Структурно-семантична характеристика кореневих морфем 2 страница

Конфікс - єдність двох морфем (префікс і суфікс, префікс і постфікс), які є словотвірним формантом у процесі творення похідних. До конфіксів не відносять не рамкові, але складені словотвірні форманти колос- и- ти- с'а; триморфемні СФ також не належать до конфіксів при- пізн- и- ти-Æ- с'а.

Структурно конфікс містить дві морфеми, що розташовані одна у препозиції щодо основи (префікс), друга – у постпозиції (суфікс або постфікс): над -хмар­- н­ -ий, до- чекати­-Æ- с 'а. Функціонально конфікс є словотвірним формантом. Як і будь-який інший СФ, приєднуючись до твірної основи (ТО), утворює нове слово. Наприклад бездоріжжя, утворене від від твірної основи – дорог- шляхом одночасного приєднання Р без- і S -Æ (давній –й-), оскільки немає слів * бездоріж і * доріжжя.

Семантика: П. Шуба – компоненти к. за значенням не повторюють тотожні префіксам і суфіксам чи постфіксам. Н. Клименко – к. є виразниками єдиного неподільного значення; О. Земська – постфіксальні і префіксальні компоненти к. переважно збігаються зі значенням відповідних префіксів і суфіксів.

21.Проблема інтерфіксів. Різні погляди на правомірність їх виділення.

Інтерфікси –взяті в дужки сегменти, які не є однорідними ні щодо структури, ну щодо семантики та функцій.(кант-(ів)- сʹк-ий, тон-(ал ʹ)-н-ий). Морфемний статус інтерфіксів як фонемо сполук між двома коренями чи основами проблематичний. У с кладних словах їх визнають більшість вчених (Жовтобрюх, Лопатін, Кузнецов); там вони виконують Сл-ну ф-ю та мають синтагматичне знач. Дискусійним лишається питання про статус інтерфіксів у простих словах. Відповідно до цього існують різні погляди на правомірність їх виділення через 4 різні визначення інтерфіксів.

- Це явище морфемного шва (Горпинич, Городенська, Земська), що допомагає сполучуваності морфем (йалт-(ин)-сʹк-ий, гр-а-(в)-ецʹ- Ø). Такі сегменти не можуть бути морфемами, бо не мають самостійного значення. Тут вони виступають як морфонологічний засіб поєднання суф-са із коренем.

- Це частина похідного суфікса (Винокур, Жовтобрюх, Шанський). В основі цього розуміння те, що мовленнєвий потік поділ-ся на значеннєві одиниці без залишку (речення – на слова, слова – на морфеми). На морфемному рівні можуть бути тільки значеннєві одиниці; такі вставки (інтерфікси як я зрозуміла) – частина складного суф-са, що історично утв-ся із кількох суф-ів: (матер-инсʹк-ий - -ин+-сʹк-);

- Це аломорфна реалізація морфеми (Лопатін). Належність інтерфіксів до кореня чи суфікса визначається відкритістю чи закритістю кореня, хар-м морфемного шва, поведінкою інтерф перед іншими суфіксами. Тому часто це розглядають як аломорфію кореня: жив-у, купей-н-ий, догмат-ик- Ø.

- Це самостійна морфема: інтерфікс, суфікс чи суфіксальна зв*язка. У слові можуть існувати морфеми які мають і однакове, і протилежне значення. Інтерфікси – це такі значеннєві частини слова, які є надлишковими, тобто значення яке вони передають, уже виражене іншими морфемами: част-от-нʹ-ісʹтʹ- Ø – СЗ «абстрактне поняття» передано і за допомогою суфікса –от- і суфікса -ісʹтʹ-.

22. Афіксоїди як морфеми перехідного типу. Види афіксоїдів.

Книг-о-л`уб-ᴓ-ᴓ

Л`уб-о-мудр-ᴓ

Біл-о-сн`іж-н-ий

Сн`іж-н-о-біл-ий

Лист-о-пад-ᴓ-ᴓ

Пад-о-лист-ᴓ

«оїд» - грец. «вид, вигляд» - подібний до чогось. Є запозичені, які найближче за ознаками до афіксів. Афіксоїди = генетичні корені. Це корені, що функціонують як афікси. Утворюють ряди слів. У науковий обіг термін увів Микола Максимович Шанський. Він дав визначення афіксоїдам як «морфеми перехідного типу», тобто ті морфеми, які генетично є коренями, але в системі мови вони функціонують як афікси, тобто вони виконують словотвірну функцію – утворюють групи похідних слів, наприклад, вугл-е-коп-ᴓ-ᴓ, земл-е-коп-ᴓ-ᴓ, і тому набувають узагальненого словотвірного значення подібно до значення, які виражаються повноцінними афіксами: чит-ач-ᴓ, збир-ач-ᴓ - СЗ - `особа-виконовець дії`

Афіксоїди можуть перебувати в різній афіксальній позиції: афіксоїди перед коренем – це префіксоїди, після кореня – суфіксоїди.

Суфіксоїди – кореневі морфеми, які стоять у постпозиції щодо кореня і функціонально та семантично співвідносні з суфіксами: -вар-, -коп-, -лам-, -лов-, -мір-, -мет-, -р`із-, -роб-, -хід- (каш-о-вар-ᴓ-ᴓ, криг-о-лам-ᴓ-ᴓ)

Префіксоїди – кореневі морфеми, які стоять у препозиції щодо кореня і функціонально та семантично співвідносні з префіксами: авіа-, агро-, біо-, макро-, мін`і-, пан-, пол`і- (авіа-база, агро-фірма, пол`і-вітаміни).

До складу афіксоїдів зараховують і власне українські, й іншомовні кореневі морфеми (та основи). З-поміж префіксоїдів переважають іншомовні, з-поміж суфіксоїдів – власне українські. Власне укр. префіксоїди все-, напів-, пів-, першо- (все-прошчен`н`а, напів-офіц`ійний) Іншомовні префіксоїди: аван-, авіа-, агро-, ендо-, енто-, кваз`і-, мега-, обер-… (аван-зал-ᴓ, авіа-диспетчер- ᴓ, ендо-кринний, обер-прокурор-ᴓ)

Аналізуємо як звичайні корені.

23. Явища асиметрії в морфемі. Омонімія, синонімія, антонімія коренів, префіксів, суфіксів, постфіксів.

Асиметричність відношень між значенням і формою вираження в морфемі є основою різних видів системних зв’язків – багатозначності, омонімії, синонімії, а також антономії.

ПОЛІСЕМІЯ – морфема має кілька значень, які обов’язково пов’язані між собою певними відношеннями, лініями семантичного розвитку, форма вираження морфеми при цьому залишається незмінною.

-ец`- -`особа-носій ознаки (процесуальної, атрибутивної, предметної)`

МСВ 1. Особа за професією (законодав-ец`- ᴓ, продав-ец`- ᴓ);

МСВ 2. Особа за видом занять (вибор-ец`- ᴓ, позикодав-ец`- ᴓ);

МСВ 3. Особа за національністю (литов-ец`- ᴓ, американ-ец`- ᴓ);

МСВ 4. Особа за суспільно спрямованою ознакою (бор-ец`- ᴓ)

….

МСВ13. Особа за демінутивною характеристикою(брат-ец`- ᴓ).

ОМОНІМІЧНІ м. / омоморфеми / - м.‚ які мають однакове фонемне вираження‚ але різний, не пов'язаний між собою план значення.

а)кореневі

вод -1) вод-а‚ вод-ний‚ під-вод-ний‚2) вод-и-ти -ᴓ ‚ при-вод-и-ти -ᴓ

куп - 1) купити‚ 2)купати;

буд -1)буд-и-ти- ᴓ ‚ 2)буд-ува-ти- ᴓ;

б )афіксальні /суфікси‚ префікси‚ флексії/:

- ец` - 1)хлоп-ец`- ᴓ ‚бой-ец` ᴓ -‚ 2)різ-ец`- ᴓ ‚ зуб-ец` -ᴓ;

-к- 1)ніж-к-а‚ руч-к-а‚ 2) студент-к-а‚ лікар-к-а‚

-ик – 1)фіз-ик- ᴓ ‚ 2)стол-ик- ᴓ;

над- 1) над - р`ізати‚2) над-писати- ᴓ;

-а - 1)вод-а‚ земл`-а‚2) старост-а‚ 3) міст-а‚4)студент-а‚ 5)бул-а‚ 6)вос`м-а‚ 7)гарн-а‚ 8)задумлив-а;

-и- 1) бер-и‚ 2)хат-и‚ 3)верб-и

СИНОНІМІЧНІ -м.‚ які мають різний звуковий склад‚ але спільне значення і спільну функцію;різні за звуковим складом і походженням‚ але тотожні або дуже близькі значенням‚ роллю‚яку виконують.

Синон. суфікси: зл`-іс`т`- ᴓ - зл-об-а, абрикос-н-ий – абрикос-ов-ий

Синон.преф.: не-симетричний –а-симетричний‚ по-мити – ви-мити‚ з-орати – ви-орати.

Синон.флексії: шест-и – шіст`-ом‚ десят-и – десят`-ох, на мост-у - на мост-і‚

братові - брату.

АНТОНІМІЧНІ -м.‚ між якими існують антонімічні відношення /антоморфеми – між якими існують відношення протиставлення і виражають протилежне значення/:

1) суфікси руч-ен`к-а – руч-ишч-е‚ вітерець` ᴓ -вітр`-уган-, товст-ен`к-ий - товст-езн-ий

2) префікси дієслова за-йти- ᴓ -. ви-йти- ᴓ; роз-ходитис`а – з-ходитися/; по-л`убити -ᴓ - роз-л`убити- ᴓ

3) закінчення н`іч- ᴓ - ноч-і, висок-ий-висок-і, гарн-ий- гарн-а.

4) до кореневих антонімів відносять ден`- ᴓ - н`іч- ᴓ, зим-а - л`іт-о.

24. Морфонологія як підрозділ морфемології. Завдання морфонології

Морфонологія як підрозділ морфемології вивчає

· у вузькому розумінні: 1) морфонемну структуру різних типів і фонемну будову морфів однієї морфеми та 2) лише чергування фонем у морфах однієї морфеми;

· у широкому розумінні: 1) мор фонемну структуру морфем різних типів і фонемну будову морфів однієї морфеми та 2) всі види пристосувань морфем//морфів у структурі слова//словоформи – чергування, усічення, накладання, інтерфіксацію.

Основні завдання морфонології такі:

- з’ясування меж парадигматичного варіювання морфем різних типів;

- систематизація повних і неповних парадигм морфем;

- встановлення фонемного складу морфів і морфонологічної структури морфем;

- виявлення всіх чергувань, а також усіх граматичних позицій (словозмінних і словотвірних), властивих кожній морфемі.

25.Явище морфемного шва. Можливість не єдиної інтерпретації явищ морфемного шва .

За книгою:

Морфемний шов- це межа між морфема//морфами,що при морфемному аналізі позначаються знаком «-»: з-ма-га-ти-с'а.

Морфемні шви є прозорими у препозиції щодо кореня ̶ між префіксами,а також між префіксом і коренем,поєднаними аглютинативно, тобто шляхом нанизування морфем//морфів без змін їхнього фонемного вираження: пере-роз-по-д'іл-ен-ий.

Варіювання морфем спричиняють не лише нелінійні (чергування),а й лінійні(усічення,накладання,інтерфіксація) зміни. Лінійні зміни відмінні від чергувань. Чергування завжди відбуваються в морфемі,яка є одиницею насамперед парадигматичною,але водночас і синтагматичною. Лінійні зміни насамперед є явищем синтагматичним,вони відбуваються в основі ̶ «одиниць вищого рівня», слугуючи засобом поєднання її зі словотвірним формантом або флексією.

Усічення ̶ явище морфемного шва(# - позначення усічення),у результаті якого усіченої є твірна основа або словозмінна основа,тобто коли фіналь твірної чи словозмінної основи не входить в основу похідного чи парадигматичного слова: друкува-ти- ᴓ ̶ друк(ува-#)- ар- ᴓ, друку(ва ̶ #)-й-у.

Залежно від того, чи зʼявляються на місці усіченого морфа новий фонемно виражений морф,усічення поділяються на субстантивні(зʼявляється новий фонем. вираж морф) і несубстантивні(не зʼявляється фонем. вираж морф).

маз- а- ти- ᴓ -с'а ̶ маз-(а ̶ #)-ун- ᴓ

наказ-а-ти- ᴓ ̶ наказ-(а ̶ #)-ᴓ -ᴓ

Може бути усічення: кореневе(такс'і ̶ такс'/с(і ̶ #)-ист- ᴓ),суфіксальне (глиб-ок-ий ̶ глиб (ок ̶ #)-ш-ий), суфіксально-постфіксальне (мол-и-ти-с'а ̶ мол'-(и ̶ #)-б-а),постфіксальне (за-кох-а -ти- ᴓ- с'а ̶ за-кох-а- ти- ᴓ),префіксальне (багат-ий ̶ з-багат- и -ти- ᴓ).

Залежно від того,які сегменти усікаються,розрізняють усічення морфні (біг-а-ти- ᴓ ̶ біг-(а ̶ #)- ᴓ - ᴓ, біг-(а ̶ #)- ун- ᴓ)і неморфні(піан'іно ̶ піан'(іно- #)-іст- ᴓ)

Причиною усічення є несумісність морфем/морфів у структурі похідного або парадигматичного слова.

Накладання ̶ явище морфемного шва,що полягає у суміщенні фіналі твірної основи і словотвірного форманта.Накладання відбувається тоді,коли фіналь поперед. і почат. наступ.морфа однакові за фонем. вираженням.

Накладання може бути повне(д'н'іпропетровс'к- ↔ -с'к-ий→ д'н'іпропетров-с'к-ий)або часткове(синтаксис - ↔-ист- ᴓ → синтакс-ист- ᴓ).

Інтерфіксація ̶ це явище морфемного шва,яке відбувається у простих словах і виявляється в тому,що між основою(словотвірною або словозмінною) і формантом(словотвір. або словозмін.)вставляються фонеми(або фонемо сполуки),які у цих словах не мають самостійного значення.

З інтерфіксами:

америк +-с'к→америк-(ан)-с'к-ий

керч+-с'к→керч-(ен)-с'к-ий

Причини з'являння інтерфіксів:

1.коли необхідно зняти зяяння на морфемному шві

Світати, світ-а-н/ок- ᴓ

2.усунути збіг багатьох приголосних

махн-ов/ец' - ᴓ

3. для адаптації відкритої іншомовної основи до типової для укр. мови-закритий

кабаре-т/ист - ᴓ

4.якщо слова містять односкладовий корінь

там-теш/ош-н'-ій

26.Морфонема, голосні морфонеми українського словотворення.

Ряд фонем, що чергуються в аломорфах однієї морфеми, дістав назву «морфонема». Морфонема - це комплексний образ фонем, які чергуються в аломорфах однієї морфеми у відповідних морфонологічних позиціях.

Графічно мор фонему позначають у фігурних або ламаних дужках через дріб або скісну (дві скісні) між фонемами, що чергуються:

зд {зд/з'д'/ждж} йізд-и-ти
{ з’д’ } або йіз’д’- ᴓ- ᴓ-ат’
ждж <зд//з’д’//ждж> йіждж- ᴓ- ᴓ-у

Ланцюжок чергувань фонем в одній морфемі називають також альтернаційним рядом.

Голосні кореневі морфонеми (виписала не всі, бо їх багато і запам’ятати всі анріал):

і//о н’іч- ᴓ-ноч’-і

і//е п’іч- ᴓ-пе’ч-і

о//і віл’-н-ий,кор’ів- ᴓ

е//і с’іл’-с’к-ий, пір-й-а

е// ᴓ вітер- ᴓ-вітр- ᴓ

о// ᴓ сон- ᴓ-сн-у

ᴓ//е весн-а-весен- ᴓ

ᴓ//о іскр-а-іскор- ᴓ

о//а гон-и-ти-ган’а-ти ᴓ

27.Поняття морфонеми. Приголосні морфонеми укр. словотворення.

Ряд фонем,що чергуються в аломорфах однієї морфеми,дістав назву «морфонема».У сучасному розуміння термін морфонема запровадив М.Трубецькой.

Морфонема ̶ одиниця морфонології, «комплексний образ двох чи декількох фонем,здатних залежно від морфологічної структури слова заміщати одна одну в межах однієї морфеми»(М.Трубецькой). Морфонема ̶ це комплексний образ фонем,які чергуються в аломорфах однієї морфеми у відповідних морфонологічних позиціях.

Ланцюжок чергувань фонем в одній морфемі називають також альтернаційним рядом.

Кожна фонема морфонеми є показником ступеня чергування. Аломорфія кореневих морфем укр. мови може бути зумовлена чергуванням як на межі морфем,так і в середині самого кореня. Приголосні фонеми звичайно чергуються на межі кореня і суфікса або закінчення. Чергування приголосних відбувається внаслідок регресивної дії на корінь наступного суфікса чи закінчення. Найбільш характерні для коренів різноманітні чергування приголосних,що репрезентують переважно типові морфонеми власне укр. та запозичених коренів. Нетипові морфонеми обмежені окремими запозиченими коренями.

Суфіксальні морфеми конституює значно менша кількість приголосних та голосних морфонем. У суфіксах чергування має і прогресивну і регресивну зумовленість:перед наступним суфіксом або закінченням у кінцевій позиції чергуються приголосні

28. Усічення та накладання морфів як характерні явища українського словотворення

Усічення – це таке явище морфемного шва, у результаті якого усіченою є твірна або словозмінна основа, тобто коли фіналь твірної чи словозмінної основи не входить в основу похідного чи парадигматичного слова. Усічення позначається решіткою.

Залежно від того, які саме сегменти усікаються, розрізняються усічення морфні і неморфні.

Усікатися можуть морфеми// морфи – усічення морфне: біг-а-ти-ᴓ ---- біг - (а – решітка)-ун- ᴓ

Усікатися можуть окремі фонеми – усічення неморфне: тбіл’іс’і – тбіл’іс’ (і – решітка) – ец’ - ᴓ

Залежно від того, чи з’являється на місці усіченого морфа фонемно виражений морф, усічення розрізняють субститутивні і несубститутивні.

Субситутивне передбачає, що замість усіченого морфа з’являється інший морф.

Несубситутивне усічення має місце тоді, коли на місці усіченого морфа не з’являється фонемно виражений морф:

Ход-и-ти ---- ход (и - решітка) - ᴓ- ᴓ

Основною причиною усічення є несумісність морфем// морфів у структурі похідного або парадигматичного слова.

Усічення має на меті:

- усунути невластиве українській мові скупчення приголосних на морфемному шві.

- усунути невластиве українській мові зяяння (збіг голосних) на морфемному шві

- усунути структурну невідповідність між основою і формантом.

Накладання – явище морфемного шва (знак накладання ↔), що полягає у суміщенні фіналі попереднього і початку наступного морфів.

Накладання вбачають тоді, коли фіналь попереднього і початок наступного морфа однакові за фонемним вираженням: одна(частіше) чи дві (рідше) фонеми наступного морфа накладаються на кінець попереднього. Накладання є морфотактичним засобом пристосування твірної основи до словотвірного форманта, що може відбуватися у процесі словотворення.

Накладання може бути повне або часткове.

Повне накладання відбувається тоді, коли наступний морф за фонемним складом однаковий із попереднім: Томс’к ↔ с’к – ий → том с’ – к – ий

Накладання часткове, коли початок наступної і фіналь попередньої морфеми // морфа мають спільні за фонемним вираженням одну(дві), але не всі фонеми: синтакс ис- ↔ - ис т- ᴓ → синтакс-ист - ᴓ

29. Інтерфіксація як морфонологічне явище. Види інтерфіксів. Умови їх виникнення.

Інтерфіксацію як морфонолог явище вперше описав М. С. Трубецькой.

Інтерфіксація – явище морфемного шва, яке відбув. у простих словах: між основою (або коренем) і суфіксом (або закінч.) вставл. фонеми або фонемосполуки, що не мають власного значення.

Інтерфікси

у складних словах у простих словах

не морфеми (не мають ПЗ)

У простих словах інтерфікси найчастіше займ. Позицію після кореня чи структурного суфікса перед словотвірним суфіксом або закінч. Інтерфікси вважають або лівим нарощенням – твірного суфікса, або правим нарощ. – основи(кореня), або між морфемною вставкою:

гр-а- +ец′- →гр-а- (в) -ец′-ᴓ

Рідше з*явл. перед коренем (з′ і -брати)

У простих словах виконують структурну та морфолог. роль, використ. як з*єднувальний компонент між основою(коренем) і суфіксом (закінч.):

· для зняття зяяння на морфемному шві. Вони усувають невластивий для УМ збіг голосних на межі кореня або суфікса, що закінч. на голосну, і суфікса або закінч., що почин. на голосну:

ор-а- +-ай- →ор-а- (т) -ай- ᴓ;

· для усунення збігу кількох приголосних на морф. шві, що утруднюють вимову:

мексик- + -с′к- → мексик- (ан) -с′к-ий

ханж- + -ств- → ханже- (е) -ств-о;

· для адаптації іншомовної основи до типової укр. основи:

арго- + изм→ арго- (т) -изм- ᴓ

купе- + -н- →купе- (й) -н-ий

· для збереження зрозумілості значення слова, якщо твірною основою є односкладовий або нескладовий корінь:

біс- + -с′к- → біс′- (ів)- с′к-ий

міф- + -н- → міф- (іч) -н-ий

коли_ -н- →коли- (ш)- н′-ій

· для зняття омонімії слів (іноді):

фігур-н-ий ‘такий, що зроблений у вигляді якоїсь ф’

фігур- + -н-(ий) фігур- (ал′) -н-ий ‘який має багато фігур, форм ’

· - іноді інтерфікс з*являється за аналогією до продуктивних інтерфіксальних моделей творення похідних слів:

режисер′-с′к-ий бесемер′- (ів) -с′к-ий

але

учител′-с′к-ий корол′- (ів) -с′к-ий

наймит′-с′к-ий і намит′- (ів) -с′к-ий

У складних словах вони мають не лише фонемне вираження, а й виконують словотвірнц функцію і виражають, за В. Лопатіним, особливе – синтагматичне – значення. Такими є інтерфікси:

· -о-, -е-, - ᴓ- (край- е -вид- ᴓ, л′іс- о- степ- ᴓ, ом- ᴓ- метр- ᴓ);

· -о-, -и-, -а-, -ох- (дв -о -денний, сорок- а -градусний, тр′- ох- йарусний, чотир- и -р′ічний);

· -и-, - ᴓ- після дієслівної основи (перекот- и -поле, Гул′ай- ᴓ- поле).

30.Морфемні та інверсійні словники. Принципи укладання.

Морфемний словник — словник, що опи­сує морфеми мови переважно шляхом виділен­ня їх у складах слова. Існує кілька різновидів морфемного словника залежно від одиниць реєстру і способів їх упорядкування.

Типи морфемних словників:

У морфемному словнику за алфавітом подають:

1.слова, поділені на морфеми (це словник морфем, будови слова);

2.морфеми в алфавітному по­рядку з частотними характеристиками викорис­тання — це частотний (прямий чи зворотний) словник морфем;

3.морфеми з їх валентними та частотними характеристиками — частотно-валентний словник морфем;

4.корені зі спільнокореневими словами, поділеними на мор­феми — гніздовий морфемний словник.

В українській лексикографії є три морфемні словни­ки:

1.«Морфемний аналіз. Словник-довідник» І. Яценка (т. 1-2. К., 1980-81) — найповніший на сьогод­ні довідник з морфем, будови слів української мови (114 000 слів).

2.«Морфемний словник» Л. Полюги (К., 1983) — укладався як посібник для шкіл. Він поєднує у собі словник морфем, бу­дови слова і словник морфем

3.частотно-валентний «Словник афіксальних морфем ук­раїнської мови» Н. Клименко, Є. Карпіловської, В. Карпіловського, Т. Недозим (К., 1998)

Інверсі́йний або зворотний словник — словник, в якому слова розташовуються з урахуванням алфавіту не від початку слова до кінця (як у більшості словників), а від кінця до початку. Для зручності пошуку вирівнювання списку слів у такому словнику йде не за лівим, а за правим краєм (для мов з читанням зліва направо).

Зворотні словники складаються для мов, у яких кінець слова (закінчення, суфікси) грає велику граматичну роль.Можуть бути корисними при вивченні словотвору (суфіксального, постфіксального) і особливостей будови кінця слів. У комп'ютерній лінгвістиці вони використовуються як основа для складання і перевірки словників словоформ. Також можуть бути використані як словник рим.

Українські інверсійні словники:

Український зворотний словник / Василь Ніновський — Мюнхен-Едмонтон, 1969

Інверсійний словник української мови: Методичні матеріали до спецсемінару з українського словотвору / Уклад. С. П. Бевзенко, А. Т. Бевзенко та ін. — Одеса. — 1971–1976 (3 випуски).

Інверсійний словник української мови / Уклад. С. П. Бевзенко, О. І. Бондар та ін. — Київ: Наукова думка, 1985.

Обернений частотний словник сучасної художньої прози / Уклад. Т. О. Грязнухіна, Н. П. Дарчук, Є. А. Карпіловська та ін. — К.: Спалах, 1998. — 960 с.

Інверсійний словник-індекс до «Словника мови Шевченка» / Упорядник Т. Шевченко. — Запоріжжя, 2000. — 116 с.

Граматичний словник української літературної мови. Словозміна / Відп. ред. Н. Ф. Клименко. — К.: Вид. дім Дмитра Бураго, 2011. — 760 с.

Контрольні запитання до змістового модуля №2 «Сучасна українська мова. Словотвір»

1. Словотвір як підсистема мови та як розділ морфології. Завдання словотвору

У сучасній лінгвістиці термін словотвір має 2 значення:

1. Словотвірна підсистема мови, система словотвірних типів, словотвірних одиниць, системний механізм мови, за допомогою якого утворюються похідні слова.

2. Розділ морфології, який вивчає словотвірну підсистему мови, а саме формально-змістові словотвірні відношення, словотвірну структуру та способи творення похідних слів.

Об’єктом дослідження є словотвірна підсистема мови, система похідних слів, засоби та способи їхнього творення. Предмет дослідження – похідне слово з погляду його словотвірної структури як основна одиниця і як компонент комплексних одиниць словотвору.
До завдань словотвору належить також вивчення усіх словотворчих засобів мови.

2. Зв’язок словотвору з іншими лінгвістичними дисциплінами.

Словотвір як один із розділів мовознавства пов’язаний з морфемологією, парадигмологією, лексикологією, семасіологією, стилісткою, фонологією, діалектологією, топонімікою.

Зв. с. з морфемологією очевидний – нові слова утворюються від твірних основ шляхом приєдання до них словотвірних формантів, як формуються на базі афіксальних морфем:
[лагідн'-]+ [-іс'т'-](-Æ), [ без- +[-хмар-]+ -н- ] (-ий). Морфема як словотвірний формант або як його компонент актуалізує словотвірне значення у процесі творення похідного слова.

Зв. з парадигмологією в більшості настільки тісний, що важко розмежувати форми словозміни і словотворення. О. Пєшковський стверджує, що взагалі не можна встановити межі між ними. У суч. лінгвістиці ще не встановлено критерії, що дозволили б відокремити словоформи однієї лексеми від словоформи іншої.

Словотвір тісно пов’язаний із лексикологією. Похідне слово є об’єктом вивчення в лексикології та у словотворі. Словниковий склад мови поповнюється постійно або за рахунок запозичень з інших мов, або шляхом творення нового слова. У свою чергу лексичний склад мови є базою для творення нових слів.

Зв. із фонологією відбувається через конститутивну функцію фонеми, що є елементом плану вираження і похідного слова, і його словотвірних компонентів – твірної основи(чи основ) і словотвірного форманта: ректор-+-с'к-ий=ректор-с'к-ий,
козак-+с'к-ий=козац'-к-ий.

Із синтаксисом словотвір пов’язаний через такі способи словотворення як осново-і словоскладання, твірними базами для яких є підрядні і сурядні сполуки слів: листи носити =лист-о-нош-Æ-а; зубр і бізон= зубр-о-бізон-Æ.

Зі стилістикою: завдяки словотворенню не лише утворюються нові слова, а й досягається певна емоційно-експресивна мета. Стилістичні форманти дозволяють передати різні емоції: ‘пестливість’ (дитин-он'к-а, р'ідн-есен'к-ий), ‘згрубілість’
(козач-ишч-е, чоловй-аг-а).

З етимологією: в укр мові є багато слів, які сучасними носіями мови сприймаються як непохідні, хоч у минулому були подільними і похідними. Наприклад непохідними є основи сучасних іменників на позначення назв місяців: березен'-Æ, квітен'-Æ, хоча шляхом етимологічного аналізу можна встановити, що в минулому всі вони похідні.

3. Діахронний та синхронний аспекти словотворення.

Лексика СУМ є продуктом тривалого історичного розвитку. У ній є слова різні за походженням, часом виникнення, морфемною і словотвірною структурою. Історично переважна більшість слів похідні. Але носіями СУМ одні слова сприймаються як непохідні(вікно, вітер, дар), інші – як похідні (автомашина, безмежжя, доярка). В одних словах сучасна та генетична словотвірна структури тотожні, інші – втратили минулі словотвірні зв’язки, і для їх відновлення необхідно встановити історію творення цих слів.

Дата добавления: 2017-02-01