Сутність та складові фінансової безпеки держави

Основні нормативні документи

№	Бібліографічний опис
12.	Методика розрахунку рівня економічної безпеки України [Електронний ресурс]: Наказ Міністерства економіки України від 02.03.2007 р. № 60. – Режим доступу: http://www.me.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=97980&cat_id=38738
13.	Про основи національної безпеки України [Електронний ресурс]: Закон України від 19 червня 2003 року N 964-IV. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/964-15/print1354565302839210.
14.	Про схвалення Концепції забезпечення національної безпеки у фінансовій сфері [Електронний ресурс]: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2012 р. № 569-р. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/569-2012-%D1%80/print1350162413936769

Поняття фінансової безпеки так само широке, як, власне, і тлумачення фінансів як економічної категорії. На сьогодні відсутнє єдине усталене визначення поняття «фінансова безпека». Наявні формулювання відображають лише окремі аспекти фінансової безпеки і не можуть претендувати на її однозначне та виключне трактування. Фінансова безпека як дефініція розглядається під різними кутами, зокрема [3]:

- з позицій ресурсно-функціонального підходу, фінансова безпека – захищеність фінансових інтересів суб’єктів господарювання на усіх рівнях фінансових відносин; забезпеченість домашніх господарств, підприємств, організацій і установ, регіонів, галузей, секторів економіки держави фінансовими ресурсами, достатніми для задоволення їх потреб і виконання відповідних зобов’язань;

- з погляду статики, фінансова безпека – такий стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової, інвестиційної, митно-тарифної і фондової систем, які характеризуються збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю попередити зовнішню фінансову експансію, забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи і економічне зростання;

- у контексті нормативно-правового регламентування фінансова безпека передбачає створення таких умов функціонування фінансової системи, за яких, по-перше, фактично відсутня можливість спрямовувати фінансові потоки в незакріплені законодавчими нормативними актами сфери їх використання і, по-друге, до мінімуму знижена можливість зловживання фінансовими ресурсами.

Фінансова безпека – багаторівнева система, яку утворює низка підсистем, кожна з котрих має власну структуру і логіку розвитку. Отже, система фінансової безпеки відіграє роль надсистеми, одночасно вона є і підсистемою економічної безпеки держави (яка, у свою чергу є складовою національної безпеки держави та міжнародної економічної безпеки).

Фінансова безпека держави має внутрішній і зовнішній аспекти [4].

Фінансова безпека держави значною мірою визначається характером формування державного та місцевих бюджетів, станом її платіжного балансу, співвідношенням грошей в офіційній і тіньовій економіці, ступенем повернення грошей, що перебувають в обігу, до банків, рухом валютних коштів, досконалістю правової, організаційної та інституціональної бази, а також політичною стабільністю, рівцем ризиків ринкової кон’юнктури та рівнем корупції в державі.

У зовнішньому плані – це, насамперед, фінансова незалежність, фінансовий суверенітет. Велике значення має розмір зовнішньої фінансової допомоги з боку міжнародних фінансових інституцій, економічних угрупувань, урядів окремих країн, обсяг іноземних інвестицій у національну економіку.

Фінансова безпека держави – поняття досить багатопланове в економічному контексті та надзвичайно актуальне в політичному, бо є результатом практичних заходів з боку законодавчої та виконавчої влад держави в сфері фінансів. Насамкінець вона визначається конкретними показниками функціонування економічної системи держави за певний проміжок часу.

Згідно з Методикою розрахунку рівня економічної безпеки України, затвердженою Наказом Міністерства економіки України від 02.03.2007 р. № 60, фінансова безпека держави містить такі складові [12]:

- бюджетна безпека;

- валютна безпека;

- грошово-кредитна безпека;

- боргова безпека;

- безпека страхового ринку;

- безпека фондового ринку.

Бюджетна безпека – це спроможність бюджетної системи забезпечити платоспроможність держави під час збалансування доходів і видатків та ефективне використання бюджетних коштів у процесі виконання функцій державного регулювання економічного розвитку, реалізації соціальної політики, а також утримання органів державного управління, забезпечення національної безпеки й оборони.

Проблеми бюджетної системи полягають не тільки у надзвичайно малих розмірах бюджету, але й у неякісному бюджетному плануванні. Прогнозні показники мають невизначеність, залежать від впливу непідконтрольних уряду чинників, що перетворює бюджет як фінансовий план на умовність і призводить до негативних наслідків.

Бюджетний дефіцит – перевищення видатків бюджету над його доходами. Рівень дефіциту бюджету визначається як відношення обсягу дефіциту до обсягу валового внутрішнього продукту. Є різні оцінки його граничного розміру. Згідно з даними міжнародної статистики «нормальна» величина бюджетного дефіциту в індустріально розвинутих країнах коливається у межах 3-4 % від розміру ВВП за середньосвітової його величини 4,5 %. Існує тенденція до стабілізації бюджетного дефіциту у середньосвітовому вимірі 4-5 % ВВП [4].

Формування і стан державного бюджету залежить від проведення ефективної податкової політики. Гостра проблема полягає в надмірному оподаткуванні, що зумовлює масове ухилення від сплати податків. У свою чергу, недостатнє надходження податків до бюджету може сприяти збільшенню його дефіциту і, як наслідок, загрожувати фінансовій безпеці держави.

Індикатори фінансової безпеки – реальні статистичні показники розвитку економіки країни, які найбільш повно характеризують явища і тенденції в фінансовій сфері.

Індикатори бюджетної безпеки наведено у таблиці 7.1.

Таблиця 7.1 – Індикатори бюджетної безпеки [12]

Індикатор, одиниця виміру	Порогове значення
Рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет (без урахування доходів Пенсійного фонду), %	не більше 30
Відношення дефіциту, профіциту державного бюджету до ВВП, %	не більше 3
Покриття дефіциту зведеного бюджету за рахунок зовнішніх запозичень, %	не більше 30
Відношення дефіциту, профіциту торговельного балансу до загального обсягу зовнішньої торгівлі, %	не більше 5
Обсяг трансфертів з державного бюджету, % до ВВП	не більше 10-15
Амплітуда коливань бюджетних видатків на одну особу між регіонами України, %	не більше 20-30

Грошово-кредитна безпека – такий стан грошово-кредитної системи, який характеризується стабільністю грошової одиниці, доступністю кредитних ресурсів та таким рівнем інфляції, що забезпечує економічне зростання та підвищення реальних доходів населення. При цьому величина позичкового процента має бути достатньою для насичення трансакційного попиту на гроші й переходу до політики «довгих грошей», а розмір грошової маси повинен бути достатнім для обслуговування нею господарських оборотів [3].

Інфляція – це підвищення загального рівня цін в економіці, зумовлене зниженням купівельної спроможності грошей, унаслідок переповнення каналів обігу надлишковою кількістю паперових грошей, незабезпечених відповідним зростанням товарної маси [4].

Загалом інфляція – це системне явище, яке пов’язане не лише з грошовим обігом, а з усією економічною системою, із загальним становищем в економіці, її місцем у світовому розподілі праці. Слід зауважити, що інфляція не завжди проявляє себе в зростанні цін. Ціни можуть бути досить стабільними, а інфляція може бути прихованою, бути насамперед у формі бюджетної заборгованості громадянам із заробітної плати й інших соціальних виплат, неплатежів тощо.

Інфляція – це завжди сигнал про фінансову небезпеку, яка потребує певних заходів із боку владних структур держави. Вона є проявом порушення рівноваги всієї економічної системи і насамперед у сфері грошового обігу. Основною причиною інфляції є спад виробництва, коли товарне забезпечення грошей зменшується, що призводить до зростання цін. Обмеження грошової маси в обігу гальмує зростання цін, але негативно впливає на виробництво, породжує систему неплатежів і зростання боргових зобов’язань [1].

Спад виробництва може бути зумовлений, з одного боку, зменшенням споживчого попиту, а з другого – технологічною відсталістю виробництва, зростанням його матеріало- та енергомісткості, низьким рівнем використання виробничих потужностей тощо. З огляду на це й антиінфляційні заходи повинні бути різними [1].

При зменшенні споживчого попиту на товари інфляція в розмірі до 4 відсотків може сприяти зростанню виробництва і стати стимулом до економічного зростання. Коли темпи інфляції переходять межу 5 відсотків, темпи економічного зростання починають зменшуватися, а коли інфляція сягає 25-45 відсотків, економічне зростання припиняється, на зміну йому приходить стагнація й спад виробництва, який поступово поглиблюється. При стагнації понад 5 років фінансову незалежність держава втрачає [1].

Індикатори та їх порогові значення щодо грошово-кредитної безпеки України наведено у таблиці 7.2.

Таблиця 7.2 – Індикатори грошово-кредитної безпеки [12]

Індикатор, одиниця виміру	Порогове значення
Відношення обсягу грошового агрегату М3 до ВВП (рівень монетизації), %	не більше 50
Відношення ВВП до обсягу грошового агрегату М2 (швидкість обігу), кількість обертів	не більше 2
Обсяг готівки, % до ВВП	не більше 4
Рівень інфляції (до грудня попереднього року), %	не більше 107
Питома вага довгострокових кредитів у загальному обсязі кредитів, наданих комерційними банками, %	не менше 30
Рівень середньої процентної ставки кредитів комерційних банків відносно інфляції, %	не більше 5

Валютна безпека держави – забезпеченість держави достатніми валютними коштами, підтримування стабільності внутрішньої та зовнішньої купівельної спроможності грошової одиниці, накопичення необхідного обсягу валютних резервів, виконання міжнародних зобов’язань; стан курсоутворення, направлений на розвиток вітчизняного експорту та приплив іноземних інвестицій [4].

Стабільність національної валюти, її забезпечення мають свої особливі форми і методи виявлення та функціонування. Так, важливого значення набувають джерела надходження іноземної валюти в державу і напрямки її використання, можливість вільного доступу до купівлі валюти на ринку, проведення політики курсоутворення шляхом встановлення режиму «плаваючого» курсу тощо.

На рівень валютної безпеки держави впливає режим курсоутворення, який має передбачати можливість його регулювання з урахуванням темпів внутрішньої інфляції та інтересів експортерів. Експортери – головне джерело іноземної валюти [4].

Індикатори та порогові значення індикаторів стану валютної безпеки України наведено у таблиці 7.3.

Таблиця 7.3 – Індикатори валютної безпеки [12]

Індикатор, одиниця виміру	Порогове значення
Темп зміни індексу офіційного курсу гривні до долара США до показників попереднього періоду, %	не більше 6
Відношення обсягів депозитів в іноземній валюті до загальних обсягів депозитів (рівень доларизації), %	не більше 25
Валові міжнародні резерви України, місяці імпорту	не менше 3

Боргова безпека – рівень внутрішньої та зовнішньої заборгованостей з урахуванням вартості її обслуговування й ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень й оптимального співвідношення між ними, достатній для задоволення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету та руйнуванням вітчизняної фінансової системи [8]

Внутрішні й зовнішні борги давно стали невід’ємною складовою фінансової системи більшості країн світу. Вони зумовлені наявністю дефіциту бюджету, тобто держава не завжди має змогу провести скорочення витрат відповідно до наявних доходів. Тоді виникає потреба в додаткових фінансових ресурсах, які можна одержати або завдяки емісії грошей, або запозиченням як всередині держави, так і ззовні.

Покриття дефіциту бюджету через запозичення має низку переваг, до яких належать [1]:

- керованість інфляційними процесами в державі;

- підвищення рівня касового виконання бюджету;

- зміцнення фінансового становища в державі тощо.

Однак непродумане й надмірне використання запозичень для покриття витрат бюджету має низку негативних ознак. Так, використання запозичень на покриття поточних витрат призводить у подальшому до зростання дефіциту бюджету. Значне використання запозичень протягом двох-трьох років створює фінансову піраміду, яка зумовлює фінансовий крах системи в цілому, оскільки повернення боргів і виплата відсотків за ними призводить до постійного зростання боргів, а це скорочує витрати бюджету за іншими статтями. Як правило, при надмірному зростанні боргів держава вдається до їх реструктуризації, що в свою чергу викликає недовіру до неї з боку інших держав і міжнародних фінансових інститутів [1].

Звісно, використання запозичень має низку принципів, порушення яких може суттєво впливати на фінансову безпеку держави. Розміщення короткотермінових боргових зобов’язань створює нестабільність і постійне напруження в фінансуванні витрат бюджету, тому перевага повинна надаватися довгостроковим запозиченням. В свою чергу довгострокові запозичення можливі при наявності довіри до уряду і держави в цілому. Важливе значення має також наявність системи страхування ризиків.

При здійсненні запозичень повинна провадитися політика обмеження допуску нерезидентів на ринок державних цінних паперів, оскільки нерезиденти можуть суттєво вплинути на фінансову стабільність у державі шляхом спекулятивних дій як на первинному, так і на вторинному фондовому ринках. Крім того, нерезиденти здійснюють вивіз із держави капіталу, одержаного в формі відсотків.

Розміщення державних запозичень всередині держави повинно бути зорієнтовано також на участь населення, тобто фізичних осіб. Це, крім усього, сприятиме зростанню добробуту населення за рахунок одержаних відсотків на вкладені кошти.

Борги держави економічно виправдані лише в тому разі, якщо здійснювані за їх рахунок видатки сприяють збільшенню майбутніх доходів або приводять до скорочення майбутніх бюджетних видатків, тобто мають позитивний рівень прибутковості, що дає змогу державі в подальшому погасити основну суму боргу й сплатити відсотки за ним. До таких видатків належать інвестиції, і тому приріст державної заборгованості згідно з економічною теорією не повинен перевищувати суми державних інвестицій. У багатьох країнах таке обмеження закріплене в конституціях. Останніми роками щорічний приріст державних боргів в Україні на порядок перевищував обсяги бюджетних інвестицій [1].

Високі темпи зростання боргових зобов’язань, як наслідок збереження високого рівня бюджетного дефіциту, неминуче зменшують довіру до уряду з боку вітчизняних та іноземних інвесторів, а отже, призводять до зростання процентних ставок (як плати за ризик) і подальшого загострення бюджетних проблем – зростання видатків держави на обслуговування своїх зобов’язань, до необхідності скорочення видатків, не пов’язаних із виплатою відсотків, або ж необхідності нових запозичень.

Індикатори та порогові значення індикаторів боргової безпеки України наведено у таблиці 7.4.

Таблиця 7.4 – Індикатори боргової безпеки [12]

Індикатор, одиниця виміру	Порогове значення
Відношення загального обсягу державного боргу до ВВП, %	не більше 55
Відношення загального обсягу зовнішнього боргу до ВВП, %	не більше 25
Рівень зовнішньої заборгованості на одну особу, дол. США	не більше 200
Відношення державного зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг, %	не більше 70
Відношення відсоткових платежів з обслуговування зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг, %	не більше 12
Відношення обсягу сукупних платежів з обслуговування зовнішнього боргу до доходу державного бюджету, %	не більше 20
Відношення обсягу внутрішнього боргу до ВВП, %	не більше 30
Відношення обсягу сукупних платежів з обслуговування внутрішнього боргу до доходів державного бюджету, %	не більше 25
Відношення заборгованості уряду за державними цінними паперами до ВВП, %	не більше 30

Важливою складовою фінансової безпеки держави є ефективне та стабільне функціонування банківської системи, яка спроможна виступати у якості своєрідного буферу, абсорбуючи негативний вплив внутрішніх та зовнішніх факторів та запобігаючи розгортанню фінансових криз у країні. З іншого боку, слабка та нерозвинена банківська система часто виступає одним із основних каналів «зараження» фінансової системи країни у випадку розгортання світових фінансових криз.

Індикатори безпеки банківської системи наведено у таблиці 7.5

Таблиця 7.5 – Індикатори банківської безпеки [12]

Індикатор, одиниця виміру	Порогове значення
Частка іноземного банківського капіталу в загальному обсязі банківського капіталу, %	не більше 30
Обсяг кредитування банками реального сектору економіки, % до ВВП	не менше 30

Фінансова безпека фондового ринку – оптимальний обсяг його капіталізації (з огляду на представлені на ньому цінні папери, їх структуру та рівень ліквідності), здатний забезпечити стійкий фінансовий стан емітентів, власників, покупців, організаторів торгівлі, торговців, інститутів спільного інвестування, посередників (брокерів), консультантів, реєстраторів, депозитаріїв, зберігачів і держави загалом. Оцінюючи безпеку фондового ринку в цілому, треба вести мову про безпеку ринку державних цінних паперів і ринку корпоративних цінних паперів, а також решти його сегментів: ринків акцій, облігацій, векселів, казначейських зобов’язань, ощадних сертифікатів, біржового та позабіржового ринків (табл. 7.6) [3].

Таблиця 7.6 – Індикатори безпеки фондового ринку [12]

Індикатор, одиниця виміру	Порогове значення
Відношення обсягу номінальної капіталізації ринку акцій до ВВП, %	60-90
Дохідність облігацій внутрішньої державної позики, %	3-4
Частка покриття державними цінними паперами внутрішнього державного боргу, %	не більше 30

Безпека страхового ринку – рівень забезпеченості страхових компаній фінансовими ресурсами, який дав би їм змогу в разі потреби відшкодувати обумовлені в договорах страхування збитки їх клієнтів і забезпечити ефективне функціонування (табл. 7.7) [10].

Таблиця 7.7 – Індикатори безпеки страхового ринку [12]

Індикатор, одиниця виміру	Порогове значення
Показник проникнення страхування (страхові премії до ВВП), %	8-12
Показник «щільності страхування» (страхові премії на одну особу), дол. США	не менше 140
Частка довгострокового страхування в загальному обсязі зібраних страхових премій, %	не менше 30
Рівень страхових виплат, %	не менше 30
Частка премій, що належать перестраховикам-нерезидентам, %	не більше 25
Частка сукупного обсягу статутних капіталів страхових компаній, що належать нерезидентам у загальному їх обсязі, %	не більше 30

Інвестиційна безпека держави – рівень співвідношення між величиною інвестицій країни за кордон та отриманими інвестиціями, що задовольняє потреби внутрішньої економіки та підтримує позитивний платіжний баланс держави.

Головними індикаторами, що визначають інвестиційну безпеку, є [8]:

- частка інвестицій у загальному обсязі капіталовкладень. З метою ефективного функціонування економіки та відновлення основних фондів загальний обсяг інвестицій (внутрішні капітальні вкладення й іноземні інвестиції) має бути в межах 20-25 % від ВВП;

- частка іноземних інвестицій у загальному обсязі інвестицій країни;

- співвідношення прямих і портфельних інвестицій;

- величина іноземних інвестицій на душу населення;

- ступінь покриття потреби держави в інвестиційних ресурсах грошовою масою;

- частка бюджетних коштів у вартості інвестиційного проекту. У країнах із розвинутою ринковою економікою ця частка становить 35-40 %;

- оцінювання ризиків інвестиційних проектів.

Фінансова безпека держави залежить від інвестиційного клімату, тобто сукупності політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують інвестиційну діяльність вітчизняних і закордонних інвесторів.

Держава має сприяти формуванню привабливого інвестиційного клімату й гарантувати інвесторам недоторканність їхнього капіталу і можливість його повернення з відповідним прибутком. На сьогодні інвестиційний клімат перебуває в негативному становищі. Це пов’язано з політичною нестабільністю, недосконалістю законодавчої влади.

Основними загрозами інвестиційній безпеці держави є [4]:

- брак інвестиційної стратегії;

- високі інвестиційні ризики;

- політична нестабільність;

- недосконала законодавчо-нормативна база;

- зменшення частки прибутку в джерелах фінансування інвестицій;

- обмеженість доступних фінансових коштів;

- загострення платіжної та бюджетної криз;

- відсутність ефективних механізмів трансформації заощаджень населення в інвестиції;

- брак кваліфікованої підготовки фахівців;

- відсутність дієвої системи страхування іноземних інвестицій.

Дата добавления: 2014-01-03