Роль і місце науково-технічного прогресу в суспільному виробництві та комплексному розвитку територіальних соціально-економічних систем

Особливості, проблеми та перспективи розміщення й розвитку науково-технічного потенціалу України та її регіонів

Сутність і складові науково-технічного потенціалу суспільного розвитку в нових умовах господарювання

Роль і місце науково-технічного прогресу в суспільному виробництві та комплексному розвитку територіальних соціально-економічних систем.

ВИРОБНИЦТВО ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

Тема 8

Продуктивні сили суспільства як система суб'єктивних (людина), речових та інформаційних елементів, за допомогою яких у складному, взаємопроникаючому процесі взаємодії людини та природи забезпечується суспільне виробництво, існують у часі та просторі- Таким чином, основними глобальними ознаками продуктивних сил є динамізм існування та просторове розміщення. Розвиток і розміщення продуктивних сил у цьому аспекті можна розглядати як безперервний процес активної взаємодії людства та природного середовища, довкілля (або, точніше, середовища функціонування продуктивних сил) за допомогою інформаційних і через посередництво речових елементів продуктивних сил, якими є засоби виробництва та засоби споживання.

Характерною рисою цього процесу є безперервне вдосконалення всіх трьох складових продуктивних сил, яке можна розглядати як прогрес (від лат. " progressus" — рух уперед, успіх). У загальноприйнятому розумінні прогресом є такий тип розвитку, ознакою якого є перехід від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого. Отже, стосовно продуктивних сил можна говорити про прогрес кожної з трьох основних складових продуктивних сил — як суб'єктивної (людини — людський, або соціальний, прогрес), так і речової та інформаційної (науково-технічний прогрес). Звідси можна визначити науково-технічний прогрес як процес удосконалення речової форми існування продуктивних сил через накопичення та розвиток форми інформаційної.

В останньому випадку необхідно підкреслити постійно зростаючу роль науки як особливої складової людської діяльності, що на основі інформації об'єктивно відображає, пояснює та пізнає дійсність із метою її освоєння. Наука, таким чином, виступає рушійною силою вдосконалення інших елементів продуктивних сил загалом, у тому числі самої людини — як головного виробника та споживача матеріальних і духовних благ. Удосконалення речових елементів продуктивних сил також досягається через втілення наукових досягнень у створення нових і поліпшення існуючих видів техніки та зростання технологічного рівня виробництв. При цьому особливу роль відіграє технологія як "втілена", або "уречевлена", інформація, базою для якої є наукові знання, а конкретним результатом впровадження — вдосконалені засоби виробництва та споживання. До речі, характерне для останніх часів функціонування господарського комплексу країни недооцінювання ролі виробничих технологій як найважливішої ланки системи „наука— виробництво" призводило до того, що гідні світового рівня наукові розробки в кінцевому впровадженні не давали бажаного ефекту.

Таким чином, науково-технічний прогрес характеризується комплексним, взаємозумовленим, поступовим розвитком науки, технології та техніки, метою якого є все більше задоволення зростаючих потреб людини в матеріальних і духовних благах і забезпечення суспільного відтворення. При цьому саме науково-технічний прогрес (НТП) є базовою основою для прогресу соціального, для людського розвитку. Тобто соціальним змістом НТП є матеріалізація наукових знань в окремих елементах продуктивних сил.

НТП як економічна категорія має певний економічний зміст. Загалом процес НТП можна описати математичними (економетричними) методами, зокрема через метод виробничих функцій. Згідно з ним результат НТП оцінюється через вимірювання за певні проміжки часу результатів виробництва і співвідношення між частками ресурсів живої праці та виробничих фондів (між постійним і змінним капіталом). При цьому фактором, що безпосередньо відображає НТП, є фактор часу. В сучасному суспільстві, враховуючи обмежені можливості людського організму щодо підвищення продуктивності праці, високий рівень розвитку ергономіки та порівняну захищеність прав робітників, стійке та відчутне зростання за короткий проміжок часу частки основного капіталу при відповідному зменшенні частки живої праці за високих темпів зростання суспільного виробництва свідчить про інтенсивне впровадження у виробничий процес досягнень науково-технічного прогресу.

Спрощено, в загальному вигляді результат НТП можна охарактеризувати як певне заміщення живої праці виробничими фондами, а економічний зміст НТП відображається зменшенням частки змінного капіталу. Так, класичним прикладом економії живої праці як досягнення НТП є те, що 2 % населення США, зайняті в сільському господарстві, не тільки годують всю країну, але й створюють помітний експортний потенціал аграрного виробництва.

Граничними випадками у співвідношенні ресурсів живої праці та вартості виробничих фондів є два. Перший, коли вартість виробничих фондів наближується до нуля, а практично весь продукт створюється живою працею. Таке становище було характерним для початкової стадії розвитку продуктивних сил — первісного ладу до виникнення скотарства та землеробства. Другий, також ідеальний випадок — це повне заміщення живої праці виробничими фондами. При цьому людство мало б перетворитись на суспільство "тотального споживання", що в глибині суперечить найбільш активній, створюючій природі людини — трудівника.

Як виходить із поняття науково-технічного прогресу, воно нерозривно пов'язано з поняттям комплексного розвитку, а сам науково-технічний прогрес — із комплексним розвитком продуктивних сил, який являє собою найбільш повний, всеохоплюючий, пропорційний, економічно та екологічно виправданий розвиток всіх компонентів продуктивних сил згідно з соціально-економічними та природо-економічними його передумовами. В сучасному суспільстві саме НТП є засобом комплексного розвитку продуктивних сил. Звідси, можна визначити щодо цього такі основні завдання (цільові функції) НТП:

1. Головна цільова функція — задоволення потреб людини в матеріальних і духовних благах, поліпшення умов її існування.

2. Заміщення живої праці, особливо важкої фізичної, малопродуктивної "рутинної" розумової, в небезпечних умовах і т.п., підвищення продуктивності людської праці, скорочення суспільно необхідного робочого часу, робочого дня тощо.

3. Забезпечення всеохоплюючого гармонійного та пропорційного розвитку всіх елементів територіальних соціально-економічних систем: риродно-ресурсної, виробничої та соціальної підсистем тощо.

4. Забезпечення комплексного, пропорційного соціально-економічного розвитку територіій з різними природно-географічними, природно-економічними та соціально-економічними передумовами господарювання.

5. Створення можливостей для гармонізації відносин "природа —суспільство" шляхом подальшого еколого-орієнтованого освоєння природного середовища на основі ресурсозбереження та підвищення екологічногорівня виробництва.

Сучасний етап розвитку продуктивних сил характеризується певними особливостями їх функціонування, викликаними в тому числі розвитком НТП. Так, певні особливості виявляються в територіальній організації продуктивних сил. Як наслідок науково-технічної революції, зростання рівня територіальної концентрації продуктивних сил призводить до появи нових типів організації продуктивних сил, не характерних для попередніх етапів розвитку. Насамперед це територіально-господарських підрайонів комплексних територіально-виробничих об'єднань (ТВО) з максимально високою концентрацією виробництва й акумуляцією на одній території науково-дослідних і виробничих об'єктів. Новою формою територіально-виробничого об'єднання стає техно- та агрополіс. Через високий рівень розвитку інфраструктури та порівняно низький рівень залежності сучасного виробництва від наближення до сировинної бази, на базі міст утворюються багатофункціональні комплексні ТВО — мегаполіси та міські промислово-інфраструктурні супер агломерації з широкою спеціалізацією, які здатні акумулювати в собі продуктивні сили, що дорівнюють потужності цілих економічних районів і набувають ознак цілісних економічних відтворювальних систем (в Україні це Київська агломерація). Ймовірною стає поява зовсім нових типів і форм територіальної організації продуктивних сил, у тому числі так званих "мобільних територіально-виробничих об'єктів" у вигляді морських платформ зі значною робочою площею, суден-суперлайнерів — об'єктів ринкової та соціальної інфраструктури, упорядкованих "тимчасових" населених пунктів в особливих природно-географічних умовах.

Другою ознакою територіальної організації продуктивних сил в епоху НТР є ущільнення мережі територіальних систем продуктивних сил не стільки внаслідок появи нових об'єктів господарської діяльності, скільки за рахунок випереджального розвитку економічних та інших зв'язків між елементами господарської діяльності. При цьому виробнича інфраструктура, завдяки впровадженню досягнень НТП, із "допоміжної" сфери обслуговування базових галузей виробництва перетворюється на структуроформуючу. Вона вбирає в себе значну кількість вивільнених за рахунок упровадження досягнень НТП у виробництво трудівників, стає сферою спеціалізації не тільки окремих локальних і місцевих територіальних систем, й певних економічних районів. Ознакою останнього часу є поява цілих країн, які спеціалізуються на функціонуванні галузей та сфер інфраструктури.

Третьою характерною для періоду НТР рисою територіальної організації продуктивних сил є якісно новий рівень взаємовідношень між природно-ресурсною та іншими (соціальною та виробничою) підсистемами стосовно розміщення об'єктів господарської діяльності. В епоху НТР фактором, обмежуючим та стримуючим розвиток територіальних систем продуктивних сил є вже не стільки природно-ресурсний потенціал території, скільки її екологічний потенціал, який відображає резистентність середовища функціонування продуктивних сил до антропогенного та техногенного впливу, його "місткість" щодо концентрації виробництва. Характерним прикладом в цьому контексті є Чорнобильська аварія, через яку екологічний потенціал

зараженої радіонуклідами території зони відчуження можна вважати практично нульовим, — а господарювання на цій території — неможливим.

Певні загальні зрушення є характерними й для галузевої структури територіальних соціально-економічних систем у контексті наслідків НТР. Передусім — це зростання в структурі виробництва частки наукомістких галузей при неухильному зменшенні виробництва в сировинних та ресурсомістких (у тому числі металомістких) галузях. Паритетний розвиток промисловості та сільського господарства виявляється у формуванні АПК, як агрегованого територіально-виробничого комплексу, тенденцією розвитку якого стає зростання частки переробних галузей, подальша інтеграція промислового та сільськогосподарського виробництва на основі впровадження досягнень НТП.

Іншою тенденцією є зростання питомої ваги галузей інфраструктури у виробництві, причому на перший план виходить інфраструктура соціальна — як гарант - і ефективний засіб примноження людського капіталу. У внутрігалузевій структурі виробництва послуг пріоритетну роль починають відігравати такі наукомісткі сфери, як інформатика й інформаційне обслуговування, інвестиційно-будівельна діяльність, високоефективні види транспорту. Характерною рисою НТР є широке випровадження досягнень НТП у функціонування ринкової інфраструктури, внаслідок чого створюються нові форми ринкового обслуговування у формі електронних розрахункових карток, банкоматного обслуговування тощо.

Загалом чітко скерованими тенденціями стають зростаючий динамізм розвитку територіальних соціально-економічних систем як наслідок НТР і дедалі тісніша інтеграція науки виробництва і підприємництва як в регіональних масштабах, так і на рівні світового економічного простору.

Дата добавления: 2014-01-04