Суть та принципи стратегічного менеджменту

У літературі є низка визначень та тлумачень поняття "страте­гічний менеджмент". Як вдало зазначає М. Колісник, "про терміни не сперечаються, про них домовляються, і не так важливо як буде названо той чи інший об'єкт". Тому під стратегічним менеджментом розумітимемо вид управління, який має складну внутрішню структуру, що дає можливість підвищити рівень виживання організації та віднайдення балансу інтересів зацікавлених груп.

Доцільно виділити такі принципи стратегічного менеджменту:

Послідовність - під час виконання цього принципу варто пам'ятати, що "все й одразу" не існує. Для того, щоб досягнути будь-яких цілей, потрібно розробити та виконати низку поступових заходів. Заходи, які виконуватиме підприємство, повинні бути впо­рядкованими в часі та просторі, тобто потрібно визначити послідов­ність кроків для формування або зміни параметрів системи - стратегічного менеджменту.

Довершеність - часто менеджери та підприємці задовольня­ються напіврезультатом замість отримання максимального ефекту. Тобто цілі в стратегічному менеджменті повинні бути максималь­ними і в жодному разі менеджмент підприємства не може дозволити собі перерву у процесі досягнення цих цілей, оскільки високий рівень ефективності можна отримати, докладаючи всіх зусиль протягом формування та реалізації стратегій. Наприклад, актуальна на сьогодні ідея децентралізації часто проводиться не до кінця і не має своєї довершеності. Внаслідок частково проведеної децентра­лізації з'являються нові рівні управління, і організаційна структура

управління стає менш повороткою і гнучкою. З цим принципом тісно пов'язаний наступний принцип.

Ефективність - один з найважливіших принципів стратегіч­ного менеджменту. Всі дії чи бездіяльність системи менеджменту підприємства доцільно розглядати з позиції отриманих результатів, здійснених затрат. Часто відбувається так, що підприємство реалізує стратегію для досягнення встановлених результатів із значними затратами, які в остаточному випадку не покриваються рівнем отриманих результатів. Наприклад, свого часу компанія "Енрон" закопала у землю телефонного кабелю на декілька сотень мільйонів доларів, не врахувавши, що з'явились оптико-волоконні кабелі. І реалізація такої довгострокової стратегії виявилась неефективною. Дотримання принципу ефективності в стратегічному менеджменті дуже залежить від готовності ризикувати.

Ризик не загроза, а можливість - ризик на практиці в управ­лінських системах за своїм значенням розглядають здебільшого як фактор недоотримання бажаних результатів. Однак потрібно пам'я­тати, що суб'єкти ринку працюють в однакових ринкових умовах, і відповідно зміни у довкіллі, що породжують ризик, практично однаковою мірою впливають на усіх учасників ринку. І той, хто виявиться найспритніший, розробивши інструменти стратегічного менеджменту, що дадуть змогу використати зміни на свою користь, отримає надприбутки.

З іншого боку, виникають ситуації, коли результат реалізації управлінських рішень з часткою економічного ризику перевищує заплановані чи очікувані показники. Внаслідок додаткових надхо­джень на підприємство залучаються нові ресурси та фонди, що спричиняє додаткові витрати. Надалі, якщо виявиться, що переви­щення надходжень було одноразовим чи короткостроковим, то фонди, які були залучені, "простоюватимуть" без повного викорис­тання їхніх можливостей. Як наслідок нерідко сьогоднішні над­прибутки перетворюються у майбутні значні збитки. Таке переви­щення, особливо в діяльності вітчизняних підприємств, вимагає розроблення адекватних інструментів і політики управління підприємством за нестандартних ситуацій. У ситуації ризику важливо уникати управлінських рішень, які спричиняли б значні коливання

як у позитивний, так і внегативний бік. Отже, всі елементи стратегічного менеджменту повинні відповідати такому принципу.

Системність - стратегічний менеджмент через свою складну структуру складається з безлічі елементів, між якими існують незалежно від середовища причинно-наслідкові зв'язки. Тому зміна одного із елементів стратегічного менеджменту спричинить пору­шення його структури, а отже, певні зміни відбудуться і в інших елементах управління підприємством. Цей принци передбачає, щоб усі елементи були взаємоузгодженими, а також і комплекс стратегій. Наступний принцип доповнює цей в аспекті узгодженості цілей, завдань, стратегій та інших елементів стратегічного менеджменту.

Цілеспрямованість - цей принцип покликаний віднайти баланс інтересів усіх зацікавлених груп за допомогою узгодження їхніх власних цілей під час загальнокорпоративного цілепокладання, розроблення стратегій та оцінювання отриманих результатів.

Унікальність - сьогодні, враховуючи розвиток ринку, високий рівень конкуренції, необхідним принципом стратегічного менедж­менту є його ідентифікація за своєрідними та властивими тільки йому критеріями та ознаками. Загальні підходи, принципи та інст­рументи стратегічного менеджменту не є універсальними для кож­ного суб'єкта ринку, і при імплементації їх потрібно враховувати специфіку суб'єкта.

Гнучкість - зрозуміло, що довкілля є динамічним і для успішної реалізації задуманого доцільно формувати систему стратегічного менеджменту так, щоб вона легко могла адапту­ватися до змін. Деякі практики стверджують, що така гнучкість необхідна і природно може бути досягнута на малих підприємствах, а великі, враховуючи їх внутрішній потенціал, здатні часто самостійно формувати зміни у довкіллі. Однак варто з цим не погодитись, зважаючи на те, що сьогодні динамічність є однією із найважливіших ознак успішності бізнесу. А гнучкості можна досягнути за допомогою децентралізації.

Якщо порівнювати стратегічний менеджмент з оперативним менеджментом, то певну межу можна провести в часовому періоді та за іншими ознаками, наведеними в табл. 1, з деякими авторськими модифікаціями.

Таблиця 1

Дата добавления: 2013-12-13