Поняття застосування права. Основні стадії застосування права

Застосування норм права необхідно тільки тоді, коли вище розглянуті форми стають недостатніми для повної реалізації правових норм і потребують втручання в цей процес спеціальних компетентних органів.

Застосування норм права – це владна діяльність компетентних державних органів по реалізації правових норм відносно конкретних життєвих випадків і індивідуально-визначених осіб.

а) які ж характерні ознаки застосування норм права?

По-перше, правозастосувальну діяльність здійснюють тільки компетентні державні органи (державні особи) чи органи суспільства за уповноваженням держави. Наприклад, мерія, префектура, суд, адміністрація підприємства, командир військової частини, профспілковий комітет. Окремі ж громадяни, які не є державними особами, спеціальних повноважень не мають і тому не можуть застосовувати норми права.

По-друге, діяльність по застосуванню норм права має державно-владний характер. Такою є діяльність суду по здійсненню правосуддя чи слідчого по розслідуванню кримінальної справи.

По-третє, зміст правозастосувальної діяльності виражається у виданні на основі норм права індивідуальних правових актів. Ці акти відносяться до певних життєвих випадків і адресуються конкретним особам. Наприклад, рішення виконкому місцевої ради про видачу конкретному громадянину ордеру на квартиру; вирок суду у відношенні особи, яка здійснила злочин і інші.

По-четверте, застосування норм права здійснюється в суворому порядку, який встановлений законом (процедурно-процесуальний характер). Особливо важливе значення такий порядок має при застосуванні норм кримінального і цивільного права, забезпечуючи послідовне проведення законності, глибокий і всебічний розгляд обставин конкретної юридичної справи.

По-п’яте, застосування норм права має індивідуалізований персоніфікований характер, так як уявляє собою вирішення конкретної справи життєвого випадку певної правової ситуації на основі норм права.

По-шосте, у своїй результативній частині правозастосувальний акт виграє роль юридичного факту, який породжує, змінює або зупиняє конкретні правовідносини.

б) коли, в яких випадках виникає необхідність в застосуванні норм права?

1. Норми права застосовуються компетентними органами, коли передбачені юридичні права і обов’язки не можуть виникнути у конкретних осіб і реалізуватись без їх державно-владної діяльності. Для виникнення і реалізації цих прав і обов’язків в кожному конкретному випадку необхідно видання компетентним органом власного рішення у відношенні до конкретної особи. Наприклад, для того, щоб вчитись у вищому державному учбовому закладі (реалізувати своє право на освіту), необхідно рішення керівників даного вузу про зачислення; і щоб реалізувати право на працевлаштування, необхідно офіційне рішення адміністрації підприємства, організації про прийняття на роботу. В кожному з названих випадків необхідне видання наказу керівників відповідної установи про реалізацію вказаних прав.

2. Правозастосувальна діяльність компетентних органів необхідна в тому випадку, коли існують певні бар’єри для використання суб’єктивних юридичних прав громадянином чи організацією. Наприклад, громадянин отримав на законній підставі будинок, а інші особи створюють бар’єри для реалізації ним права володіння будинком. В такому випадку громадянин звертається в адміністративний орган чи суд, які приймають рішення, спрямоване на встановлення юридичного права господаря будинку.

3. Необхідність в застосуванні норм права виникає і тоді, коли юридичні обов’язки не виконуються добровільно. Наприклад, одна організація зобов’язалась по договору постачати іншій організації певну продукцію, але не виконала своє зобов’язання. В цьому випадку компетентний орган (арбітраж, суд) виносить владне рішення, на основі якого в примусовому порядку забезпечується виконання організацією взятого нею зобов’язання.

4. Правозастосувальна діяльність завжди необхідна, якщо здійснено правопорушення і потрібно визначити відповідну міру юридичного стягнення до правопорушника. Так, при здійсненні військовослужбовцем дисциплінарного вчинку стягнення визначає тільки командир (начальник), застосовуючи відповідну норму Дисциплінарного Статуту. Коли ж здійснюється злочин, міру покарання визначає тільки суд, на основі норм кримінального права.

Застосування права ділиться на дві форми – оперативно-виконавчу та правоохоронну. Перша форма є організація виконання правових норм, позитивне регулювання за допомогою індивідуальних актів (прийняття на роботу, реєстрація шлюбу, рішення про будівництво об’єкта промисловості і т.п.) В даному випадку застосовується диспозиція норм права, яка має не заборонний, а позитивний зміст. Сама сутність правової держави доказує те, що ця форма застосування права являється основною, важливою. За допомогою неї об’єднують і спрямовують діяльність міністерств і відомств, об’єднань, підприємств і установ, підбираються кадри, розподіляються фонди і інші матеріальні засоби і т.д.

Правоохоронна діяльність – це охорона норм права від будь-яких порушень, застосування заходів державного примусу до правопорушників, забезпечення виконання призначених заходів покарання (стягнення), а також прийняття заходів по попередженню порушень в майбутньому. Така діяльність характерна, в першу чергу, для так званих юрисдикційних органів (суд, прокуратура, інспекція), а також для органів контролю і арбітражу. В той же час і органи управління, керівники підприємств і установ, а також ряд громадських організацій займаються цією діяльністю (видання наказу керівником підприємства, призначення міри впливу товариським судом і т.д.).

Основні вимоги до застосування права:

Законність – здійснення у суворо встановленім законодавством порядку.

Обґрунтованість – винесення рішення лише на підставі повного та всебічного вивчення обставин справи.

Доцільність – урахування особливостей конкретної ситуації, в умовах якої відбувається правозастосування, а також особливостей особи, стосовно якої приймається рішення.

Справедливість – рішення приймається на підставі норм права, але до уваги беруться й існуючі у даному суспільстві норми моралі.

Правозастосувальна діяльність представляє собою складний процес, який складається з ряду послідовних дій – стадій:

1. Встановлення фактичних обставин справи. Застосування юридичних норм спрямоване на забезпечення їх реалізації по відношенню до конкретного випадку, який складається з визначених фактів. Ці факти і утворюють фактичну основу застосування норм права. Саме тому особи, що застосовують норми права, повинні в першу чергу відібрати і чітко відокремити такі факти, які необхідні для обґрунтованого вирішення юридичної справи; потім провести детальний аналіз і оцінку вказаних факторів. Встановлення фактичних обставин справи повинно бути обґрунтованим і законним. Від цього залежить обґрунтованість застосування норм права. Обґрунтованість і повнота встановлення обставин справи досягається шляхом глибокого і всебічного дослідження фактів, з’ясування їх істинності та об’єктивної дійсності.

Щоб встановити об’єктивну істину по справі, факти аналізуються в їх взаємозв’язку і причинно-слідчій залежності.

Важливо також мати на увазі, що правозастосувальними органами досліджуються не абсолютно всі факти, які характерні для даного випадку, а тільки ті, які мають безпосереднє відношення до вирішення юридичної справи. Іншими словами, фактичні обставини встановлюються у співвідношенні з тією нормою права яка застосовується до даних обставин. Так, при досліджені обставин конкретної кримінальної справи, в першу чергу, повинні бути встановлені наступні факти: хто вчинив злочин, коли і де він був здійснений, яким чином, які мотиви скоєння злочину. Факти, які мають юридичне значення, встановлюються за допомогою показань свідків, результатів огляду місця злочину, експертизи, вивчення документів, предметів та інших даних. Ці дані встановлюються у передбаченому законом порядку і називаються юридичними доказами.

На думку доктора юридичних наук О. Ф. Скакун, існують підстадії застосування норм права:

встановлення юридичних фактів і юридичного (фактичного);

встановлення фактичних обставин справи, яке здійснюється за допомогою юридичних доказів (вимоги до доказів: правдивість, обґрунтованість, повнота);

встановлення фактичних обставин справи здійснюється шляхом доведення.

2. Вибір і аналіз норми права, яка належить застосуванню до фактичних обставин, що досліджуються. Після встановлення юридичного значення розглянутих обставин справи починається друга стадія застосування норм права. На цій стадії правозастосувальний орган перед усім вирішує питання, на базі якої норми повинна вирішуватися справа, що розглядається. Вибрати норму – значить дати правову кваліфікацію (оцінку) фактичним обставинам справи.

Потім необхідно встановити достовірність її тексту з точки зору законності, перевірити, чи не допущено в тексті помилок, чи не змінена дана норма. При цьому слід користуватися текстом, який опублікований в офіційному виданні. Більш того, необхідно керуватися останньою редакцією офіційного видання зі всіма змінами та доповненнями на день застосування норми права. Тут же правозастосувальний орган повинен визначити, чи не суперечить вибрана норма закону і іншим нормативним актам. Норма права може бути застосована тоді, коли вона відповідає змісту актів вищестоящих органів.

Аналіз виборної норми включає детальну перевірку її дій за часом, у просторі і за колом осіб. Це означає, що правозастосувальний орган повинен встановити:

чи діє норма на той момент, коли на її підставі можливо вирішити конкретну справу;

чи діє вона на тій території, де ця справа повинна бути вирішена;

чи поширюється дія даної норми на осіб, у відношенні до яких вона повинна бути застосована.

При виборі і аналізі норми права інколи виявляється, що даний випадок регулюється декількома нормами права, які не співпадають чи навіть суперечать одна одній за своїм змістом. В даному випадку має місце колізія правових норм. Яким же чином вирішуються колізії між правовими нормами? Яку із норм компетентний орган повинен застосовувати до обставин справи? Існують наступні правила вирішення колізій в правозастосувальній діяльності:

якщо виникли протиріччя між нормою федеративного закону і нормою республіканського закону, то необхідно застосувати норму федеративного закону;

якщо існує колізія між нормами, які видані різними органами, то застосовується норма вищестоящого органу;

при протиріччі між нормами, які прийняті одним і тим же державним органом, але в різний час, застосовується норма, яка прийнята пізніше;

у випадку колізії між загальною і спеціальною нормою застосовується остання.

В завдання компетентного органу на даній стадії входить з’ясування (тлумачення) прийнятої норми, а також подолання прогалин в праві.

Існують наступні підстадії застосування норм права на даному етапі:

вибір галузі, підгалузі, інституту права і пошук норми, яка може бути застосована до даного випадку;

перевірка істинності тексту того акту, в якому міститься шукана норма, тобто встановлення офіційного тексту норми. Не можна посилатися на неофіційні тексти;

аналіз норми права з точки зору її дії за часом, у просторі та за колом осіб;

з’ясування змісту норми права.

3. Винесення рішення компетентним органом і доведення цього рішення до зацікавлених осіб та організацій.

Результат вирішення юридичної справи полягає в індивідуальному державно-владному велінні, приписі, акті-документі, який називається правозастосувальним актом.

Це остання і основна стадія процесу застосування норми права. Перед винесенням конкретного рішення необхідно впевнитись, що обставини справи розслідувані вірно із достатньою повнотою, достовірні та їм дана правильна юридична оцінка і застосована норма права відноситься тільки до даного випадку. На основі такого висновку компетентний орган виносить владне рішення, після чого доводить його зацікавленим особам та організаціям. На цьому процес застосування норми права закінчується – починається реалізація акту застосування норми права, тобто конкретних прав і обов’язків, визначених цим актом.

Дата добавления: 2017-02-01