Лекція № 2. Тема лекції: Організаційно-правові форми підприємницької діяльності

Тема лекції: Організаційно-правові форми підприємницької діяльності

План лекції:

1. Суть та особливості основних організаційно-правових форм підприємницької діяльності.

2. Характеристика видів правових статусів господарювання підриємницьких структур.

3. Суть й особливості організаційно - правових форм господарювання

юридичних осіб.

4. Складні форми підприємницьких утворень.

Література:

1. Основна:

1.1. Господарський кодекс України.-К.: Видавництво Право,2003.

1.2. Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» Відомості Верховної Ради України, 2000р., N 51-52. (Із змінами, внесеними згідно із Законом N 523-VI (523-17) від 18.09.2008, ВВР, 2009, N 6, ст.21)

1.3. Про господарські товариства: Закон України// Відомості Верховної Ради України. –1991.- №49.

1.4. Основи підприємництва: Навчальний посібник -К.: Київський державний торговельно-економічний університет.-2000.

2. Додаткова:

2.1. Шевеленко С. Д., Федів І.І. Підприємництво і підприємницька діяльність: Навчальний посібник / За заг. ред. В. В. Сопка.-К.: Вища школа, 1997

ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

1. Основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності, їх недоліки та переваги

Підприємництво необхідно поділяти за видами залежно від сфер та галузей економіки, де здійснюється підприємницька діяльність. Підприємництво в різних галузях (сферах) має істотні властивості за формою і особливо за змістом операцій та способами їх здійснення. На характер підприємництва значно впливає вид товарів і послуг, які підприємець виробляє, здобуває або відшукує, а також – спосіб отримання ним цих товарів і послуг. Окремі види підприємництва розрізняються також за формами власності на фактори, що використовуються у підприємницькій діяльності.

Підприємництво може набувати різноманітних форм залежно від того, чи діє підприємець самостійно, особисто або в партнерстві з іншими підприємцями, користується лише своїм майном або водночас і майном інших осіб, використовує свою працю або залучає найманих працівників.

Загальновідомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:

1) одноосібні володіння;

2) партнерства (товариства);

3) корпорації.

Розглянемо детальніше ці форми.

Одноосібне володіння. Суть його полягає в тому, що все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов’язання фірми. Одноосібні володіння мають свої переваги.

По-перше, оскільки весь прибуток належить підприємцеві, він кровно зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтересах справи. До того ж прибуток підприємця в ринковій економіці розглядається як його індивідуальний дохід і оподатковується лише індивідуальним прибутковим податком (а не податком на прибуток, як в інших випадках).

По-друге, у власника фірми витрати на організацію виробництва є невеликими. Його управлінські рішення негайно втілюються в життя. Він непідзвітний співвласникам чи будь-яким керівним органам. Невеликі розміри фірми дають змогу підприємцеві підтримувати прямі контакти зі своїми працівниками та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується підприємцями.

По-третє, одноосібному володінню властива простота в організації фірми та її ліквідації. В обох випадках достатньо лише рішення самого підприємця.

Проте, ця форма підприємництва має і значні недоліки.

1. Мають місце труднощі із залученням великих капіталів, а власних фінансових ресурсів одноосібного підприємця здебільшого не вистачає для розвитку своєї справи. Через невисокий рівень платоспроможності комерційні банки неохоче надають таким підприємцям великі кредити, вимагаючи більш високу плату за користування ними.

2. Повна відповідальність за борги. Це означає, що у випадку невдалого господарювання одноосібний власник може втратити не лише особисті заощадження, а й усе майно, яке піде на сплату боргів кредиторам.

3. Відсутність спеціалізованого менеджменту, що, ясна річ, негативно позначається на ефективності підприємницької діяльності. Адже одноосібний власник сам виконує всі управлінські функції. Проте далеко не всі люди здатні на це.

4. Невизначеність термінів функціонування. Підприємницька діяльність такої організаційної форми юридично припиняється у разі банкрутства, позбавлення волі за карний злочин, психічного захворювання або смерті одноосібного власника.

Партнерство (товариство). Ця форма організації підприємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає об’єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності; спільного контролю результатів бізнесу; активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір.

За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства: повні (з повною відповідальністю); командитні; товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю.

Розглянемо, які переваги партнерство має перед одноосібними володіннями.

По-перше, зростають фінансові можливості фірми внаслідок об’єднання кількох капіталів. Банки сміливіше дають кредити таким фірмам.

По-друге, вдосконалюється управління фірмою. З’являється спеціалізація в управлінні, тобто розподіл управлінських функцій між партнерами. Крім того, є можливість найняти професійних менеджерів.

По-третє, велика свобода та оперативність господарських дій.

По-четверте, як і одноосібні володіння, партнерства користуються податковими пільгами, оскільки прибуток кожного учасника оподатковується як його індивідуальний доход.

Проте цей тип організації підприємницької діяльності має певні недоліки, через що він інколи не тільки не може подолати недосконалість одноосібної власності, а й породжує нові проблеми.

1. Необмежена відповідальність будь-якого товариства може загрожувати всім партнерам так само, як і одноосібному власнику. Крах одного з партнерів може спричинити банкрутство товариства в цілому, оскільки в більшості випадків учасники несуть солідарну відповідальність.

2. Недостатність досвіду господарювання і несумісність інтересів партнерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а колективний менеджмент – негнучке управління товариством.

3. Непередбачуваність процесу і результатів діяльності товариства як нестійкої організаційно-правової форми підприємництва значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску.

Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску до акціонерного капіталу корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга – це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.

Переваги корпорації (акціонерного товариства) є достатньо відомими.

По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об’єднувати різні за розмірами капітали за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямів науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.

По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість отримувати прибуток, що постійно зростає.

По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред’явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.

По-четверте, корпорація – це організаційно-правове утворення, яке може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.

Корпоративна форма організації підприємницької діяльності, як і всі інші, має недоліки.

1. Мають місце певні розбіжності між функціями власності й контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління корпорацією. Розподіл функцій власності та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами і акціонерами корпорації.

2. Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім – дивіденди акціонерів, тобто фактично є проблема подвійного оподаткування.

У корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживання посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорації може організувати емісію акцій для покриття збитків, спричинених безгосподарністю певних структурних ланок.

2. Характеристика видів правових статусів господарювання підриємницьких структур

Функціонуючі в економіці юридичні особи розрізняються низкою ознак: галузевою належністю; розмірами; ступенем спеціалізації і масштабами виробництва однотипної продукції; способами організації виробництва і рівнем механізації і автоматизації; організаційно-правовими формами.

Найпростіша форма підприємництва – це провадження підприємницької діяльності без створення юридичної особи, за умови державної реєстрації як громадянина-підприємця.

Зараз в Україні зареєстровані у встановленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи та є офіційними суб’єктами підприємництва. У 2000 р. в Україні було зареєстровано майже 1150 тис. громадян-підприємців.

Громадянин-підприємець має право на власний розсуд користуватися майном, що йому належить. До роботи він може залучати до 10 осіб, які перебувають у трудових відносинах з ним, включаючи членів своєї сім’ї. Треба мати на увазі, що відповідно до Цивільного кодексу України громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов’язаннями всім майном, що йому належить. Він може розпочати та припинити діяльність у будь-який час за власним бажанням.

Приватне підприємництво не обмежується діяльністю фізичних осіб (громадян-підприємців). Будь-який дієздатний громадянин, котрий бажає створити власну господарську організацію, має право набути статус офіційної юридичної особи, зареєструвавши суб’єкта підприємницької діяльності як приватне підприємництво (приватну фірму).

Юридичні особи повинні мати самостійний баланс або кошторис. З цього визначення виходить, що всяка організація, щоб бути визнаною юридичною особою, повинна володіти чотирма характерними ознаками:

1) наявність відособленого майна;

2) здатність відповідати за свої зобов'язання своїм майном;

3) здатність виступати в майновому обігу від свого імені;

4) можливість пред'являти позови і виступати як відповідач в суді,

арбітражному суді.

Класифікація юридичних осіб заснована на трьох основних правових формах:

· на праві засновників (учасників) відносно юридичних осіб або їх

майна;

· на праві економічної діяльності юридичних осіб;

· на організаційно-правовій формі.

Залежно від того, які права зберігають за собою засновники (учасники) стосовно юридичних осіб або їх майна, юридичні особи можуть бути поділені на три групи:

· юридичні особи, щодо яких їх учасники мають зобов'язальні права:

господарські товариства і суспільства, виробничі й споживацькі кооперативи;

· юридичні особи, на майно яких їх учасники (засновники) мають

право власності, або, інакше, речове право: державні й муніципальні унітарні

підприємства, в тому числі дочірні підприємства, а також установи, що

фінансуються власником;

· юридичні особи, щодо яких їх засновники (учасники) не можуть мати

ніяких майнових прав (ні речових, ні зобов'язальних): суспільні й релігійні

організації (об'єднання), добродійні та інші фундації об'єднання юридичних

осіб (асоціації і спілки).

Залежно від цілей діяльності будь-яка юридична особа належить до однієї з двох категорій організацій:

· комерційної;

· некомерційної.

Комерційними організаціями визнаються юридичні особи, які переслідують вилучення прибутку як основну мету своєї діяльності. Вони можуть створюватися у формі господарських товариств і товариств, виробничих кооперативів, державних і муніципальних підприємств.

Некомерційні організації можуть бути створені у формі споживацьких кооперативів, суспільних і релігійних об'єднань, добродійних і інших організацій, а також в інших формах, передбачених законом. Такі юридичні особи мають право займатися підприємницькою діяльністю лише постільки, поскільки це необхідне для їх статутних цілей.

3. Суть й особливості організаційно - правових форм господарювання юридичних осіб

За організаційно-правовою формою юридичні особи, що є комерційними організаціями, класифікуються таким чином:

· господарські товариства;

· повні товариства;

· товариства на вірі (командні товариства);

· господарські товариства;

· з обмеженою відповідальністю;

· з додатковою відповідальністю;

· акціонерні товариства (відкритого і закритого типу);

· унітарні підприємства;

· на праві господарського ведення;

· на праві оперативного управління;

· виробничі кооперативи (артілі).

Приватне підприємство – це юридична особа, заснована на власності громадянина з правом використання найманої праці. Засновник може не виконувати трудових обов’язків на фірмі, але має право повного розпорядження прибутком фірми після сплати податків та інших обов’язкових відрахувань, зборів і платежів. Держава стимулює розвиток саме такої категорії приватних фірм, вбачаючи в них перспективний осередок потужного в майбутньому приватного сектора економіки. Для здійснення управлінських функцій засновник може найняти професійного менеджера. Розмірний аспект приватного підприємства законодавче не обмежується. Економічна привабливість створення такої форми підприємництва відображається можливістю для засновника одержувати доходи у вигляді заробітної плати, премій, матеріальної допомоги, тощо, розміри яких встановлюються ним самостійно при безпосередньому керівництві фірмою та у вигляді частини прибутку, спрямованої на споживання, розмір якої не має нормативного обмеження та встановлюється засновником одноосібно.

До приватного підприємництва близькими є селянські (фермерські) господарства та сімейні підприємства, які формально належать до колективних форм підприємництва, але в дійсності є різновидом приватного підприємництва.

Державне підприємство – це юридична особа, засновником якої виступає держава. Розрізняють державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності та власності адміністративно-державних одиниць (комунальна власність). Ця категорія підприємств характеризується такими економічними перевагами як:

- часткова гарантованість в забезпеченні підприємства обсягом робіт за допомогою держзамовлень та держконтрактів;

- деякі пільги в сфері допомоги, соціальної захищеності працюючих з одного боку, а з другого – більш жорсткий контроль за використанням коштів, які спрямовуються на споживання за своєчасністю сплати в держбюджет;

- визначеної частки дивідендів на вкладений капітал.

Створення державних підприємницьких структур доцільне з метою забезпечення раціональної структури економіки в стратегічно важливих народногосподарських секторах та розвитку необхідних галузей.

Наслідком функціонування приватних і державних підприємницьких структур є утворення, відповідно, приватного та державного секторів підприємництва, які вступають у взаємодію та протиріччя між собою. Взаємовідносини держсектора і приватного сектора підприємництва відбуваються на основі ділових угод, в яких обумовлюється питання імпорту і експорту продукції, спільного використання найманої праці.

Орендне підприємство – створюється на підставі угоди між державним органом (Фондом державного майна) і організацією орендарів, яка формується за рішенням трудового колективу. Орендне підприємство є гнучкою і ефективною організаційною формою на етапі переходу до ринку, що найбільше забезпечує організаційну і психологічну підготовку до підприємницької діяльності з її вільними ринковими відносинами і підприємницьким ризиком.

Всі організаційні особливості регламентуються угодою про оренду, яка укладається відповідно до чинного законодавства про оренду і гарантує тимчасове й платне користування орендованими засобами виробництва. Орендна плата забезпечується доходами орендаря і гарантією прав держави (орендодавця), її розмір залежить від різновиду оренди, характеру взаємовідносин суб’єктів оренди, попиту на орендоване майно та інших організаційно-економічних факторів, але принципові положення методики розрахунку плати за майно державних підприємств регламентується державою, оскільки орендна плата є одним з регуляторів підприємництва.

Народне підприємство – це господарюючий суб’єкт ринкових відносин, в якому все майно або частка належить колективу в цілому і кожному в залежності від його трудового внеску. Наприклад, в умовах народного підприємства викуповуються оборотні засоби і беруться в оренду основні засоби виробництва. Оборотні кошти викуповуються за рахунок позики, кредитних коштів, а основні фонди народне підприємство бере в оренду з пільговою орендною платою, яка не перевищує амортизаційних відрахувань. Створення його доцільно починати з невеликих і середніх фірм (до 500 працюючих). Орендодавцями є холдингові фірми, державні підприємства. Вони є власниками майна. Користувачем амортизаційних відрахувань є народне підприємство.

Економічні переваги народного підприємства зводяться до наступного:

- додаткова продукція може реалізуватись за ринковими цінами;

- залишки фонду оплати праці передаються безкоштовно народному підприємству;

- капітальний ремонт фондів відбувається за рахунок орендодавця;

- обсяг реалізованої продукції зменшується по договірних цінах і реалізується за ринковими цінами по мірі викупу підприємства;

- формується індивідуальний дохід робітника. Індивідуальний дохід (Ig) обчислюється за формулою:

Ig=(ДФ_нп*ЗП_{і роб.})/ЗП_нвп

Де ДФ_нп – пайовий фонд підприємства, тобто залишкова вартість основних фондів і балансова вартість інших матеріальних цінностей, які створені і придбані за рахунок власних коштів народного підприємства за всі роки;

ЗП_{і роб.} – заробітна плата одного робітника за весь час його роботи в народному підприємстві;

ЗП_нвп – заробітна плата всього промислово-виробничого персоналу народного підприємства за весь час існування.

Розрахунок проводиться з урахуванням фактору інфляції.

Виробничий кооператив – це організаційно-правова форма здійснення виробничої діяльності не менше як трьома громадянами, які об’єднали свої трудові, майнові та фінансові ресурси, паї з метою одержання прибутку. Члени кооперативу, крім внесення своїх паїв у загальний статутний фонд, повинні обов’язково виконувати трудові обов’язки, тобто брати безпосередню участь у виробничій діяльності кооперативу.

Виробничі кооперативи мають право використання найманої праці. Всі питання виробничо-господарської діяльності повинні узгоджуватись з правлінням кооперативу. Дохід членів кооперативу формується з заробітної плати, премій, додаткових виплат згідно з чинним законодавством та з частиною прибутку, яка розподіляється між членами кооперативу у вигляді процентів на внесений пай пропорційно його вартості.

Виробничий кооператив у разі банкрутства несе відповідальність за своїми зобов’язаннями усім своїм майном.

ГК доповнив класичну конструкцію кооперативу — артілі двома важливими положеннями:

1) члени кооперативу несуть додаткову відповідальність за його борги, хоча і не всім своїм майном, а в наперед визначеному статутом розмірі (це якоюсь мірою зближує його з товариством з додатковою відповідальністю). Звичайно цей розмір є кратним стосовно до пайового внеску або пайової участі члена кооперативу, але не може бути нижче за передбачений законодавством мінімум;

2) членство в кооперативі можливе як для юридичних, так і для фізичних осіб, які не беруть участі безпосередньо в його діяльності, але здійснюють певні майнові внески (і відповідно одержують на них відомий прибуток).

Виробничий кооператив відрізняється як від господарських товариств, так і від товариств:

· виробничий кооператив заснований на добровільному об'єднанні фізичних осіб — громадян, що не є індивідуальними підприємцями, але беруть участь у діяльності кооперативу особистою працею. Кожний член кооперативу має один голос в управлінні його справами, незалежно від розмірів свого майнового внеску;

· одержаний в кооперативі прибуток розподіляється перш за все з урахуванням трудової участі, а не майнового внеску(паю). Саме тому виробничий кооператив охарактеризований в ГК як артіль.

Як наголошувалося вище, ГК передбачає обов'язковий мінімум членів кооперативу — не менше п'яти, бо на відміну від товариств кооператив не може функціонувати як «компанія однієї особи». У кооперативі є можливість створення неподільних фундацій, майно яких може бути поділене між учасниками тільки у разі ліквідації кооперативу після задоволення претензій всіх його кредиторів. На це майно не може бути звернене стягнення кредиторів за особисті борги членів кооперативу. Важливою особливістю кооперативу є і те, що з урахуванням трудової участі тут звичайно ділиться не тільки прибуток, а й ліквідаційна квота.

Переваги виробничого кооперативу:

· прибуток кооперативу розподіляється між його членами не пропорційно їх паям, а відповідно до їх трудового внеску. У такому ж порядку розподіляється майно, що залишилося після ліквідації кооперативу і задоволення вимог його кредиторів. Такий порядок розподілу матеріально зацікавлює кожного члена кооперативу більш сумлінно ставитися до своєї праці;

· законодавством не обмежується число членів кооперати ву, що надає великі можливості фізичним особам для вступу до кооперативу;

· рівні права всіх членів в управлінні кооперативом, оскільки кожний

має тільки один голос.

Недоліки виробничого кооперативу. У зв'язку з тим, що число членів у кооперативі не повинне бути менше п'яти, істотно обмежуються можливості їх створення; кожний член кооперативу несе обмежену відповідальність по боргах кооперативу.

Особливе місце серед сучасних організаційних форм підприємництва посідають господарські товариства – структури, створені на засадах угоди юридичних осіб і громадян шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

Господарські товариства і товариства. Це найпоширеніша форма колективного підприємництва. Згідно з ДК України, господарськими товариствами і товариствами визнаються комерційні організації з розділеним на частки (внески) засновників (учасників) статутним (внесковим) капіталом.

Господарські товариства і товариства мають загальні риси:

· майно, створене за рахунок внесків засновників, а також само проведене і придбане господарським товариством або товариством у процесі його діяльності, належить йому на праві власника;

· всі вони є комерційними організаціями, які володіють спільною правоздатністю;

· товариства і господарські товариства як юридичні особи можуть бути учасниками інших товариств і господарських товариств;

· оскільки товариства і господарські товариства є власника ми свого майна, їх засновники стосовно товариства мають тільки право зобов'язального характеру, але не речове право на його майно.

Господарські товариства і товариства близькі за своєю організаційно- правовою формою господарювання, що дає можливість перетворення одного виду в інший. Але і тут є істотні відмінності:

· господарське товариство — це об'єднання осіб. Цією основною відмінністю визнається і різне правове становище товариств і господарських товариств;

· у господарських товариствах, учасники яких повинні займатися комерційною діяльністю, можуть брати участь тільки індивідуальні підприємці або комерційні організації;

· товариства можуть бути створені однією особою, а господарські товариства — ні.

У ГК України сказано, що господарські товариства розподіляються на повні товариства і товариства на вірі.

Повним визнається господарське товариство, учасники якого (повні товариші) відповідно до укладеного між ними договору займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства і несуть відповідальність за його зобов'язаннями майном, що їм належить. Фірмове найменування повного господарського товариства повинне містити або імена (найменування) всіх його учасників і слова «повне господарське товариство», або ім'я (найменування) одного або декількох учасників з додаванням слів «і компанія» або «повне господарське товариство».

Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, який повинен бути підписаний всіма його учасниками. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників. Засновницьким договором можуть бути передбачені випадки,

коли рішення ухвалюється більшістю голосів учасників. Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбачено інше. Прибуток і збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно їх часткам у складеному капіталі, якщо інше не передбачене засновницьким договором або іншою угодою учасників.

Не допускається угода про усунення кого-небудь з учасників товариства від участі в прибутках або збитках.

Особливості повного товариства:

· підприємницька діяльність його учасників визнається діяльністю самого товариства як юридичної особи;

· при нестачі майна товариства для погашення його боргів кредитори мають право вимагати задоволення з особистого майна будь-кого з учасників (або всіх разом). Тому діяльність товариства заснована на особисто довірчих відносинах всіх його учасників, втрата або зміна яких ведуть до припинення діяльності товариства. Комерційна практика показала, що такі товариства нерідко стають формою сімейного підприємництва;

· будь-який з учасників повного товариства займається підприємницькою діяльністю від імені товариства в цілому, тому для створення і функціонування повного товариства не потрібен статут, що встановлює компетенцію його органів. Єдиним засновницьким документом такої комерційної організації служить засновницький договір.

Акціонерне товариство – має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. В акціонерних товариствах обов’язковим є створення резервного фонду шляхом щорічних відрахувань з прибутку до досягнення ними встановленого розміру.

Відкрите акціонерне товариство – товариство, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах.

Закрите акціонерне товариство – товариство, акції якого розповсюджуються між засновниками і не можуть розповсюджуватись шляхом підписки, конвертуватись і продаватись на біржі.

Акціонерним товариством може стати будь-яке об’єднання відповідно до засновницького договору між підприємствами і організаціями, що входять в систему цього об’єднання як самостійні юридичні особи. Це дасть можливість зміцнити економічну самостійність і відповідальність за результати роботи кожного члена акціонерного товариства.

Алгоритм створення акціонерного товариства може бути представлений наступною послідовністю дій:

1. Розрахунок вигідності структури витрат, пов’язаних з організацією акціонерного товариства, розрахунок результатів функціонування.

2. Складання установчих документів (статуту) та установчої угоди, в яких зазначені гарантії виконання фінансових і юридичних зобов’язань.

3. Подання бланків на випуск цінних паперів (акцій) на певну суму.

4. Отримання дозволу фінансового управління на продаж акцій.

Існують різні види акцій.

Акція – це цінний папір, який дає акціонерові право брати участь в управлінні товариством, в розподілу прибутку і розпродажу залишків майна при ліквідації товариства. Основні види акцій:

- іменні, власник яких повинен бути зареєстрований акціонерним товариством;

- акції на пред’явника, які можуть бути продані шляхом простої передачі;

- привілейовані акції – підприємство гарантує виплату дивідендів незалежно від розмірів прибутку. У випадку недостатньої величини прибутку виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного фонду, але сума випущених привілейованих акцій не повинна перевищувати 10% статутного фонду;

- вінкульовані акції, що можуть бути передані лише з дозволу фірми;

- акції без номінальної вартості – при ліквідації товариства гарантується лише певна частина їх вартості;

- прості основні (акції першого випуску), що дають право голосу, але не дають право на певні дивіденди.

Переваги акціонерного товариства містять кілька чинників:

- забезпечується горизонтальне переміщення матеріальних і фінансових ресурсів;

- об’єднуються виробничі структури за принципом об’єднання капіталу;

- створення акціонерної власності дає підстави для формування середнього класу власників, що є основою ринкової системи;

- відбувається суміщення інтересів підприємств і працюючих завдяки формуванню акціонерного прибутку.

Джерелом виплати дивідендів за цінними паперами повинна бути частка прибутку, яка пропорційна частці акціонерного фонду в сумі виробничих фондів. Безпосередньо це є госпрозрахунковий дохід, який одержаний як результат використання акціонерного капіталу. Розрахунок дивідендів при випуску акцій для додаткової мобілізації коштів містить декілька послідовних кроків:

- визначення вартості основних фондів і оборотних коштів, яка є носієм власності майна (В_оф);

- рішення на яку суму випустити акції (А_к);

- обсяг продажу продукції (Q_пр);

- визначення фондовіддачі (Ф) як результат порівняння обсягу продаж з сумою акцій і виробничих фондів. Це сума продукції, що припадає на одиницю капіталу (К): Ф=Q_пр/К=Q_пр/(В_оф+А_к);

- визначення обсягу продукції, який припадає на суму акцій: Q_а=Ф* А_к;

- визначення прибутку від реалізації продукції як різниці між виручкою від реалізації і витратами (П_р);

- визначення прибутку від акцій акціонерів: П_а=Q_а*П_р/Q_пр;

- визначення чистого прибутку від акцій акціонерів (П_ач): приймемо до відома частку платежів в бюджет та інших виплат з прибутку акціонерів (n’):

П_ач=П_а- n’

n’= А_к/(А_к+Р_оф)*n

де n – загальна сума платежів у бюджет та інших виплат з прибутку акціонерного товариства;

- розрахунок суми дивідендів, що одержуються акціонерами: Д=Д_а*А_к,

де Д_а – встановлений розмір дивідендів на акції (%);

- визначення суми прибутку, що залишається вільною від будь-якого розподілу (нерозподілений прибуток акціонерного товариства): П_н=П_ач-Д.

Світова практика показує, що корпоративна форма господарювання довела свою раціональність там, де є крупні капітали, великомасштабне виробництво, великий ступінь ризику і досконале законодавство.

Переваги акціонерних товариств:

· тільки акціонерні товариства мають право випускати акції (окрім

інших цінних паперів), інші юридичні особи такої можливості не мають;

· акціонер несе обмежену відповідальність (в межах своїх акцій) у разі

банкрутства товариства.

Недоліки АТ:

· відсутність можливості у всіх власників акцій брати участь в

управлінні акціонерним товариством, бо для реального контролю потрібно

мати близько 20 % акцій;

· в руках окремих осіб зосереджується величезний капітал, що за

відсутності належного законодавства і контролю з боку акціонерів може

призвести до зловживань і некомпетентності при його використанні.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники несуть відповідальність тільки в межах вкладів. Учасники ТОВ, які не повністю внесли свої частки, несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства недонесеною часткою внеску. ТОВ зберігає всі ознаки акціонерного товариства, в якості вартості придбаних акцій виступає вартість внеску учасника в статутний фонд.

Інші види підприємницьких структур у вигляді підприємств підпадають під категорію “партнерства”.

Організаційно процес створення таких фірм значно легший у порівняні з іншими видами товариств, але вони мають підвищений рівень майнового ризику для учасників у разі припинення діяльності. Цей факт не стимулює широке впровадження таких організаційних форм у виробничу фірму.

Засновницькими документами ТОВ є засновницький договір, підписаний його асновниками і затверджений ними статут. Якщо товариство фундувалося однією особою, його засновницьким документом є статут. Статутний капітал ТОВ складається з вартості внесків його учасників. Він визначає мінімальний розмір майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів. Розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим суми, визначеної законом про товариство з обмеженою відповідальністю. Найвищим органом управління ТОВ є загальні збори учасників.

Товариство може бути добровільно ліквідоване або перетворене у спеціалізоване товариство (виробничий кооператив) рішенням його учасників. Товариство з обмеженою відповідальністю має такі особливості:

· є різновидом об'єднання капіталів, що не вимагає обов'язкової особистої участі своїх членів у справах товариства; розділення статутного капіталу товариства на частки учасників і відсутність відповідальності останніх за борги товариства;

· у законі передбачаються більш високі вимоги до статутного капіталу, його визначення і формування, ніж до складеного капіталу товариств. Перш за все розмір цього капіталу ні за яких умов не може бути меншим мінімальної суми, визначеної законом.

Переваги товариств з обмеженою відповідальністю:

· можливість швидкої акумуляції значних засобів;

· може бути створене однією особою;

· члени товариства несуть обмежену відповідальність за зобов'язання

товариства.

Недоліки товариств з обмеженою відповідальністю:

· статутний капітал не може бути меншим величини, встановленої

законодавством;

· ТОВ менш привабливі для кредиторів, оскільки члени товариства

несуть тільки обмежену відповідальність за зобов'язаннями товариства.

Товариство з додатковою відповідальністю має статутний фонд, учасники несуть відповідальність в межах вкладів, а при недостатності цих сум – додатково належним майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. У повному товаристві учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Засновницький договір про повне товариство має визначати розмір кожного учасника, розмір, склад і порядок внесення внесків, форму участі їх у справах товариства. Справи повного товариства ведуться загальною згодою всіх учасників або всіма ними, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначають дорученням, яке має бути підписане рештою учасників товариства. Товариства з додатковою відповідальністю мають ті ж переваги й недоліки, що і ТОВ. Додатковою їх перевагою є те, що вони привабливіші для кредиторів, оскільки несуть додаткову особисту відповідальність за зобов'язання товариства, але в той же час це є і їх недоліком.

Командитне товариство – це товариство, коли поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном. Існує також один або більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майні товариства (вкладників). Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

3. Складні форми підприємницьких утворень

На підставі Цивільного Кодексу України комерційні організації з метою координації своєї підприємницької діяльності, а також захисту загальних майнових інтересів можуть за договором між собою створювати об'єднання у формі асоціацій або союзів, що є некомерційними організаціями. Якщо за рішенням учасників на асоціацію (союз) покладається ведення підприємницької діяльності, то така асоціація (союз) перетвориться в господарське товариство або товариство або може створити для здійснення підприємницької діяльності господарське товариство, або брати участь в такому товаристві. До об'єднань підприємств відносяться асоціації, концерни, консорціуми, міжгалузеві й регіональні союзи, фінансово-промислові групи, холдингові компанії та ін.

Організація і діяльність об'єднання підприємств будь-якої форми повинні будуватися на таких принципах:

· добровільність об'єднання на основі спільності економічних інтересів;

· рівноправність учасників спільної діяльності;

· свобода вибору організаційної форми об'єднання;

· самоврядування учасників і об'єднання в цілому;

· організація відносин між учасниками на договірній основі.

Підприємства, які входять в об’єднаня, зберігають самостійність і права юридичної особи. Керівні органи об'єднання не наділяються розпорядчою владою щодо підприємств, які входять в об'єднання і виконують свої функції на основі договорів з підприємствами. Зупинимося на деяких формах підприємницької діяльності детальніше.

Спільне підприємство (СП) є найбільш поширеною організаційною формою підприємств з іноземними інвестиціями і створюються на засадах змішаної форми власності шляхом об’єднання майна українських та іноземних учасників. Іноземному інвестору належить лише частка статутного фонду. Як і всі інші форми господарювання СП мають як позитивні, так і негативні сторони. Серед позитивних можна навести такі:

- можливість використання передових світових технологій, прогресивних видів устаткування, матеріалів;

- акумулювання фінансових ресурсів;

- запозичення досвіду роботи іноземного партнера в галузі маркетингу, фінансів, менеджменту персоналу, організації виробництва тощо;

- здійснення інноваційної діяльності;

- використання господарських зв’язків українського партнера та його досвіду господарювання на українському ринку;

Негативні сторони СП:

- загальновизнане ставлення до СП як до ризикових підприємств з високим ступенем конфліктності між партнерами;

- прийняті на Україні вимоги до СП з іноземною інвестицією у вільноконвертованій валюті (ВКВ) у сфері розрахунків за використання державної власності, земля, а також за приватизацію даних об’єктів, як правило у ВКВ;

- значні труднощі з оформленням реєстраційних документів, якщо потенційним партнером СП з української сторони є фірма державної власності.

Існують також підприємства із стовідсотковою іноземною участю, які передбачають формування статутного фонду фірми тільки на правах власності іноземного інвестора.

Є “розмірний” аспект сучасних форм підприємництва. Як показує світова практика, малим формам підприємницької діяльності належить важлива роль в економічному зростанні, соціальній переорієнтації виробництва, насиченні ринку товарами і послугами, вирішенні проблем зайнятості трудових ресурсів, прискоренні науково-технічного прогресу, оздоровленні економіки країни тощо.

Концерн є переважаючою сучасною економічною формою промислового багатогалузевого об’єднання. Спираючись на диверсифікацію виробництва, концерн об’єднує в своєму складі десятки і сотні підприємств, науково-дослідних установ, навчальних центрів, випробувальних полігонів та інших ланок, які забезпечують діяльність великого економічного комплексу. Окремі структури концерну не рідко розташовані у різних країнах світу.

Внутрішньофірмовий жорсткий контроль, поєднаний з господарською самостійністю підприємств, відділів, філіалів концерну, дає можливість ринку. Майже всі великі компанії світу є сьогодні концернами, які спираються на мережу чисельних невеликих і середніх виробників.

Пошук нових форм господарювання призвів до створення в економіці України концернів як форми промислового багатогалузевого об’єднання. У його складі велика кількість виробничих, наукових, технологічних, проектних, навчальних, торгових, фінансових та інших ланок. Це дає змогу істотно підвищити ефективність виробництва. Для цього концерни мають будувати свою діяльність за законами ринку, використовуючи прогресивний світовий досвід.

Керівництво концерном здійснюється правлінням, яке складається у власників великих пакетів акцій. Воно вирішує принципові питання діяльності концерну, здійснює контроль і загальне керівництво його справами. Оперативне керівництво справами концерну здійснюється радою директорів (менеджерів).

Концерн доцільно створювати тоді, коли наявні такі фактори:

- декілька галузей взаємопов’язані техпроцесом, потребують забезпечення газом, нафтою, енергоносіями, системами комунікацій;

- діє режим єдиного технологічного регулювання;

- створення концерну сприяє багатоканальному використанню сировини і матеріалів;

- забезпечується повнота циклу: наука-техніка-розробка-інвестування-виробництво-збут-споживання;

- головний принцип – лідерство великих структур на ринку продукції.

Результатом створення концернів є поліпшення цілого ряду напрямків господарсько-виробничої діяльності підприємств, які увійшли до їх складу. Серед них є декілька основних оптимальних внутрішніх структур:

- оперативність горизонтальних зв’язків;

- досягнення принципу саморозвитку;

- концентрація ресурсів дозволяє маневрувати і забезпечувати інформаційне, інженерне, маркетингове обслуговування.

Консорціум – одна з форм монополій, тимчасова угода між кількома промисловими підприємствами заради спільного розміщення позик, науково-технічних розробок, комерційних операцій великого масштабу, здійснення великого проекту. Форма консорціуму характерна для об’єднання європейських країн з метою реалізації проектів, що мають високу вартість, які протистоять сильній конкуренції монополій.

Останнім часом у нашій країні з’являються консорціуми в сільському господарстві, переробці сільськогосподарської продукції, сфері послуг, туризму, готельному господарстві, виробництві будівельних матеріалів.

У сільському господарстві перший консорціум створено в 1988 році, який об’єднав на добровільній взаємовигідній основі ряд агро комбінатів, агрофірм і об’єднань для спільного використання виробничих потужностей та інфраструктур, створення спільної торгової мережі, розвитку взаємного комерційного кредиту тощо.

Форма консорціуму дає змогу оперативно сконцентрувати фінансові ресурси для розширення виробництва, розвитку ключових напрямів економіки.

Консорціуми створюються з метою об’єднання фінансових і матеріальних коштів, необхідних для реалізації цінних проектів (створення нового або модернізація існуючого виробництва, інфраструктури, наукового центру тощо).

Консорціум є формою об’єднання трудових, наукових та інших ресурсів на основі добровільної економічної інтеграції незалежних, позавідомчих товаровиробників різних форм власності. Форма консорціуму характерна для об’єднання європейських країн в аерокосмічній та електронній промисловості. Мета таких об’єднань, крім поєднання капіталів для реалізації проектів, що мають високу вартість, полягає у протистоянні сильній конкуренції монополій.

Взаємозалежність економік різних країн призводить до використання форм консорціуму для міжнародних угод за участю держави, що виступає як гарант. Наприклад, в Україні в результаті здійснення економічної реформи з’являються такі об’єднання в нафтобудівній, авіаційній та інших галузях.

Консорціум діє на підставі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власником. Учасники консорціуму зберігають право юридичної особи. Організаційно-правовими формами консорціуму є товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства.

Головує в консорціумі монополія, яка вибирає учасників угоди (консортів).

Асоціація – це добровільне договірне об’єднання підприємств, які з’єднали частини своїх матеріальних і фінансових ресурсів з метою вирішення спільних виробничих завдань. Асоціація створюється для постійної координації господарської діяльності учасників без втручання в їх ділові справи.

Учасники асоціації зберігають ознаки юридичної особи, мають право входити в інші господарські об’єднання. Управління асоціацією здійснює правління, склад якого обирається на загальних зборах учасників.

Доцільним є формування статутних об’єднань у вигляді асоціацій в тих галузях виробництва, які вимагають широких зв’язків з кооперації, фінансової підтримки для розвитку окремих ланок єдиного виробничого процесу, інвестування в науково-технічні проекти з метою впровадження інновацій.

Холдинги і фінансово-промислові групи (ФПГ) почали створювати в Україні останнім часом. Вони покликані відновити втрачений контроль держави і міністерств за діяльністю державних підприємств, технологічні й коопераційні зв'язки з країнами СНД, перервані в результаті розпаду СРСР, а також пожвавити інвестиційну діяльність в країні і тим самим підвищити ефективність функціонування як державних, так і приватних підприємств.

Холдинг - це акціонерна компанія, що використовує свій капітал для придбання акцій інших компаній. В активи холдингу входять контрольні пакети акцій дочірніх підприємств. Дочірні підприємства не можуть володітиакціями самої холдингової компанії. Холдингові системи включають головну (материнську) фірму, дочірні й внучаті фірми. При цьому материнська компанія, володіючи 5% акцій дочірніх фірм (на практиці достатньо набагато меншої частки акцій), ефективно контролює їх діяльність. У результаті материнська фірма реально розпоряджається власністю, що в багато разів перевищує фактичну власність, яка належить їй. Це приводить до концентрації капіталу, полегшує розв'язування крупних фінансових і господарських проблем, забезпечує злагодженість дій безлічі взаємозв'язаних компаній. За кордоном процес створення холдингових компаній прямо пов'язаний з розвитком інтеграційних процесів. Зокрема, холдингові пащі часто виходять за рамки національних меж, утворюючи транснаціональні компанії (ТНК). Важливим елементом при цьому є різні системи участі в акціонерному капіталі. На Заході єдиним обмеженням при створенні холдингових компаній є антимонопольне законодавство. Холдингова компанія здійснює управління в рамках ТНК переважно методами фінансової дії, встановлюючи для кожної спорідненої фірми основні фінансові показники: розміри прибутку, витрат виробництва, розміри і способи перекладення дивідендів, способи перекладення прибутків. Разом з фінансовими важелями ії використовуються ще інші засоби.

Інструментом централізованого управління може служити, наприклад, технічна політика, тобто зосередження наукових досліджень і технічних розробок в єдиному центрі головної компанії і надання їх результатів дочірнім компаніям. Часто як такі інструменти використовують розподіл між дочірніми компаніями номенклатури продукції, що випускається, розподіл між ними ринків збуту. Це характерно для таких Укрнафтогаз, Укрпром, ТНК, «Зінгер», «ІВМ», «Кодак», «Катерпіллер трактор», «Сименс», «СибаГайги» і ін. Основні переваги холдингових компаній полягають в тому, що вони борються з конкурентами своїм об'єднанням, консолідацією зусиль.

Позитивні сторони діяльності зумовлюються такими можливостями холдингових компаній:

· використовувати збільшення розмірів виробництва і збуту;

· досягти високої ефективності в міжнародному русі капіталу;

· амортизувати негативну дію держави і підприємства.

Оскільки ідея холдингових компаній запозичена за кордоном, існують загальні цілі як в українських, так і в іноземних холдингів: створення холдингу дозволяє значно розширити інвестиційні можливості вхідних в нього структур, спростити розрахунки між ними, диверсифікувати виробництво, успішніше конкурувати на міжнародному ринку. Проте між

ними є і серйозні відмінності. Створення холдингів в Україні, крім позитивного, має і негативні моменти: існує реальна можливість відродження адміністративних методів управління, а також перетворення холдингів у монопольні структури в зв'язку із слабким антимонопольним законодавством.

Фінансово-промислові групи (ФПГ). В Україні ФПГ почали формуватися на підставі Указу Президента від 5 грудня 1993 р. «Про створення фінансово-промислових груп і порядок їх створення». Цим документом передбачено три можливості їх утворення:

· на основі об'єднання приватних підприємств за договором;

· за рішенням Уряду України з участю державних підприємств;

· за міжурядовими угодами фінансово-промислові групи в Україні з

метою залучення інвестицій, відновлення зв'язків між підприємствами,

підвищення ефективності виробництва.

Відмінні ознаки ФІН:

· серцевиною групи звичайно служить яка-небудь фінансова установа

(Ощадбанк, страхова компанія);

· важливу роль відіграє участь промислової частини, яку

складають підприємства різних галузей.

Переваги ФПГ:

· органічна взаємодія фінансового і промислового капіталів;

· єдина політика ціноутворення;

· розвиток процесу кооперації виробництва.

Як основний недолік слід зазначити можливість монополізації ринку, що зв'язане більшою мірою з недосконалістю антимонопольного і податкового законодавств. До кінця 1995 р. в Україні діяло 14 ФПГ. До них ввійшли 150 підприємств і більше 60 фінансово-кредитних установ.

Підприємницькі союзи. Такі структури є групами незалежних компаній,

пов'язаних між собою загальними цілями. Для підприємницького союзу характерне те, що участь в одному об'єднанні не виключає участі в інших видах діяльності. Окремі фірми, які входять в підприємницьке об'єднання, розрізняються розмірами і охоплюють роботу, яку вони виконують в його межах. Проте той факт, що всі вони пов'язані загальною метою, змінює принципи взаємостосунків.

Характерні риси мережних підприємницьких об'єднань:

· переплетення зв'язків, існуючих між постачальниками, покупцями і

виробниками;

· довгострокові відносини між організаціями-учасниками, при яких

кожна з них виступає одночасно як самостійна і ведуча.

У межах підприємницького союзу можуть утворюватися як формальні об'єднання компаній, так і спільні підприємства, де співпраця між компаніями дуже тісна. Підприємницькі союзи найчастіше створюються компаніями, які займаються аналогічними видами діяльності. Це пов'язано з основною перевагою такого об'єднання — можливістю добитися загальними зусиллями поставлених завдань, не здійсненних для кожної окремо взятої компанії. Прикладом може служити доступ до нових технологій, захоплення нових ринків збуту і т.д. Коли ризики при створенні підприємницьких союзів великі, неформальні об'єднання стають першим етапом на шляху створення спілок з більш міцними зв'язками. На цьому етапі компанії вивчають можливості партнерів, оцінюють потенційні ризики, працюють над проектами сумісних операцій. Самостійним видом підприємницького союзу є ті з них, які об*єднані сумісними інвестиціями (в тому числі на пайовій основі). Ці союзи мають більш міцні зв'язки, основу яких складають взаємні інвестиції. Партнери вносять свій внесок у вигляді грошових фундацій, технологій, ноу-хау.

Переважна частина об'єднань на основі пайових інвестицій створюється для проведення сумісних досліджень, обміну технологіями, кооперації у виробництві нових товарів. Ще однією перевагою підприємницьких об'єднань є взаємний інтерес підприємств, які переслідують різні цілі. Припустимо, одному партнеру необхідний доступ на ринок, а іншому - доступ до технологій. Це може послужити підставою для організації підприємницького об'єднання. Ще одна можливість використовання таких об'єднань - доступ до ресурсів в обмін на капітал. Підприємницькі об'єднання у світовій практиці виникли відносно недавно порівняно з холдингами і ФПГ. Ця обставина не дозволяє оцінити результат їх діяльності повною мірою, виявивши всі «за і проти». Проте для українського підприємництва ця форма об'єднання юридичних осіб представляється достатньо перспективною. Особливо принадно виглядає можливість утворення тимчасових неформальних підприємницьких об'єднань з метою вивчення можливостей партнерів і оцінки ризиків спільної діяльності.

Дата добавления: 2014-01-04