Загальна характеристика країни

Середніми століттями культурологи називають тривалий період в історії Західної Європи між Античністю й Новим Часом. Цей період охоплює більше тисячоріччя з V по XV ст.

Усередині тисячолітнього періоду Середніх століть прийнято виділяти, щонайменше, три періоди. Це:

- Раннє Середньовіччя, від початку епохи до 900 або 1000 років (до Х - XI століть);

- Високе (Класичне) Середньовіччя. Від X-XI століть до приблизно XIV століття;

- Пізніше Середньовіччя, XIV і XV століття.

Найважливішою особливістю середньовічної культури є особлива роль християнського віровчення й християнської церкви. В умовах загального занепаду культури відразу після руйнування Римської імперії тільки церква протягом багатьох століть залишалася єдиним соціальним інститутом, загальним для всіх країн, племен і держав Європи. Церква була пануючим політичним інститутом, але ще більш значно був той вплив, що церква робила безпосередньо на свідомість населення. В умовах важкого й убогого життя, на тлі вкрай обмежених і найчастіше малодостовірних знань, християнство пропонувало людям струнку систему знань про світ, про його пристрій, про діючих у ньому силах і законах. Додамо до цьому емоційну привабливість християнства з його теплотою, загальнолюдському значимою проповіддю любові і усім зрозумілими нормами гуртожитку, з романтичною піднесеністю сюжету про спокутну жертву, нарешті, із твердженням про рівність усіх без винятку людей перед Богом. Ця картина миру, що цілком визначила менталітет віруючих селян і городян, ґрунтувалася головним чином на образах і тлумаченнях Біблії. Дослідники відзначають, що в Середні століття вихідним пунктом пояснення миру було повне, безумовне протиставлення Бога й природи, Піднебіння і Землі, душі і тіла.

Середньовічний європеєць був, безумовно, глибоко релігійною людиною. У його свідомості мир бачилася як своєрідна арена протиборства сил небесного й пекельних, добра і зла. При цьому свідомість людей було глибоко магічним, всі були абсолютно впевнені в можливості чудес і сприймали всі, про що повідомляла Біблія, буквально. По вдалому вираженню С. Аверинцева, Біблію читали і слухали в середні століття приблизно так, як ми сьогодні читаємо свіжі газети.

Першим самостійним, специфічно європейським художнім стилем середньовічної Європи був романський, котрим характеризуються мистецтво й архітектура Західної Європи приблизно з 1000 року до виникнення готики, у більшості регіонів приблизно до другої половини й кінця XII століття, а в деяких і пізніше. Він виник у результаті синтезу залишків художньої культури Рима й варварських племен.

На зміну романському стилю в міру розквіту міст і вдосконалювання суспільних відносин приходив новий стиль і готичний.

Готика — період у розвитку середньовічного мистецтва, що охоплює майже всі області матеріальної культури і розвивається на території Західної, Центральної і почасти Східної Європи з XII по XV століття. Готика прийшла на зміну романському стилю, поступово витісняючи його. Хоча термін «готичний стиль» найчастіше застосовується до архітектурних споруджень (релігійні й світські будинки), готика охоплювала також скульптуру, живопис, книжкову мініатюру, костюм, орнамент і т.д.

Готичне мистецтво виникло у Франції близько 1140 року поширилося по всій Європі протягом наступного сторіччя й продовжувало існувати в Західній Європі протягом майже всього XV століття, а в деяких регіонах Європи й в XVI столітті. Первісне слово готика використовувалося авторами італійського Відродження як зневажливий ярлик для всіх форм архітектури й мистецтва середніх століть, які вважалися порівнянними тільки з добутками варварів-готове. Пізніше застосування терміна «готика» було обмежено періодом пізнього, високого або класичного середньовіччя, що безпосередньо випливало за романським. У цей час період готики вважається одним з видатних в історії європейської художньої культури.

Середньовіччя називають епохою «окільцьованої вічності», що залишила світу неминущі культурні цінності. Але вони не виникли самі по собі, з нічого. Середньовіччя сформувало особливий тип особистості. Селянин, бюргер, ремісник, свято вірячи в загробне життя і старанно трудячись, були мужніми людьми, не боялися смерті, стоїчно терпіли мінливості долі. Але, разом з тим, їм не були далекі земні, людські радості, вони вміли цінувати й творити красу.

Дата добавления: 2013-12-13