Сутність і складові науково-технічного потенціалу суспільного розвитку в нових умовах господарювання

Реалії життя зумовлюють появу нових підходів до оцінки суті і складових науково-технічного потенціалу. Межа ХХ-ХХІ ст. є етапом "максимуму" розквіту Другої НТР. У наступний напівперіод (приблизно до 2010-2020 рр.) не очікується глибинних змін у структурі та якісних ознаках продуктивних сил людства. Однак з кінця вказаного періоду до 2030-2040 рр. прогнозується напівперіод початку Третьої НТР, підвалини якої мають бути, проте, закладені у вигляді певних фундаментальних наукових досягнень у 2000-2010 рр. Отже цей період, з одного боку, є підбиттям наслідків Другої НТР, а з іншого —інкубатором" нового етапу розвитку продуктивних сил. Загалом вже можна вказати на основні сукупні соціально-економічні наслідки НТП на сучасний день, основними серед яких є:

1. Докорінна структурна перебудова суспільного виробництва з формуванням нових галузей, "перетіканням" ресурсів виробництва з одних галузей і сфер в інші, докорінна техніко-технологічна реконструкція традиційних галузей виробництва. Головним чином це відбивається на скороченні частки галузей матеріального виробництва і зростанні частки послуг у ВВП, а також зменшенні частки енерго- та матеріаломістких виробництв скороченні виробництва у сировинних галузях, стрімкому збільшенні виробництва нових конструкційних матеріалів і техніки з принципово новими властивостями

2. Дедалі більша орієнтація кінцевої продукції на споживача — людину з конкретними запитами, зростання ролі "соціального замовлення", що проявляється в помітному розширенні й оновленні споживчих вартостей, підвищенні рівня їх якості відповідно до зростаючих суспільних і індивідуальних потреб. Відповідними є й зрушення у структурі виробництва.Спостерігається певна демонополізація виробництва, розвиток чутливого до попиту й пропозиції малого й середнього підприємництва.

3. Динаміка економічного зростання, яке спостерігається щодо довгострокового науково-технічного циклу з певним лагом — йдеться прострімке соціально-економічне зростання, яке дещо відстає від періодупоширеного, комплексного впровадження у всі ланки суспільного виробництва науково-технічних досягнень. На цей самий період припадають і основні результати, що полягають у підвищенні продуктивності суспільної праці, зниженні собівартості продукції, зменшенні матеріаломісткості та підвищенні фондовіддачі, здешевленні нової техніки. З погляду на період Другої НТР, це має бути проміжок часу 2000-2015 рр.

4. "Кумулятивний" екологічний ефект досягнень НТП, який виявляється у стрімкому зниженні рівня техногенно-природної небезпеки як за рахунок впровадження науково-технічних досягнень безпосередньо в природоохоронну діяльність, так і через реструктуризацію виробництва в екологозберігаючих напрямах, оптимізацію ресурсокористування, підвищення рівня комплексності використання природних ресурсів.

5. Глибинним якісним змінам підлягають форми організації виробництва та управління, за рахунок чого створюються нові, більш комплексні, всеохоплюючі та ефективні форми організації й управління виробництвом. Через це оптимізується функціонування територіально-виробничих комплексів. Територіальна організація продуктивних сил наближається до найбільш ефективної форми — сукупної загальносвітової територіальної соціально-економічної системи з певним рівнем керованості суспільно-виробничих відтворювальних процесів. Це має скласти підґрунтя так званого сталого ("підтримуваного") розвитку людського суспільства, кінцевою метою якого є забезпечення життєдіяльності прийдешніх поколінь людства.

Основою науково-технічного розвитку країни є науково-технічний потенціал, що являє собою сукупність усіх засобів науково-технічної діяльності та її ресурсів. Науково-технічний потенціал, за традиційними уявленнями, включає в себе:

• матеріально-технічну базу науки (сукупність засобів науково-технічної праці, наукові організації, наукове обладнання й установки, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчислювальна база інформаційного забезпечення тощо);

• кадри наукової системи (вчені, дослідники, конструктори, експериментатори, науково-технічний персонал);

• інформаційну систему, яка забезпечує постійне вдосконалення наукових знань (наукові прогнози, банк патентів, авторських свідоцтв, банк відомостей про світові досягнення в галузі конкретних наук тощо) і яка здатна до оперативної обробки інформації та надання ЇЇ користувачеві;

• організаційно-управлінську підсистему — планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР); фінансування НДДКР; структуру управління НДДКР; організаційно-управлінські структури наукових підрозділів; методи управління НДДКР.

В Україні за попередній історичний період створено потужний науково-технічний потенціал, спроможний вирішувати найактуальніші проблеми структурної перебудови економіки, конверсії технологій, посилення їх соціальної спрямованості, прискорення НТП, посилення інтенсифікації впровадження наукових досліджень тощо. На сучасному етапі в країні є об'єктивні умови для проведення в життя активної державної науково-технічної політики. Функціонує потужний потенціал академічної, вузівської і галузевої науки, науково-технічний потенціал багатьох підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі.

Подальше функціонування продуктивних сил має характеризуватись якісно новим рівнем пропорційності та комплексності. Причому, особливістю і є те, що, без вирішення такого завдання вихід із тупика відносин природи і суспільства практично неможливий. При цьому метою створення системи сталого розвитку суспільства є необхідність забезпечення пріоритетного розвитку людини в інтересах людини, власними силами людини, в гармонії з навколишнім середовищем.

Досягнення цієї мети передбачає створення сприятливого економічного, соціального, екологічного і духовного середовища при забезпеченні стабільного соціально-політичного устрою та соціально-економічних перетворень. Тобто комплексний розвиток продуктивних сил має включати в себе не тільки вдосконалення їх матеріальної бази, але й забезпечення широкого спектра умов їх гармонійного розвитку що включає в себе не тільки науково-технічні, й соціально-економічні, в тому числі соціально-політичні аспекти функціонування. Усвідомлення факту, що сталий, комплексний розвиток продуктивних сил може бути тільки керованим, призвів до появи нових аспектів державної політики. При цьому науково-технічна політика, поряд із соціальною, стає вагомим важелем, ефективним інструментарієм управління розвитком продуктивних сил.

Варто вказати, що необхідність приведення соціально-економічного буття суспільства у відповідність об'єктивно обмеженим можливостям природного середовища як сфери його існування, усвідомлення єдності, а не протистояння природи і технічного прогресу, з одного боку, та різних верств населення, з іншого, є загальносвітовою тенденцією. Винесення питання про необхідність забезпечення подальшого сталого розвитку всіх країн на широкий міжнародний рівень на конференції в Ріо-де-Жанейро в 1992 р., а також підтвердження його на зустрічі в Йоганнесбурзі 2002 р. свідчать про нагальну необхідність приведення процесу розвитку продуктивних сил усього світу у відповідність екологічним і соціальним пріоритетам.

Досягнення сталого розвитку є малоймовірним без докорінного підвищення рівня техніко-технологічної бази продуктивних сил, яке має забезпечити формування матеріального підґрунтя підтримуваного розвитку суспільства. Згідно з основними завданнями сталого розвитку структура науково-технічного потенціалу сталого розвитку має складатись із трьох основних груп компонентів: науково-інформаційної основи, техніко-технологічної бази та організаційно-регулюючої форми.

До науково-інформаційної основи належать:

— наукова система аналізу глибинних структур основних і комплексних форм руху матерії, що виступає як продуктивна сила прискореного виробництва науково-теоретичних знань; і

— інформаційна система накопичення та поширення теоретичних знань та засобів практичного їх упровадження у виробництво, що є продуктивною силою збереження та примноження комплексного людського досвіду;І

— конструкторсько-технологічна система виробничого впровадження наукових досягнень фундаментальних галузей науки, що являє собою продуктивну силу втілення науково-теоретичних знань у матеріальні форми засобів праці та предметів споживання.

До техніко-технологічної бази належать:

— комплексна енергетично-силова машинно-мережна система, що є ефективною продуктивною силою виробництва, трансформації енергії та прогресивного ресурсозбереження;

- інтегрована система автоматизованих інформаційно-виробничих машин промислового виробництва та будівництва з комплексною дією, прогресивних виробничих споруд, засобів та предметів праці з особливими властивостями, яка є продуктивною силою примноження якісно нових споживчих вартостей та збереження екологічної чистоти виробництва;

— система матеріально-технічних та біологічних засобів агропромислового виробництва, що є продуктивною силою комплексного впливу на об'єкти агропромислового господарювання, результатом дії якої є кількісне збільшення та створення якісно нової продукції АПК, збереження еколого-економічного потенціалу навколишнього природного середовища;

— високопродуктивна інтегративна система транспортного комплексу та виробничих зв'язків, що є високошвидкісною продуктивною силою розподілу споживчих вартостей згідно з потребами виробництва та споживання.

Організаційно-регулюючими формами суспільного виробництва сталого розвитку є:

— прогресивні економічні механізми регульованого ринкового виробництва споживчих вартостей;

— еколого-економічні механізми ефективного ресурсокористування та ресурсозбереження, охорони та відтворення середовища функціонування продуктивних сил;

— суспільно-політичні форми забезпечення комплексного людського розвитку, основані на принципах демократії, рівноправ'я, вільного інформаційного доступу й участі в економічній діяльності;

— високоефективні форми територіальної організації інтегрованих науково-виробничих процесів, організаційні форми об'єднання наукового та виробничо-ресурсного потенціалу продуктивних сил суспільства.

При цьому, економічно найбільш ефективною та прогресивною, з точки зору науково-виробничого спрямування досліджень, формою територіально-господарської системної інтеграції науково-виробничої діяльності мають стати технополіси— як сучасна форма територіальної інтеграції науки, освіти й високоефективного виробництва. З метою збільшення інвестиційно-інноваційної принадності, поліпшення клімату економічної діяльності технополіс може бути різновидом вільної економічної зони з особливими, стимулюючими фінансово-економічними умовами та відповідними юридично-правовими нормами господарювання. З сучасної точки зору технополіс становить єдину науково-виробничу, навчальну, а також житлово-комунальну та культурно-побутову зону, об'єднану навколо наукового центру, який забезпечує безупинний відтворювальний інноваційно-виробничий цикл на базі наукових досліджень.

Як прообраз нових, осередкових територіально-організаційних форм існування інтегрованого виробничо-економічного циклу, на сучасному етапі технополіс поки що є виробничим об'єднанням, досить вузькоспеціалізованим на випуску наукомісткої продукції. В майбутньому суспільстві сталого розвитку компактні науково-виробничі поселення, містечка, де створені максимально сприятливі умови для життя, праці, відпочинку, освіти, задоволення культурних потреб, мають стати однією з основних форм територіальної організації виробництва, в тому числі й в Україні. За технополісної форми територіальної організації виробництва значним чином долаються й характерні для індустріального урбанізованого суспільства елементи відчуження працівника від виробничого процесу загалом, вузька спеціалізація людини-виробника, яка значним чином стримує розвиток особистості. Раціональним виходом є диференціація великих міських поселень на мультифункціональну ієрархічну багаторівневу соціально-економічну технополісну систему зі спільною інфраструктурою, але відносно відокремленими дослідницько-виробничими циклами. На даний момент елементами ("блоками") таких систем можна вважати технопарки як спеціалізовані підрозділи технополісів.

Такі комплексні структури характеризуватимуться підвищеною еколого-економічною спрямованістю виробництва, керованістю еколого-економічних процесів і сприятимуть гармонізації відносин суспільства та природи як середовища функціонування продуктивних сил.

Водночас, технополісні об'єднання являтимуть собою високоефективну форму регіонального розвитку у вигляді інвестиційно-інноваційних центрів зростання — каталізаторів прискореного соціально-економічного розвитку регіонів із перетворенням їх на високотехнологічні й високоефективні територіально-господарські виробничі комплекси.

Таким чином, у процесі сталого розвитку суспільства, на основі інтегрованого розвитку науки, техніки, людського капіталу та суспільно-економічних форм організації виробництва, має сформуватись комплексна суспільна універсальна продуктивна сила. Основними її проявами й ознаками мають бути: всебічне інформаційне забезпечення суспільного виробництва; гармонійна інтеграція продуктивних сил у природне середовище їх функціонування; гармонізація суспільно-економічних відносин та забезпечення комплексного людського розвитку; значне кількісне примноження та докорінна зміна якісних показників споживчих вартостей; збереження та відновлення еколого-економічного потенціалу планети в інтересах нинішнього та прийдешніх поколінь людства.

З-поміж прогресивних економічних механізмів регульованого ринкового виробництва споживчих вартостей у сучасному суспільстві дедалі важливішу роль відіграють науково-технічні вільні зони, метою створення яких є досягнення якісно нового рівня виробництва та забезпечення інноваційного напрямку розвитку регіональних територіально-господарських комплексів. Запровадження особливого режиму господарювання для науково-технічних зон має за мету: по-перше, — активізацію науково-дослідної діяльності, а по-друге — ущільнення мережі зв'язків між науково-дослідницькими та конструкторськими організаціями, з одного боку, ринково-інфраструктурними закладами — з іншого боку, а також з виробничою базою підприємств. Для виконання завдання прискорення науково-технічного та соціально-економічного розвитку територій вільні зони науково-технічного співробітництва мають створювати, за рахунок особливих юридично-правових норм господарювання, ресурсну базу (в тому числі — кадрову, інформаційну й фінансову) для прискореного впровадження наукових розробок у виробництво.

Дата добавления: 2014-01-04