Європейська Конвенція про захист прав людини

Україна підписала і ратифікувала практично всі документи, що стосуються прав людини і громадянина. Сучасність потребує повної узгодженості національного законодавства з нормами та принципами, закріпленими Європейською Конвенцією про захист прав людини та основних свобод. Разом з тим, необхідно визначити допустимі форми і методи реалізації цих норм і принципів, врахувавши особливості розвитку нашої країни. Але в Україні відсутні концепії розвитку медичного права та законодавчого забезпечення здорового способу життя, що дали б змогу визначати загальні підходи, структуру, порядок (черговість) розроблення і прийняття законів.

Розвинута, систематизована і прозора законодавчо-нормативна база щодо сприяння здоровому способу життя уже сама по собі є потужним пропагандистським засобом збереження та зміцнення здоров’я, і мала б формуватися на основі таких принципових підходів:

· найголовнішим з них має бути усвідомлення того, що альтернативного шляху збереження та поліпшення здоров’я неселення, крім впровадження здорового способу життя, не існує;

· законодавчо-нормативна база має узгоджуватися з підходами та вимогами міжнародного співтовариства у цій сфері життєдіяльності;

· впровадження здорового способу життя повинно грунтуватися на розвинутій законодавчій базі та на зверхності права;

· законодавча база стосовно здорового способу життя має бути на чільному місці у ієрархії права у відповідності до того місця, яке займає здоров’я у ієрархії загальнолюдських цінностей.

Але цим та іншими законами врегульовувалися окремі сфери життєдіяльності, і частина з них торкалася лише певних аспектів здорового способу життя. Комплексний підхід законодавчо-нормативного щодо забезпечення впровадження здорового способу життя потребує подальшої розробки. Існуючі медичні доктрини передбачають досягнення здоров’я двома шляхами:

· прямим - відтворення, збереження і зміцнення здоров’я;

· зворотним - лікування хвороб;

Основний кадровий, фінансовий і матеріальний потенціал вітчизняної системи охорони здоров’я сконцентрований в іншому напрямі. Але практичний досвід, набутий нашою країною та розвинутими країнами світу, вказує на хибність цього шляху. Адже навіть розвинуті, всебічно забезпечені системи охорони здоров’я не в змозі протистояти поширенню неінфекційних захворювань лише лікуванням. Тобто за умов, що склалися, доцільно змінити підходи до вирішення проблем здоров’я. Крім клінічної спрямованості медицини і класичної профілактики (запобігання окремим захворюванням, своєчасна їх діагностика, профілактика ускладнень, рецидивів, інвалідності тощо) на порядку денному стоїть необхідність сконцентрувати головну увагу на активній профілактиці (підтримка первинного рівня і зміцненні здоров’я на основі коригування способу життя і оздоровчих заходів, управління здоров’ям та його конструюванням).

Дата добавления: 2014-01-04