Політики

Цілі та основні напрямки зовнішньоторговельної

Зовнішньоторговельна політика являє собою цілеспрямований вплив держави на торговельні відносини з іншими країнами.

Основні цілі зовнішньоторговельної політики:

зміна ступеня і способу включення даної країни в МПП;

зміна обсягу експорту й імпорту;

зміна структури зовнішньої торгівлі;

забезпечення країни необхідними ресурсами (сировиною, енергією тощо);

зміна співвідношення експортних і імпортних цін.

Існують два основні напрямки зовнішньоторговельної політики – політика вільної торгівлі (лібералізація) і протекціонізм.

Політика вільної торгівлі в чистому виді означає, що держава утримується від безпосереднього впливу на зовнішню торгівлю, залишаючи за ринком роль основного регулятора. Однак, це не означає, що держава взагалі усувається від впливу на цей напрямок господарської діяльності. Воно укладає договори з іншими країнами, щоб надати максимальної свободи своїм суб'єктам, що хазяюють.

Проведення політики вільної торгівлі дозволяє одержати найбільшу вигоду від міжнародного економічного обміну в основному країнам економічно більш розвинутим, хоча в чистому вигляді вона ніколи і ніде не застосовувалася.

Протекціонізм – політика, спрямована на захист вітчизняної економіки від іноземної конкуренції. На відміну від політики вільної торгівлі при протекціонізмі виключається дія ринкових сил, оскільки передбачається, що економічний потенціал і конкурентоспроможність на світовому ринку окремих країн різні і тому вільна дія ринкових сил може бути невигідною для менш розвинутих країн. Необмежена конкуренція з боку більш сильних держав може привести в менш розвинутих країнах до економічного застою і до формування неефективної для даної країни економічної структури.

Протекціонізм сприяє розвиткові в країні певних галузей виробництва. В аграрних країнах він часто є необхідною умовою індустріалізації. При протекціонізмі скорочується безробіття. Однак занадто тривале застосування цієї політики може призвести і призводить до економічного застою, оскільки, якщо усунути іноземну конкуренцію, то послабляється зацікавленість вітчизняних підприємців у підвищенні технічного рівня й ефективності виробництва.

Можна виділити кілька форм протекціонізму:

селективний – спрямований проти окремих країн або товарів;

галузевий – захищає визначені галузі, насамперед сільське господарство;

колективний – проводиться об'єднаннями країн відносно країн, що до них не входять;

прихований – здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Для різних стадій історичного розвитку суспільства характерні різні системи зовнішньоторговельної політики.

У період первісного нагромадження капіталу типовою системою зовнішньоторговельної політики був протекціонізм. Високими ввізними митами на промислові товари вітчизняна промисловість відгороджувалася від іноземної конкуренції. У цей період протекціонізм відігравав прогресивну роль, сприяючи швидкому зростанню промисловості і розвиткові економіки в цілому.

У сучасній політиці регулювання зовнішньоторговельного обміну виявляється об'єктивна потреба в полегшенні міжнародного спілкування. В області МЕВ це виражається в послабленні обмежень зовнішньоторговельного обміну, прагненні до усунення перешкод на його шляху. Такому курсові відповідає політика лібералізації торгівлі, під якою мається на увазі весь комплекс державних заходів щодо регулювання внутрішньої економіки і зовнішніх зв'язків для сприяння зовнішньоторговельному оборотові і зниженню митних та інших бар'єрів.

Елементи лібералізації зовнішньої торгівлі існували і до Другої світової війни у вигляді політики вільної торгівлі. Однак сучасна лібералізація володіє рядом істотних відмінностей:

розширено сферу регулюючих заходів, що вийшли за межі тарифної політики й охоплюють усі галузі господарського життя.

зросла роль погоджених міжнародних дій, координованих зусиль різних країн з багатобічної лібералізації зовнішньоторговельного обміну.

удалося домогтися довгострокового зниження загального «рівня перешкод» розвитку зовнішньої торгівлі.

Особливо зацікавлені в безперешкодному пересуванні товарів між країнами ТНК, для яких лібералізація зовнішньої торгівлі є засобом полегшення внутрішньокорпораційних постачань у межах їхніх промислових комплексів.

Держави, що проводять протекціоністську політику, використовують інструменти зовнішньоторговельної політики, вибір яких залежить від її конкретних цілей. Держава може давати рекомендації і заохочувати суб'єкти, що хазяюють, до тих чи інших дій. До інструментів зовнішньоторговельної політики відноситься система двосторонніх і багатосторонніх договорів. Однак найчастіше в умовах розвинутих ринкових відносин застосовуються тарифи і нетарифні бар'єри.

Дата добавления: 2013-12-13