Тлумачення-роз’яснення правових норм

З’ясування норм права, як зазначалося раніше, не завжди приводить до повної ясності і визначеності їх змісту. Це пояснюється різними причинами. Наприклад, недостатньою юридичною підготовкою громадян, яка викликає труднощі в з’ясуванні дійсного змісту норми права, деякими протиріччями, що зустрічаються в практиці застосування правових норм. В таких випадках потребується спеціальне роз’яснення їх змісту. Тлумачення-роз’яснення забезпечує повну і точну реалізацію правових норм, виключає помилки в практиці їх застосування.

Роз’яснення норм права – це вказівки або рекомендації, спрямовані на розкриття дійсного змісту норм права. В залежності від суб’єктів, що роз’яснюють правові норми та юридичних наслідків тлумачення-роз’яснення ділиться на офіційне і неофіційне.

Офіційне тлумачення – це роз’яснення змісту і цілі правових норм, яке сформульоване в спеціальному акті повноваженим органом в межах його компетенції, яке має юридичну обов’язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз’яснюються (наприклад, правом офіційного тлумачення Конституції України наділений тільки Конституційний Суд. Його тлумачення загальнообов’язкове, легальне).

Офіційне тлумачення за сферою дії ділиться на нормативне і казуальне (індивідуальне).

Нормативне тлумачення – це офіційне роз’яснення, яке невіддільно від правової норми, розповсюджується на широке коло суспільних відносин – на необмежену кількість випадків, які передбачені нормою, що тлумачиться. Саме цим забезпечується одноманітність і правильне втілення в життя її вимог. Офіційне тлумачення може надавати і сам орган, що видав норму права, що тлумачиться. Таке роз’яснення називається автентичним (наприклад, роз’яснення президентом виданих ним указів). В цей же час офіційне нормативне тлумачення правових норм можуть давати і органи, які їх не видавали. В такому випадку вони отримують спеціальні повноваження по офіційному роз’ясненню вказаних правових норм. Так, законодавчий орган може доручити відповідним органам виконавчої влади роз’яснити виданий ними закон. В свою чергу на підставі спеціальних повноважень міністерства і відомства отримують право офіційного роз’яснення нормативно-правових актів, що видаються урядом. Таке тлумачення-роз’яснення називається легальним (делегованим). Так, Міністерство фінансів, може роз’яснювати рішення кабміну щодо питань розподілу державного бюджету, міністерство праці – щодо питань використання трудових ресурсів і т. ін.

Казуальне тлумачення – це таке роз’яснення змісту правової норми, яке надається у зв’язку з розглядом конкретної юридичної справи. Таке тлумачення називається казуальним тому, що воно має силу тільки для даного конкретного випадку (казусу), і для осіб, у відношенні яких воно проводиться і має місце там, де в процесі правозастосування ставиться ціль – роз’яснити норму, щоб правильно вирішити справу.

Казуальне роз’яснення за суб’єктом, що тлумачить норму права ділиться на судове і адміністративне.

Судове тлумачення – це роз’яснення змісту норм права, що здійснює суд при розгляді конкретних справ і знаходить свій вираз у вироках або рішеннях по цим справам. Воно забезпечує правильне розуміння і одноманітність застосування норм права в діяльності судів.

В ряді країн особливо важливе значення мають офіційні роз’яснення вищих судових органів держави нижчестоящим судам питань, що виникли в ході судового розгляду застосування цивільного і кримінального законодавства. Керівні роз’яснення вищих органів судової влади обов’язкові для всіх судів, інших органів і посадових осіб, що застосовують роз’яснювальні норми права.

Адміністративне тлумачення – це роз’яснення норм права, яке здійснюється виконавчо-розпорядчими органами держави (міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією) і містить вказівки відповідним органам яким чином останнє повинні вирішити ту чи іншу справу. Таке тлумачення стосується питань управління, праці, соціального забезпечення і подібних.

Офіційне тлумачення дається в формі актів, які видає відповідний компетентний орган. Юридична сила актів офіційного тлумачення залежить від повноважень органів, які їх видають. В цих актах поряд з роз’ясненнями можуть прийматися самостійні норми чи індивідуальні приписи. Тим самим оперативно усуваються неточності і неясності в нормативно-правових актах, вдосконалюється практика застосування даних актів.

Офіційне тлумачення характеризується також особливим порядком здійснення і виражається в правороз’яснювальному процесі. Цей процес складається з наступних стадій:

1) правороз’яснювальна ініціатива суб’єктів суспільних відносин;

2) узагальнення практики і перевірка необхідності надання роз’яснення законодавства;

3) розробка і обговорення тексту (проекту) роз’яснення;

4) прийняття або затвердження проекту роз’яснення;

5) публікація акту роз’яснення нормативно-правових актів.

Акти офіційного тлумачення правових норм(інтерпретаційні акти) – це акти-документи, які містять роз’яснення змісту і порядку застосування правової норми, яке сформульоване уповноваженим органом в межах його компетенції і має обов’язкову силу для всіх, хто застосовує норму права, що роз’яснюється.

Ознаки актів тлумачення норми права:

діють в єдності з тим нормативно-правовим актом, в якому містяться норми права, що тлумачаться, знаходяться в залежності від них;

є формально-обов’язковими для всіх, хто застосовує норми, що роз’яснюються;

не виходять за межі норм, що тлумачаться, уявляють собою уточнюючі судження про норму права, але не новий нормативний припис;

приймаються тільки правотворчими або спеціально уповноваженими суб’єктами;

мають спеціальну письмову форму виразу акту-документу (роз’яснення, інструктивні листи та ін.).

Акти офіційного тлумачення правових норм(інтерпретаційні акти) уявляють собою з одного боку, роз’яснення змісту норм права, а з іншого боку, конкретизують з’ясування їх приписів.

Акти тлумачення норм права можна поділити на певні види у відповідності до різних критеріїв:

за галузевою належністю норми, яка тлумачиться: акти тлумачення конституційного, цивільного, кримінального права і т.п.;

за структурними елементами норми, що тлумачаться: акти тлумачення гіпотези, диспозиції, санкції;

за юридичною формою виразу: постанови, укази, накази, роз’яснення та ін.;

за сферою дії: нормативні, казуальні;

за авторством норми, яка тлумачиться: акти автентичного тлумачення, акти легального (делегованого) тлумачення;

за повноваженнями суб’єкту тлумачення:

а) інтерпретаційні акти правотворчих органів – являючись офіційними роз’ясненнями дійсного змісту норм права, вони в той же час є джерелами права так як містять конкретизуючі норми;

б) індивідуальні інтерпретаційні акти – це такі акти, які містять вказівки щодо застосування правової норми в конкретних життєвих умовах на відміну від інтерпретаційних актів правотворчості цей різновид актів офіційного тлумачення не є результатом правотворчої діяльності компетентних органів, а уявляє собою своєрідну форму юридичної практики, форму узагальнення досвіду застосування юридичних норм;

за формою: письмові, усні (тільки казуальні).

Неофіційне тлумачення – це роз’яснення змісту правових норм, яке не носить обов’язкового характеру, і виходять від осіб які не мають на те офіційних повноважень. Воно може надаватися будь-яким громадянином або виходити з громадської організації. Таке тлумачення необов’язкове для тих органів або посадових осіб, які застосовують норми права. Однак неофіційне тлумачення надає їм суттєву допомогу в практиці застосування правових норм. Особливе значення для точної і правильної реалізації норм права мають вислови великих державних і суспільних діячів про сутність і роль певного закону в суспільному житті, про його практичну спрямованість, їх роз’яснення сприяють глибокому і всебічному розумінні змісту закону, підвищують рівень правосвідомості громадян, забезпечують правильну реалізацію вимог закону.

Неофіційне тлумачення поділяється на:

1. Професійно-правове – тлумачення, яке базується на професійних знаннях в області права, яке в свою чергу поділяється на:

доктринальне – тлумачення вченими вузів, науково-дослідними установами (розробка правових концепцій – доктрин в результаті аналізу норм права та викладення їх в статтях, науково-практичних коментарях, монографіях, усних та письмових обговореннях нормативних актів);

компетентно-юридичне – тлумачення юристів-практиків: посадових осіб державного апарату, прокурорів, суддів, адвокатів, робітників юридичних служб, редакціями юридичних журналів і газет, радіо та телебачення в спеціально-юридичних консультаціях та оглядах.

2. Компетентно-неправове – тлумачення норм права, яке базується на знаннях в суміжних галузях науки – біології, економіки, історії, політики та ін., включає спеціальну (неправову) компетенцію суб’єкта тлумачення – біолога, історика, економіста, філософа та ін.

3. Звичайне – тлумачення норм права всіма суб’єктами права на підставі життєвого досвіду, фактів повсякденного життя у відповідності з їх рівнем правосвідомості. Звичайне тлумачення – це правове явище, яке виражає правові почуття, емоції, уявлення, які відбуваються в сфері психіки громадян у зв’язку з використанням прав і виконанням обов’язків, відношення до права в цілому і до конкретного нормативно-правового акту зокрема.

Ґрунтовне засвоєння теоретичних положень тлумачення правових норм складає одну з необхідних умов правильного з’ясування змісту таких норм як при їх вивченні (при отриманні юридичної освіти), так і при застосуванні чи реалізації їх.

Знання про теорію тлумачення права є інтелектуальною базою, основою для практичного оволодіння різноманітними методами, способами, прийомами встановлення точного змісту законів, інших нормативно-правових актів.

Таким чином, положення, ідеї висновки даної лекції мають прямий вихід на юридичну практику, мають змогу позитивно впливати на неї.

Дата добавления: 2017-02-01