Поняття конституційно – правових відносин

Конституційні закони – це такі закони, які безпосередньо вносять зміни і доповнення до Конституції України, приймаються в особливому, ускладненому порядку і мають таку саму юридичну силу, що й Конституція.

Закон – це виданий у встановленому порядку акт законодавчої влади держави, що містить правові норми, які регулюють найважливіші суспільні відносини і мають найвищу юридичну силу.

В свою чергу, в літературі закони за юридичною си­лою поділяють на конституційні, органічні (додаткові) та звичайні, але Конституція України не встановлює чітких критеріїв такої класифікації.

Можна вести мову лише про закони, за допомогою яких формуються пропозиції щодо змін і доповнень до Конс­титуції України, які, до речі, може прийняти або не прийняти парламент. Прийняти або підхилити ці пропозиції вирішує лише Верховна Рада України шляхом прийняття відповідних законів, за допомогою яких змінюються або доповнюються певні статті або розділи Основного Закону. Тобто мета так званих конституційних законів — лише сформулювати певні пропозиції щодо змін відповідних статей або розділів Конс­титуції.

Порядок прийняття, набрання чинності та зміни цих за­конів, зазвичай, ускладнений порівняно з порядком прийнят­тя, набрання чинності і зміни звичайних законів, але спроще­ний щодо порядку прийняття і набрання чинності органіч­них законів, для прийняття яких необхідна кваліфікаційна більшість голосів депутатів від їх конституційного складу у 300 голосів.

Органічні закони приймаються за прямими приписами Конституції в порядку, відмінному від процедури прийняття як вищезгаданих, так і звичайних законів, і посідають проміж­не місце між ними. Перелік повноважень, що вирішуються за допомогою органічних законів, закладений у Конституції України (ст. 92). При цьому чітко визначено закони інституційного профілю (про громадянство, частина четверта ст. 32), статутні (засади утворення і діяльності політичних партій, частина одинадцята ст. 92), закони процесуального та проце­дурного характеру (організація і порядок проведення виборів і референдумів, організація і порядок діяльності Верховної Ради України, частина двадцять перша ст. 32).

Звичайні ординарні закони, якщо в них містяться конс­титуційні норми, також є джерелом конституційного права. Вони є складовою частиною поточного законодавства і прий­маються у порядку такої самої законодавчої процедури, що й інші нормативно-правові акти парламенту.

Звичайні закони поділяють на кодифікаційні та поточні, а залежно від змісту — на концептуальні та рамкові. Особ­ливістю останніх є те, що вони є основою для подальшої реалізації закладених у них концепцій, основних положень, меж правового регулювання у прийнятих на їх підставі від­повідних законодавчих актах.

3.Інші акти нормативного характеру, що містять конституційно-правові норми і приймаються Верховною Радою України або шляхом всеукраїнського референду­му, наприклад, Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), яка встановила загальні принципи конституційно-правового розвитку України.

Конституційно-правові норми містяться також у низці постанов Верховної Ради України (наприклад, у постанові "Про державний герб України", прийнятій до вступу в силу Конституції України 1996 р.).

4. Нормативні укази Президента України, що містять конституційно-правові норми, наприклад, Указ Прези­дента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-право­вих актів та набрання ними чинності». Джерелом конституційного права є й окремі загально-нормативні укази Президента України, які містять конституційно-правові норми (наприклад, укази "Про порядок розгляду питань, пов'язаних з громадянством України" від 31 березня 1992 р., "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 р.).

5. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів Ук­раїни, що містять конституційно-правові норми, наприк­лад, Постанова Кабінету Міністрів України від 26 люто­го 1993 року № 140 «Про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян».

6. Рішення Конституційного Суду України, в яких, встановлюється конституційність законів та інших пра­вових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових ак­тів Верховної Ради автономної Республіки Крим, подається офіційне тлумачення Конституції та законів Украї­ни, наприклад, Рішення Конституційного Суду України «У справі за конституційним поданням Центральної ви­борчої комісії щодо офіційного тлумачення положень частин одинадцятої та тринадцятої статті 42 Закону Ук­раїни «Про вибори народних депутатів України» (справа про тлумачення Закону України «Про вибори народних депутатів України») (25.03.98), Рішення Конституційно­го Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України (справа щодо порядку го­лосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) (07.07.98).

За юридичною си­лою вони.поступаються тільки актам всеукраїнського рефе­рендуму і Конституції (наприклад, рішення Конституційного Суду щодо конституційності Закону України "Про вибори народних депутатів України" 1998 р.).

7. Джерелом конституційного права можуть бути й дого­вори.Договір як джерело конституційного права — це угода держав, державних утворень та їх органів з питань їхніх взає­мовідносин.

У конституційному праві країн світу існує п'ять видів та­ких договорів:

1) договір незалежних держав, які утворюють нову державу;

2) договір, що його укладає федерація або її органи з суб'єктами федерації;

3) договір незалежних держав, який вони укладають для утворення певного політичного, економічного та іншого об'єднання (СНД);

4) міжнародні договори, які імплементовані у внутрішньо­державне (національне) законодавство. Міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Такі договори, згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України.

Міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких нада­но Верховною Радою України, також є джерелами конститу­ційного права, оскільки вони згідно з частиною першою ст. 9 Конституції України — частина національного законодавства України;

5) конституційно-правові договори, які укладаються між самоврядними структурами, зокрема, законодавчою і ви­конавчою владою, законодавчої владою і президентом країни.

Зазвичай вважається, що особливим джерелом конс­титуційного права може бути й конституційно-правовий договір.

Прикладом такого договору був Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної вла­ди і місцевого самоврядування в Україні на період до прий­няття нової Конституції України" від 18 червня 1995 р.

Проте вважати цей договір джерелом конституційного права навряд чи можна: адже жодну з його статей не можливо було застосувати до врегулювання відповідних конституцій­но-правових відносин, оскільки це по суті був проект май­бутньої Конституції України, а не так звана "Мала Консти­туція України", як стверджували деякі вчені, порівнюючи її з Малою Конституцією Польщі, яка протягом певного періоду була чинним нормативно-правовим актом країни.

8. Нормативно-правові акти колишніх СРСР та УРСР, які є джерелами конституційного права України в силу принципу правонаступництва або на період, поки будуть прийняті відповідні акти України (відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» від 12 верес­ня 1991 року).

9. Акти органів місцевого самоврядування. Консти­туція України закріплює право органів місцевого само­врядування в межах повноважень, визначених законом, приймати рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (ст. 144). Якщо ці рішення регу­люють відносини у сфері конституційного права, то їх слід визнавати його джерелами. До них, зокрема, можна віднести статути територіальних громад сіл, селищ та міст, а також рішення, якими затверджуються положення про органи самоорганізації населення.

До джерел конституційного права можна віднести від­повідні окремі рішення, прийняті місцевим референдумом. Вони мають вищу юридичну-силу щодо рішень рад, на тери­торії яких референдум проводиться. Можуть бути джерелом державного права й окремі рішення місцевих рад (наприклад, рішення, які затверджують регламент відповідної ради, стату­ти територіальних громад).

Також джерелом конституційного права є конституційні звичаї — норми, які регулюють політико-правові су­спільні відносини, пов'язані зі здійсненням державної вла­ди. Ці норми виникають унаслідок тривалого однакового їх застосування учасниками правовідносин, на підставі чого їх може бути безпосередньо або побічно санкціоновано дер­жавою.

Конституційні звичаї можуть бути двох різновидів: зви­чай, який виникає внаслідок практичної діяльності конститу­ційного механізму на підставі конституційних (законодавчих) положень (конституційна угода або конвенційне нормуван­ня), і звичай, який складається поза межами конституційного механізму і лише санкціонується державою

Джерелом конституційного прана є конститу­ційний прецедент, як об’єктивне (виражене зовні) рішення ор­гану державної влади (перш за все Верховної Ради України) в конкретній справі, якому надається формальна обов'язковість при розв'язанні наступних аналогічних справ.

У практичній діяльності українського парламенту конс­титуційні прецеденти можуть мати місце, наприклад, у про­цесі неоднозначного розуміння депутатами окремих положень Регламенту Верховної Ради України під час їх застосування.

До конституційних прецедентів можна віднести і де­які рішення Конституційного Суду України, оскільки, не створюючи нових правових норм, він цими рішеннями, по-перше, визначає правову політику, якої повинні додер­жуватися при прийнятті нових нормативно-правових актів парламентом інші правотворчі органи держави; по-друге, своїми рішеннями (з питань визнання неконституційни­ми законів, інших правових актів повністю чи їх окремих положень; офіційного тлумачення Конституції та законів України) Суд вносить певні зміни до чинної системи на­ціонального законодавства, уточнює зміст і межі правового регулювання.

Лекція № 3 «Конституційно – правові відносини та їх особливості».

План:

1. Поняття конституційно – правових відносин;

2. Суб’єкти конституційно – правових відносин;

3. Юридичні факти в конституційному праві.

Норми конституційного права діють утому разі, якщо вони реалізуються, тобто коли учасники конституційно – правових відносин здійснюють приписи, які в них встановлені.

Конституційно – правові відносини – це політико – правові суспільні відносини, врегульовані нормами конституційного права України, змістом яких є юридичний зв'язок між його суб’єктами у формі прав і обов’язків, передбачених відповідною конституційно – правовою нормою.

Конституційно – правові відносини – це суспільні відносини, врегульовані конституційно – правовими нормами, тобто відносини, суб’єкти яких наділяються взаємними правами і обов’язками згідно з приписом конституційно – правової норми.

Як одному з видів правовідносин, конституційно – правовим відносинам притаманні загальні ознаки: вони є вольовими відносинами, виникають між учасниками правовідносин відповідно до норм права, які визначають їх права та обов’язки.

Особливостями конституційно – правових відносин є:

· Конституційно – правові відносини мають загальний характер;

·

· Вони мають специфічний зміст - виникають в особливій сфері суспільних відносин (відносини владарювання), які є предметом конституційного права та пов’язані з здійсненням публічної влади та реалізацію прав та свобод людини;

· Вони характеризуються особливим суб’єктним складом – деякі суб’єкти конституційно - правових відносин не можуть вступати в інші види правовідносин (народ України);

· Для конституційно – правових відносин характерним є особливий механізм реалізації їх суб’єктами своїх прав та обов’язків. Часто права і обов’язки суб’єктів реалізуються не безпосередньо, а через інші правовідносини.

Особливим видом конституційно – правових відносин є правовий статус. Характерною рисою правового статусу є чітка визначеність суб’єктів правовідносин (статус громадянства).

Конституційно – правові відносини мають різний строк дії: постійні (статус громадянства) і тимчасові (державно – правові відносини, пов’язані з виборами та референдумом). Тимчасові правовідносини виникають в результаті реалізації конкретних норм - правил поведінки.

У системі конституційно – правових відносин виділяються матеріальні та процесуальні. До матеріальних відноситься зміст прав і обов’язків суб’єктів правовідносин, а до процесуальних - процедура реалізації матеріальних норм.

За цільовим призначенням розрізняють правоустановчі і право охоронні конституційно – правові відносини.

Характер конституційно – правових відносин визначається певними конституційними нормами. Вони є першим елементом складу конституційно – правових відносин, оскільки визначають права й обов’язки суб’єкті цих відносин.

Другим елементом цих відносин є суб’єкти.

Конституційно-правові відносини - це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нор­мами, тобто відносини, суб'єкти яких наділяються взаєм­ними правами і обов'язками згідно з приписом консти­туційно-правової норми.

Особливості конституційно-правових відносин поля­гають у наступному:

1) вони мають специфічний зміст - виникають в осо­бливій сфері суспільних відносин (відносини владарю­вання), які є предметом конституційного права та пов'язані зі здійсненням публічної влади та реалізацією прав і свобод людини;

2) вони характеризуються особливим суб'єктним складом - деякі суб'єкти конституційно-правових відно­син не можуть вступати в інші види правовідносин, на­приклад, народ України, населення Автономної Респуб­ліки Крим;

3) для конституційно-правових відносин характерним є особливий механізм реалізації їх суб'єктами своїх прав та обов'язків. Так, в значній частині цих відносин права та обов'язки суб'єктів реалізуються не безпосередньо, а через інші правовідносини.

Загальний або конкретний характер конституційно-правових відносин зумовлений характером відповідних норм конституційного права. Так, реалізація конституцій­но-правових норм загально регулятивного характеру (норм-принципів, норм-декларацій, норм-дефініцій тощо) при­зводить до виникнення конституційно-правових відносин загального характеру, якими не визначаються конкретні суб'єкти відносин, їх взаємні права та обов'язки. Це, зо­крема, стосується декларованих Конституцією України принципів народного суверенітету (ст. 5), розподілу влад (ст. 6). Інколи виділяють особливий різновид загальних конституційно-правових відносин - конституційні стани, тобто такі відносини, якими визначаються конкретні суб'єкти. А права та обов'язки цих суб'єктів чітко не встановлені, наприклад, стан громадянства або статус Ав­тономної республіки Крим у складі України. В рамках за­гальних конституційно-правових відносин і конституцій­них станів, унаслідок реалізації норм різних галузей пра­ва, виникають конкретні правові відносини, в яких чітко визначаються суб'єкти, їх взаємні права й обов'язки.

Виникнення конкретних конституційно-правових від­носин пов'язане з юридичними фактами, які приводять у дію конституційно-правову норму.

Дата добавления: 2014-01-04