах (стан світової економіки, капіталовкладення і податки, соціальне забезпечення, власність на землю) або в стосунках між народами з різними рівнями розвитку (наукова, технічна і фінансова співпраця, справедливий порядок у світі, відповідальність Церкви, пошанування законів життя і співпраці на світовому рівні для розв’язання проблем).

Четверта частина визначає роль соціальної доктрини Церкви в суспільному житті на засадах правди, справедливості та любові (соціальна практика, місія мирян, християнська служба у світі) [26].

Друга енцикліка папи Івана ХХІІІ (1958-1963) “ Pacem in terries” (“Мир на землі”, 1963 ) [5] розширює соціальну тематику у світовому вимірі. Папа підкреслює різницю між застарілими ідеологіями і практичним життям політичних та соціальних рухів, які вже позбулися безглуздих теорій і цікавляться більш розумними і справедливими справами. Католики мають включитися в таку діяльність без страху і не зраджувати своїх християнських принципів [5; 72].

Пряме втручання авторитету Церкви обмежується випадками, коли оборона повноти вчення віри або моралі зобов’язує Церкву до такого заходу. Ідеться вже про власну відповідальність мирян у сфері їхньої професійної діяльності, спеціалізації та кваліфікації.

Енцикліка поділена на п’ять частин, які аналізують “основи миру між усіма народами”. А саме:

· лад між людьми: різні права та обов’язки людини, засади мирного життя, правда, справедливість, любов і свобода;

· стосунки між людьми та державною владою в політичних спільнотах: авторитет, турбота про спільне добро, державна влада та права й обов’язки людини;

· стосунки між політичними спільнотами: права та обов’язки націй, права меншостей, солідарність, утікачі, роззброєння, свобода;

· стосунки між поодинокими політичними спільнотами різних народів: взаємна залежність, спільне добро, принцип субсидіарності;

· пасторальні вказівки: обов’язок участі в публічному житті, фахове знання, співвідношення „віра – життя”, релігійне виховання [5].

Таким чином видно, як після Другої світової війни змінилося ставлення всього християнського світу до проблем війни і миру та ролі й місця Церкви як соціальної інституції, що займається навчанням віруючих і веде їх до вічного життя. Вже папа Іван ХХІІІ у своїх двох енцикліках чітко розглянув ці проблеми, вказавши, якими шляхами в майбутньому зберегти мир у світі.

Соціальні проблеми порушено на останньому ХХІ Вселенському соборі, який проходив у 1962-1965 роках у Ватикані. Собор був скликаний із багатьох причин, але одна із них – це необхідність за умов глобального наступу соціальних проблем, з якими зіткнулося людство в другій половині ХХ століття, – дати відповідь на питання: якими шляхами має йти людство для їх розв’язання.

Дата добавления: 2017-02-01