Політичний розвиток Гетьманщини. Іван Мазепа

В) Боротьба за возз’єднання Української держави (червень 1663 р. – вересень 1676 р.). Ліквідація державності на Правобережжі.

Війни між Лівобережжям і Правобережжям набули складного і трагічного характеру, супроводжувалися все більшим втручанням польського і московського урядів у внутрішнє життя України.

Врешті-решт, Московщина і Польща вирішили досягти компромісу за рахунок поділу українських земель. У 1667 р. між Росією та Польщею було укладене Андрусівське перемир’я на 13,5 років. За його умовами визнавалося входження Лівобережної України до складу Московщини, Правобережної України – до складу Польщі, а Запорожжя потрапляло під спільне управління обох сторін.

Боротьбу за об’єднання України очолив гетьман Правобережжя Петро Дорошенко. У лютому 1668 р. на Лівобережній Україні вибухнуло антимосковське повстання. П.Дорошенко, заручившись підтримкою частини населення Лівобережжя, усунув І.Брюховецького і об’єднав козацьку Україну. У червні 1668 р. військова козацька рада обрала його гетьманом об’єднаної України.

Однак геополітична ситуація була вкрай несприятливою. Гетьман опинився у війні на два фронти. Активізація воєнних дій з боку Польщі та Росії змусили П.Дорошенка шукати допомоги у турецького султана. У 1672 р. Туреччина розпочала війну проти Польщі, П.Дорошенко змушений був виступити на її боці, а Правобережжя знову стало театром воєнних дій. Проте після перемоги Туреччина стала вимагати сплати данини, роззброєння козаків, руйнації фортець. Українське населення безжалісно грабувалося турецькими і татарськими військами. Авторитет гетьмана слабішав, він втрачав підтримку мас. Після марних спроб дійти згоди з Росією, а потім з Польщею з метою збереження цілісності козацької України, у 1676 р. гетьман П.Дорошенко капітулював і склав гетьманські повноваження. Падіння гетьманства П.Дорошенка ознаменувало завершення Національно-визвольної війни та її поразку.

Однак Національно-визвольна війна мала велике історичне значення:

- зумовила виникнення ідеї утворення незалежної української держави,

- призвела до відтворення Української держави, частина якої майже століття проіснувала на правах автономії у складі Росії,

- вплинула на розвиток національної свідомості українців,

- сприяла розвитку української культури (усної народної творчості, літератури, літописання).

Гетьманщиною називають Лівобережну Україну кінця ХVІІ- ХVІІІ ст.

Після капітуляції П.Дорошенка Туреччина вручила гетьманську булаву Ю.Хмельницькому. Розпочався новий етап збройного протистояння між Правобережжям і Лівобережжям. Плануючи розширити сою владу на Лівобережжі, Ю.Хмельницький зруйнував у ході запеклої боротьби давню козацьку столицю Чигирин. Однак гетьман виявив себе як жорстокий і деспотичний правитель, який викликав до себе загальну ненависть і зневагу. У 1681 р. був страчений турками.

У 1686 р. між Росією та Польщею був підписаний „Вічний мир”. За його умовами:

- за Московським царством визнавалася Лівобережна Україна, Київ та Запоріжжя;

- до Польщі відходили Правобережна Україна, Галичина і Волинь;

- під владою Туреччини залишалося Поділля (у 1699 р. було приєднано до Польщі)

Таким чином, „Вічний мир” поставив останню крапку в процесі поділу українських земель між сусідніми державами - Росією, Польщею та Туреччиною.

Після І.Брюховецького гетьманська булава на Лівобережжі дісталась Івану Самойловичу (1672-1687 рр.). Людина освічена, талановитий політик, він прагнув намагався об’єднати всі українські землі і прагнув незалежності України. Однак через намагання І.Самойловича перетворити Гетьманщину на спадкову монархію козацька старшина була незадоволена діяльністю гетьмана. Це призвело до старшинської змови, яка завершилася арештом І.Самойловича та засланням його до Сибіру.

Після усунення І.Самойловича гетьманом Лівобережної України став Іван Мазепа (1687-1708 рр.). Своє гетьманування І.Мазепа розпочав як політик чіткої промосковської орієнтації. Про це свідчать написані ним „Коломацькі статті”, які значно розширювали російську присутність в Україні та обмежували козацьку автономію.

У 1689 р. на російський трон сідає Петро І. Колишні патрони українського гетьмана усуваються від влади – царевна Софія потрапляє до Троїце-Сергієвого монастиря, а князя Голіцина засилають на Далеку Північ. Однак природний розум, дипломатичний хист, знання людей і придворних церемоній дозволяють Мазепі завоювати прихильність російського царя.

Проте головною метою гетьмана було об’єднання в межах однієї держави всіх українських земель – Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя та Слобожанщини. Він мріяв про створення держави західноєвропейського зразка. Ідеальною моделлю він вважав Річ Посполиту.

У 1700 р. розпочалася Північна війна між Росією та Швецією. Скориставшись складною ситуацією, у 1705 р. Мазепа розпочинає таємні переговори із шведським королем Карлом ХІІ та його союзником польським королем Станіславом Лещинським. А у 1709 р. він укладає зі Швецією таємну угоду, яка передбачала відновлення державної незалежності України. Тому у вирішальній Полтавський битві 27 червня 1709 р. гетьман виступив як союзник шведів і зазнав поразки.

Восени 1709 р. неподалік від Бендер гетьман Мазепа помирає від хвороби. Козацька рада у 1710 р. обирає гетьманом в еміграції Пилипа Орлика.

Дата добавления: 2013-12-11