Суб’єкти фінансового ринку.

На фінансовому ринку діють різні учасники, функції яких визначаються метою їх діяльності та ступенем участі в укладанні угод.

Склад основних учасників фінансового ринку диференціюється залежно від форм здійснення угод, які поділяються на прямі та опосередковані. З врахуванням принципових форм укладання угод на фінансовому ринку основні його учасники поділяються на дві групи. До першої групи слід віднести продавців (інвесторів, кредиторів) та покупців (позичальників) фінансових ресурсів, а до другої – фінансових посередників. Крім основних учасників фінансового ринку, що беруть безпосередню участь в укладанні угод, до складу його суб’єктів відносять численних учасників, що виконують допоміжні функції, а саме – функції обслуговування основних учасників фінансового ринку, функції обслуговування окремих операцій на фінансовому ринку тощо.

До позичальників належать фізичні чи юридичні особи, що відчувають нестачу в грошових ресурсах і залучають їх для свого розвитку за допомогою фінансових інструментів. У ролі позичальника можуть виступати домашні господарства, організації, підприємства, держава при отриманні кредитів та позик.

До інвесторів належать особи, що володіють надлишками грошових коштів та вкладають їх у фінансові інструменти. Виділяють такі типи інвесторів:

а) роздрібні інвестори – населення;

б) корпоративні інвестори – підприємства, що володіють вільними грошовими коштами;

в) інституційні інвестори – підприємства, в яких надлишки коштів виникають в силу характеру їх діяльності (інвестиційні фонди, пенсійні та благодійні фонди, страхові компанії тощо). Як інвестори можуть виступати не лише фізичні та юридичні особи України, а й іноземні громадяни і фірми, якщо приймають рішення про вкладення коштів в об’єкти інвестування, а також держава.

До посередників належать фінансові інститути, що забезпечують взаємодію інвестора і позичальника. До них належать: банківські установи – інвестиційні, іпотечні, ощадні, розрахункові банки і небанківські установи – страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, інститути спільного інвестування, кредитні спілки, ломбарди тощо. Так, наприклад, на ринку цінних паперів брокерсько-дилерські компанії здійснюють перерозподіл вільних грошових коштів від інвесторів до емітентів цінних паперів. Вони діють за рахунок і в інтересах клієнтів, купуючи і продаючи для них цінні папери, або за свій рахунок, підтримуючи ліквідність ринку, відкриваючи двосторонні котирування або виступаючи як інвестори.

Склад учасників фінансового ринку наведено на рис. 7.4.

За економічною ознакою основними суб’єктами фінансового ринку виступають: домашні господарства; підприємства, корпорації, організації; фінансові інститути; держава; іноземні учасники.

Домашні господарства інвестують тимчасово вільні кошти в фінансові активи, купуючи цінні папери або отримуючи кредити на придбання житла, техніки та інших необхідних речей.

Підприємства (як промислові, так і сільськогосподарські) корпорації, організації належать до інститутів поза фінансової сфери. На фінансовому ринку вони емітують і розміщують власні фінансові ресурси, або беруть у користування кошти на визначених умовах для розширення діяльності. Для цих суб’єктів ринку основними джерелами виступають кредити, позики, облігації та акції.

Рис. 7.4. Склад учасників фінансового ринку

Фінансові інститути шляхом переливу заощаджень домашніх господарств, поза фінансових інститутів, іноземних учасників до суб’єктів господарювання, які їх потребують, надають можливість задовольняти потреби останніх у коштах для розширення діяльності. Тобто, основною функцією фінансових інститутів є допомога в передачі коштів тих, у кого є вільні, до тих, хто їх потребує.

До державних представників фінансового ринку належать центральні та місцеві органи влади і управління та Національний банк України. Свій вплив на діяльність ринку держава здійснює через керування, шляхом установлення облікового відсотка, грошовою масою, валютним курсом та ін. Держава регулярно розміщує на зовнішньому та внутрішньому ринках свої боргові зобов’язання: надаючи кредити, здійснює фінансову підтримку суб’єктів господарювання; регулює фінансовий ринок.

До іноземних учасників ринку належать міжнародні організації, іноземні уряди, фінансові інститути, фізичні особи, що не є резидентами України. Також, як і інститути поза фінансової сфери, іноземні учасники можуть залучати, емітувати або розміщувати на фінансовому ринку фінансові активи.

Склад суб’єктів фінансового ринку також залежить від того, які функції виконує той чи інший суб’єкт щодо досягнення основного призначення ринку – забезпечення ефективного пересування фінансових ресурсів від інвесторів до кредиторів. Особливу роль при цьому на ринку виконують суб’єкти, що регулюють і контролюють діяльність на фінансовому ринку. До них відносять:

а) органи державного регулювання та нагляду (наприклад, самостійна комісія з цінних паперів та фондових бірж, міністерство фінансів, центральний банк, змішані моделі державного регулювання), які здійснюють розробку законодавства про фінансовий ринок, акціонерні товариства, антимонопольний контроль на ринку фінансових послуг, правила і стандарти саморегулівних організацій, норми ділового обороту, правові прецеденти тощо;

б) саморегулівні організації (об'єднання професіональних учасників ринку, яким державою передано частину регулюючих функцій).

Склад суб’єктів фінансового ринку за їх функціональним призначенням наведено на рис. 7.5.

Рис. 7.5. Склад суб’єктів фінансового ринку за їх функціональним призначенням

До суб’єктів інфраструктури слід віднести фондові біржі (у класичному сенсі – централізовані ринки для кращих цінних паперів і найбільш великих емітентів), позабіржові торговельні системи (зазвичай ринки для фінансування інноваційних галузей, де знаходяться в обігу цінні папери гіршої якості і які засновані на мережах дилерів, що відкривають двосторонні котирування) і альтернативні торговельні системи (комп'ютерні ринки, що знаходяться в приватному володінні брокерів-дилерів).

До інших суб’єктів інфраструктури відносяться:

а) інвестиційні консультанти (компанії, що здійснюють консультаційні послуги щодо здійснення угод з фінансовими інструментами та організації фінансування);

б) суб’єкти інформаційної інфраструктури (фінансова преса, спеціалізовані бази даних окремих видів фінансових активів та емітентів, державний центральний фонд зберігання і обробки інформації, інформаційні агентства тощо);

в) суб’єкти оціночної та аналітичної інфраструктури (компанії, що спеціалізуються на аналітичній обробці інформації про фінансові ринки; рейтингові агентства – компанії оцінювачі кредитного ризику, пов'язаного з цінними паперами; оцінювачі – компанії оцінювачі вартості цінних паперів та інших активів);

г) суб’єкти реєстраторської інфраструктури (реєстратор – організація, що займається реєстрацією власників цінних паперів та переходу прав власності);

д) суб’єкти депозитарної, трансферагентської, розрахунковоклірингової та облікової інфраструктури (зберігання цінних паперів, збір, централізація і передача інформації про здійснені угоди реєстраторам, обчислення і залік взаємних зобов'язань за операціями з цінними паперами, грошові розрахунки за операціями на фондовому ринку, розрахунки цінними паперами, інкасація дивідендів, відсотків і інших грошових зобов'язань, пов'язаних з цінними паперами, вчинення технічних операцій, пов'язаних з обміном, заміною, погашенням цінних паперів, іншими, ніж купівля-продаж, майновими діями з ними, спеціалізований аудит тощо);

е) суб’єкти технологічної інфраструктури (технологічне забезпечення і розробники технологій, що підтримують фінансові ринки, операції на них, та їх інфраструктуру).

Фінансовий ринок виконує функцію перерозподілу тимчасово вільних фінансових ресурсів від фізичних та юридичних осіб, які є вкладниками або інвесторами, до осіб, переважно юридичних, для яких ці ресурси необхідні, щоб здійснювати розширене відтворення. Таке переміщення фінансових ресурсів може здійснюватися за двома напрямами: каналами прямого та непрямого фінансування.

Канали прямого фінансування – це канали, якими тимчасово вільні фінансові ресурси рухаються безпосередньо від власників до позичальників. При цьому, пряме фінансування може здійснюватись двома способами (рис. 7.6): перший спосіб передбачає, що кошти передаються на фінансовому ринку кредитором позичальнику для здійснення інвестицій в обмін на право участі у власності позичальника, тобто шляхом придбання дольових цінних паперів – акцій. Другий спосіб передбачає, що кошти передаються підприємству для здійснення інвестицій в обмін на зобов’язання повернути ці кошти в майбутньому з відсотком.

Рис. 7.6. Схема прямого фінансування шляхом отримання прав власності (позик)

При непрямому фінансуванні грошові кошти рухаються через фінансових посередників (рис. 7.7), до яких можна віднести: банківські та небанківські фінансові установи, а саме: інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди тощо. На розвинутих ринках більша частина щорічного обсягу інвестицій проходить саме каналами непрямого фінансування.

Рис. 7.7. Схема непрямого фінансування учасників фінансового ринку

Отже, фінансові посередники відіграють надзвичайно важливу роль

на фінансовому ринку, оскільки забезпечують ефективне функціонування ринку та ефективний перерозподіл фінансових ресурсів.

Ступінь розвитку фінансового ринку характеризується кількістю фінансових посередників і різноманітністю фінансових інструментів. Фінансові посередники не лише забезпечують посередницький зв’язок між покупцями та продавцями фінансових ресурсів, але й самі можуть бути продавцями чи покупцями на фінансовому ринку.

Наявність фінансового ринку та фінансових інститутів, що забезпечують його функціонування, допомагає мобілізувати великий обсяг заощаджень, більш ефективно їх розмістити та знизити ризики, ніж це можуть зробити окремі вкладники, а також сприяє скороченню операційних витрат; об’єднанню та диверсифікації ризиків; розвитку спеціалізованих консультаційних послуг з управління ризику, перспектив інвестицій, оцінки платоспроможності тих, хто їх залучає; задоволенню потреб вкладників у ліквідності та безпечності; задоволенню потреб інвесторів у терміновому вкладенні вільних коштів.

Наявність на фінансовому ринку значної кількості фінансових посередників з широким спектром послуг сприяє загостренню конкуренції між ними, і як наслідок, зниженню цін на різні види фінансових послуг. Фінансові посередники є необхідною умовою функціонування фінансового ринку за умови, якщо ринок не працює за схемою капітального фінансування, оскільки вони забезпечують інвесторам оперативне розміщення їх тимчасово вільних коштів у фінансові активи та, відповідно, і вилучення коштів із процесу інвестування. Учасникам ринку, що відчувають потребу в інвестиціях, фінансові посередники надають послуги із залучення коштів за відповідну плату. Чим вища конкурентна позиція позичальника на ринку, тим нижчою є ціна за користування фінансовими ресурсами.

Дата добавления: 2017-02-01