Тема 5 Дивідендна політика підприємства

Тема 3

Власний капітал пп

1. Складові функції та джерела ВК пп

2. Формування СК пп різних форм власності

3. Збільшення і зменшення СК пп

Капітал пп – це фінансові, матеріальні, грошові вкладання, необхідні для виконання фінансово-господарської діяльності і для створення додаткової вартості.

Власний капітал – це частка майна, яка фінансується за рахунок капіталу власників і власних коштів пп. Крім того власний капітал- це частина активів пп, що залишаються в розпорядженні пп після вирахування всіх зобов’язань пп.

ВК = Активи – Зобовязання

Власний капітал складається з наступних елементів:

1) Статутний капітал або пайовий

2) Додатковий капітал:

- Додатковий вкладений капітал

- Інший, додатковий капітал

- Резервний капітал

- Нерозподілений прибуток (збиток)

- Неоплачений капітал

- Вилучений капітал

Статутний капітал – це виділені підприємству фінансові ресурси (у вигляді цін., нема тер. активи, ц.п), що закріплені за пп на правах власності або повного госпвідання.

Статутний капітал дає можливість формувати власні кошти – основні і оборотні СК юридичні особи, реєстр. у держ органі реєстр. разом з реєстрацією статутних д-тів.

Пайовий капітл форм. юр. особи (кредитні спілки, споживчі товариства, колективні сільсько-господарські підприємства), в деяких установчих передбачено внесення пайових внесків.

Додатковий капітал у складі ВК утворює резерви по пп (резерви пп можуть бути використані на певні цілі у завдання матер. шкоди власникам)

Складовими додаткового капіталу є дод. вкладений капітал та інший додатковий капітал.

Цей додатковий вклад капіталу і і нший додатковий використовується для:

1) Резерви покриття балансових збитків, за умови, якщо на ці цілі не передбачено інших джерел.

2) Збільшення ста тутового або пайового капіталу.

3) Покриття різниці факт. викуплених корпоративних прав та їх номіналом, який обліковується, як вилучений капітал.

Додатковий капітал при відображенні в балансі непокритого збитку не можна використовувати при збільшеному статутному капіталу чи викупі власних корпоративних прав і розподіл з метою викупу дивідендів у грошовій формі.

Резервний капітал подається окремою позицією пасиву балансу, складається з обов’язкових резервів пп.

Нерозподільчи прибуток (неприбутковий збиток). За цією позицією відображається або сума прибутку реінвестованих в пп або сума непокритого збитку.

Нерозподільчий прибуток – це залишок державний підприємством прибутку, який не витрачений за відповідними напрямами на дату складання звіту. Він збільшує ВК, але при збиткових результатах діяльності ВК зменшується на величину непокритого збитку.

Класифікація ВК:

1) За джерелами формування:

- Вкладений – внески засновників

- Додатково накопичений

2) За ступенем фіксації

- Фіксований (зареєстрований)

- Незареєстрований

3) За власністю

- Персоніфікований

- Не персоніфікований

Вкладений – це капітал, внесений власниками пп (статутний капітал, пайовий капітал, додатково оплачуваний капітал). Сума вкладеного капіталу може збільшуватись також унаслідок конвертування боргових зобов’язань пп в акції або частки.

Накопичений – це капітал, отриманий в процесі діяльності пп. Він включає капітал від переоцінки, державний капітал, не розподільчий прибуток.

Зареєстрований – умовно постійний капітал, сума якого визначається у установлених додатках (статутний капітал, пайовий капітал)

Не зареєстрований – умовно змінний капітал, який включає додатоковий капітал та нерозподілений прибуток.

За окремими видами пп існують законодавчо закріплені мінімальні розміри зареєстрованого капіталу.

Персоніфікований – капітал з визначеними частками та їх власниками.

Не персоніфікований – капітал визначений лише в загальній вартості окремих його елементів та належний усім співвласникам пп.

Функції ВК:

1) Функція заснування та введення в дію підприємств.

2) Відповідальності та гармонії.

3) Забезпечення життєвості підприємства.

4) Забезпечення кредитоспроможності.

5) Фінансування та забезпечення ліквідності.

6) Забезпечення незалежності.

7) База для нарахування дивідендів

8) Рекламна функція, управління та контроль.

Джерелами ВК є:

1) Внутрішні

2) Зовнішні

Внутрішні- це частина прибутку після сплачення податку:

- Безкоштовно отримані активи

- Амортизаційні відрахування

- Затрати на капітальний ремонт

- Збільшення ВК за рахунок переоцінки основних фондів

Зовнішні- це:

- Залучені додаткові, пайового і аукціонного капіталу

- Безоплатно передані матеріальні та нематеріальні активи, що використовуються в склад балансу пп

Розмір статутного фонду визначається власниками або учасниками і обумовлені функціями, які на нього покладені та вимогами законодавчого порядку і джерела формування статутного фонду залежно від типу пп, форми власності, специфіки галузі і масштабів бізнесу.

Українське законодавство регулює мінімальний розмір статутного фонду.

Для АП – 1250 мін. зарплати встановлений на момент реєстрації підприємства.

Для ТзОВ – 100 мін зарплати,з умовою оплати 30% внесків до моменту реєстрації і оплатою повної вартості протягом року.

Для приватного пп. – розмір статутного фонду не встановлюється.

Розмір статутного фонду новоствореного пп розраховується шляхом підсумування наступних вимог:

1) Кошторисна вартість б-тва.

2) Вартість технологій устаткування.

3) Вартість запроваджуваних технологій (включаючи навч. прац)

4) Вартість мінімального виробництва запасів.

5) Запас готової продукції

6) Величина вир. майб періодів.

Співвідношення Оплаченої і неоплаченої частин СК характеризує власні фінансові можливості пп кількісно співвід. оплачених і неоплачених частин СК розрахунок за пасивом балансу і стандарту б.о. №4 «ВК». У балансі підсумкова сума власних засобів зменш. на суму неоплаченого капіталу.

Формування статутного капіталу на пп різних організаційно-правових форм

Організаційно-правова форма пп	Назва СК	Порядок формування капіталу
АТ: ПАТ і ПрАТ, ТзОВ, ТзДВ	Статутний капітал	Сума часток засновників визначені установ. д-тами
Повні товариства і командитні товариства	Статутний капітал	Сукупність внесків учасників
Державні підприємства	Статутний капітал	Форм. як сукупність виділених підприємству основних і оборотних коштів
Пп засновані на власностіобєднання громадян	Пайовий капітал	Сукупність пайових внесків членів для спільного ведення підприємницької діяльності

Цілі збільшення і зменшення СК.

Цілі збільшення статутного капіталу:

1) Мобілізація власних фінансових ресурсів з метою модернізації і виконання самостійних заходів.

2) Підвищення фінансової незалежності, що означає покращення кредитоспроможностті пп.

3) Акумулювання фінансового капіталу для здійснення фінансових інвестицій у формі участі в кількості та створення пор. інвестицій.

4) Зменшення ринку цінних акцій шляхом додавання випуску акцій з метою залучення інвесторів.

5) Збільшення бази для нарахування дивідендів з метою зниження їх норми для залучення додаткових інвесторів.

6) Збільшення статутного фонду здійсн. При одночасному збільшенні загального капіталу пп за умови зовнішніх джерел фінансування або при збереженні загального капіталу на постійному рівні за рахунок внутрішнього фінансування.

Методи збільшення статутного фонду пп:

1) Реальне збільшення капіталу пп- це означає збільшення підсумку балансу. Реальне збільшення можливе за рахунок внесків власників та учасників.

2) Без збільшення капіталу пп- без зміни підсумку балансу. Це можливо за рахунок перерозподілу у СК частин ВК, тобто співвідношення між доданим вкладами, та резервними капіталу можливе збільшення СК без зменшення балансу.

Цілі зменшення статутного капіталу:

1) Згортання діяльності.

2) Проведення певної дивідендної політики

3) Приведення у відповідність величини основних і оборотних засобів з розміром ВК пп.

4) Концентрація СК в руках найбільш активних власників.

Зменшення СК можливе при збитковості пп.

Методи зменшенн СК:

1) Зменшення номінальної вартості акцій

2) Зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості

1. Зміст і завдання дивідендної політики.

2. Теорії дивідендної політики.

3. Показники ефективності.

4. Розподіл прибутку і виплата дивідендів.

5. Фактори що впливають на дивідендну політику. Методи нарахування дивідендів.

1. Дивіденд - це частина чистого прибутку, яка розподілена між учасниками або власниками АТ відповідно до їх частки участі у статутному капіталі.

Дивідендна політика - це сукупність методів, принципів, механізмів формування частки прибутку, що виплачується власникам відповідно до його частки вкладу у власний капітал.

Основна мета дивідендної політики-встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку і майбутнім його зростанням.

Завдання дивідендної політики:

1. Виявити основні фактори, які впливають на прийняття рішення щодо виплати дивідендів;

2. Визначення оптимального співвідношення між розподіленим і тезаврованим прибутком;

3. Оцінювання впливу рішень, щодо порядку розподілу чистого прибутку на ринкову вартість корпоративних прав;

4. Узгодження стратегії виплати дивідендів з податковим законодавством;

5. Оцінювання впливу дивідендної політики на вирішення конфлікту інтересів.

Курс акцій підприємства прямо пропорційний дивіденду і зворотно пропорційний процентній ставці на ринку капіталів за альтернативними вкладами.

2. У практиці фінансового менеджменту розроблено декілька теорій дивідендної політики:

1) теорія дивідендної непотрібності;

Між сумою сплачуваних дивідендів і ринковим курсом акцій не існує зв’язку, оскільки курс акцій визначається нинішнім і майбутнім доходом підприємства, а також потенціалом його зростання. Найраціональнішою є фінансова політика, в рамках якої відбувається відмова від виплати дивідендів і весь прибуток спрямовується на реінвестиції. Отже самофінансування підприємства розглядається як пріоритетне джерело самофінансування. У такому разі акціонери максимізують доходи здебільшого в результаті зростання курсу акцій. «Спрямовувати на виплату дивідендів слід лише ту частину прибутку, яку неможливо ефективно реінвестувати». Залишковий принцип дивідендних виплат.

2) теорія податкових переваг;

Концепція мінімізації податкових платежів. Якщо податковим законодавством країни передбачено нижчий рівень оподаткування нерозподіленого прибутку порівняно з розподіленим, то підприємство отримує податкові переваги при використанні як джерела фінансування реінвестованого прибутку. Вартість обслуговування власного капіталу, залученого із зовнішніх джерел, підвищується. Якщо ж рівень оподаткування дивідендів є нижчим, ніж рівень нерозподіленого прибутку, то вигіднішою буде виплата дивідендів.

3) теорія «синиці в руці».

Фактичні виплати дивідендів усе ж таки впливають на вартість корпоративних прав. Це зумовлено тим, що ряд інвесторів, зокрема дрібні акціонери, віддають перевагу реальним дивідендам порівняно з майбутніми доходами від зміни курсу, зумовленими тезаврацією прибутку «краще синиця в руках, ніж журавель у небі». Актуальний курс акцій визначається теперішньою вартістю очікуваних доходів на ці акції, які включають усі майбутні дивіденди, а також очікувану виручку від реалізації акцій. Зростання дивідендів досить часто сприймають як сигнал до того, що підприємство працює успішно, і навпаки, зменшення рівня дивідендів може сигналізувати про фінансові проблеми суб’єктів господарювання. Отже, дивіденди впливають на вартість підприємства. Виплата дивідендів є пріоритетнішою, ніж реінвестування.

3. Показники ефективності дивідендної політики:

Ø Дивіденд на 1 акцію = Дивідендний фонд / Середня кількість акцій;

Ø Ставка дивіденду = (Дивідендний фонд / Акціонерний капітал)*100%;

Ø Дохід на звичайну акцію = Чистий прибуток / Середня кількість звичайних акцій в обігу;

Ø Дивідендний дохід = Дивіденд на 1 акцію / Дохід на 1 акцію;

Ø Коефіцієнт сплати дивідендів = Дивіденд на 1 акцію / Дохід на 1 акцію.

Збої у виплаті дивідендної можуть привести до зниження ринкової вартості акцій.

4. Розподіл прибутку регулюється законодавчими і нормативними актами:

ü Господарський кодекс;

ü Податковий кодекс;

ü Тимчасові положення:

· «Про порядок реєстрації і випуску акцій»;

· «Про порядок реєстрації і випуску цінних паперів»;

ü Установчі документи підприємства:

· Статут;

· Установчий договір.

Прибуток, що оподатковується:

1. Податок на прибуток;

2. Чистий прибуток:

· Фонд виробничого розвитку;

· Резервний фонд;

· Фонд соціального призначення;

· Дивідендний фонд;

· Фонд участі персоналу у прибутку.

Розподіл отриманого у звітному періоді прибутку здійснюється через рахунок 81 «Використання прибутку», відповідно до напрямів.

Фонд виплати дивідендів відображається у формі №2 «Звіт про фінансові результати» розділ 2 рядок 245.

Дивіденди не можуть бути виплачені раніше їх нарахування. Нарахування може бути здійснене при наявності дивідендного фонду. Виплата дивідендів здійснюється з визначеною періодичністю за результатами роботи підприємства. виплати визначаються у гривнях на акцію або % від номінальної вартості.

Джерелом нарахування дивідендів є спеціальний фонд. Якщо в даний фінансовий рік підприємство не отримало прибуток, за рішенням керівництва дивіденди можуть виплачуватись з інших джерел.

5. Фактори, що впливають на дивідендну політику групують на 5 груп:

1. Обмеження:

· Умовами договору;

· Фінансові обмеження;

· Юридичні обмеження;

2. Інвестиційні фактори:

· Стадія життєвого циклу підприємства;

· Необхідність розширення потужностей підприємства;

· Можливість розширення або згортання своїх інвестиційних програм;

3. Можливості формування фінансових ресурсів:

· Витрати на реалізацію і випуск нових видів продукції;

· Гнучкість структури капіталу;

· Достатність резервів фінансових ресурсів сформованих в попередньому періоді;

· Доступність позикових коштів на ринку капіталів;

4. Вплив дивідендної політики на ставку виплати дивідендів:

· Податкова ставка на доходи;

· Бажання акціонерів мати поточний, а не майбутній дохід;

· Інформація про дивіденди;

· Інформація про цінні папери;

5. Інші фактори, які визначають дивідендну політику:

· Дивідендна політика підприємства-конкурента;

· Відкладення платежів за раніше отримані позики;

· Кон’юнктурний цикл.

Фактори впливу на дивідендну політику:

1. Внутрішні;

· Склад акціонерів і їхні потреби;

· Фінансова ситуація на підприємстві;

· Можливості отримання прибутку;

· Стадія життєвого циклу підприємства;

2. Зовнішні:

· Загальна макроекономічна ситуація;

· Чинне законодавство;

· Кон’юнктура фінансового ринку;

· Дивідендна політика підприємств-конкурентів.

Переваги і недоліки методів нарахування дивідендів

Методи	Переваги	Недоліки
Залишковий метод (стратегія припинення дивідендних виплат)	· Забезпечення високих темпів зростання підприємства; · Платоспроможність; · Фінансова незалежність.	· Нестабільність дивідендів; · Відплив дрібних інвесторів.
Метод стабільних дивідендів	· Збільшення довіри до підприємства; · Стабілізація котирувань акцій.	· Слабкий зв’язок з фінансовими результатами; · Мінімізація самофінансування.
Метод гнучкої дивідендної політики	· Зв’язок з фінансовими результатами;	· Нестабільність обсягів дивідендів;
Метод стійкого приросту дивідендів	· Забезпечення зростання ринкового курсу акцій; · Привабливість для інвесторів придодатвовій емісії.	· Відсутність гнучкості; · Постійна фінансова напруга.
Метод стабільної та конусної частини	· Регулярність виплати; · Залежність від фінансового результату.	· Нестабільність обсягів дивідендів.

Дата добавления: 2014-01-04