Економічна суть витрат та їх класифікація

Лекція 7. ОБЛІК ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВА

1. Економічна суть витрат та їх класифікація

2. Облік прямих виробничих витрат

3. Облік допущеного браку у виробництві

4. Облік виробництва напівфабрикатів

5. Облік готової продукції

6. Облік загальновиробничих витрат

7. Облік витрат операційної діяльності

8. Облік витрат іншої звичайної діяльності

9. Облік втрат від надзвичайних подій

Випуск будь-якої продукції потребує здійснення певних витрат, які впливають на величину собівартості.

Витрати на виробництво відрізняються за складом, економічним призначенням, часткою у виготовленні та реалізації продукції, залежністю від обсягу виробництва тощо. Це робить необхідним групування витрат за певними ознаками.

Згідно з П(С)БО 16 «Витрати», собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та понаднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі виграти на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат відносяться ті, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, а саме:

- сировина і матеріали, купівельні напівфабрикати такомплектуючі вироби, інші матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці: заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг; інші виробничі витрати; відрахування на соціальні заходи;

- плата за оренду земельних і майнових паїв;

- амортизація тощо.

Непрямі витрати — це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу.

Загальновиробничі витрати є непрямими і включають:

- витрати на управління виробництвом;

- амортизацію основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

- витрати на утримання, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

- витрати на вдосконалення технології і організації виробництва;

- на утримання виробничих приміщень; на обслуговування виробничого процесу;

- на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;

- втрати від браку, оплату простоїв тощо.

За ступенем залежності від обсягів діяльності витрати поділяються на змінні та постійні.

Змінні витрати змінюються разом зі зміною обсягу виробництва. Постійні — це витрати, абсолютна величина яких постійна або змінюється при зменшенні чи збільшенні обсягу виробництва продукції, яка випускається, в невеликій кількості.

Майже всі прямі витрати є змінними. Винятком є амортизація спеціального обладнання, орендна плата та деякі інші прямі витрати. Загальновиробничі (непрямі) витрати також поділяються на постійні та змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними або майже незмінними в разі зміни обсягу діяльності.

Підприємство може самостійно встановлювати перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат і обирати методику розподілу змінних загальновиробничих витрат, виходячи із специфіки своєї діяльності. Обрану базу розподілу накладних витрат зазначають у примітках до фінансової звітності та в наказі про облікову політику підприємства.

Не включаються до виробничої собівартості і списуються на витрати періоду (витрати виробництва, обігу), в якому вони були здійснені, такі витрати: понаднормативні відходи; витрати на зберігання, крім тих, які необхідні у виробничому процесі, що передував наступній стадії виробництва; адміністративні накладні витрати; витрати на збут.

Виробництво будь-якої продукції, робіт чи послуг потребує певних витрат, пов’язаних із споживанням капіталу, праці та матеріальних ресурсів. Різниця між споживанням ресурсів на одиницю продукції за нормою і за фактичним витрачанням за певний період характеризує економічність виробництва. У випадку, коли фактично витрачається ресурсів менше від норми, підприємство отримує економію, що позитивно впливає на формування прибутку. Оскільки на виготовлення продукції за технологією використовуються різноманітні ресурси, що виникає необхідність розробляти детальні норми витрат матеріальних цінностей, розцінки оплати праці та її нормування, норми часу та витрати на одну годину роботи устаткування, норми загальновиробничих, адміністративних, збутових та інших витрат.

Отже, нормування витрат факторів виробництва на окремі види продукції є першим принципом раціональної організації обліку витрат Порівняння фактичних витрат з нормами дає можливість організувати контроль за рівнем собівартості. Така система контролю попереджує апарат управління про небезпеку для підприємства. Різниця між фактичними і нормативними витратами називається відхиленням (позитивним чи негативним, що означає економію або перевитрати), або дисперсією. Аналіз дисперсії дозволяє використати дані для уточнення ціни на готову продукцію, визначення впливу відхилень на прибуток тощо.

Дата добавления: 2014-01-04