Розміри та структура світового земельного фонду

Еколого-економічні проблеми використання земельних ресурсів

Земля завжди займала і займає одно з головних місць при розрахунках національного багатства держави. Світовий земельний фонд становить 13400 млн. га, його структура представлена в табл. 2.2.

Земля є одним з головних природних ресурсів, джерелом життя людей. Земля – це основа, просторовий базис життя людини, а також головний засіб виробництва продовольства та сировини, основа сільськогосподарського виробництва. Найбільшу цінність мають обробні землі, що дають 88% необхідних людству продуктів харчування. Основна частина обробних площ Землі знаходиться у Північній півкулі. Більше половини їх розташовано в Європі й Азії та 15% - у Північній Америці. В середньому на душу населення у світі припадає 0,25 га орних земель. Важливе значення мають і пасовища, що забезпечують 10% продуктів харчування.

За земельною територією Україна є найбільшою країною Європи (після європейської частини Росії), а за якісним складом ґрунтів та біопродуктивністю угідь – однією з найбагатших держав світу. Наші землі є одними з найкращих у Європі. Господарська освоєність території становить 92%. При цьому сільськогосподарське освоєння земель перевищує 70% і є одним з найвищих у світі. Розорано 56% земельного фонду. Україна має значні резерви чорноземів, вони становлять основу землеробства. Переважання родючих земель, висока густота населення та особливості розвитку сільського господарства, що склались історично, обумовили високий рівень освоєності земельного фонду. Так, питома вага сільськогосподарських угідь становить 70,3%, а орних земель – 56,9%; це відповідно у 2,6 і 5,6 рази вище, ніж у середньому по СНД. Якщо Україна в Європі займає 5,7% території, то її сільськогосподарські угіддя – 18,9%, а рілля – 26,9%. Ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж у середньому по Європі. Особливо низький рівень забезпечення сільськогосподарськими угіддями спостерігається в Донецькій, Закарпатській, Івано-Франківській областях, де на душу населення припадає сільськогосподарських угідь удвічі менше, ніж у середньому в Україні.

Таблиця 2.2

Вид земельного фонду	Площа
млн. га	% від загальної площі
Загальна площа земної суші (без Антарктиди)
Землі, що обробляються (орні землі, плантації, сади тощо)
Луки та пасовища
Луки та чагарники
Малопродуктивні та непродуктивні землі (болота, пустелі, льодовики тощо)
Населені пункти, об’єкти промисловості та транспорту

Хибне уявлення про невичерпність сільськогосподарських угідь зумовлює вилучення значних площ із сільськогосподарського виробництва. Так, площа, освоювана під забудову міст, поселень і промислових підприємств, подвоюється в країнах СНД кожні 15 років. Розміщення і структура сільськогосподарських угідь на території України визначаються природно-кліматичними та екологічними умовами виробництва. Так, питома вага сільськогосподарських угідь в областях Полісся – 35%, тоді як на півдні Степу – 74%. В останні роки у структурах сільськогосподарських угідь зменшилася частка орних земель завдяки створенню багаторічних насаджень, пасовищ, перелогів і сіножатей.

Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту. Надмірна розораність території та величезний вплив діяльності людини призвели до порушення природного процесу ґрунтоутворення, до ерозійних процесів. Розораність земель є найвищою і досягла 56% території країни і 80% сільськогосподарських угідь. Щорічні еколого-економічні збитки від ерозії ґрунтів досягають 9,1 млрд.гривень.

Інтенсифікація землеробства, збільшення техногенного навантаження на земельні ресурси, безконтрольне застосування засобів хімізації в умовах низької технологічної культури та інші впливи призводять до погіршення якості ґрунтів, зниження їх родючості. Головна причина – те, що інтенсивні технології сільського господарства увійшли в суперечність із функціонуванням екосистем, порушили природний кругообіг речовин та енергії в них. Найбільш шкідливими для навколишнього природного середовища є забруднення ґрунтів хімічними та біологічними компонентами, зокрема, радіонуклідами, важкими металами, пестицидами, збудниками інфекційних хвороб (див. Додаток 4).

В місцях випадання промислових викидів деградують природні і культурні біоценози, погіршуються фізико-хімічні властивості і біологічна активність ґрунтів, посилюється їх ерозія, виникає нове надзвичайно небезпечне явище підкислення чорноземів, знижується врожайність культур. Зокрема, в зоні впливу промислових комплексів в міру наближення до джерела викидів урожайність зернових культур зменшується на 20-30%, соняшника – 15-20%, овочів – 25-30%, кормових культур –23-28 і плодових – на 15-20%.

Складний характер має забруднення ґрунтів хімічними засобами захисту рослин. Зменшення в 2,5 рази обсягів використання пестицидів, яке має місце в останні роки, хоч і сприяло зниженню забруднення ґрунтів та продукції отрутохімікатами, проблему в цілому не вирішує.

Катастрофічне забруднення земель радіоактивними викидами, що сталися в результаті аварії на ЧАЕС, не має аналогів в світі ні за масштабами, ні за глибиною економічних, соціальних і екологічних наслідків. Радіонуклідами забруднено понад 8,4 млн.га сільськогосподарських угідь. Найбільша кількість радіоактивно забруднених ґрунтів знаходиться в Житомирській (70%) та північних районах Київської (15%) областей. Решта розподілилась у вигляді радіоактивних плям різної активності, конфігурації і розміру на території Черкаської і Тернопільської областей.

Здавна бідою для землевласника була і все ще залишається ерозія ґрунтів. В залежності від факторів, які обумовлюють розвиток ерозії, виділяються два основних типи – водна і вітрова. Швидкість ерозії перевищує швидкість формування та відтворення ґрунтів. Ерозія – природній геологічний процес, який нерідко посилюється необачливою господарською діяльністю. За даними Держкомзему України водній і вітровій ерозії піддавалось понад 14,9 млн.га сільськогосподарських угідь або 35,2 відсотка їх загальної площі. В цілому по Україні щорічний приріст еродованих земель становить 4,5 млн. га середньо- і сильнозмитих, в т.ч. 68 тис. га тих, що повністю втратили гумусовий горизонт. Причиною зниження біопродуктивності ґрунтів є зменшення запасів гумусу. З продуктами ерозії виноситься значна частина поживних речовин та органіки. Ерозія ґрунтів є основним і найбільш небезпечним дестабілізуючим фактором екологічної ситуації в ландшафтах, призводить до забруднення та замулення струмків, річок, ставків, посилення евтрофікації водойм. Великої шкоди ґрунтам наносить багаторазове механічне оброблення: оранка, культивування, боронування і т. і. Все це посилює вітрову та водну ерозію. Важливу роль в боротьбі з ерозією ґрунтів відіграють ґрунтозахисні сівозміни, агротехнічні та лісомеліоративні заходи, будівництво гідротехнічних споруд.

Самим потужним джерелом забруднення ґрунтового покриву є великі комбінати кольорової металургії. На прилеглих до них землях зареєстровані високі рівні важких металів. Пояснюється це насамперед тим, що на гірничодобувних підприємствах галузі усе ще переважає відкритий спосіб видобутку мінеральної сировини. Поблизу металургійних підприємств у ґрунтовому покриві виявлені важкі метали в кількості, рівній або вищий ГДК. У десятки разів перевищує ГДК забруднення ґрунтів нафтою і нафтопродуктами в місцях, зв'язаних із її видобутком, переробкою, транспортуванням і розподілом. Все більш небезпечний характер набуває засмічення та забруднення земель несанкціонованими звалищами промислових, побутових, сільськогосподарських та інших відходів виробництв та споживання.

Еродованість ріллі в області складає 67,7%. Найбільш еродовані землі в Біловодському (79,5%) і Лутугінському (83,8%) районах. У цих же районах найвищий відсоток розора-ності схилів (більше 10 - 81,7% і 84,6%, відповідно, а більше 20 - 54,9% і 52,5%).

Згідно з матеріалами обстеження ґрунтів Луганської області орні землі значно погір­шили свої якості. Тривале використання цих земель у сільськогосподарських цілях без на­лежних агротехнічних заходів призвело до фізико-хімічної деградації ґрунтів. Чорноземні грунти за 35-річний період втратили близько 10-12% гумусу.

Значна частина ґрунтів малопридатна для сільськогосподарського використання по своєму генетичному походженню (ґрунти на пісках, піщаниках, сланцях і ін.), ознаках за­солення, щебнистості та заболочування. Ґрунти області знаходяться в кризовому стані, тому що з інтенсивними ерозійними процесами спостерігається комплекс деградаційних факторів, таких як: зниження вмісту гумусу та азоту, декальцінація, забруднення хімічни­ми речовинами, важкими металами і радіонуклідами.

Реформування земельних відносин, реструктуризація КСП і оренда земельних ділянок значною мірою зруйнували систему заходів щодо охорони ґрунтів, яка була сформована до початку 90-х років.

Основними забруднювачами земель правобережжя області є підприємства вугільної промисловості. Значні площі земель займають породні відвали, що негативно впливають на середовище навколо них. Так, науковими дослідженнями встановлено, що з 1 га поверхні терикона вітром здувається до 10 тонн пилу, зливовими водами зноситься більш 35 тонн дрібних часток гірської маси, значна кількість водорозчинних солей, радіонуклідів і важ­ких металів. За даними лабораторії екології ґрунтів Луганського інституту агропромисло­вого виробництва, на відстані 0,5 км по периметру від відвалів чорноземи цілком утрача­ють свої властивості до глибини 0,6 м, у зоні до 5 км відбувається нагромадження важких металів, утрата гумусу, деградація ґрунтів.

Слід зазначити, що порушенню і забрудненню піддаються, як правило, родючі землі, які використовуються в сільськогосподарському виробництві. Внесені вугільною промис­ловістю зміни в природні ландшафти не можуть бути відновлені самою природою. Тому, на місці порушених промисловістю природно-територіальних комплексів необхідно створю­вати нові продуктивні і стійкі природні і господарські утворення, що відповідають потре­бам людини (лісонасадження, штучні водойми, місця для відпочинку населення).

За даними Головного управління МНС України, в Луганській області та «Схід ДРГП» по області нараховується 1138 зсувних тіл різного віку, з яких 1092 - природного й 43 -техногенного походження. З 43 зсувів у стадії активізації знаходяться 24 (56%).

За інформацією «Схід ДРГП», зсуви на території Луганської області розвинуті перева­жно в північно-західній її частині на лівобережжі р. Сіверський Донець. Найбільш уражені зсувами території Сватівського, Кремінського та Троїцького районів.

Значна частина ґрунтів малопридатна для сільськогосподарського використання по воєму генетичному походженню (ґрунти на пісках, піщаниках, сланцях та ін.), ознаках асолення, щебнистості і заболочування. Ґрунти області знаходяться в кризовому стані, ому що з інтенсивними ерозійними процесами спостерігається комплекс де градаційних факторів, таких як: зниження вмісту гумусу та азоту, декальцінація та інше. Чорноземні унти за 35-річний період втратили близько 10—12% гумусу.

Система раціонального використання земель має носити природоохоронний, ресурсозберігаючий характер та передбачати збереження ґрунтів, обмеження впливу на рослинний та тваринний світ, геологічні породи та інші компоненти оточуючого середовища.

Охорона земель та їх раціональне використання здійснюються на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням їх зональних та регіональних особливостей. На даний час проводиться інвентаризація, кадастрова оцінка земель, створюється державна система управління якістю земельних ресурсів і визначається її місце в органах державного управління та принципи розмежування обов’язків держави, землевласників та землекористувачів щодо охорони земельних ресурсів. За умов земельної реформи, яка проводиться в Україні, основна роль у охороні і відтворенні земельних ресурсів належить державі. Усі землевласники, землекористувачі та орендатори, незалежно від форм та термінів використання землі, здійснюють роботи по захисту та підвищенню якості земель за рахунок власних коштів. Вони несуть відповідальність за погіршення екологічного стану на своїй земельній ділянці та сполучених територіях. Розробляються проекти землеустрою з контурно-меліоративною організацією територій, відповідно до яких здійснюються обсяги робіт щодо створення захисних лісових насаджень, будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд та забезпечується необхідна їх експлуатація. Рекультивація порушених земель, площа яких становить понад 190 тис. га, відновлення їх ґрунтового покриву і повернення у сферу народного господарства є однією з найважливіших проблем. Важливим напрямом раціонального використання земельних ресурсів є поліпшення екологічного стану зрошуваних земель, на яких спостерігається підтоплення, вторинне засолення, водна ерозія, руйнування природної структури ґрунтів тощо.

Дата добавления: 2014-01-04